100 ключових подій української історії

Битва на Куруковому озері та Куруківська угода

Дата і місце

15 жовтня – 3 листопада 1625 р., береги річки Цибульник, околиці міста Крилів на правому березі Дніпра неподалік міста Кременчук, Полтавська область.

Дійові особи

Річпосполитське військо: великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський (1592–1646; з 1632 р. великий коронний гетьман, воєвода сандомирський з 1625 р., один із найкращих полководців Речі Посполитої за всю її історію, учень С. Жолкевського, ініціатор запровадження драгунських полків і флоту, знаний майстер оборонного бою і кавалерійський командувач, звитяжець у битвах над шведами, молдаванами, татарами); Станіслав «Ревера» Потоцький (1579–1667; з 1631 р. воєвода брацлавський, з 1636 р. воєвода подільський, з 1652 р. гетьман польний коронний, з 1654 р. великий гетьман коронний, учасник воєн із Москвою, Швецією, козаками Хмельницького, татарами, битв під Охматовом 1655 р. та Варшавою 1656 р.); Томаш Замойський (1594–1638; воєвода подільський і київський, у майбутньому канцлер Речі Посполитої; мав добрі контакти з козаками, 1619 р. підписував з ними Роставицьку угоду); староста красноставський Якуб Собеський (1588–1646; герб «Яніна», учасник Хотинської війни та походу на Москву 1618 р., у майбутньому белзький та руський воєвода, батько короля Яна Собеського); представники українських православних родів Вишневецьких, Корецьких, Збаразьких, Заславських, Тишкевичів, Балабанів, польських – Калиновських, Казановських, Одживольських та ін.

Козацьким військом (низовиками) керували гетьман Марко Жмайло (?–?; учасник Хотинської війни, морських походів запорожців початку XVII ст.); реєстровців очолював Оліфер (Олефір) Голуб (?–1628; неодноразово обирався гетьманом протягом 1620-х рр., Сагайдачний, помираючи, заповідав йому булаву, організатор масштабних морських походів козаків, вправний дипломат, загинув у бою під час походу на Крим на допомогу претенденту на ханський престол Шагін-Гірею); окремі полки очолювали колишні гетьмани, а на той момент полковники Матвій Пирський (? – після 1630; у червні – вересні 1625 р. був козацьким гетьманом, до і після того полковником) та Михайло Дорошенко.

Передумови події

Жмайло разом із Дорошенком і Пирським брав участь у переговорах із кримським ханом Мехмед-Гіреєм та його братом Шагін-Гіреєм, які виступили проти влади турецького султана над Кримом. Крім того, можливо, Жмайло разом з іншими запорозькими ватажками брав участь у справі «царевича Олександра-Яхії» – нібито сина турецького султана Мехмеда III, який їздив Східною Європою в пошуках підтримки своїх прав на престол, обіцяючи підняти на повстання проти турків поневолені слов’янські народи та греків. Козаки та митрополит Іов Борецький опікувались «царевичем», хоча уряд Речі Посполитої був налаштований вороже до претендента, котрий міг спровокувати нову велику війну з османами. Щодо відносин із турками козаки в цей час гордо зауважували, що це король уклав мир із султаном, а вони – ні. Водночас із численними морськими походами, які вкрай розлючували султана, і через це й польський уряд, величезна маса козаків, ветеранів часів Смутного часу та Хотинської війни, залишалась «без роботи», а їхнє становище чи то лицарів, чи то селян і надалі було непевним. Відчувши й усвідомивши свою силу на початку 1620-х рр., козаки дедалі частіше відмовлялися виходити з Київщини та Брацлавщини, столи у королівських та приватних шляхетських маєтках, чим користувалися селяни, тікаючи від своїх панів або не виконуючи повинностей. За чутками, козаки збиралися взагалі витіснити коронне військо з території Київського воєводства. Ішлося про «працевлаштування» величезних мас козаків, яким не хотіла і не могла достатньо заплатити Річ Посполита, водночас забороняючи шукати зовнішніх джерел «козацького хліба». Крім того, в інструкціях козацьким послам на сейм 1625 р. зазначалося і про те, аби король і сейм визнали православну ієрархію, відновлену за часів Сагайдачного, а також затвердили всіх обраних церковних ієрархів. Сейм відповів рішучою відмовою, а у відповідь на скарги шляхти Київщини направив сюди коронне військо на чолі з польним гетьманом Конецпольським з метою «провчити» козаків як слід, бажано в стилі 1596 р. До коронного війська приєдналось чимало українських князів та православної шляхти. Після провалу переговорів коронне військо вступило на територію Київщини та Брацлавщини раніше, ніж чекали козаки. Значна їх частина перебувала в черговому морському поході на турецькі міста, але решта відреагувала на небезпеку досить швидко. На початку жовтня 1625 р. Жмайла було обрано гетьманом, і головні сили запорожців вирушили з Січі на волость, на підтримку тим загонам, що перебували там на постої. Але стратегічною ініціативою володів Конецпольський, який мав усі свої сили в зборі, що забезпечило йому і якісну, і, можливо, кількісну перевагу над козаками. Коронне військо разом із надвірними військами українських князів мало до 12 тис. вояків та 30 гармат. Козаки, що діяли кількома загонами, мали кілька тисяч реєстрового війська та невідому кількість запорожців, усього до 20 тис. осіб, переважно піхоти.

