100 облич Української революції

Олександр Довженко

(1894–1956)

Козак Армії УНР, художник-графік, письменник і сценарист. На весь світ прославив українське поетичне кіно.

Його ім'я носить Національна кіностудія художніх фільмів.

Народився в селищі Сосниці на Чернігівщині в багатодітній селянській родині. Навчався в Глухівському вчительському інституті, Київському комерційному інституті. У роки визвольних змагань воював у тому курені “чорних гайдамаків”, що у січні 1918 року штурмував у Києві завод “Арсенал”, де більшовики підняли повстання проти Центральної Ради. 29 грудня 1919 року за це затриманий Волинською губернською ЧК. Звільнений за сприяння Української комуністичної партії (боротьбистів), в лави якої влився. Працював в урядових органах УСРР в Києві, Варшаві, Берліні. Після повернення в Україну жив у Харкові, Одесі, Києві. Співпрацював із періодичними виданнями як художник-карикатурист. Із 1926 року – в кінематографії. Шедеврами світового кіно визнано його “Звенигору”, “Арсенал”, “Землю”. Із 1933-го – мешкав у Москві. 1940–1941 роки – художній керівник Київської кіностудії. У роки німецько-радянської війни – фронтовий кореспондент, публіцист, кінорежисер. У листопаді 1943 року Сталін заборонив друкувати кіноповість “Україна в огні”, а в наступному році політбюро ЦК ВКП(б) назвало її “антирадянською, антиленінською, антинаціональною, антиколгоспною”. Новий фільм “Мічурін” дали змогу поставити через 5 років. Працював над сценаріями “Прощай, Америко!”, “Поема про море”, “Золоті ворота”, “Зачарована Десна”, “Тарас Бульба”, “Повість полум’яних літ”. Хотів повернутися на батьківщину, але мав право навідуватися у відрядження, а жити – у Москві. Поблизу неї на дачі й помер у 1956 році.