100 облич Української революції

Орест Левицький

(1848–1922)

Історик, правознавець, архівіст, археограф, співзасновник УАН, голова соціально-економічного відділу, у 1922 році - Президент Всеукраїнської академії наук, автор понад 200 праць. Особистий архів, колекцію документів і бібліотеку передав Академії.

Народився на Полтавщині в сім’ї диякона, що походив із козацько-старшинського роду Носів-Левицьких. Навчався в Полтавському духовному училищі й семінарії, на юридичному, історико-філологічному факультеті Київського університету святого Володимира. В студентські роки розпочав наукову діяльність під керівництвом Володимира Антоновича. 1874–1921 роки – відповідальний секретар Тимчасової комісії з розбору давніх актів у Києві, її перший історіограф. Входив до Київської громади, Історичного товариства Нестора-літописця, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві. Від 1918-го – в Комітеті охорони пам’яток історії та мистецтва, серед засновників Української академії наук (секретар, згодом голова соціально-економічного відділу). У ВУАН очолював Комісію виучування звичаєвого права України, Правничо- термінологічну комісію, входив до складу Комісії виучування історії західноруського та українського права.

Від грудня 1919-го виконував обов’язки Президента УАН; із 1921-го – голова правничого товариства при ВУАН. У березні 1922 року став Президентом ВУАН.

Написав понад 200 праць про родинне і звичаєве право, побут, сімейні відносини, правове становище жінки, історію української церкви, селянства й судочинства XVI–XIX століть. Працював у галузі археографії. Особистий архів, колекцію історичних документів і бібліотеку 1921 року передав до ВУАН. Помер на Черкащині.