100 облич Української революції

Микола Леонтович

(1877–1921)

Його "Щедрин" став символом Різдва у всьому світі. Композитор, котрий зафіксував і вдихнув нове життя у старовинні народні пісні, за це і за підтримку української державності був застрелений чекістом у батьківському домі.

Син священика з Поділля, отримав духовну освіту, але став учителем співу та композитором. Хоча люблять і пам’ятають його не так за створену ним музику, як за обробку народних пісень. Перший збірник уклав 1901 року. Вчителював на Вінничині, а згодом на Донбасі; 1905-го організував там хор робітників, який брав участь у мітингах. Через переслідування повернувся на Поділля, викладав у Тульчині. Під час Української революції працював у Києві: в музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, учительській семінарії, на диригентських курсах, долучився до створення першої Української державної капели. 1920 року повернувся до Тульчина, де заснував музичну школу, керував самодіяльними хорами, виступав у військових частинах. Трагічно загинув у селі Марківці, куди приїхав гостювати до батька й сестри і був застрелений, ймовірно чекістом, який попросився на ночівлю. Похований у цьому ж селі.

Цікаво, що після вбивства Леонтовича 5 жовтня 1921 року Українська республіканська капела Олександра Кошиця презентувала “Щедрика” в нью-йоркському Карнегі-холі. 1936-го Пітер Вільховський (родом з України) написав англійську версію слів – “Carol of the Bells”. “Коли б Леонтович не написав нічого більше, як “Щедрика”, “Дударика”, “Козака несуть”... його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди запевнене” – оцінив внесок композитора Станіслав Людкевич.