100 Великих постатей і подій козацької України

КОЗАЦЬКИЙ СИН — ГЕНЕРАЛ ФРАНЦУЗЬКОЇ АРМІЇ

...5 листопада 1702 року в столичному місті Батурині у сім’ї генерального писаря Пилипа Орлика народився син, якого назвали Григором і невдовзі охрестили в місцевому соборі. Хрещеним батьком новонародженого був ніхто інший, як сам ясновельможний пан Гетьман «обох сторін Дніпра» Іван Мазепа, а хрещеною матір’ю — дружина впливового генерального судді Василя Кочубея. У ті святкові дні ніхто не міг передбачити ні долі цих поважних українських урядовців, ні долі самого Григора. А вона видалася не такою вже й прихильною до всіх, хто брав участь в тих урочистостях. Через деякий час за підозрою в зраді було страчено Кочубея, гетьман Мазепа програв вирішальну битву свого життя і разом зі своїм писарем опинився поза межами України. У 1709 році старий гетьман вмирає, а його булава потрапляє до рук вірного побратима Пилипа Орлика. Він був українським гетьманом понад тридцять років, але, на жаль, більша частина його урядування відбувалася в еміграції. Далеко поза межами батьківщини пройшло й життя його старшого сина Григора Орлика, який, незважаючи на різні біографічні колізії, став визначним державним і військовим діячем Франції, генерал-поручником і довіреною особою французького короля Людовіка XV та отримав від свого зверхника високий графський титул.

Про життя й діяльність Григора можна було б зняти захоплюючий пригодницький художній фільм. Уже в 14-річному віці хрещеник Мазепи бере участь в одній з битв на боці шведського короля Карла XII Густава під фортецею Штральзунд. Після цього вступає і з відзнакою закінчує Люндський університет у Швеції. Протягом 1719-1720 рр. проходить службу у шведській, а через деякий час у саксонській королівських гвардіях, а згодом виконує обов’язки осавула при польному коронному гетьмані Речі Посполитої. Від початку 30-х років XVIII ст. гвардійський офіцер Г. Орлик розпочинає військово-політичну кар’єру при французькому королівському дворі. Він виконує важливі дипломатичні доручення короля Людовіка XV і зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Австрійської імперій, Кримського ханства, Речі Посполитої. Одночасно не забуває й про важливі і секретні завдання свого батька — українського гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. У 1733 р. гетьманський син отримує звання офіцера королівської гвардії. На чолі кінного полку французької армії Г. Орлик бере участь у війні з Австрією 1744-1747 рр. і Семилітній війні війні європейських країн 1756-1763 рр., у ході якої отримує генеральське звання. За свої бойові заслуги був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».

Але цей сухий перелік щаблів військової та політичної діяльності невзмозі цілковито висвітлити те надзвичайно цікаве і захоплююче, хоча разом з тим і складне життя Григора Орлика. Воно було насичене різними неймовірними пригодами та подіями: втечами й погонями, переодяганнями і видаванням себе за інших осіб, зустрічами з величними монархами і жорстокими розбійниками, участю у битвах регулярних армій і вуличних бійках.

Хаг, капітан з Сасесу, Ля Мот, Ернест Брамляк, Конорієр — ось неповний перелік тих імен і прізвищ, під якими Григір Орлик подорожував європейськими та азіатськими країнами. Це потрібно було йому не лише для виконання таємних дипломатичних доручень французького двору, але й задля введення в оману, російських шпигунів, які полювали за всіма «мазепинцями», що після 1709 року опинилися за кордоном.

Свою дипломатичну кар’єру Г. Орлик розпочинає з поїздки до Османської імперії та Кримського ханства. Після повернення до Франції він мав аудієнцію у французького короля. 9 червня 1733 р. Людовік XV прийняв свого молодого дипломата. Він розпитував його про подорожі до Стамбулу та Бахчисараю, цікавився службою Григора у шведського короля Карла XII та просив висловити свої враження про хрещеного батька Івана Мазепу. «Його Величність був такий добрий, що засвідчив мені своє задоволення», — занотував потім у своєму щоденнику молодший Орлик.

Мало хто знає про те, що саме Г. Орлик відіграв важливу роль у проголошенні польським королем Станіслава Лещинського. Влітку 1733 р., після смерті Августа II Сильного, коли боротьба профранцузького і пронімецького угрупувань Польщі за королівський трон перебувала у найвищій точці кипіння, Орлику було доручено таємно доставити одного з найвірогідніших кандидатів на трон С. Лещинського з Парижа до Варшави, де той мав взяти участь у елекційній боротьбі. Ця подорож була дуже ризикованою, адже її шлях пролягав через землі Гамбурзької коаліції, яка була вороже налаштована до французького двору. Однак, разом ще з одним французьким офіцером, за фальшивими паспортами, Орлику вдалося за два тижні, з 26 серпня до 8 вересня, подолати всі перешкоди й привезти Лещинського до Варшави. 12 вересня останнього було проголошено королем Речі Посполитої. За це Людовік XV вручив Орлику надзвичайно коштовний діамант, а французька королева подарувала йому свій портрет.

