100 облич Української революції

Василь Липківський

(1864–1937)

Митрополит Української автокефальної православної церкви, яка постала у 1921 році завдяки його зусиллям. Утім ненадовго: радянська репресивна машина поглинула її через 6 років, а самого ієрарха - у 1937-му.

Народився на Вінничині. Навчався в Київській духовній академії. На початку 1900-х завідував Київською церковно- вчительською школою.

Був настоятелем Солом’янської парафії в Києві (нині вулиця в Солом’янському районі столиці носить його ім’я). З 1917 року очолив рух за автокефалію Української православної церкви. 22 травня 1919 року в супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича відслужив у Микільському соборі в Києві першу літургію українською мовою, за що двічі забороняли йому богослужіння й навіть заочно віддали під церковний суд.

21 жовтня 1921 року обрано митрополитом Київським і всієї України. Висвячення відбувалося в Святій Софії за участі 30 священиків і величезної кількості людей. Попри опір промосковського духовенства, проводив українізацію церковного життя. Відвідав 500 парафій. Зазнав переслідувань із боку більшовицької влади. У 1937 році 73-річного Липківського звинуватили у керівництві “націоналістичною фашистською організацією українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу”. 20 листопада 1937 року “трійкою” при Київському управлінні НКВД СРСР засуджений до розстрілу. За тиждень розстріляний. Місце поховання невідоме. На Лук’янівському цвинтарі у Києві встановлений пам’ятний Хрест на символічній могилі. 1997-го Собор УАПЦ його канонізував.