100 облич Української революції

Олександр Кошиць

(1875–1944)

Священик, який вчителював на Кубані. Диригент, композитор, етнограф. Керівник Української республіканської капели, що тріумфально гастролювала за кордоном. Повернутися додому влада не дозволила.

Народився в селі Ромашки на Канівщині в родині священика. Освіту здобував у Богуславській єпархіальній бурсі, Київській духовній семінарії. Священиком не став, а подався вчителювати на Кубань. Паралельно записував козацькі пісні (усього близько 1 тисячі). 1904-го викладав у Києві в Учительській семінарії та Другій жіночій духовній школі. Навчався композиції в музично-драматичній школі Миколи Лисенка. Одночасно викладав там курс хорового співу. Був директором і диригентом товариства “Боян”, студентського хору Університету святого Володимира. Учасники цього хору 1916 року вперше виконали “Щедрика” в обробці Миколи Леонтовича. Працював також у Київській опері. За Центральної Ради очолював музичний відділ Генерального секретарства освіти.

У 1919 році очолив Українську республіканську капелу та вирушив у світове турне. Після гастролей радянська влада не дозволяла повернутися в Україну. Від 1924 року мешкав у США і Канаді. Керував групою зведених українських хорів “Сімка”. Реалізовував себе також як композитор, викладач, автор “Спогадів” і щоденника “З піснею через світ”. У 1941 році переїхав до Вінніпегу керувати хором і викладати на диригентсько-вчительських курсах. Помер 21 вересня 1944 року. Похований на цвинтарі “Глен-Іден” під Вінніпегом. Заповідав перенести прах до України.