100 Великих загадок історії України

«СКІФСЬКИЙ АХІЛЛ»

«...на Євксинському Понті володіє

Ахілл сяючим островом...»

Грецький поет Піндар, IV Немейська ода.

Острів Левка

Навіть для фахівців з історії античного миру свого часу стало відкриттям, що в давнину один з героїв Троянської війни, Ахілл, вважався грецькими колоністами Північного Причорномор’я богом - «повелитель Скіфії» або «Понтарх». Останній з епітетів походить від грецької назви Чорного моря — Понт. Окрім головної функції — захисника мореплавців (включаючи піратів і контрабандистів), Ахілл Понтарх також вважався покровителем медицини і спортивних змагань.

На його честь на «Ахілловому дромі»1, довгому піщаному острові, який простягнувся на декілька десятків кілометрів на південь від Дніпровського лиману, в давнину проводилися своєрідні «олімпійські ігри» місцевого значення.

Античні автори, пояснюючи, яким чином старогрецький герой і персонаж поеми «Іліада» опинився на Чорноморському побережжі, переказували наступну легенду. Після загибелі під стінами Трої тіло великого Ахілла було поховане під високим курганом на тому ж місці. Проте безсмертну душу героя його мати — богиня Фетіда, перенесла на безлюдний острів Левка, розташований у водах Понта Євксинського — Чорного моря. З тих пір Ахілл славився володарем цього острова, і моряки, які зазнавали корабельної аварії неподалік від його берегів, часто могли бачити примару великого воїна, який поспішав до них на допомогу.

1 Сучасна назва — Тендровська коса; «дром» грецькою — «біг».

Ахілл перев'язує Патрокла

Деякі дослідники вважають, що культ бога — покровителя моря і острова Левка, має не грецькі, а місцеві, можливо — скіфські коріння. Адже ще грецький історик Геродот в V ст. до н.е. називав ім’я скіфського бога покровителя морської пучини — Тагімасад, функції якого були схожими зі «сферою діяльності» грецького Посейдона. Саме йому приносили жертви «царські» скіфи, які населяли степи і побережжя Північного Причорномор’я і вважали Тагімасада своїм прародителем і покровителем. Крім того, що це божество втілювало в себе плодоносну водну стихію, скіфський Посейдон був і покровителем коней — найбільш шанобливої скіфами тварини. Деякі дослідники вважають, що в скіфському мистецтві Тагімасад зображався у вигляді вершника. З ним також пов’язують фігурки морських ковзанів - «гіпокампів», які є присутніми на багатьох золотих виробах скіфських ювелірів.

Грецькі ж переселенці, які з VII ст. до н.е. почали колонізацію Північного Причорномор’я, «впізнали» у місцевому божестві риси, які нагадали їм про культ Ахілла (який існував в багатьох місцевостях стародавньої Греції), і за аналогією назвали його також «Ахіллом».

Можливими також є інші версії шляхів «проникнення» грецького героя Ахілла до Північного Причорномор’я. За однією з них, батьківщиною прославленого героя є Східний Крим — місцевість, де згодом виникла грецька колонія Мірмекій («місто мурашок»). Адже саме цар мірмідонян («народу мурашок») вважався батьком Ахілла, тоді як його матір’ю була морська німфа Фетіда, а справжнім батьком — сам Зевс. Тому і витоки культу «улюбленця богів» слід шукати зовсім не в Греції, а в «своїй вітчизні». Це, здавалося б, фантастичне припущення підтверджується археологічними знахідками. На думку деяких вітчизняних дослідників, прабатьківщиною індоєвропейських народів (в т.ч. і греків) були північнопричорноморські степи, звідки в ранньому бронзовому столітті вони рушили освоювати Європу, а з часом вторглися на півострів Пелопоннеський. Якщо ця гіпотеза є вірною, то «витоки» грецьких міфів могли зберігатися у фольклорі народів Пріпонтіди ще довгий час. Грецькі переселенці, які з VII ст. до н.е. почали селитися на берегах Чорного моря, із здивуванням впізнавали в персонажах місцевих легенд «своїх» героїв. Можливо, саме так «скіфський Геракл» (оригінальне ім’я якого історія не зберегла), який за функціями є близьким до свого грецького прототипу, став прародителем скіфів. У скіфському прикладному мистецтві одним із популярних сюжетів був образ героя («скіфського Геракла»?), який б’ється з чудовиськом.

Контакти між Північним Причорномор’ям і «ахейською» Грецією не припинялися впродовж усього бронзового століття. Про це свідчать бронзові кинджали, наконечники копій, шпильки для одягу — фібули, прикраси, знайдені на Півдні України, які за рівнем виконання не поступаються виробам грецьких майстрів часів Троянської війни. Наприклад, у відомому скарбі, знайденому в 1912 р. неподалік Одеси в селі Бородіно в Бессарабії і датованому XV-XIII ст. до н. е., знаходилася бронзова фібула, орнамент якої нагадує декор аналогічних виробів з царських «шахтних» гробниць грецького міста Мікени.

