100 облич Української революції

Валерія О’Коннор-Вілінська

(1866–1930)

Співзасновниця та учасниця Української Центральної Ради, письменниця, очільниця літературної секції Генерального секретарства освіти. У скрутні часи заробітну плату віддавала "Молодому театрові".

Народилася на Полтавщині в сім’ї багатого землевласника Де-Коннора, ірландця за походженням, мати належала до роду Лисенків. Навчалася в приватній київській гімназії. Працювала у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності, “Харківських відомостях”. Від 1905-го – активістка Київського літературно-артистичного товариства, “Просвіти”, Українського клубу, Товариства українських поступовців. Із Людмилою Старицькою- Черняхівською й Олександром Олесем написала кілька одноактних п’єс і здобула визнання як драматург.

Співзасновниця Української Центральної Ради. 1917–1918- го входила до репертуарної групи Комітету українського національного театру, очолювала літературну секцію Генерального секретарства освіти і міністерства народної освіти УНР. Залишалась на посаді і за Української Держави. Зарплатню віддавала “Молодому театрові”, який тоді був у матеріальній скруті.

За Директорії виїхала до Швейцарії, оскільки її чоловіка призначено консулом у Цюриху. Відтоді жила на еміграції в Австрії та Чехословаччині. Співпрацювала з журналами “Воля”, “Нова Україна”, перекладала твори французьких письменників. У Відні очолювала закордонну українську секцію Ліги миру і свободи. В останні роки життя працювала в термінологічній комісії Української господарської академії в Подєбрадах. Після передчасної смерті чоловіка вкоротила собі віку.