6. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 16 ст.

Факти:

Люблінська унія та її вплив на українські землі. Зміни в соціальній структурі українського суспільства. Виникнення Запорізької Січі. Повстання 90-х років XVI ст. Братський рух. Утворення греко-католицької церкви. Розвиток культури й освіти.

Дати:

1556-1561 р. - створення Пересопницького Євангелія;

1556 р. - заснування князем Д. Вишневецьким на о. Малій Хортиці першої Січі;

1569 р. - Люблінська унія. Утворення Речі Посполитої;

1596 р. - Берестейська церковна унія. Утворення греко-католицької церкви.

Персоналії: Василь-Костяніин Острозький, Дмитро Вишневецький, Герасим Смотрицький, Іван Федоров.

Поняття та терміни: «українська шляхта», «українське козацтво», «реєстрове козацтво», «Запорізька Січ», «старшина», «клейнодй», «греко-католицька церква», «братство».

Ви повинні вміти:

● розпізнавати на картосхемі територіальні зміни, що відбулися внаслідок Люблінської унії, польські воєводства на українських землях та їхні центри, терени Запорізької Січі, напрямки козацьких походів;

● характеризувати соціальну структуру українського суспільства, становище різних верств населення українського суспільства XVI ст., суспільно-політичні зміни, які відбулися на українських землях внаслідок Люблінської унії, здобутки в галузі освіти та науки; військово- політичну організацію козацтва; становище православної церкви, діяльність видатних діячів періоду, православних братств;

● визначати причини та наслідки Люблінської унії, перших козацьких повстань.

УКРАЇНСЬКА ШЛЯХТА. Із занепадом Київської Русі та Галицько-Волинської держави погіршилося становище української аристократії. Після Кревської унії, й особливо після поразок Свидригайла Ольгердовича, багато українських і білоруських князів утратили свої уділи. Це спричинило розшарування князівської верстви на князів-господарів і князів-слуг. Крім того, впродовж 15 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих станів і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. Із середини 15 ст. на більшості українських земель утвердилася така структура панівного стану: князі - пани - шляхта-зем’яни. Ця. структура зберігалася до середини 17 ст. Щоправда, особливе ставлення в суспільстві до князів залишалося. Збіднілі князі мали більше шансів отримати високі урядові посади порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможним, шляхтичем. До того ж: князі поступали па державну службу до Литовської, а потім Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи в приватну власність та пожиттєве володіння чималі земельні наділи. Поділивши між собою спершу Волинь, а згодом і Центральну Україну, вони перебрали реальну владу на місцях. У їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судочинством. Князі мали своє військо. Тож на місцевому рівні, здавалося, все лишалося таким, як і за княжої доби.

● Українська шляхта - родова українська знать, аристократія. Протягом багатьох століть виконувала -роль політичного провідника українського народу, виразника й захисника його національних інтересів.

Князь Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) - один з найвпливовіших політиків того часу. Від 1559 р. був київським воєводою та володарем українського прикордоння. Наприкінці 16 ст. - найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. В.-К. Острозький мав можливість у найстисліший термін виставити 15-20-тисячне військо. Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586) В.-К. Острозького вважали одним з претендентів на престол. Окрім того, князь уславився як засновник Острозької академії та ініціатор друку повної Біблії церковнослов’янською мовою.

ІНШІ ВЕРСТВИ ТА СТАНОВІ ГРУПИ СУСПІЛЬСТВА. До вищої верстви тогочасного українського суспільства, крім князів, належали також папи. Слово «пан» у 16 ст. означало своєрідний титул. Так, на Київщині й Брацлавщині в першій половині 16 ст. із 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Головною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власного, з діда-прадіда, вотчинною землею.

Найчисленнішим прошарком шляхетської, верстви була дрібна шляхта-зем’яни. Частина з них мала право розпоряджатися власними маєтками, які були їхньою приватною власністю, решта користувалася землею за умови виконання військової повинності. Основним заняттям зем’ян була служба у представників вищої шляхти. Проте військове спорядження було дорогим, тож, постійно оновлюючи його, зем’яни поволі розорювалися.

