Реферат на тему

До питання про становлення господарств фермерського типу в Україні у другій половині XVII – першій половині XVIII ст.

Виникнення господарств фермерського типу дослідники пов’язують з козацьким землеволодінням. Директор інституту історії України НАН В.А. Смолій та професор В.С. Степанков зазначають, що козацтво „освоюючи землі південного регіону, перетворювалося в типових фермерів, тобто ставало носієм буржуазних відносин”. Таку ж саму думку відстоювала і кандидат історичних наук О.М. Апанович. Вона зазначала, що „на Запорізькій Січі, де ніколи не було кріпацтва, уперше в Європі склалася прогресивна форма багатогалузевого господарства фермерського типу”.

Найбільш ранньою формою землеволодіння вважається займанщина. Окрім індивідуального володіння землею існувала займанщина громадського характеру, де виділялися окремі сільськогосподарські угіддя для спільного володіння. Користування громадськими землями було умовним не лише в перші роки освоєння вільних площ, але й упродовж наступних періодів. Рум’янцевський опис Малоросії (друга половина XVIII ст.) відмічає, що на громадських козацьких землях кожен міг орати, випасати худобу, рубати ліс де хотів і скільки хотів. Таке явище спостерігалося, зокрема, біля містечка Піщане. Козаки і посполиті (селяни – О.С.) названого населеного пункту відмічали, що відколи вони себе пам’ятають, косять і оруть на вільних землях „безпрепятственно и безобидно один перед другим по переменным местам”. Поблизу містечка Голтва жителі „где кто схочет, там и пашет и сено косит”.

З часом заїмкові землі розмежовувалися. Козаки села Покошиці поля „обмежовували або оборували, або обносили копицями, окопували ровами; на заїмках будували будівлі, заводили гаї й сади, заселяли слободи, хутори, деревні на своє ймення й на свою користь”.

Перші козацькі хутори-зимівники ще не були справжніми фермами. Хутори організовували козаки, котрі йшли у степ на промисли (рибалити чи полювати) і залишалися там на зимування разом з кіньми та здобиччю, яку зберігали або переробляли. З роками здобичництво починає відходити на другий план, даючи дорогу землеробству і тваринництву. Деякі господарства уже у другій половині XVII ст. мали товарний характер. Господарська діяльність козака Т. Волевича не вкладалася у рамки сімейної споживчої норми. Про це свідчать дані розподілу господарства. Своїй дружині Марії та сину Івану заповів двір з усіма господарськими будівлями, орне поле, сіножаті, пасіку, 30 діжок меду, два табуни коней з двома жеребцями, 6 казанів та 1000 кіп грошей. Сину Антону заповів пів хутора з худобою і вівцями, пасіку з 120 бджолиними сім’ями, 10 діжок меду, орне поле, сіножаті, ліс з підліском, табун коней із жеребцем, 500 кіп грошей. Сину Андрію заповідав півхутора з худобою і вівцями, орне поле, сіножаті, пасіку, 10 діжок меду, табун коней із жеребцем, 8 байраків, 500 кіп грошей. Для виконання сільськогосподарських робіт та утримання названої вище кількості тварин потрібно було чимало робочих рук. Одна сім’я справитися з таким господарством не могла. Безумовно, в господарстві велику роль відігравала наймана робоча сила.

Спожити членами сім’ї все те, про що уже говорилося, було неможливо. Немає сумніву, що багатогалузеве господарство козака Т. Волевича розвивалося з орієнтацією на ринок. В цьому переконують і борги, які не встигли сплатити хазяїну козаки: К. Кривець – 100 кіп грошей, І. Соленик – 132 копи, Я. Довгополий – 500, Ж. Білий – 35, П. Кирилова – 17, П. Снітка – 12, Я. Чернишенко – 30, І. Момот – 40, С. Турчинець – 50; Х. Гущенко – 40 золотих. Борги мали і міщани. Всього біля 60 коп грошей.

Хутірське козацьке господарство невпинно зміцнювалося. В одному випадку хутір являв собою велике спеціалізоване господарство, де вирощувалися зернові культури, або відгодовувалися вівці та худоба, в іншому – багатогалузеве, що включало рослинництво, скотарство, бджільництво, рибальство, різні промисли по переробці сільськогосподарської продукції. В господарстві козака І. Шмергуна із Шкуринського куреня (1773р.) налічувалося 20 коней, 40 голів великої рогатої худоби, 700 овець, біля 500 кіп збіжжя, 200 копиць сіна. Зернових висівали стільки, щоб зібраного збіжжя „не только самим хлебопахатарям достаточно было, но еще чтоб могли в продажу завести довольное число”. Окрім зерна на торги і ярмарки доставлялась худоба, шкіра, мед, вовна та інша продукція.

