Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

31. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Факти:

Початок державотворчих процесів. Заснування Збройних Сил. Дострокові вибори до Верховної Ради та вибори Президента України. Прийняття державної символіки, формування інституту громадянства. Ухвалення Конституції 1996 р. Приватизація засобів виробництва. Лібералізація цін. Грошова реформа. Диференціація суспільства. Інтегрування України в європейське та світове співтовариство. Соціально-економічне та культурне життя.

Дати:

6 грудня 1991 р. - заснування Збройних Сил України;

липень 1994 р. обрання Л. Кучми Президентом України;

1995 р. - Україна стає членом Ради Європи;

28 червня 1996 р. - ухвалення Конституції України;

грудень 2004 р. - обрання Президентом України В. Ющенка;

січень 2010 р. - обрання Президентом України В. Януковича.

Персоналії: Л. Кучма, В. Ющенко, В. Янукович.

Ви повинні вміти:

• характеризувати державотворчі процеси, соціально-економічні реформи в Україні та її інтеграцію у світове співтовариство, риси економічного, соціального, політичного, національного, культурного життя, здобутки України на шляху інтеграції у європейський, світовий гуманітарний та освітній простір;

• визначати основні тенденції суспільного розвитку України за часів незалежності.

ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС. СИМВОЛИ НОВОЇ УКРАЇНИ. У середині січня 1992 р. президія Верховної Ради прийняла указ «Про Державний Гімн України». Приймалася музична редакція національного гімну «Ще не вмерла України і слава, і воля...», автором якої був композитор М. Вербицький. 22 січня у Києві відбувся мітинг громадськості за участю новообраного президента Л. Кравчука, присвячений Дню соборності українських земель. 28 січня, коли почала роботу п’ята сесія Верховної Ради XII скликання, національний синьо-жовтий прапор був затверджений як Державний Прапор України.

19 лютого після тривалих дебатів парламент затвердив тризуб як малий герб України. У постанові зазначалося, що тризуб є головним елементом майбутнього великого Державного Герба України.

24 серпня 1992 р. Л. Кравчук зробив останній крок у переосмисленні історичного минулого; прийняв від президента Державного центру УНР в екзилі (вигнанні) атрибути державної влади - клейноди гетьмана І. Мазепи, а також Грамоту про припинення повноважень Державного центру УНР.

Депутати парламенту з числа колишньої номенклатури не заперечили проти запровадження інституту президентства. Коли Л. Кравчук почав домагатися, щоб наповнити президентську владу реальним змістом, вони поставилися до цього здебільшого негативно.

Протистояння Президента України і Верховної Ради на тлі всеохопної кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити повноваження і звернутися до виборців з проханням підтвердити мандати. У березні і квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Вони вперше проводилися на багатопартійній основі, але за мажоритарною системою. Половину місць у парламенті здобули позапартійні кандидати.

У червні і липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Президентом став Леонід Кучма.

СТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ. 6 грудня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про Збройні Сили України». Проголошувалося, що Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права створює власні Збройні Сили: війська наземної оборони, війська оборони повітряного простору і військово-морські сили. Новостворене Міністерство оборони очолив генерал авіації К. Морозов. Під керівництвом нового міністра була розроблена програма скорочення Збройних Сил і за три роки звільнено в запас понад 100 тис. офіцерів, прапорщиків та мічманів.

Керівництву України не вдалося вплинути на командування Чорноморського флоту, який майже цілком перебував на українських військово-морських базах, щоб флот служив новій державі.

У жовтні 1993 р. парламент прийняв воєнну доктрину. Вона проголошувала, що Україна не вбачає в сусідніх країнах супротивників і не є потенційним противником жодної держави.

З метою зберегти контроль над колишньою Радянською армією Російська Федерація створила Об’єднане командування країн СНД. Україна не увійшла до цієї наднаціональної структури. Суверенітет нової держави у воєнній сфері було збережено.

ПРОРАХУНКИ Й УСПІХИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.

Україна успадкувала економічну кризу від радянських часів. Однак тяжкий стан народного господарства зумовлювався й власними невдачами молодої держави.

По-перше, українська управлінська еліта була недосвідченою. Вона несміливо приймала рішення, тому що раніше її привчали тільки виконувати вказівки союзного центру. По-друге, навіть вдалі рішення важко втілювалися в життя. Виконавська вертикаль радянських часів була зруйнована, а створення нової постійно натрапляло на перешкоди, викликані політичною боротьбою. По-третє, після зруйнування попередньої системи управління економіка перестала бути командною, але не стала ринкового. Вона перебувала в хаотичному стані. Надто тісно пов’язане з російською економікою, українське господарство змушене було йти у хвості курсу, який прокладався за межами нової держави. Це був найгірший з усіх можливих варіантів трансформації командної економіки в ринкову.