ПАМ'ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ ТА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА, ОБОВ'ЯЗКОВІ ДЛЯ РОЗПІЗНАВАННЯ

1 Ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича. 1547.

2 Мініатюри Пересопницького Євангелія. Між 1556-1561.

3 Церква Зішестя Святого Духа в Потеличі.

4 Успенська церква та вежа Корнякта у Львові.

5 Будинок Корнякта у Львові.

6 Меджибізький замок.

7 Вежа Мурована (7а) та Кругла вежа (76) Острозького замку.

8 Гравюра із зображенням Євангеліста Луки, з львівського «Апостола». 1574.

Наприкінці 16 ст. українська шляхта домоглася законодавчого закріплення прав, що їх упродовж століть виборювала собі мечем, виконуючи нелегкі військові обов’язки.

Як і раніше, особливе місце в суспільстві належало духівництву, яке становило окрему суспільну верству.

У соціальній піраміді тодішнього суспільства найнижче місце посідали селяни, які були найчисленнішою верствою - близько 80 % населення. Як і раніше, селяни жили громадами. Члени сільської громади спільно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, ріками. Орні землі розподіляли між частинами громади - дворищами, які об’єднували по кілька димів (дворів), тобто господарств окремих сімей. Як і інші верстви тогочасного суспільства, селянство не було однорідним. Селяни поділялися на похожих (особисто вільних) і непохожих (прикріплених до свого наділу). Протягом 16 ст. в житті українських селян відбувалися істотні зміни. Зумовлені вони були загальноєвропейським розвитком - Великими географічними відкриттями, пожвавленням міжнародної торгівлі, зростанням міст, становленням нових держав у Європі тощо. Внаслідок цього в Україні зростала кількість господарств із застосуванням на панській землі примусової праці залежних селян - т. зв. фільварків.

Міське населення складалося з міської верхівки - патриціату (багаті представники аристократичних родів), заможних міщан (цехові майстри, купці) та міської бідноти. У містах, особливо в Галичині, мешкали представники різних національностей. На Волині та Київщині переважали українці. Більшість міст перебувала в руках магнатів і держави. На користь власника міщани платили різноманітні податки, розмір яких час від часу збільшувався, та виконували повинності.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ. ПОЧАТОК ПОЛЬСЬКОГО ВОЛОДАРЮВАННЯ. Від 1569 р. на українських землях розпочинається доба польського володарювання:

1 липня посли польського та литовського сейму в м. Любліні винесли ухвалу про унію двох держав: Великого князівства Литовського й Польщі. Нову державу, Річ Посполиту, мав очолювати виборний король, спільний сейм і сенат. Серед причин Люблінської унії називають такі: прагнення Великого князівства Литовського здобути союзника в боротьбі з Московією (Лівонська війна 1558-1583 рр. коштували Литві чималих територій, величезних людських жертв і загрожували цілковитим поглиненням з боку Московії); польська шляхта сподівалася в такий спосіб розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель уже майже не було; українська, білоруська та литовська шляхта була зацікавлена в польській моделі державності з притаманними їй політичними правами та становими привілеями для шляхти тощо.

На українських землях, що відійшли після Люблінської унії до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем. У Речі Посполитій на українських землях постало шість воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам’янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). Воєводства очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Воєводства поділялися на повіти або землі. Їх очолювали старости й каштеляни (коменданти фортець).

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ. Протягом 16 ст. українське козацтво зростало кількісно, розширювало терени свого впливу, домагалося визнання з боку польської влади. Поступово козацтво перетворювалося на провідну верству українського суспільства. Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу її становили січі. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорізька Січ - своєрідна столиця запорізьких козаків.

• Козацтво - стан вояків-землеробів в Україні 15-18 ст., що виник у процесі боротьби землеробського і кочового населення в зоні т. зв. Великого кордону. Формувалося з представників різних соціальних станів. Протягом другої половини 16 - першої половини 17 ст. відігравало вирішальну роль у господарському освоєнні та обороні від нападів татарсько-ногайських орд півдня України.

• Козацька старшина - привілейована верхівка українського козацтва, його військовий та адміністративно-політичний керівний склад. Виникла водночас із появою козацтва й походила з його заможної верхівки.

