100 Великих постатей і подій козацької України

ПОЛКОВНИК МАКСИМ КРИВОНІС І ЙОГО «ТАЇНИ»

Багато загадок і т. зв. «білих плям» є в біографії цього прославленого сподвижника гетьмана України Б. Хмельницького. Звідки він родом, коли народився і хто його батьки? Давні джерела не містять більш-менш точних відомостей про це, не дають однозначних відповідей на поставлені запитання. Деякі історики писали про його іноземне походження, службу в арміях Західної Європи в період Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.). Інші ж, наприклад, такі як радянський дослідник О. Лола, доводили: в дитинстві Максим пас громадську череду, а згодом працював у панських маєтках, де зазнав жорстокості від їх власників. А його батько нібито був сільським ковалем. Також М. Кривоносу приписували і те, що приблизно з кінця 1646 р., залишивши рідну оселю, він вже очолив боротьбу навіть не одного, а декількох загонів повстанців проти соціального та національного гніту десь на Поділлі чи Брацлавщині.

Проте достовірних даних на підтвердження таких фактів поки що не виявлено. Тому слушним видається зауваження відомого Сучасного фахівця з козацької доби і джерелознавця Ю. Мицика, що існуючі в історіографії тези про селянське, міщанське чи якесь інше походження Кривоноса недостатньо обґрунтовані.

Також до кінця нез’ясованим залишається походження і прізвище козацького ватажка. Чи то бува не прізвисько, пов’язане з Тим, що в одному з боїв шляхтич перебив йому носа, а коли той зрісся, то став кривим. Звідси, мовляв, народ і прозвав Максима Кривоносом (Перебийносом). Така Думка, зокрема, панувала в українській історичній науці 50-80-х років XX ст.

Це твердження можна поставити під сумнів шляхом логічного мислення. Адже відомо, що в Україні існували цілі шляхетські роди Кривоносів, чимало осіб з таким прізвищем діяло і серед козаків. Останнє, наприклад, зафіксував «Реєстр Війська Запорозького 1649 р.».

Місце його народження вчені визначають по-різному: Житомирщина, Могилів-Подільський, Острог (Волинь), а Також деякі інші місцевості. Разом з тим, враховуючи той незаперечний факт, що в народі його нерідко називали ще Вільшанським (Ольшанським), а він сам займав посаду черкаського полковника, то можна припустити таке: М. Кривоніс народився в поселенні Вільшана, яке існувало на той час на Черкащині.

В деяких документах польського походження можна надибати поодинокі, «скупі» відомості про його сина та загиблого брата — активних учасників Хмельниччини.

М. Кривоніс, наче яскрава зірка, яка водночас спалахнула на небі, а потім раптово згасла. Фактично тільки один 1648 р. йому судилося «світитися» в українській історії. Проте який рік! Це і перші грандіозні успіхи Національної революції, і початок становлення незалежної козацької держави та звільнення православної віри від католицизму, й оформлення вітчизняних збройних сил на території Гетьманщини... Лише один рік військової діяльності, а образ «лицаря» назавжди ввійшов у народний епос, літописи сучасників, польську публіцистику середини XVII ст.

Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким. Художник М. Самокиш. 1934 р.

Спробуємо ж на підставі першоджерел і напрацювань істориків «відновити» принаймні найбільш виразні епізоди з життя черкаського полковника того періоду.

Ранньою весною 1648 р. він на чолі групи повсталих селян на заклик Б. Хмельницького прибув на Січ. На початку квітня запорожці виступили тут проти частини старшинської верхівки, яка була налаштована пропольськи, і вигнали за межі своєї території шляхетський військовий гарнізон. Найактивнішу участь у цих подіях брав і М. Кривоніс.

