100 облич Української революції

Андрій Гулий-Гуленко

(1886–дата смерті невідома)

Отаман повстанських загонів на Херсонщині та Катеринославщині. Генерал-хорунжий Армії УHP. Очільник Бессарабської групи у Другому Зимовому поході. Заарештований ГПУ, 1925 року засуджений до 10 років. Подальша доля невідома.

Народився у Новоархангельську (нині – Кіровоградська область) у селянській родині. Закінчив Рішельєвську гімназію й Ново-Олександрівське сільгоспучилище. На Першу світову пішов у званні прапорщика. У 1917 році нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня.

З квітня 1918 року – командир інженерного полку 3-го Херсонського корпусу Армії УНР. Під час підготовки антитигетьманського повстання призначений Петлюрою начальником Катеринославського коша Армії УНР.

З червня 1919 року – штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР. У листопаді з невеликим загоном повстанців пішов у партизанський рейд тилами Збройних Сил Півдня Росії, дійшов майже до Катеринослава. У лютому 1920 року його призначено командиром 1-ї Запорозької дивізії, з якою взяв участь у Першому Зимовому поході. 21 листопада 1920-го прорвав фронт у тилу більшовиків. Наприкінці грудня важко поранений, змушений був перейти Дністер. Інтернований у Румунії. У Другому Зимовому поході очолив Бессарабську групу військ. Після Української революції нелегально перетнув радянський кордон і вирушив до Одеси, де в липні 1922 року був заарештований ЧК. Майже три роки перебував під слідством. За службу в Армії УНР 1925 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Подальша доля невідома.