100 ключових подій української історії

Переяславська рада і Березневі статті

Дата і місце

Рада – 18 січня 1654 р., місто Переяслав, статті підготовлено українською стороною – 27 лютого, місто Чигирин, статті видано козацькому посольству з царськими резолюціями – 31 березня, місто Москва.

Дійові особи

З козацького боку: гетьман Б. Хмельницький, генеральний писар Іван Виговський, козацькі посли полковник Павло Моржковський-Тетеря (бл. 1620–1670; шляхтич, з 1653 р. переяславський полковник, зять Б. Хмельницького, в 1663–1665 рр. гетьман Правобережної України) і генеральний суддя Самійло Зарудний (? – після 1664; очолював козацькі посольства до Варшави, Москви, Стамбула, укладав Гадяцьку угоду).

З московського боку: цар Олексій Михайлович (1629–1676; другий цар з династії Романових, у 1648–1654 рр. провів військову реформу, в 1666–1667 рр. разом із патріархом Никоном спровокував розкол у російському православ’ї, вів війни з Річчю Посполитою, Швецією, придушив Соляний і Мідний бунти); голова посольства боярин Василь Васильович Бутурлін (?–1656; з 1640 р. окольничий, з 1652 р. боярин, 1655 р. виграв битву під Слоніградком, разом із Хмельницьким зазнав поразки під Озерною); члени посольства окольничий Іван Васильович Алфер’єв (?–1700; дворянин, 1638 р. стрілецький голова в Рильську, брав участь у Земському соборі 1653 р., війні з Річчю Посполитою після 1654 р.) та стольник Григорій Григорович Ромодановський (?–1682; з 1658 р. воєвода Бєлгородського полку, з 1665 р. боярин, неодноразово керував московським військом в Україні, брав участь у Конотопській битві, підтримував І. Брюховецького, брав участь у боях під Глуховом 1653 р., придушенні повстання С. Разіна, Чигиринських походах 1677–1678 рр., убитий повсталими стрільцями). У розробці остаточної редакції Березневих статей у Москві головну роль відіграв думний дяк Алмаз Іванов (?–1669; вів переговори з Польщею і Швецією, входив до складу комісії, що звинуватила патріарха Никона).

Передумови події

Переговори з Москвою Б. Хмельницький розпочав давно (1648 р. з метою забезпечити нейтральність Москви у війні козаків з Річчю Посполитою, згодом – з метою втягнути царя в конфлікт на боці козаків; паралельно подібні переговори проводилися з Трансільванією, Османською імперією). Проте до 1653 р., стадії «обопільного виснаження» козаків і Речі Посполитої, цар не давав однозначної відповіді, обмежуючись економічною співпрацею. 19 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві нарешті погодився взяти козаків «під високу царську руку», 2 листопада було оголошено війну Речі Посполитій, до України вирушило велике посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Місцем проведення генеральної військової ради обрали Переяслав, куди посольство прибуло 10 січня 1654 р. Б. Хмельницький разом із генеральною старшиною прибув на переговори 16 січня 1654 р. (гетьман ховав сина Тимоша і був не в найліпшому стані для переговорів, крім того, на Дніпрі ніяк не твердла крига).

Хід події

8 (18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася старшинська рада, а згодом – генеральна військова рада, у якій взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків, жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духівництва.

Після зачитування царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духівництво мало привести їх до присяги. Однак Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв’язку із чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин. У ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили і просили Бутурліна скласти присягу, але безуспішно. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягає своїм підданим. Жодного письмового договору в Переяславі укладено не було. Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі («вірі») царя, українська сторона склала присягу. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку. Після Переяславської ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними, присягу склали 122 542 особи чоловічої статі (ймовірно, цифра завищена; було чимало випадків відмови присягати, зокрема серед старшини і вищого духівництва, що викликало незадоволення Хмельницького).

Наступним пунктом переговорів став проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, який в середині березня 1654 р. привезли до Москви переяславський полковник П. Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний. Оригінал угоди не зберігся, відомі кілька московських чернеток. Частина пунктів була об’єднана, і в результаті цар ухвалив 11 пунктів. За ними козацька Україна в межах 3 воєводств, обмежених Зборівським миром, переходила «під високу царську руку», зберігаючи всі особливості свого устрою, встановлювався реєстр 60 тис. козаків, гетьман (який вільно обирався козаками без царського втручання) мав право вести будь-які зовнішньополітичні зносини (з королем і слутаном – з відома царя), податки на користь царя в Україні мала збирати українська адміністрація (насправді податки царю не пересилалися до часів Брюховецького), підтверджувалися права духівництва і міщан (на що додатково були видані жалувані грамоти), призначалася платня козацькій старшині, укладався військовий союз із Москвою проти Речі Посполитої і в разі потреби проти Кримського ханства, цар допомагав із забезпеченням боєприпасами і провіантом фортеці Кодак і Запорозької Січі.

Наслідки події

Варіанти оцінок угоди: неповна інкорпорація, персональна унія, реальна унія, васальна залежність або протекторат, військовий союз, «возз’єднання братніх народів». Імовірно, сталося велике юридичне непорозуміння – для Хмельницького і козаків з їхньою річпосполитською політичною культурою угода і формула про прийом «під високу царську руку» означав одне, а для царя – зовсім інше. Результатом став початок важкого, зі швидкими проривами й серйозними відступами процесу інкорпорації козацької України Московською державою, який завершився за часів Катерини II ліквідацією в Україні козацької державності як такої.

Історична пам’ять

Знакова подія для козацької свідомості (варіант «переяславського міфу» про добровільне входження «народу незавойованого» до сфери впливу Москви – козацькі літописи, «Історія Русів», «Розмова Великоросії з Малоросією», твори Т. Шевченка тощо), російської імперської свідомості (ідея «збирання земель Русі»), українського федералізму XIX – початку XX ст. (твори М. Грушевського, М. Міхновського та ін.), радянського варіанта «Переяславського міфу» (гучне святкування 300-річчя ради 1954 р., розробка офіційної концепції, музичні твори, концерти, картини і пам’ятники в Переяславі та Києві тощо). У сучасній Україні – неоднозначний символ українсько-російських відносин, у Росії – часті рецидиви радянського варіанта сприйняття.