Шевченко - художник. (До 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка)

Шевченко - художник

(До 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка)

«Уже для багатьох поколінь українців - і не тільки українців - Шевченко означає так багато,

що сама собою створюється така ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому

розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне -

невичерпний і нескінчений» (І. Дзюба).

Художник Леонардо да Вінчі казав, що «малярство - це німа поезія, а поезія - промовисте малярство». Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета трапляється досить часто. До таких Богом обдарованих людей належить і Тарас Григорович Шевченко. У геніальній особі безсмертного Кобзаря щасливо поєднувався могутній літературний талант з блискучою майстерністю художника.

Творчість Шевченка-художника посідає особливе місце в розвитку українського мистецтва. Він став основоположником реалізму в українському образотворчому мистецтві. В своїх чудових картинах, рисунках, гравюрах митець змальовував тогочасну дійсність, виступав з її критикою. До нас дійшло понад 240 поетичних творів Шевченка, а мистецьких - олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків - майже 1200. Така значна кількість художніх творів свідчить про глибоку закоханість у малярство.

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково у гравюрах на металі й дереві, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя митця. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють дані про понад 270 утрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори датуються 1830-1861 роками й територіально пов'язані з Україною, Росією і Казахстаном. За жанрами - це портрети, композиції на міфологічні, історичні й побутові теми, пейзажі, малюнки, на яких зображено історичні пам'ятки. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем і в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового й тонованого паперу різних розмірів. Значну частину становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху художника є його численні ескізи, етюди, начерки.

За часом виконання всі його живописні і графічні твори дослідники поділяють на три періоди: від перших робіт до академічного часу і до заслання (1830-1847), твори років заслання (1847-1857) і роботи, виконані після повернення із заслання до смерті художника (1857-1861). Чільне місце у цій широкій галереї належить творам живопису, виконаним олійними та акварельними фарбами. Саме за живописні твори Т. Г. Шевченко був нагороджений срібними медалями Петербурзької Академії мистецтв. Одна з відзначених картин - «Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці» (1840 р.) - на жаль, не збереглася. Нажаль, невідома доля і другої з відзначених картин - «Циганка-ворожка» (1841 р.). Зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою.

Малярський хист виявився в Шевченка ще з юних літ. Спроби опанувати знаряддя художника Тарас почав у сільських богомазів. Далі були уроки в майстерні Яна Рустема у Вільні, у петербурзького художника-декоратора В. Ширяєва, у земляка І. Сошенка і, нарешті, у великого Карла Брюллова в Академії мистецтв. Навчання в Академії мистецтв дало Шевченкові високу культуру малюнка, блискуче знання анатомії, майстерність композиції.

Перерване побачення (копія з акварелі К. Брюллова, 1839-1840, акварель)

Натурниця (1840, акварель, бронза)

Два натурника (1840, вугілля, крейда)

Сон бабусі і внучки (копія з акварелі К. Брюллова, 1839-1840, акварель)

Твір Шевченка «Катерина» (1842 р.), що став центральною в історії українського мистецтва ХІХ ст., ввібрав чотири роки академічного навчання, а також вихід у світ «Кобзаря» та «Гайдамаків».

Катерина (1842, олія)

Художник зобразив Катерину босою на тлі типового українського пейзажу: сільська околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком. За допомогою кольорів Шевченко удало передав свою авторську позицію. Постать Катерини виділена збільшенням силуета та червоно-білими кольорами - все чітко виражає внутрішній стан, і затінене обличчя з опущеним поглядом не розриває цільності, сприяючи благородній значимості образу. Офіцер зображений на чорному тлі й у темних тонах. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини-покритки, її сумний настрій. Доречним також є образ селянина, його співчутливий погляд, безсило опущені руки. Відірвана гілка на картині символізує скалічене молоде життя. Постать Катерини - не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Під претекстом дівчини-покритки відображений сформований погляд на національну ідею, на долю України, протест проти соціальної несправедливості, проти кріпацького рабства.

Народні демократичні симпатії в подальшому проявились ще проникливіше. У 1843 р. Шевченко створив картину «Селянська родина».