Цікаво, що антична традиція «поселила» на острові Левка не лише дух Ахілла — там також «мешкала» його божественна дружина, яку різні джерела називали по-різному. Це була «духовна суть» прекрасної Олени (краса якої стала причиною Троянської війни), колхидської царівни Медеї (яка допомагала аргонавтам здобувати золоте руно) або дочки мікенського царя Агамемнона — Іфігенії. Саме останню грецькі міфи вважають нареченою Ахілла, яка волею богині Артеміди була перенесена на Тавриду (Крим). Дізнавшись про це, Ахілл нібито кинувся навздогін, і місце його висадки на берег - «Ахіллів біг», назавжди зберегло пам’ять про ту швидкість, з якою закоханий герой намагався наздогнати Іфігенію. Проте зустрітися їм вдалося лише після смерті: Ахілл ліг під стінами Трої, а прекрасна мікенська царівна назавжди залишилася жрицею Артеміди, яка дала обітницю безшлюбності. Як уже зазначалося, на згадку про Ахілла на «Ахілловому дромі» жителі навколишніх грецьких колоній влаштовували спортивні змагання. Там же біля мармурового вівтаря здійснювалися жертвопринесення на честь героя. Особливі змагання, присвячені Ахіллу, влаштовувалися і в місті Ольвія, яке розташовувалося в гирлі лиману Бузького. Як свідчить легенда, ці спортивні свята (які передбачали кінні скачки, змагання з бігу, метання дисків і копій) були створені за порадою самого Дельфійського оракула.

Святилище Ахілла, за відомостями античних авторів, знаходилося на пустинному острові, розташованому в гирлі Дунаю1, яке в різний час називалося Левка, Фідонісі, Серпілор або Зміїний. Найдавніше з назв, які збереглися, — Левка (про нього згадували Геродот, Овідій, Страбон та інші античні автори), учені виводять від грецького слова «білий». Можливо, острів було названо так через скупчення морських птахів, які кублилися на його берегах. В наші дні їх налічується до 234 видів. Не виключено також, що назву цей скелястий клаптик суші отримав через свою святість, адже у багатьох індоєвропейських народів білий колір зв’язувався з вищими силами, до яких належав і божественний Ахілл. До того ж у фольклорі багатьох народів (кельтів, германців, скандинавів, слов’ян) островам надавалося особливе сакральне значення — там часто розташовувалися святилища богів. Назва «Зміїний» (калька з грецької «Фідонісі» і румунської «Серпілор») закріпилася за островом відносно недавно — всього яких-небудь пару сторіч тому, через те, що течією Дунаю на острів заносяться вужі.

1 В 35 км на схід від побережжя на широті дельти, площа 0,17 кв. км., відстань між крайніми точками — 615 на 560 м; найближчі населені пункти — румунський Суліна і український Вилкове.

Храм на острові Левка було зведено наприкінці VI ст. до н.е., він діяв впродовж десяти століть — до IV ст. н.е. Зберігся його лаконічний опис, який в II ст. н.е. склав римлянин Флавій Арріан: «Майже проти цього гирла (Дунаю. — Авт.) лежить острів, який одні називають островом Ахілла, інші (за кольором) — Білим. Існує переказ, що його підняла з дна моря Фетіда для свого сина Ахілла, де він і живе. На острові є храм Ахілла з його статуєю стародавньої роботи. Людей на острові немає, є тільки трохи кіз. Їх, як кажуть, присвячують Ахіллові ті, хто пристає до цього берега. У храмі є багато підношень — чаші, персні, коштовні камені» а також написи латинською і грецькою мовами в похвалу Ахіллові». До цього опису слід додати, що постійного населення (окрім нечисленних жерців і храмової прислуги) на острові не було. Після припинення функціонування храму через руйнівні набіги варварів частина його скарбів могла бути захована від розграбування в печерах і гротах, якими рясніють скелі острова Левка.

За довгу історію острова хто тільки не висаджувався на нього: і пірати, і контрабандисти... Отже надії на те, що стародавні скарби ще лежать незайманими десь в підземних порожнечах острова Левка, вельми ілюзорні, хоча і не позбавлені привабливості для шукачів скарбів.

У 1823 р. капітан-лейтенант Чорноморського флоту картограф Крітський побував на стародавньому острові Левка, накреслив докладний план руїн античного храму (що мав вигляд квадратної споруди з боками завдовжки близько 30 м) і склав їх опис. Він також знайшов значну кількість античних монет і декілька плит з присвятними написами Ахіллові. Одеське імператорське співтовариство історії та старовини надихнули ці знахідки, тому в 1841 р. була споряджена експедиція на чолі з Н. Мурзакевичем. Проте вчених спіткало значне розчарування: на той час із залишків храму вже звели острівний маяк. В результаті археологічних досліджень острова були знайдені прикраси, судини, теракотові статуетки, безліч монет (як грецьких, так і міст-колоній Північного Причорномор’я), епіграфічні пам’ятники.

Вчені вважають, що в храмі на острові Левка здійснювали жертвопринесення Ахіллові не лише мореплавці, які пливли з Греції через Босфор, але і жителі найближчих грецьких полісів — Ольвії і Борисфену. Останнє з поселень, розташоване на острові Березань в гирлі Дніпровського лиману, вважається найбільш ранньою грецькою колонією в Північному Причорномор’ї, заселеною вже в VII ст. до н.е.

Питання про те, яким насправді було ім’я бога, якому поклонялися «мікст-елліни», — Тагімасад, Ахілл або яке-небудь інше, дотепер не розв’язано. З часом образ грецького героя Ахілла став вельми популярним в скіфському середовищі. Про це свідчать знахідки одразу в чотирьох скіфських курганах IV ст. до н.е. (Чортомлицькому, Ільїнецькому, Мелітопольському і П’ятибратському) золотих сагайдаків для стріл із зображеннями сюжетів з життя Ахілла. Цікавим є те, що все ці «горіти» було виготовлено з використанням ідентичної матриці і штампів імовірно в одній (або декількох) майстернях Північного Причорномор’я.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.