100 облич Української революції

Євген Маланюк

(1897–1968)

Тонкий лірик, якого назвали імператором залізних строф, публіцист, літературознавець, перекладач. Сотник Армії УНР, ад'ютант командувача Василя Тютюнника. Писати почав у таборі для інтернованих, а продовжив на еміграції в Чехословаччині, Польщі, США.

Народився на Кіровоградщині. Навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. 1917 року закінчив у Києві військову школу; старшина Армії УНР, ад’ютант генерал- хорунжого Василя Тютюнника. У 1920-му потрапив до табору інтернованих українських вояків у Каліші, де розпочав писати поезію. Від 1922 року – у Чехословаччині; закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. З 1929-го працював інженером у Варшаві; долучився до заснування літоб’єднання “Танк”, дописував до “Вістника” Дмитра Донцова. Під час Другої світової війни перебував у Празі, під кінець її переїхав до Регенсбурга (Німеччина), викладав математику в українській гімназії. 1948 року емігрував до США, де займався творчою і громадською діяльністю.

Творець власної естетичної системи на засадах традиційності, культу героїзму та релігійності. Автор 20 збірок поезій, літературно-критичних і публіцистичних праць. Перекладав із чеської та французької. Поему “П’ята симфонія” (1953) присвятив Василеві Тютюннику. Помер у Нью-Йорку.