Селянська родина (1843, олія)

На полотні зображено селянську хатину, біля неї - подружжя й дитину. Батько з матір'ю обмінюються репліками про те, що у всі часи хвилювало батьків: як заспокоїти чи забавити дитину. У цій картині автор намагається розкрити згармонізовані стосунки між людьми, створюючи емоційне середовище, пронизане сонячним світлом, де панує людяність і душевне тепло. Лінія нахилених голів, плечей, рук, положення ніг вимальовують овал, в центрі якого - дитина. Така композиція і увага художника до мови жестів наближають роботу Шевченка до полотен майстрів італійського і голландського Відродження. Шевченко прагне найменшою деталлю передати селянське обійстя, а в людях, у простих селянах та їх щоденному житті - високий етичний та загальнолюдський ідеал.

Велике місце в Шевченковій творчості посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам'ятки й історичні місця. У цих творах висока художня майстерність поєднується з науково-документальною точністю. Це композиції «В Густині. Церква Петра і Павла» (1945), «Воздвиженський монастир у Полтаві» (1845), «Почаївська лавра» (1846), «Аскольдова могила» (1846), «Костел св. Олександра у Києві» (1846) та ін.

Костел св. Олександра у Києві (1846, папір, акварель, олівець)

Аскольдова могила (1846, папір, акварель, олівець)

Почаївська лавра з півдня (1846, папір, акварель)

Вознесенський собор в Переяславі (1845, акварель)

Воздвиженський монастир у Полтаві (1845, папір, сепія, акварель, туш)

В Густині. Церква Петра і Павла (1845, акварель)

Церква св. Михайла в Переяславі (1845, акварель)

У соборі Почаївської лаври (1846, папір, акварель)

Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію «Живописна Україна» - альбом офортів. Офорт - різновид гравюри на металі, котрий дає змогу отримувати відтиски з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами. Митець хотів увічнити рідний край у малюнках, показати його надзвичайну історію, оригінальні звичаї.

Шевченко планував видавати по 12 естампів щороку, але через брак грошей не зміг здійснити цей грандіозний задум, йому вдалося видати лише один альбом. Випуск «Живописної України» побачив світ у Петербурзі в листопаді 1844-го. До нього ввійшло шість офортів. Альбом «Живописна Україна» - єдине прижиттєве окреме художнє видання митця. У проспекті до «Живописної України» вперше в українському мистецтві проголошено думку про соціальну роль образотворчого мистецтва, а саме видання започаткувало розвиток офорта в українському мистецтві. До серії офортів входять картини «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богданові і українському народові» (інша назва «Дари в Чигирині 1649 р.»), «Казка» (інша назва «Солдат і смерть»).

У Києві (1844, офорт)

Видубицький монастир у Києві (1944, офорт)

Старости (1944, офорт)

Судня рада (1944, офорт)

Дари Богданові і українському народові (1944, офорт)

Казка (1944, офорт)

Тарас Шевченко в 40-х роках ХІХ ст. зробив також значний внесок і в розвиток ілюстрації. Він створив чудові картини до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», оповідання Г. Квітки-Основ'яненка «Знахар», «Історія Суворова» М. Польвого та ін.

Зустріч Тараса Бульби з синами (Ілюстрація до повісті М.В. Гоголя «Тарас Бульба», 1842, папір, сепія)

Знахар (Ілюстрація до однойменного твору Г. Квітки-Основ'яненка, 1841, олівець, туш)

Художник І.Г. Шмідт малює портрет Суворова (ілюстрація до «Історія Суворова» М. Польового, 1842)

Чимало композицій митець створив і на літературні теми, наприклад - «Марія» (за поемою О. Пушкіна «Полтава»), «Король Лір» (за трагедією Шекспіра «Король Лір») та ін.

Марія (малюнок за поемою О.С. Пушкіна «Полтава», 1840, акварель, бронза)

Король Лір (рисунок на тему однойменної трагедії Шекспіра, 1843, папір, гальванокаустика)

Робінзон Крузо (малюнок за сюжетом однойменного твору Д. Дефо, 1856, сепія, бістр)

Після арешту 1847 р. в засланні Шевченко важко переживав царську заборону малювати. Уже з перших днів заслання в листі до Андрія Лизогуба від 11 грудня 1847 року Шевченко зізнається: «Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать... Пришліть ящичок ваш, де є вся справа (йдеться про фарби), альбом чистий і хоч один пензель Шаріона. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане». Старожили Орська, де він відбував заслання, розповідали, що Шевченко малював навіть на стінах вугіллям або крейдою. Можливість малювати дала йому участь в Аральській експедиції (1848-1849). Тоді з'являються низка робіт: «Пожежа в степу» (1848), «Укріплення Раїм» (1848), «Місячна ніч на Кос-Аралі» (1848-1849), «Крутий берег Аральського моря» (1848-1849) та ін.