Бездоганно виконуючи накази і доручення французького короля, Г. Орлик, тим не менш, намагається якось вплинути на свого патрона в справі вирішення долі своєї батьківщини. 3 грудня 1731 р. він подає до рук Людовіка XV меморіал, в якому відзначає, що «інтерес Франції та її слава покликають її дати захист пригніченим націям, а чи можна знайти більш пригнічену націю, як Козацьку?... Немає вже на Україні жодних вольностей, існує лише фантом свободи...». Григір просить звернути увагу на те, що Росія згідно з Прутським трактатом відмовилася від козацтва, а після цього підступно окупувала Україну. Це певною мірою вплинуло на короля, який наказав своєм посланцям до Туреччини і Криму просити султана і хана допомагати гетьману-емігранту Пилипу Орлику.

«Я дуже цікавлюся долею і станом пана Орлика, вважаю корисним для інтересів Франції підтримати пана Орлика в його правах, які він отримав, будучи гетьманом України... Треба, щоб Порта допомогла гетьманові Орликові зібрати біля себе свою націю, таку велику й хоробру, щоб вона могла скинути московське панування», — писав Людовік XV у той час, очевидно, перебуваючи під впливом неодноразових звернень до нього гвардійського офіцера Г. Орлика.

У серпні 1734 р. Григір під виглядом татарського купця пробирається на Лівобережну Україну, де зустрічається з полтавською та чернігівською козацькою старшиною. Вони запевнили, що шанують і пам’ятають його батька і готові при нагоді виступити за сина такої поважної людини. Лише випадковість врятувала в цей час Орлика від арешту росіянами, що розшукували його.

Зважаючи на російсько-турецьку війну 1734-1739 рр., Г. Орлик складає план визволення України і подає його на розгляд французькому урядові. «...Як тільки турки почнуть наступ на Київ, — а тут ключ цілої України, — батько мій розішле універсали по всій Україні для козаків, які повинні будуть піднести зброю проти віковічних ворогів... Вся Україна повстане, як тільки мій батько на чолі з запорожцями з’явиться на кордонах, маючи підтримку Порти та Франції». У цей же час Г. Орлик виношував утопічний план перенесення Запорозької Січі разом з усіма козаками до Франції. А невдовзі, у зв’язку з початком шведсько-російської війни у 1740 р., гетьманич звертається вже за допомогою до уряду Швеції і пропонує їй спільно боротися проти Росії: «...Порта допоможе у всьому задля ревіндиккації від Росії права на вільне посідання України, що належить батькові та його нації».

Після смерті у 1742 р. свого батька, гетьмана Пилипа Орлика, Григір у розпачі звертається в листі до французького міністра закордонних справ Амельо: «Ви не можете уявити собі мого горя: батько був для мене всім — другом, дорадником і вождем. Він був живим доказом, що людина в принципах, може донести раз з’ясовані ідеали до кінця свого життя». Безмежна любов і велика повага до батька супроводжували його сина протягом усього життя.

Перебуваючи в Парижі, Григір знайомиться з тоді ще маловідомим французьким письменником Вольтером. Під час зустрічей з ним Орлик повідав йому історію українського народу, гетьманування І. Мазепи та свого батька. А невдовзі побачила світ книжка Вольтера під назвою «Історія Карла XII», де, зокрема, йшлося про те, що українці «завжди прагнули свободи» і описувалися мотиви, які штовхнули Мазепу до переходу з-під царської протекції до зверхності шведського короля. На знак подяки знаменитий француз подарував Орлику один із примірників своєї книги в дорогій оправі з червоної шкіри. Певний час вона зберігалася у французькому архіві родини Орликів.

3 грудня 1747 р. Григір Орлик одружився з чарівною жінкою на ім’я Луїза-Олена де Брюн де Дентевіль. Вона походила з відомого французького аристократичного роду. Весілля відбувалося у Версалі в присутності всієї королівської родини на чолі з Людовіком XV. Саме король і підписав шлюбну грамоту «графа Орлика, первака небіжчика високомогутнього вельможі Пилипа графа Орлика, вождя Козацької нації». Лише від часу одруження Орлик почав жити більш розміреним, спокійнішим життям. Він навіть почав писати працю з історії України, яка називалася «Замітки про Україну й Козаків, про яких Європа мало що знає». На жаль, її повний текст до цього часу не віднайдений.

Та невдовзі військовий обов’язок знову кличе полковника французької армії Орлика виконувати доручення свого короля. На чолі свого полку він воює на полях битв у Семилітній війні під Росбахом, Гановером та Франкфуртом-на-Майні. За досягнуті успіхи свого підрозділу 25 квітня 1759 р. Орлик отримує від Людовіка XV звання генерал-поручника. Але під час важких битв коло Бергену та Міндену його було двічі поспіль поранено. У результаті отриманих ран 14 листопада 1759 р. Г. Орлик помер в одному з похідних госпіталів французької армії.