Хід події

11 жовтня Конецпольський підійшов до Канева, де стояла козацька залога з 3 тис. вояків. Козаки вислали посланців, які пообіцяли польному гетьманові піти на переговори, але після приходу з Січі Жмайла зі старшиною. Тим часом козаки непомітно залишили Канів і почали відступ табором у напрямку Черкас, де стояло ще 2 тис. їхніх товаришів. Конецпольський спробував розбити ворога по частинах, виславши проти козаків, що відступали, кінний авангард Я. Одживольського, який пошарпав їх, хоч і не зміг розбити. Окремі козацькі загони, уникаючи великих боїв, відступали на Низ, звідки їм на допомогу йшли основні сили Марка Жмайла. Досить своєрідна війна, в якій бої чергувалися з переговорами, веденими здебільшого з метою виграти час, тривала до підходу в урочище Таборище на березі річки Цибульник головних сил козаків і коронного війська. Фактично козаки отримали шанс узяти ініціативу в свої руки, домігшись гідного миру через переговори в результаті військової перемоги. Сторони знову спробували домовитись, але вимоги Конецпольського були надто важкими для козаків. Тому на річпосполитські вимоги Жмайло і його полковники обережно відмовили. Конецпольський і «яструби» з коронних воєначальників сприйняли це як привід до початку «справжньої» війни. 19 жовтня Конецпольський наказав готуватися до штурму козацького табору, для чого жовніри почали готувати батареї важких гармат, в’язати спеціальні облогові коші (тури), фашини та будувати «гуляй-городи». Ці приготування вплинули на козаків: вони зробили кілька вилазок, аби захопити ворожі гармати, проте успіху не мали. Жмайло як досвідчений полководець зрозумів, що немає сенсу чекати на повторення Солониці – він пішов на прорив на південь, що може свідчити про усвідомлення ним неможливості розгрому коронного війська у відкритому бою. Козаки розклали багаття в таборі, удавши, що їхнє військо все ще тут, і непомітно вислизнули з нього. Розуміючи неминучість погоні, Жмайло залишив на шляху відступу цілих три загони, які мали затримати кінноту Конецпольського, обравши для засідок густі зарослі лоз та береги річок і Курукового озера. Всі три загони загинули, але добре пошарпали ворожу кінноту, яка була змушена надовго затриматись. Зрештою подолати козацькі ар’єргарди змогла лише наймана німецька піхота. Тим часом поблизу Курукового озера посеред решток давніх укріплень Жмайло зміцнював новий табір. Удень 21 жовтня на горизонті з’явилась втомлена від переходів і боїв кіннота Конецпольського, яка спробувала прорвати козацький табір. Запорожці вогнем з гармат і рушниць відбили атаку коронної кавалерії та загонів українських князів, завдавши супротивникам значних втрат. Друга атака того ж дня була проведена вже після прибуття Конецпольського з піхотою й артилерією – але ні артобстріл, ні участь у бою самого польського головнокомандувача не допомогли прорвати табір козаків Жмайла. Невідомо, чи бій ущух сам, чи козаки дійсно попросили миру. Головне, що кампанія так і не дійшла до своєї логічної військової розв’язки. Обидві сторони зазнали великих людських втрат. Обом сторонам було що втрачати: козаки боялись повторення нової Солониці, Конецпольський – підходу до Жмайла запорозьких підкріплень. 24 жовтня (3 листопада за новим стилем) 1625 р. розпочалися переговори.

Наслідки події

Козаки втратили, за деякими даними, до 8 тис. осіб (цифра вочевидь перебільшена), втрати річпосполитського війська невідомі, ймовірно, помітні, але менші за козацькі. Переговори були важкими для обох сторін, і, аби не ускладнювати ситуацію, козаки переобрали гетьмана: ним став М. Дорошенко – вправний політик, добре відомий Конецпольському. Саме він 27 жовтня підписав відомі Куруківські статті, в яких ішлося про козацький реєстр із 6 тис. козаків (1 тис. з них мала постійно перебувати на Січі як гарнізону), платню для 10 тис., виведення козаків зі шляхетських маєтностей, заборону походів на море і спалення козаками чайок. Важливими поступками, яких домоглися козаки, була амністія для всіх повсталих та відмова коронних комісарів від пункту про видачу старшини. Фактично угода, багато в чому залишившись на папері (особливо щодо морських походів), стала для Речі Посполитої, за влучним висловлюванням М. Грушевського, «одним із типових паперових тріумфів, що розроджувалися потім звичайно морями крові, біди і злоби».

Історична пам’ять

Завдяки знаковій мирній угоді битва непогано відома більшості українців зі шкільного курсу історії, але, напевно, через свій неоднозначний військовий та політичний результат вона не надто добре відображена в популярній культурі. Місцеві краєзнавці активно працюють над популяризацією теми.