100 Великих постатей і подій козацької України

КИЇВСЬКИЙ СОТНИК — БАТЬКО СВЯТОГО ДМИТРІЯ РОСТОВСЬКОГО

Кирилівський монастир з давніх-давен служив усипальницею для князівської династії Ольговичів. Це унікальна пам’ятка доби Київської Русі, що постала в далекому XII ст., й одна з небагатьох споруд, що уціліли під час навали татаро-монголів Батия на Київ. Щедро фінансований князем Костянтином Острозьким наприкінці XVI ст., добудований через століття у стилі українського бароко відомим архітектором Іваном Григоровичем-Барським і вже у XIX ст. щедро розписаний знаменитим російським художником Михайлом Врубелем, монастир зберігає за своїми стінами не одну таємницю. Достеменно невідомо, у яких роках його споруджено, до цього часу ми не знаємо ім’я його будівничого...

Якось в одному з «дореволюційних» видань довелося прочитати, що на території Кирилівського монастиря в Києві були поховані батьки відомого церковного і культурного діяча кінця XVII — початку XVIII ст. Святого Димитрія Ростовського. Зараз же від його колишньої слави монастиря залишилась тільки будівля Церкви Святої Трійці, яка сьогодні носить досить цікаву назву — музей «Кирилівська церква». Припускають, що ця пам’ятка православ’я тісно пов’язана з діяльністю відомої родини Тупталів.

Данило Тупталенко народився в грудні 1651 р. в містечку Макарові, що неподалік від Києва. Через десять років батьки віддають його до богоявленської школи при Києво-Могилянській академії. 9 червня 1668 р. він прийняв постриг у чернці Кирилівського монастиря. Пізніше Данило почергово стає ігуменом у багатьох українських монастирях Києва, Батурина, Глухова та Чернігова, підтримує тісні стосунки з гетьманськими урядами Івана Самойловича та Івана Мазепи. Серед його доробку особливе місце займає багатотомна книга «Четьї-Мінеї», що стала визначним явищем культурного життя не лише України, а й усього православного світу. Поставлений з ініціативи царя Петра І на митрополита ростовського, Д. Туптало відкрив у Ростові першу в Росії духовну семінарію з вивченням грецької та латинської мов і став справжнім просвітителем для росіян. Козацький син належав до тієї групи українських церковно-культурних діячів, духовно-просвітницька діяльність яких сприяла підготовці російського суспільства до прийняття радикальних реформ Петра І. У 1757 р., першим серед священників українського походження, Дмитрій Ростовський був канонізований Православною Церквою.

Далеким родичем Данила, можливо, був подільський єпископ Інокентій Туптало, що виступав противником злуки української церкви з Римом на Берестейському сеймі 1596 р. Дід же майбутнього церковного діяча, Григорій Туптало, був дрібним православним шляхтичем. Він проживав у невеличкому містечку Макарів, за 40 верст від Києва. Але найцікавіша біографія, яка, до речі, тісно пов’язана з Кирилівським монастирем, у батька Д. Ростовського, сотника Війська Запорозького Сави Григоровича Туптала.

Це чи не єдиний випадок в українській історії, коли людина почала служити у козацькому війську за доби Петра Сагайдачного, продовжила її під час війн Богдана Хмельницького, а закінчувала свою військову та адміністративну діяльність вже за гетьманування Івана Мазепи. Довгих 103 роки прожив Сава Туптало, з яких майже дев’ять десятиліть віддав захисту своєї Вітчизни. На момент запису до Реєстру Війська Запорозького 1649 р. С. Тупталу було вже близько 50-ти років. Це є суттєвим уточненням, адже на 112 місць у реєстрі Макарівської сотні претендувало близько півтисячі козаків. Сава виграв цей своєрідний конкурс як досвідчений, загартований у боях і все ще придатний до військового ремесла воїн. Рядовим козаком побував Сава майже у всіх битвах і походах, що їх вів Київський полк як військова одиниця війська Запорозького — з 1649 по 1670 р. Наприкінці 50-х рр. XVII ст. Саву обирають сотником рідної Макарівської сотні. Невдовзі бачимо його у тому ж ранзі сотника Війська Запорозького, але вже в Києві. Це був вимушений переїзд та евакуація з усією родиною — до Макарова повертається польська шляхта, з 1660 р. тут розміщується гарнізон коронного війська.