Коронний гетьман М. Потоцький і польний гетьман М. Калиновський намірилися розправитися з повстанцями, а тому на Січ направили два військові з’єднання для одночасного комбінованого удару з двох боків. 11 квітня з Черкас Дніпром вийшла флотилія в складі 4-х полків реєстрових козаків і кількох сотень драгунів — всього 4-5 тис. чол. Суходолом надіслали підрозділи кварцяного війська з 10-ма гарматами та реєстровців (разом зі слугами близько 6-7 тис.). Довідавшись про наступ, Б. Хмельницький з 5 тис. козаків і 5-6 тис. татар Тугай-бея під захистом «табору» направився назустріч Микитинським шляхом. С. Потоцький 18 квітня пройшов урочищем Княжі Байраки й наступного дня розмістив свої збройні сили на правому березі лівого розгалуження верхів’я р. Жовті Води (південніше сучасного с. Парахівка). Опівдні авангард українсько-кримської армії розпочав наступ і завдав поразки 6 польським корогвам. Незабаром підійшов Б. Хмельницький зі своїми підрозділами і долучився до бою, під час якого з’ясувалося, що через брак артилерії повстанцям не здолати супротивника. Оточивши поляків, вони почали вимагати від С. Потоцького передати їм всю артилерію. Шляхетське керівництво погодилося на це, розраховуючи виграти час до підходу головних збройних сил, але почало вимагати двох запорозьких старшин — заручників, як гарантів того, що з повстанського табору не буде зчинено нападу. На таку роль погодилися М. Кривоніс і М. Криса, явно ризикуючи своїм життям. Згодом останньому вдалося втекти від поляків, скориставшись метушнею на їх базі. М. Кривоніс, вдаючи, що хоче організувати переслідування біглого, запропонував шляхтичам власні «послуги». Коли ж ті погодилися і дали йому коня, той на ньому полишив ворожий табір і досить швидко опинився серед низовиків.

Отже, козацький ватажок «воював» не тільки хоробрістю та силою, а розумом і хитрістю.

Тим часом на бік повстанців почали переходити реєстровці, котрі знаходилися на польській службі. С. Потоцький мусив передати Б. Хмельницькому артилерію і залишки пороху, отримавши за це дозвіл на безпечний відступ до Крилова. Проте мирні переговори між сторонами були перервані через незгоду татар і бойові дії відновилися. В результаті, при спільній атаці українців і татар ранком 6 травня в одній із балок при виході з Княжих Байраків, шляхетське військо зазнало нищівної поразки.

Подальші події відбуватися вже під Корсунем 15-26 травня, куди направилися після битви на Жовтих Водах загони з 20 тис. українців і 4 тис. татар і де зосередилися головні сили коронного гетьмана М. Потоцького. Черкаський полк вів М. Кривоніс. Усвідомлюючи неможливість атаки «в лоб», Б. Хмельницький доручив черкаському полковнику на чолі 6 тис. козаків організувати засідку в урочищі Крута Балка. Тут повстанці переконали дорогу, що проходила через яр, глибокими ямами, а потім замаскували їх. Коли ж наблизилася ворожа кіннота з обозом і які вже не могли зупинитися, спускаючись з крутого узвозу, козаки відкрили прицільний масований вогонь. Шляхетським підрозділам до пізнього вечора вдавалося відбивати атаки вояків М. Кривоноса, але потім, залишивши все спорядження, вони почали тікати. Полковник та ще кілька козаків спромоглися захопити навіть гетьмана Потоцького, якого згодом передали татарам.

Протягом червня повстанці на чолі з М. Кривоносом звільнили від іноземного панування населення міст Паволоч, Бердичів, Немирів, Махнівка, Полонне, Межиріччя та ін. Майже вся Південна Волинь опинилася в козацькому розпорядженні. Лише в боях у Махнівці, якими окрім черкаського полковника керували його син і полковник Гиря, поляки втратили близько 2,5 тис. чол., а особисто М. Кривоніс ледве не збив з коня відомого магната Ярему Вишневецького.

Яскраво і натхненно проявив себе М. Кривоніс і під час штурму добре укріпленої фортеці Бар, що вважалася «ключем» до всього східного Поділля. В цій операції він застосував для руйнації могутніх стін спеціальні т. зв. «гуляй городи». В хід пішли також довгі драбини та всілякі пристрої. Одночасно робилися підкопи під стінами фортеці з метою проникнення на її територію. Крім того, ватажок наказав серед ночі запалити великі снопи з сіна та соломи, щоб густий їдкий дим оповив місто. Потужний вітер спричинив пожежу в місті, що, зрозуміло, викликало в населення паніку і відволікло сторожу укріплень. Саме тоді М. Кривоніс наказав штурмом захопити один із бастіонів поблизу в’їзду в замок. Коли спроба не вдалася, то він вирішив раптово атакувати з іншого боку: на плотах по воді підпливти під мури замку і вже звідти зайти в тил ворогу. Успішні дії козаків зчинили переполох серед поляків, які незабаром склали зброю. П’ять полків захопили територію фортеці та замку. Їм у винагороду дісталися безліч зброї й великі запаси продовольства.

