100 облич Української революції

Дмитро Донцов

(1883–1973)

Гострий безкомпромісний публіцист. При гетьмані Скоропадському очолив Українське телеграфне агентство. Теоретик українського націоналізму та ідеолог ОУН, концептуальні праці - "Націоналізм" "Московська отрута "Хрестом і мечем".

Нащадок козацького полковника Федора Донця народився у Мелітополі. Навчався у Петербурзькому, Віденському, Львівському університетах. Доктор права. 1914–1918 роки – голова Союзу визволення України, займався антиросійською пропагандою. У 1914–1916 роках керував інформаційним центром Українського парламентського клубу в Берліні, потім – Бюро народів Росії в Берні (Швейцарія) та видавав його прес-бюлетень.

1917 року повернувся до Києва. У травні 1918 року очолив Українське телеграфне агентство (тепер – “Укрінформ”). У 1919–1921 роках - очільник Українського пресового бюро в Берліні. Редагував журнали “Літературно-науковий вістник”, “Заграва”, “Вістник”. У 1926 році написав головну свою працю “Націоналізм”, де виклав доктрину інтегрального націоналізму. З 1939 року жив у Берліні та Бухаресті.

Популярність Дмитра Донцова в українських колах була настільки високою, що він розглядався як можливий президент України в уряді Ярослава Стецька після проголошення незалежності України у Львові 30 червня 1941 року. В 1947 році емігрував до Канади. Викладав українську літературу в Монреальському університеті, співпрацював із україномовними виданнями, написав концептуальні твори “Московська отрута” (1955), “Хрестом і мечем” (1967). Помер 30 березня 1973 року в Канаді.