Війна продовжувалася... У важкому бою за Бишів з підрозділами польського полковника Яна Пива козацький сотник Туптало потрапляє до полону. Жорстоко розправляються з бранцями польські жовніри, але Саву з групою старшин відправляють до Димеру. «А з Димеру полковник Пиво відіслав його в Польщу гетьманові Янові Собеському», — свідчить тогочасний документ. Восени 1673 р. коронний гетьман зіткнувся з турецьким військом під Хотином. Знаючи напевне, що султан прагнутиме реваншу за поразку, Собеський заграє з козаками і відправляє полоненого сотника до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Він мав умовляти Дорошенка «відступити від бусурман і разом з християнами йти на невірних».

...Після багаторічних поневірянь на шляхах війни Сава Туптало повертається до Києва. Тут він потрапляє на прийом до воєводи російського гарнізону в Києві князя Трубецького, який особисто розпитує його про перебування у польському таборі. Щось символічне є в тому, що за відносно недовгий проміжок часу сотникові Війська Запорозького вдалося зустрітися з чільними урядовцями трьох держав — українським гетьманом, командувачем польськими військами та російським воєводою.

1684 роком датується ще одне цікаве повідомлення про Саву Туптала. Шотландець Патрик Гордон у своєму щоденнику залишив наступний запис: «20 листопада прибув сотник Туптало, посланий зі своїм загоном із звісткою про бачених у чотирьох милях від Києва 400 татар». Отже, як бачимо, незважаючи на свій похилий вік — а йому вже виповнилося 85 років — Туптало все ще виконує свій службовий обов’язок.

Дружина Сави і мати Д. Ростовського, Марія Михайлівна, була дуже набожною людиною. Разом з чоловіком вона давала кошти на утримання багатьох київських храмів. Особливо вона опікувалася Кирилівським монастирем, де і була похована у березні 1689 р., у 80-річному віці. У Сави Григоровича та Марії Михайлівни, окрім єдиного сина Данила, який прославив родину Тупталів на весь православний світ, було ще чотири дочки. Найстарша, Олександра, народилася близько 1630 р. Відомо, що вона була черницею Києво-Йорданського жіночого монастиря. Її було поховано 1704 р. також у Кирилівському монастирі, «коло ніг матері». Друга дочка, Параскева, протягом багатьох років була ігуменею Києво-Йорданського монастиря. Свій власний будинок вона заповідала передати у власність Кирилівському монастиреві, що і було здійснено за її волею в 1710 р. Окрім Параскеви та Олександри, Туптали мали ще двох доньок — Марію та Феодосію. Вони також досягли визначних щаблів духовної ієрархії, та про Них, на жаль, маємо дуже мало свідчень.

Два портрети висіло в ростовській келії Дмитра: духовного батька — митрополита Лазаря Барановича, та рідного — сотника Сави Туптала. 1705 р. він відсилає на могилу своїх батьків у Кирилівський монастир ікону Божої Матері у срібних шатах. Окрім того, у келії Дмитра зберігалася картина, що передала той момент, коли молодий Данило просив благословіння у батька й матері на чернечий постриг. Сава Григорович і Марія Михайлівна були зображені на полотні в тогочасному національному одязі.

На лівій стіні всередині Церкви Святої Троїці (Кирилівської церкви) до 1760 р. висів прижиттєвий портрет сотника Сави Туптала, з якого того ж року було зроблено копію, що замінила оригінал і висіла на колишньому місці до 1786 р. Зважаючи на те, що на сьогодні збереглися лише знімки з копії оригіналу, подаємо короткий опис одягу козацького сотника в кольорах: верхній кафтан його підбитий хутром і покритий зеленою матерією, під ним яскравий і різнокольоровий жупан, підперезаний червоним поясом, до кінців якого пришиті рожеві кінцівки із золотим газом. У лівому верхньому куті знаходиться фамільний герб Тупталів, що має посередині трикутник (грецька літера «дельта»), а зверху хрест. На портреті, окрім самого зображення Сави та його герба, був написаний вірш:

Благочестивий муж Туптало Сава

Запорожского войска честь і слава

В Богоявленский день отверсту неба

Восшествія тамо совершил потребу

В третій час на день третього року

Семь сот тисящна — з троічна кроку,

В Троічном Кирильском почи чину

Душею Троіци лице уазрить вину

В веку сем добре жил сто и три лета

Оби сторичну взял мзду троічна света.