Після Бара було місто-фортеця Кам’янець-Подільський. Однак його полкам, очолюваним Кривоносом, відразу захопити не вдалося. А обставини вимагали термінового об’єднання всіх українських збройних сил для битви під м. Старокостянтинів. Свої війська супротивники зосередили на берегах р. Пилява: на правому — козаки, на лівому — шляхтичі. Після активної й напруженої підготовки з обох сторін 8 вересня розпочалося збройне протистояння, та таке, як ніколи раніше. В двобої тіснява була настільки щільною, що спис не можна було застосувати: билися шаблями і, навіть, кулаками та ногами. Зазнавши 23 вересня цілковитої поразки під Пилявцями, залишки вояків польської армії прагнули лише одного — живими вибратися з місцевих боліт, куди їх занесла «нелегка». До того ж деякі з них поширювали чутку, мовляв, М. Кривоніс вже чекає їх на зворотному шляху в засідці. Від одного імені полковника зростав неспокій у ворожому таборі. Не витерпівши складної ситуації, першими почали тікати військові керівники польської армії, за ними подався найманий для боротьби з козаками німецький загін, решта кинулася навздогін. Переляк від можливості потрапити до рук повстанців примусив гонорового магната і воєначальника О. Конецпольського переодягнутися в одяг простолюдина, якого він зустрів на дорозі додому, і видавати себе за кріпака. Дехто з відступаючих «примудрився» від страху здолати відстань до Львова (десь 300 км) всього за 48 годин «без передиху». Ще довго після цих подій в народі глузували з шляхтичів, називаючи їх «пилявчиками». «Збитків у спорядженні і майні в нас більше ніж па 7 мільйонів, а ганьби — на тисячу мільйонів», — констатував один з шляхтичів — учасників після поразки під Пилявцями. Тут карателі втратили всю артилерію, полишили обоз і прапори. А українцям відкрився вільний шлях до Львова.

Вже 17 вересня Кривоніс під загальною орудою Хмельницького виступив у похід на Галичину. Їх розвідники, до яких долучалися навіть жінки, що діяли аж біля Кракова — тодішній столиці Речі Посполитої, сповіщали про сприятливу для них ситуацію. В ході маршу частині козацького війська на чолі з М. Кривоносом володар гетьманської булави доручив здобути сильно укріплені Луцький і Теребовльський замки. Проте особливо вони відзначилися під час облоги м. Львова, яка тривала з 26 вересня по 16 жовтня. Перед ними була поставлена бойова задача — захопити на околиці міста Високий замок — могутню фортецю і символ шляхетського панування в Україні. Коли ж це завдання з успіхом було виконане і цілком реальною стала можливість штурму самого міста, козацька старшина на чолі з Б. Хмельницьким почала переговори про перемир’я. Взявши викуп з обложеної шляхти в 200 тис. золотих, гетьман полишив Львів і з своєю головною частиною армії вирушив далі на захід, у напрямку Замостя. Потім він планував піти на Варшаву.

Саме тоді, коли настали холоди і спалахнула епідемія чуми, М. Кривоніс тяжко захворів. Розмоклі шляхи спонукали Б. Хмельницького зупинитися на перепочинок у селі Крехове. Хворого лікували як могли. Певною мірою допоміг лікар монастиря, який знаходився за декілька верст від села. Трохи поліпшивши стан здоров’я, М. Кривоніс усе-таки зміг долучитися до облоги Замостя, яка тривала від 26 жовтня по 14 листопада. Тут у замку знаходилося до 7 тис. шляхетських вояків, щоправда, у яких залишилося обмаль запасів продовольства. До того ж, керманич оборони Я. Вишневецький, злякавшись штурму, втік.

Під мурами фортеці, яка стояла на рівнині біля злиття річок Лабуньки та Топірничі й була оточена болотами, зосередилися основні сили козацького війська, а саме місто оточили селянські загони. Утруднювали штурм замку й широкий став і глибокий рів, який періодично заповнювався водою. М. Кривоніс наказав викопати траншеї біля головного входу, щоб відвести воду.

Облога зумовила голод у місті й поширення епідемії чуми на його населення. Шляхта не витримала такого випробування й мусила розпочати переговори про перемир’я. Вони тривали майже тиждень. М. Кривоніс і деякі його однодумці, наприклад, полковник Петро Головацький, категорично висловлювалися проти припинення боротьби. Проте різке похолодання, наближення зими, нестача військового спорядження та продовольства спонукали Б. Хмельницького підписати угоду з поляками і видати наказ козакам про припинення війни. Ці акти збіглися в часі з раптовою смертю М. Кривоноса — славного лицаря всього Війська Запорозького, пам’ять про якого і нині зберігається в народних думах і історичних піснях.