Пожежа в степу (1848, акварель)

Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї (1848, акварель)

Крутий берег Аральського моря (1848-1849, акварель)

Місячна ніч на Кос-Аралі (1848-1849, акварель)

Казахська стоянка на Кос-Аралі (1848-1849, акварель)

Укріплення Іргиз-Кала (1848-1850, акварель)

Форт Кара-Бутак (1848, акварель)

Джангис-Агач (1848, акварель)

Разючі контрасти безмежної жовто-бурої рівнини, що увінчувалась синьо-білим гребенем гір чи плесом моря, збагатили Шевченкову палітру, в нього вироблявся новий підхід до завдань передачі пейзажу.

Казахська тема зайняла помітне місце в живописі Шевченка. Картини, намальовані на тему життя та побуту казахського народу, позначені щирим співчуттям до нього: сепії «Казахський хлопчик розпалює грубку» (1848-1849), «Казахський хлопчик дрімає біля грубки» (1848-1849), «Казахи біля вогню» (1848-1849) , акварель «Казах на коні» (1848-1849) та ін.

Казахський хлопчик розпалює грубку (1848-1849, сепія)

Казахи біля вогню (1848-1849, сепія, олівець)

Казах на коні (1848-1849, акварель)

Розмаїтості і соціальної гостроти казахська тема набула в малюнках, виконаних у Новопетровському укріпленні під час Каратауської експедиції: сепії «Тріо» (1851), «Пісня молодого казаха» (1851-1857), «Байгуші під вікном» (1855-1856) та ін.

Сепія - малюнок, виконаний натуральною або синтетичною коричневою фарбою, стійкою щодо дії сонця та повітря. Натуральна сепія виготовлялась з так званої чорнильної залози морських каракатиць.

Тріо (1851, сепія)

Байгуші (1855-1856, сепія)

Байгуші під вікном (1855-1856, сепія)

Пісня молодого казаха (1851-1857, сепія)

Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик (1856-1857, сепія)

На засланні митець почав розробляти серію малюнків під назвою «Притча про блудного сина» (1856-1857). Перші п'ять малюнків показують шлях купецького сина від пияцтва і гри в карти до розбійництва й убивства («Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників»). На наступних малюнках зображено жорсоку кару: «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «У в'язниці». Усю серію Шевченко побудував за зразком євангельської притчі, через яку прагнув показати тогочасному суспільству, зокрема його середньому класові, всю аморальність існування, змушуючи глядачів зазирнути у власну душу й шукати способів морального самовдосконалення. З мистецького боку твори серії виконані бездоганно. За допомогою тонової градації Шевченко майстерно відтворює настрій персонажів і середовище, що їх оточує.

За гостротою викриття дійсності серія знаменувала досягнення критичного реалізму не тільки в художній творчості Шевченка, а й у всьому українському образотворчому мистецтві того часу.

Програвся у карти (1856-1857, туш, бістр)

У шинку (1856-1857, туш, бістр)

У в'язниці (1856-1857, туш, бістр)

Окрему групу становлять композиції на біблійні теми: «Святий апостол Петро», «Святий Себастіан», «Благословіння дітей» «Самаритянка», «Розп'яття», «Воскресіння» (1851-1857 рр.). Їм властиве глибоке психологічне трактування образів.

Апостол Петро (1851, сепія)

Самаритянка (1856, сепія)

Воскресіння (1853?; сепія, олівець, туш)

В листі до А.І. Лизогуба від 16 липня 1852 р. Шевченко пише про сподівання одержати дозвіл на написання запрестолього образа воскресіння для церкви Новопетровського укріплення. Очевидно, в цей час і був виконаний даний ескіз.

В останні роки життя Шевченко відтворив «Святе Сімейство» Мурільйо, «Притчу про виноградаря» Рембрандта і фрагменти його офорта «Смерть Марії», офорт за картиною Брюллова «Вірсавія» на сюжет зі Старого Заповіту.