Отже, таємниця розгадана: Сава похований всередині Церкви («почив в Троїчном Кирильськом»)! Але де конкретно знаходиться його місце поховання? З’ясовуємо, що над портретом С. Туптала висіла дерев’яна дошка темно-зеленого кольору, а на ній напис жовтими буквами двох текстів. Спочатку відтворюємо перший: «1689 года, марта 20 дня во святый великий пяток, в спасительныя страсти, мать моя Марыя Михайловна, законная супруга отца моего Саввы Григорьевича, преставися в 9 час дня, апреля в третий день, в среду св. Воскресныя седмицы совершили мы погребение в монастыре Кириловском и положили в Церкви св. Троицы, на левой стороне, в самой стене, при дверях, коими на хоры восходят. Да почтет о Господь живыми и мертвыми обладающем». Нарешті! Після стількох пошуків визначено місце поховання матері Д. Ростовського — «на левой стороне, в самой стене». Припускаємо, що мабуть біля неї знаходиться і прах Сави?! І справді — через чотирнадцять років до останків Марії Туптало було поховано і її чоловіка, про що засвідчує наступний віднайдений напис: «1703 года, января 6, в 3 часа дня Богоявленія господня преставился отец мой Савва Григорьевич и погребен в монастыре Кириловском кіевском в Церкви Св. Троицы. Вечная ему буди память». Ці два написи робив їхній вдячний син — вже відомий на той час архієрей Дмитро Ростовський.

Трохи далі від цієї дошки, на тій же стіні, знаходилася ікона Божої Матері, подарована ним монастирю, а над нею напис: «По преставлении игуменьи Парфении и Февронии сестры ея, сей образ Пресвятыя Богородицы дан от игуменьи Марфы, на поминовение архыерея Димитрия Ростовского, бывшего в обители Свято-Троицкой монахом й потом там же святителем. Из Ростова прислан в сыю же Свято-Троицкую обитель лета 1705, декабря в 5 день». За нею — друга дерев’яна дошка в позолоченій рамі, на якій білими буквами на блакитному тлі зроблено напис, що засвідчує внесок сотника С. Туптала у розвиток монастиря:

«От корене святого, Саввы наречена

Сто три лета поживша и зде погребенна 1703 года,

Сей был в граде Киеве, сотник бяагочестен,

Храма сего ктитор и любитель лестен,

Возрасте ветвь святая Димитрий Святитель...»

Таким чином, з віднайденням поданих вище текстів наше розслідування завершилося. Місце поховання батьків та рідних Д. Ростовського знайдено. То чому б сучасній адміністрації музею «Кирилівська церква» не відродити ці написи над похованнями Сави, Марії та Параскеви Тупталів і тим самим позбутися довголітньої таємниці Кирилівського монастиря? Адже славна родина Туптал своїми прижиттєвими благочестивими справами довела, що цілком заслуговує на таку шану.

У другій половині XVII ст. українське козацтво дало новий поштовх так званому ктиторству — опікунству над Божими храмами України. Старшина Війська Запорозького і заможні козаки персонально чи через довірених осіб опікувалися багатьма церквами і монастирями, офірували великі гроші на їх будівництво та розвиток. Посада церковного старости (ктитора, по-народному — титаря) користувалася великою повагою серед українців. Вже з середини 70-х рр. XVII ст. Сава Туптало опікувався Кирилівським монастирем, згодом був обраний його ктитором. Уся родина Тупталів мала серед міщан та духовенства Києва гучну славу захисників православної віри, відомих своїм щедрим меценатством. Окрім Кирилівського монастиря, вони давали кошти ще й на утримання Києво-Могилянської Академії, Царськокостянтинівської церкви, а свій будинок на Подолі Сава переписав на Церкву Миколи-Притиска.

Цей будинок, що стояв на майдані між Церквою Миколи-Притиска та жіночим Флорівським монастирем, мав досить цікаву історію. Туптали оселилися в ньому десь у 1661—1662 рр. Між іншим, заповіт старого сотника не був виконаний — найменша дочка Параскева «перезаповіла» будинок Кирилівському монастиреві. До 1786 р. він був у володінні монастирської громади, а коли монастир перетворили на «богадільню», будинок викупив багатий київський купець Курлюков, який у 40-х р. XIX ст. наказав розібрати його на цеглу.

Родини Тупталів — Сава, Марія Михайлівна, Данило, Олександра, Параскева, Марія та Феодосія складали сімейство, яке було типовим і, разом з тим, винятковим зразком української козацької родини другої половини XVII ст. На їхню долю випало чимало подій різного характеру. Однак вражає відданість і служіння цих благородних людей Божій справі. Недарма син козацького сотника Данило Тупталенко став одним з найвідоміших святих Православної церкви — Дмитром Ростовським.