100 Великих постатей і подій козацької України

ЯКИМ БУВ ГЕТЬМАН МАЗЕПА?

Триста років тому, наприкінці XVII ст., до генеральної старшини українського козацтва такими поетичними рядками звернувся володар козацької держави ясновельможний гетьман Лівобережної України Іван Мазепа:

Гей, панове. Генерали,

Чому ж єсте так оспали!

І ви, панство Полковники,

Без жодної політики,

Озмітися всі за руки,

Не допустіть горькой муки

Матці своїй більш терпіти!

Нуте врагів, нуте бити!

Самопали набивайте,

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права!

Саме у такій віршованій формі в 1698 р. висловив свою політичну програму один з найвизначніших діячів Українського гетьманства.

Іван, син козака Степана, вірогідніше за все народився 20 березня 1639 р. в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви, що на Київщині, походив зі старовинного козацько-шляхетського роду Мазеп-Колединських. Завдяки своїм природнім здібностям, здобутій освіті, військовому вишколу, він став великим державотворцем, полководцем, дипломатом і культурним діячем української історії. Вірш під назвою «Дума іли пісня» з’явилася тоді, коли споконвічна територія України була поділена між трьома імперсько-монархічними державами, а окремі представники козацької старшини орієнтувалася на Варшаву, Москву або ж Стамбул. «Той направо, той наліво, а все браття, тото диво!», — писав Іван Мазепа.

Мазепа і Карл XІІ. Художник Ф. Гуменюк. 1994-1995 рр.

Чи сподівалося подружжя Степана та Марини Мазеп на таку долю свого сина? Що закладали вони в нащадка свого роду та яку змогли забезпечити йому освіту? Перед тим як перейти до висвітлення цих важливих питань, звернімося до короткого висвітлення епохи, у якій зростав та виховувався молодий Іван Мазепа. Немає сумніву, що важливі політичні події або ж культурні процеси, які відбувалися на той час у європейських країнах, а також і в Україні, певним чином впливали на формування особистості майбутнього гетьмана.

Очевидно, що десь протягом 1650-1657 рр. майбутній гетьман навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Про це свідчив у своєму знаменитому щоденнику вірний соратник Мазепи Пилип Орлик. У цей час майбутню академію очолювали Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський. Знаменитий Києво-Могилянський колегіум, який був заснований видатним церковним і культурним діячем Петром Могилою, відповідав загальноєвропейським аналогам й прирівнювався до вимог і стандартів, які існували в інших країнах. Структура колегіуму складалася з восьми класів (шкіл), куди входили: аналогія, інтима, граматика, синтаксема, поезія, риторика, філософія, а пізніше богослов’я. Курс навчання тривав сім років.

Згідно із твердженнями сучасника Мазепи літописця Самійла Величка майбутній гетьман України закінчував клас риторики. У класі риторики юний Мазепа опановував мистецтво складання промов, які виголошувалися на різних урочистостях та офіційних зустрічах, святах, весіллях тощо. Тут також він вчився писати найрізноманітніші листи і послання. На практиці знавців риторики використовували ще й під час судових розборів, коли треба було довести права тієї чи іншої сторони.

Викладачі, які навчали майбутнього гетьмана України, як і європейські гуманісти, бачили своє завдання не лише у засвоєнні слухачами великої античної спадщини — на сторінках риторичних курсів трапляються десятки імен відомих представників найрізноманітніших галузей знань, напрямків і шкіл ранньомодерної Європи: У риторичних курсах професорів Києво-Могилянської академії виховувалося зацікавлення як багатьма проблемами суспільно-політичного життям України, так і загальносвітового історичного минулого й сучасного.

Академічним риторам не були чужими нові для того часу течії у західноєвропейській освіті та культурі. Основою гуманізму києво-могилянських професорів була актуалізація закладеної в особі гідності й виховання людини-громадянина. Риторика розвивала не лише моральні якості людини, а й почуття прекрасного в органічному зв’язку естетики гуманістів з життям, мистецтвом, вихованням активної та діяльної людини. Під час навчання у класі риторики, яке до речі велося на латинській мові, Мазепа вивчав і питання психології, де розглядалися такі поняття як «воля», «свобода волі», «властивості інтелекту і волі» тощо. Мабуть, що саме в стінах колегіуму Мазепа ознайомився з доробком знаменитого італійця Ніколо Макіавеллі, а особливо з його політичним трактатом «Володар», витяги з якого любив цитувати під час своїх лекцій І. Галятовський. Все це сприяло формуванню широкого світогляду відомого політичного й державного діяча.