Свята родина (1858, офорт, акватинта)

Вірсавія (1860, офорт, акватинта)

Значне місце в графічній та живописній спадщині Шевченка посідають портретні зображення, які він створював упродовж усього життя. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половину яких створено ще до заслання. За композиційним вирішенням це здебільшого поясні чи погрудні зображення, повернені фронтально або на три чверті до глядача. Основна увага зосереджується на обличчі й особливо очах портретованої моделі. Серед зображених - переважно особи, з якими кобзар спілкувався або яких добре знав. Цим пояснюється симпатія і доброзичливе ставлення художника до своїх моделей. Це виражається в ретельному вимальовуванні вдачі і настрою, підтверджується й засобами виразності - шовковими розмивами акварелі, плавними переходами тонів олійних фарб. Шукаючи відповідних відтінків, Шевченко прагнув поєднати романтичну зовнішність своїх героїв з їх внутрішнім світом. Манера малюнка і засоби зображення змінюються залежно від характеру портретованого, його вікових, етнічних особливостей, вдачі, темпераменту.

Цікавими є портрети Т. Маєвської і Г. Закревської (обидва -1843). Вони демонструють прагнення автора передати шляхетні риси характеру і внутрішню чистоту жінки.

Портрет Т. Маєвської (1843, олія)

Портрет Г. Закревської (1843, олія)

Портрет княгині Кейкуатової (1847) мистецтвознавці вважають вершиною портретного живопису і лебединою піснею Шевченка, оскільки через заслання він покине працювати олійними фарбами. Художник вдало розмістив світло й тінь, дібрав гармонію кольорів. Трохи зміщене праворуч зображення молодої української красуні легко і звично вимальовується в овалі полотна, відчувається внутрішній і зовнішній комфорт портретованої.

Портрет княгині Кейкуатової (1847, олія)

Шевченківський портрет Михайла Щепкіна (1858) вважається кращим портретом великого актора. Портрет лаконічний: рельєфно вималюване обличчя, м'яко лягають світло й тіні, віртуозно зображені другорядні деталі. Це дуже тонко продумана робота і звеличений навіки живий образ великого майстра.

Портрет М.С. Щепкіна (1858, італійський та білий олівці)

Портрет Айри Олдріджа (1858, італійський та білий олівці)

Шевченко познайомився з негритянським актором - трагіком лондонського театру Ковен-Гардена Айрою Олдріджем у Федора Толстого. Їхнє знайомство переросло у справжню дружбу. Обидва генії потерпали від соціальної несправедливості, співчували пригнобленим. Портрет актора складається з намальованої голови і трохи наміченого тулуба. Чорний і білий олівці створюють цікавий і незвичайний колорит. Намагаючись передати темну шкіру Олдріджа, Шевченко освітлює обличчя білим олівцем та чорними штрихами малює контур великого плеча. Портрет цікавий віртуозним рішенням чорно-білого етюду в стилі модерн.

Серія портретів білим і чорним олівцями на тонованому папері була новим словом у вітчизняному живописі того часу.

У роки заслання художник широко користувався технікою сепії. Портрети того часу вражають поглибленим психологізмом, це, наприклад, деякі портрети Ускової (1853-1854), «Казашка Катя» (1856-1858). Сама техніка сепії відповідала прагненню митця контрасніше передавати освітлення.

Сепія - малюнок, виконаний натуральною або синтетичною коричневою фарбою, стійкою щодо дії сонця та повітря. Натуральна сепія виготовлялась з так званої чорнильної залози морських каракатиць.

Портрет Агати Ускової з донькою Наталею (1854, сепія)

Казашка Катя (1856-1857, сепія)

Інтерес становлять і портретні роботи Шевченка останнього періоду творчості. Їх налічують 41. Усе це завершені твори, крім невеликого рисунка олівцем - портрета Герцена, що його поет намалював у щоденнику 10 грудня 1857 р., перебуваючи в Нижньому Новгороді. Портрети останнього періоду виконані переважно італійським олівцем і крейдою на тонованому папері й у техніці офорта.

Для Шевченкових полотен олівцем характерні смілива, насичена лінія й соковитий штрих. Автор малював ці твори на пароплаві під час подорожі по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Петербурзі і в Україні. Вони близькі до портретів, створених у Новопетровському укріпленні, але набагато контрастніші й виразніші щодо внутрішньої характеристики образів, хоча сам рисунок у них значно лаконічніший.

До останніх днів свого життя Шевченко займався і офортами. Ціла галерея офортних автопортретів (шість), портрети віце-президента Петербурзької академії мистецтв Толстого, професорів академії Бруні та Клодта, а також історика мистецтва Горностаєва - визначний здобуток не лише в мистецькій спадщині Шевченка, а й у всьому тогочасному офорті. Віртуозним штрихуванням, тонким моделюванням світла й тіні Шевченко досягає глибокої і цілісної психологічної характеристики портретованих. Саме за свої офорти, вже наприкінці життя Шевченко здобув звання академіка.

