Шпаргалки з курсу історія української культури

Творчість Сковороди та ідеал «мандрованого філософа». Емоційна модальність української ментальності й теорія «кордоцентризму» української культури

39. Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чорною сковородою, що пече білі млинці». Все його життя й діяльність були спрямовані на поліпшення життя народу, удосконалення існуючого суспільного ладу. Роки мандрівного життя були періодом розквіту філософської діяльності Сковороди, 3 під його пера один за одним виходили діалоги, трактати, байки, притчі тощо. Сковорода розробляє свою концепцію "двох натур" і "трьох світів" як філософську основу свого вчення про людину про смисл її буття та справжнє щастя. Одна натура -"видима" /предмети і явища матеріального світу/, друга натура - "невидима" /бог, дух, розум, істина/. Перший світ - це "макрокосм" /всесвіт/, другий світ - це "мікрокосм" /людина/ і третій світ - світ символів - біблія, тобто символічне трактування її текстів.Сковорода відіграв значну роль в розвитку жанру байки в українській літературі. усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом.З огляду на це є підстави говорити про започаткований Г.С.Сковородою особливий тип українського інтелігента, чим, зрештою, й визначається місце його в історії культури українського народу. Знання сучасною людиною себе як суб’єкта економічної системи суспільства є усвідомленням та тлумаченням нею закономірностей свого перебування в соціумі як економічної істоти, як суб’єкта економічної активності.Українська національна ментальність – це самодостатнє, цікаве явище національного суспільного життя України, таке що має певні закономірності й особливості та потребує серйозного теоретичного вивчення. Питання ментального феномену та феномену економічної ментальності, або близькі до них, сьогодні активно досліджуються провідними вітчизняними філософами й соціологами, зокрема О.Забужко, В.Пилипенком, О.Донченко, І.Старовойтом, Р.Додоновим, Б.Марковим, І.Бичком, О.Злобіною, Н.Соболєвою, В.Кремнем, Є.Суїменком, Л.Шкляром й іншими. У центрі їх уваги перебувають феномен етнічної ментальності України (Р.Додонов), питання співставлення української та європейської ментальності різних змістовних аспектів (про ментальну співзвучність української та європейської філософських традицій - І.Бичко, І.Старовойт), проблеми ментальності як такої та її певні складові (про сталі мислення в структурі соціальної ментальності, А.Решетниченко; про ризики у слов’янській ментальності, А.Ручка) й інші. Український кордоцентризм, такий його різновид, як інтроспективний кордоцентризм, укорінений у національному менталітеті українського народу. Але зв’язок між ними не простий і безпосередній, а складний й опосередкований. Сполучною ланкою, яка зв’язує їх в єдину структуру, виступає поезія. Особливістю поезії, зокрема філософської чи медитативної лірики, лірики загалом, є те, що в ній емотивне перебуває поза сферою дії раціонального. А це споріднює філософську лірику з національним менталітетом українського народу, в якому емоційно-почуттєва сфера домінує над розсудком й розумом. Завдяки такій спорідненості філософська чи медитативна лірика є найбільш придатною формою для максимально повного прояву, самовираження національного менталітету українського народу. Саме тому інтроспективна світоглядна позиція українського кордоцентризму, на відміну від креативної та акціональної світоглядних позицій, дійсно укорінена в національному менталітеті українського народу. Що ж стосується креативної та акціональної світоглядних позицій української кордоцентричної парадигми, то національний менталітет українського народу виявився лише сприятливим ґрунтом для їхнього розвитку, самі ж вони були привнесені на цей ґрунт ззовні біблійною та святоотцівською традиціями, а не вийшли з надр української духовності, як це було у випадку з інтроспективною світоглядною позицією.