Показовим господарством багатогалузевого спрямування був хутір полковника І. Гараджі. Тут розташовувався великий дім, в якому проживав господар зі своєю сім’єю, два помешкання для наймитів ,кухні для хазяїна і наймитів, три комори, хлів для худоби, стайня, солодовня, броварня, водяний борошномельний млин „на два кола (каменя – О.С.)”, сукновальня. У господарстві налічувалося 39 коней, 167 голів великої рогатої худоби, 2700 овець. Біля господарського двору розміщалися поля з посівами жита, пшениці, гречки, вівса, ячменю, а також великий баштан.

Господарства фермерського типу засновували і окремі заможні селяни. На Лівобережжі заможним вважався селянин, який володів 6-8 волами. Деякі з них мали набагато більшу кількість худоби. По 50 робочих волів мали Дмитро і Павло Михайлови, Л. Федорів із села Сниш, Л. Билименко, Ю. Борошна, П. Буджа, Г. Кошель, І. Магальник, Х. Шептуп, Р. Шульженко, Р. Фомін, П. Юр’єв з села Гужули, Д. Лазаренко, П. Кириченко і І. Чигриндубровський з містечка Нові Санджари. Окрім волів вони мали ще корів, дрібну рогату худобу, пасіки, дехто навіть водяні чи вітряні борошномельні млини. Питома вага заможних селян у загальній масі сільських жителів була незначна.

Дбайливі господарі цікавилися новинками селекції, європейської біологічної та ветеринарної науки. У тваринництві, поруч з екстенсивними методами, коли худоба майже цілий рік випасалася в степу, успішно впроваджувалися інтенсивні прийоми вирощування і відгодівлі тварин. Так, козак О. Ковпак тримав на відгодівлі 120 волів.

Найбільшого розвитку господарства фермерського типу досягли в період Нової Січі (1734-1775 рр.). На думку професора В.О. Голобуцького, Запоріжжя було „краєм квітучої економіки, яка базувалася на нових господарських засадах”. З кожним роком зростала кількість козацьких хуторів. За підрахунками В.І. Чернявського (1776 р.) їх було близько 4 тис. (один хутір припадав в середньому на 20 квадратних кілометрів). Кожен великий хутір мав управителя із слугами. Він відповідав за стан господарської діяльності хутора і за роботу наймитів.

У козацьких господарствах, особливо великих, утверджувався новий спосіб діяльності, характерний для сільськогосподарського виробництва фермерського типу в його початковій формі. Зароджувалася модель нових суспільних відносин, що базувалися не на кріпосницькій залежності, а на вільному підприємництві, природному праві людини розпоряджатися своєю власністю та результатами праці. Козацьке товарне сільськогосподарське виробництво фермерського типу велося на власній чи орендованій землі за допомогою використання праці сім’ї або найманих робітників. Форми організації господарств, використання праці зумовлювалися характером землекористування, рівнем товарності виробництва, ступенем розвинутості ринкових зв’язків.

Література:

1. Багалий Д.И. Займанщина в Левобережной Украине XVII и XVIII вв. // Киевская старина. -1883. –Т.7.

2. Борисенко В.Й. Перші елементи буржуазії на Лівобережній Україні // Феодалізм на Україні. Зб. наук. праць. – Київ, 1990.

3. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – Київ, 1994.

4. Каманин И.М. Материалы по истории козацкого землевладения. 1499-1668 гг. // Чтение в историческом обществе Нестора – летописца. – Киев, 1894. – Кн.8.

5. Лучицкий И.В. Новые данные для истории землевладения в Малороссии // Чтение в историческом обществе Нестора – летописца. – Киев, 1890. – Кн.4.

6. Нечитайло В.В. Становлення господарств фермерського типу в добу козаччини // Наукові записки Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Кам’янець-Подільський, 1998. –Т.2/4.

7. Олійник О.Л. Про локалізацію запорозьких зимівників // Український історичний журнал. - 1992. -№10.

8. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII – XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – Київ, 1997.

9. Степанков В.С. Аграрна політика Богдана Хмельницького. 1643-1657 рр. // Феодалізм на Україні. Зб. наук. праць. – Київ, 1990.

10. Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства України після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.) // Український історичний журнал. – 1996. - №1.