Ринкові реформи почалися в Росії на початку 1992 р. з лібералізації цін. Унаслідок цього ціни на газ в Україні зросли за 1992 рік в 100 разів, а на нафту - у 300 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, за 1993 р. - у 103 рази. Такої гіперінфляції не спостерігалося в цей час у жодній країні світу. У 1994 р. Національний банк України розпочав дефляційну політику. Але приборкання інфляції досягалося за рахунок штучного затримання виплат заробітків, пенсій, інших соціальних видатків, зростанням неплатежів за товари й послуги.

Повноцінну національну валюту - гривню - передбачалося запровадити ще в 1992 р. Але ситуація в економіці невпинно погіршувалася, курс купоно-карбованця стрімко падав. У листопаді 1994 р. в обігу з’явилася 500-тисячна купюра, реальна вартість якої не перевищувала чотирьох доларів.

Щоб перешкодити знеціненню купоно-карбованця, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара та рубля. Але це призвело лише до зростання «тіньової економіки», колосального посилення корупції в управлінському апараті і відпливу вітчизняних капіталів за кордон.

Прагнучи знайти ресурси для бюджету, уряд почав збільшувати податки. В Україні було встановлено найвищу в світі ставку податку з громадян - 90 % від одержаного прибутку.

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ. Населення різко обмежило купівлю товарів тривалого користування і витрачало кошти переважно на продовольчі товари. Витрати на їжу в сімейних бюджетах у середині 90-х років перевищили 70 %. На інші потреби залишалося не більше 30-25 % чистого доходу сім’ї.

Прогресуюче зубожіння основної маси населення при колосальній концентрації коштів та майна в руках нечисленних скоробагатьків засвідчували явну неспроможність державних інститутів регулювати здійснення ринкових перетворень.

Соціальна поляризація стимулювала економічну стагнацію, гальмувала демократичні перетворення і нагромаджувала в суспільстві небезпечний протестний потенціал.

Економічна та екологічна ситуація негативно впливали на демографічні показники. У 1991 р. кількість померлих в Україні вперше за багато десятиліть перевищила кількість новонароджених. Однак у 1991-1992 рр. кількість тих, хто приїхав в Україну на постійне проживання, перевищувала чисельність тих, хто вибув за її межі. Тому населення ще збільшувалося. Досягнутий на початок 1993 р. максимум становив 52 244 тис. осіб. У наступні роки почалася депопуляція.

ПЕРЕТВОРЕННЯ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ В ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ. Народний рух України постав і розвивався як широке громадсько-політичне об’єднання. На III з’їзді в лютому - березні 1992 р. було вирішено, що Рух виступатиме за консолідацію сил, які підтримують державотворчий процес, але перебуватиме в конструктивній опозиції до виконавчих структур влади. З’їзд обрав трьох співголів - І. Драча, М. Гориня і В. Чорновола.

Незабаром після з’їзду відбувся розкол Народного руху. Значна частина рухівців вирішила відмовитися від опозиційності. До складу кабінету Л. Кучми у жовтні 1992 р. увійшли І. Юхновський (перший віце-прем’єр), М. Жулинський і А. Пинзеник (віце-прем’єри). Ті, хто згуртувався навколо В. Чорновола, продовжили опозиційну діяльність. На IV з’їзді Народного руху в грудні 1992 р. завершилося його перетворення на політичну партію. Лідером її став В. Чорновіл.

ЗМІНА ВИБОРЧОГО ЗАКОНУ. Зростання ролі партій у суспільно-політичному житті зумовило зміну виборчого закону.

У жовтні 1997 р. Верховна Рада ухвалила закон про вибори за пропорційно-мажоритарною системою. Половину виборчих округів (225) закон залишив мажоритарними (у виборах 1990 і 1994 рр. всі 450 округів були мажоритарними). Інша половина депутатських місць тепер виборювалася в одному багатомандатному загальнодержавному окрузі. Тут конкурували між собою політичні партії. Право на депутатські мандати одержували партії або виборчі блоки, які в багатомандатному окрузі набирали не менше 4 % голосів. Голоси за партії, які не подолали бар’єру, перерозподілялися між партіями-переможцями.

УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ 1996 р. Конституційний процес розпочався з Декларації про державний суверенітет України. Після президентських виборів 1994 р. була створена нова Конституційна комісія з двома співголовами - Л. Кучмою і О. Морозом. За чотири дні до вичерпання строку дії Конституційного договору, 4 червня 1996 р. Верховна Рада ухвалила в першому читанні доопрацьований проект нового Основного закону. Однак перспектив на його ухвалення в цілому конституційною більшістю голосів не існувало. 26 червня Л. Кучма підписав указ «Про проведення Всеукраїнського референдуму з питання ухвалення нової Конституції України».

У ситуації гострої політичної кризи в парламенті була сформована узгоджувальна комісія, яку очолив М. Сирота. 27 червня Верховна Рада почала своє історичне засідання, присвячене розглядові Конституції. Постатейне узгодження проекту тривало день і ніч. Остаточне голосування відбулося вранці 28 червня. Відпрацьований узгоджувальною комісією М. Сироти і вже прийнятий постатейно проект набрав при голосуванні в цілому 314 голосів.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАЛОЇ ВАЛЮТИ. Проголошена новообраним Президентом Л. Кучмою стратегія економічних реформ була в принципі схвалена Верховною Радою. Президент залучив нових людей, здатних проводити реформи і розпочав їх з основного: лібералізації цін та валютного курсу. Це означало, що держава відмовилася від невмотивованого втручання в економічні відносини.

У вересні 1996 р. в обіг була запроваджена гривня, що поліпшило умови для подолання доларизації економіки і припинення «втечі» вітчизняних капіталів за межі країни. Істотною вадою грошової реформи був завищений курс гривні щодо долара та інших валют. Завищений курс підривав можливості експорту і не давав змоги швидко покласти край натуральному обміну (бартеру) у внутрішній торгівлі. Під час запровадження гривні мінімальна зарплата в Україні була встановлена в розмірі 15 грн і за два роки підвищена до 55 грн (у доларовому еквіваленті - з 8,5 до 26,6). Викликана російським дефолтом інфляція істотно знизила її рівень. Навесні 2000 р. держава змогла підвищити гарантований мінімум зарплати до 90 грн, еквівалентних тільки 16,6 доларам США. Відтоді офіційний мінімум зарплати почав зростати і дійшов на початок 2002 р. до 140 грн (25,7 доларів). Однак він не перевищив рівня 1996 р.

ПРОГРАМА ПРИВАТИЗАЦІЇ. У перші роки незалежності відбувалася приватизація дрібних підприємств. За 1991-1993 рр. у приватну (в тому числі кооперативну) власність перейшло тільки 3,6 тис. підприємств та організацій, переважно дрібних. Стратегія широкої приватизації вперше була накреслена в поданому до Верховної Ради документі «Про основні засади економічної та соціальної політики» (жовтень 1994 р.). Головним у новій економічній політиці ставав принцип керованого формування за участю держави сучасних- ринкових механізмів.

У «Основних засадах економічної та соціальної політики» обґрунтовувалася доцільність утворення фінансово-промислових груп (ФПГ). У них повинні були об’єднуватися підприємства, пов’язані між собою єдиним технологічним циклом, а також банки-партнери. Однак Верховна Рада провалила законопроект, підготовлений президентською командою. Цим було перекрито шляхи для реалізації прозорої схеми приватизації важкої промисловості. Замість ФПГ стали створюватися не регульовані законом монополістичні об’єднання. На чолі їх стояли так звані олігархи. Використовуючи зв’язки з представниками виконавчої і законодавчої влади, вони привласнювали об’єкти приватизації за смішні ціни і завдавали державі величезних збитків.

У виступі в березні 1997 р. під час подання річного послання до Верховної Ради Л. Кучма звинуватив уряд П. Лазаренка у непослідовній і невиваженій політиці на ринку енергоносіїв. У результаті заохочуваної урядом монополізації цього ринку створилася загроза енергетичній та економічній безпеці держави. Президент доручив вивчити становище на газовому ринку Раді національної безпеки та оборони. Розслідування стало початком кінця у політичній кар’єрі П. Лазаренка.

ПЕРШІ ПІДСУМКИ РЕФОРМ. За десятиліття 1991- 2000 рр. валовий внутрішній продукт скоротився в Україні майже на 60 %, обсяг промислової продукції - на 49 %, а сільськогосподарської продукції - на 52 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати пенсій - у 4 рази. Отже, падіння обсягів виробництва наполовину викликало чотирикратне зменшення доходів працюючих.

