100 облич Української революції

Володимир Винниченко

(1880–1951)

"Лікар людських душ" найпопулярніший драматург, публіцист, автор тритомної праці "Відродження нації" заступник голови Української Центральної Ради, перший голова Генерального Секретаріату, голова Директорії УHP.

Народився 28 липня 1880 року в Єлисаветграді (нині – Кропивницький) у селянській родині. Закінчив Єлисаветградську та Златопільську гімназії, юридичний факультет Київського університету святого Володимира.

Під впливом соціалістичних ідей обрав шлях революціонера. Брав активну участь у Революційній українській партії, за що був виключений з університету.

Лідер Української революції. На Всеукраїнському національному конгресі обраний заступником голови Центральної Ради, членом Малої Ради, згодом очолив українську делегацію на переговорах з Тимчасовим урядом. Був головою Генерального Секретаріату. Автор більшості декларацій та офіційних актів, зокрема I і IV Універсалів. Після революції опинився в еміграції, мешкав в Австрії та Франції. “Гарячими слідами” написав тритомну працю “Відродження нації”, де виклав власне бачення революційних подій. “Лікарем людських душ” називали Винниченка-письменника, бо ввів в українську літературу нову проблему – внутрішній конфлікт людини, пошук сенсу життя. Революціонер-драматург, який підкорив режисерів і театралів України та Європи психологічним експериментом і новим героєм – інтелігентом замість селянина. Започаткував модерністську течію – неореалізм, філософську концепцію – конкордизм (чесність із собою), наукову фантастику й антиутопію. Помер у Франції 6 березня 1951 року.