100 облич Української революції

Михайло Бойчук

(1882–1937)

Художник і педагог, засновник самобутньої національної школи монументального живопису. Разом із учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві, санаторію в Одесі, театру в Харкові. Сам митець і його послідовники репресовані, а твори знищені.

Народився на Тернопільщині в селянській родині. Коштом Наукового товариства імені Шевченка та митрополита Андрея Шептицького навчався у Віденській, Краківській, Мюнхенській академіях мистецтв. У 1908–1911 роках удосконалював майстерність у Парижі. Заглибився у вивчення давньоруського народного мистецтва. Займався реставрацією у Львові, Лемешах, Новгороді, керував відновлювальними роботами в Софійському соборі в Києві та Успенському соборі в Чернігові.

1917 року оселився в Києві, став співзасновником Української академії мистецтв, один із перших її професорів. Протягом 1920-х об’єднав однодумців у школу “бойчукістів” − художників-монументалістів, які в мистецтві прагнули до національної своєрідності, що суперечило радянським естетичним принципам. Здійснив із учнями розписи Луцьких казарм на Лук’янівці (1919), Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928) та Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935).

1936-го Михайла Бойчука звинуватили у “шпигунстві” та “контрреволюційній діяльності” й заарештували. 13 липня наступного року розстріляли. Трагічна доля спіткала більшість його учнів та послідовників.

Майже всі монументальні твори бойчукістів були знищені.