Проте в економічному житті з’явилися перші ознаки того, що контури ринкової економіки вже сформувалися. Приріст валового внутрішнього продукту досяг в Україні 5,9 % у 2000 р. і 9,1 % в 2001 р. Обсяг промислової продукції в 2000 р. зріс на 12,9 %, а в 2001 р. - на 14,2 %.

Одночасно почала змінюватися в кращий бік якість економічного зростання. Позитивні результати 2000 р. були досягнуті в умовах 26% інфляції. У 2001 р. інфляція знизилася до 6 %, а приріст інвестицій в основний капітал зріс на 17,2 %. Вперше прискорення темпів економічного зростання супроводжувалося скороченням безробіття і випереджаючими темпами підвищення реальної заробітної плати. Наполовину скоротилася заборгованість по зарплаті, майже на третину зросли реальні пенсії. Валютні резерви збільшилися з 1,5 млрд до 3,2 млрд доларів США.

ВИХІД НА МІЖНАРОДНУ АРЕНУ. Найбільш плідні успіхи за все десятиліття 1991-2001 рр. Україна мала на міжнародній арені.

Для США розпад СРСР означав зникнення головного стратегічного противника. Однак адміністрація Дж. Буша (старшого) поставилася з певним острахом до появи в Європі незалежної України. Адже у спадщину від СРСР їй дістався третій за розмірами ракетно-ядерний потенціал (після Росії і США). Проте 25 грудня 1991 р. США визнали Україну і незабаром встановили з нею дипломатичні відносини.

Долаючи різноманітні ускладнення, МЗС України почало створювати мережу посольств. За 1991 — 2000 рр. Україну визнали 167 країн. 164 країни встановили з нею дипломатичні відносини. У Києві почали функціонувати посольства 62 держав. Посли 51 держави виконували свої функції в Україні за сумісництвом.

Україна розбудувала свої дипломатичні представництва та консульські установи в 62 країнах. Вона стала членом 47 міжнародних урядових організацій і бере участь у роботі понад 100 постійних чи тимчасових органів, утворених у рамках цих організацій.

ВІДНОСИНИ З РОСІЄЮ. Найвагомішим для України було визнання її незалежності Росією. Це стало неминучим після референдуму 1 грудня 1991 р. Референдум був легітимним. Україна мала конституційне право поставити й вирішити питання про вихід з Радянського Союзу. Уряд Б. Єльцина, однак, прагнув зберегти за Москвою становище керівного центру на всій території колишнього СРСР за допомогою механізму Співдружності Незалежних Держав. У рамках СНД Росія почала створювати наднаціональні органи, здатні розв’язувати принципові проблеми без узгодження з законодавчими та виконавчими органами влади держав - членів співдружності.

Президент України і Верховна Рада підтримували курс на співробітництво в рамках СНД, але стежили за тим, щоб ця співдружність не переросла у воєнно-політичний блок чи навіть у новий варіант СРСР. За 1992-1993 рр. Рада глав держав і Рада глав урядів СНД прийняли близько 400 угод, рішень та інших документів. Україна підписала не більше половини, а саме ті, які не загрожували її суверенітету.

Переговори про укладення повномасштабного рамкового договору між Україною і Росією тривали роками. Лише 31 травня 1997 р. сталася справді історична подія - підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. У договорі зазначалося, що сторони «визнають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». У квітні 1999 р. президент РФ Б. Єльцин підписав ратифікований Державною Думою і схвалений Радою Федерації російсько-український договір. Це означало, що завершився процес територіального розмежування України і Росії.

ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ. Президентські вибори відбулися 31 жовтня 1999 р. Результат першого туру не виявив переможця. Країна постала перед вибором: або підтримати курс реформ Л. Кучми, або повернутися в минуле. Ліві претенденти, які програли перший тур, закликали виборців підтримати П. Симоненка. Вирішальна проба сил 14 листопада мало кого залишила байдужим. На вибори прийшла молодь. За Л. Кучму проголосувало майже 16 мли виборців, тобто 56,2 %.

Нові вибори у 2004 р. принесли перемогу В. Ющенку.

Останні вибори президента в січні-лютому 2010 р. дали перевагу лідеру Партії регіонів Віктору Януковичу. У встановлені строки він був проголошений Президентом України. Переговори щодо формування нової парламентської коаліції тривали майже місяць. Нарешті 11 березня коаліція «Стабільність і реформи» у складі 235 парламентарів була сформована. Того ж дня до влади прийшов повий уряд на чолі з Миколою Азаровим.