Портрет П. Клодта (1861, офорт)

Портрет Марії Максимович (1859, італійський олівець, крейда)

Портрет Михайла Максимовича (1859, італійський олівець, крейда)

Портрет Івана Горностаєва (1861, офорт)

Не можна, звичайно, не згадати про автопортрети Шевченка. Це власні зображення художника, які він створював протягом усього життя. Вони відображають не тільки еволюцію його художньої майстерності, а й є своєрідною біографією митця. Їх налічується близько 50.

Автопортрет (1840, олія)

Автопортрет (1845, олівець)

Автопортрет (1847, олівець)

Автопортрет (1850, сепія)

Автопортрет (1851, італійський олівець, білила)

Автопортрет (1853, сепія)

Автопортрет з свічкою (1860, офорт)

Офорт виконано з автопортрета 1845 р. , місцезнаходження якого не встановлено.

Автопортрет у темному костюмі (1860, офорт) Офорт виконано за фотографією 1858-1859 рр.

Автопортрет у шапці та кожусі (1860, офорт)

Творчий світ Шевченка не обмежується його особистою живописною спадщиною. Його творчі прийоми використовувалися в шуканнях багатьох художників того часу, і не тільки українських. Великий вплив душевності й простоти шевченківських робіт відчув на собі відомий художник Микола Реріх.

Живописні твори Шевченка часто порівнюють з роботами Альбрехта Дюрера, Рембрандта, Ореста Кипренського, з японською гравюрою.

Хоча життєві обставини не дали можливості вповні розкритися таланту Шевченка як художника, його спадщина і новаторство у багатьох живописних методах, вплив на розвиток національного мистецтва говорять про те, що Тарас Шевченко був одним із великих живописних майстрів ХІХ ст. Його безсмертні твори й сьогодні високо цінує прогресивне людство, його ім'я відоме у всьому світі.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

- Барабаш Л.М. Шлях до живопису / Л.М. Барабаш // Шкільна бібліотека.- 2014.- № 2.- С.13-16;

- Боронь О. Альбом офортів Т. Шевченка «Мальовнича Україна» у відгуках російської преси 1844 року / О. Боронь // Слово і час.- 2013.- № 6.- С.19-27;

- Ганенко О. Чарівний світ жінки на полотнах Шевченка-художника / О. Ганенко // Відкритий урок.- 2010.- № 2.- С. 35-37;

- Івченко А. Тарасові мандри Україною / А. Івченко // Світогляд.- 2013.- № 6.- С. 16-21;

- Маричевська А. Суттєві уточнення малярської шевченкіани / А. Маричевська // Образотворче мистецтво.- 2004 № ;.- С.8-9;

- Пономаренко О. Класицизм і романтизм у живописі історичного жанру Шевченка-художника / О. Пономаренко // Українська мова й література в сучасній школі.-2013.- № 6.- С. 14-17;

- Самойленко В.В. «... І поет, і живописець...» Урок у музеї Тараса Шевченка / B. В. Самойленко // Методичні діалоги.- 2013.-№ 4-5.- С. 20-23;

- Слободянюк О. Т. Г. Шевченко «Пожежа в степу». Нарис до акварелі 1848 року / О. Слободянюк // Українська мова й література в сучасній школі.- 2012.- № 3 .- С. 53-54;

- Тарас Шевченко // Великие художники.-2003.-№ 24;

- Ткач А. «Український Рембрандт» / А. Ткач // Дивослово.- 2011.- № 3.- С. 1724;

- Хіврич С. Художні прийоми творення образів у картинах Тараса Шевченка / C. Хіврич // Українська мова й література в сучасній школі.- 2013.- № 3.- С. 50-53; № 4.- С. 55-59;

- Шокодько Г. Шевченкові автопортрети / Г. Шокодько // Українська література в загальноосвітній школі.- 2011.-№ 2.- С. 37-40;

- Яременко О. Філателічна шевченкіана. Автопортрети Тараса Шевченка / О. Яременко // Слово і час.- 2013.- № 3.- С. 119-120;

- Яременко О. Філателічна Шевченкіана. Тарас Шевченко - художник / О. Яременко // Слово і час.- 2013.-№ 4.- С. 118-121.