Після навчання у Києві І. Мазепа переїздить до Кракова, де протягом року проходить один з курсів Ягелонського університету. На жаль, до цього часу не віднайдено джерел, що свідчили б про те, які саме предмети вивчав у старовинній столиці Польщі Мазепа. Однак, можемо припустити, що цей навчальний курс в одному з найпрестижніших університетів не тільки Речі Посполитої, але й усієї Центрально-Східної Європи був пов'язаний з поетикою, адже, як засвідчували згодом сучасники Мазепи, він умів досить добре. віршувати.

Після свого обрання у 1687 р. на гетьманську посаду Мазепа намагався вірно служити Москві й на чолі козацької армії бере активну участь у російсько-турецькій (1686-1699 рр.) та Північній (1700-1721 рр.) війнах. У ході Північної війни за наказом Петра І у травні 1704 р. 40-тисячна козацька армія Лівобережної України вступила на Правобережжя. Невдовзі до полків Мазепи прилучилися підрозділи правобережного наказного гетьмана Самуся і полковників Семена Палія та Захара Іскри. 15 червня в таборі поблизу Паволочі Самусь передав гетьману Мазепі свої клейноди — булаву, бунчук і універсал польського короля на гетьманство. З цього часу Мазепа став титулуватися Ясновельможним Гетьманом України «обох сторін» Дніпра.

Гетьман України І. Мазепа залишив Самуся на посаді полковника Богуславського полку, а також наказав йому виділити дві сотні досвідчених вояків, які б увійшли до складу гарнізону Білоцерківської фортеці. У 1705 р. розпочалася нова бойова операція лівобережного козацького війська. Досягнувши кордонів Белзького воєводства, гетьманський уряд тим самим поширив свою владу на всю територію Правобережної й частину Західної України. І хоча польські урядовці виступали проти цього, до кінця липня 1708 р. тут під захистом І. Мазепи урядувала місцева козацька старшина. До існуючих Корсунського, Білоцерківського, Богуславського і Брацлавського полків приєдналися відроджені Уманський, Чигиринський та Могилівський. Разом з лівобережними адміністративно-територіальними одиницями — Київським, Чернігівським, Полтавським, Переяславським, Ніжинським, Стародубським, Лубенським, Миргородським полками — вони утворювали єдину козацьку державу.

Хоча Україна стала об’єднаною, однак не була вирішена інша проблема — Московія-Росія все більше і більше обмежувала державні, національні, соціальні й культурні права українського народу. Невдоволення в середовищі козацького війська зарубіжними походами та будівничими роботами, виснаження людських і матеріальних ресурсів українського гетьманства у Північній війні — ці та інші причини, що посилювалися накопиченням претензій козацької верхівки до свого довголітнього протектора й сюзерена — російського царя Петра І (поступове обмеження тим владних повноважень не лише гетьмана, а й політичної та економічної автономії козацької держави, спроби реформування підпорядкування української армії тощо), змусили гетьмана І. Мазепу саме у 1704 р. замислитися над тим, чи бути й далі під скіпетром російської монархії чи зробити Україну незалежною державою. «...Тоді вищезгаданий, славної нам’яті, гетьман ясновельможний Іоанн Мазепа, поставши правдою та ревністю за цілість Вітчизни, прав та вольностей військових, а бажаючи щирим жаданням бачити в дні свого гетьманського володіння і залишити квітнучою і наповненою ту ж таки Вітчизну, милу матір нашу, га військо Запорозьке городове й низове... у розширених і розмножених вольностях», — було записано трохи згодом П. Орликом у Конституції України 1710 року.

У 1708 р. гетьман І. Мазепа на чолі української армії оголосив війну могутній Російській імперії, а допомогу йому надав шведський король, з яким він уклав наступну угоду: «Все, що воюється з колишньої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що, як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українському князівстві. Князь (Гетьман) і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі Князівства і частин, прилучених до нього. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути порушений у володінні цим князівством, по його смерті, яка — треба сподіватися — не наступить ще довго, стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами стародавніми законами». Але разом з Карлом XII Густавом український гетьман у червні 1709 р. під Полтавою програв найважливішу битву свого життя за «вольності» українського народу...