• Назва Запорізька Січ вживається щодо величезних територій степової України, де формувався козацький військово-адміністративний устрій і діяли козацькі порядки. Запорізькою Січчю аж до 18 ст. називали також місто-фортецю - столицю козацької держави і саму козацьку державу.

• Клейноди (з нім. - коштовність) - символи відзнаки українського козацтва. Серед них- корогва (прапор), бунчук, булава та печатка з гербом, а також перначі, литаври, значки, палиці тощо.

Відомі вісім дніпровських січей. Перша розташовувалася на острові Малій Хортиці (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена 1556 р. -українським православним князем Дмитром Вишневецьким і слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Однак восени 1557 р. запорозьку фортецю зруйнували орди кримського хана.

Протягом 16-18 ст. Запорізька Січ мала ознаки держави: вона контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством. Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького, або Вольностями Війська Запорозького, й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Надазов’ї на сході. На півночі її межа пролягала по річках Орелі (на Лівобережжі) та верхів’ях Інгулу й Інгульця (на Правобережжі). Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) раді. На раду запорожці сходилися заздалегідь, поспішаючи до Січі з усіх козацьких земель, позаяк у столиці постійно перебувала лише кількісно невелика козацька залога. Рада керувала всіма важливими справами Січі: провадила внутрішню й зовнішню політику; укладала мир чи оголошувала війну; приймала й надсилала посольства; чинила суд; обирала козацьку військову старшину. Січова військова старшина відала всіма військовими, адміністративними, судовими та навіть духовними справами Війська Запорозького Низового. Кошовому отаману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Друга після кошового особа у владній ієрархії Січі - Військовий суддя.

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО КОЗАЦТВА. Збереглося чимало свідчень військової майстерності козаків. Гучної слави зажила козацька піхота - основний рід козацького війська. На відміну від піхотних підрозділів європейських армій, що виконували завдання лише за підтримки кінноти, вона завжди діяла власними силами. Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Популярним серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір козацьке військо застосовувало на марші, в обороні та наступі. Його будували з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж шалом. Наступаючи на ворога, піхота виходила назовні, але в разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Запорожці віддавали перевагу легким гарматам, які давали змогу вільно маневрувати під кас бою. З-поміж зброї особливою шаною в козаків користувалися рушниця, спис і шабля.

УТВОРЕННЯ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август видав універсал, за яким на службу (можливо, тимчасову) було взято 300 козаків. Ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали і, власне, нічим не відрізнялися від решти козаків. Щоправда, велися переговори про надання цим козакам-найманцям «прав і зольностей». Але згоди тоді не було досягнуто. За часів польського короля Стефана Баторія 1578 р. 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку—реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровцями. Причини, що спонукали польський уряд утворити реєстрове, козацтво, такі: прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів; бажання встановити над козаками контроль і з такий спосіб обмежити їхній вплив на українське суспільство та уникнути загострення відносин з Туреччиною та Кримським ханством; намагання не допустити антипольських повстань у зв’язку з наслідками молдовського походу козаків на чолі з Іваном Підковою. Надання реєстровим козакам певних прав: привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запорожжі.

ПОВСТАННЯ 1591-1596 РР. ПІД ПРОВОДОМ К. КОСИНСЬКОГО ТА С. НАЛИВАЙКА. Постійні обмеження реєстру обурювали тих козаків, які опинялися поза ним. Несвоєчасна видача платні реєстровцям і порушення майнових прав козаків спричинили невдоволення реєстровців, а утиски нереєстровців - протести запорожців. До загострення відносин між урядом Речі Посполитої та Запорожжям призвела ухвала польського сейму 1590 р., за якою король отримував право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою, зокрема й землі, якими здавна користувалися козаки. Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарювання.

Узаконення 1588 р. Литовським статутом кріпосного права на території Брацлавського й Київського воєводств зумовило посилення виступів селян і міщан, масові втечі населення на Запорожжя.

Приводом до збройного виступу К. Косинського стала його суперечка за землю з представниками родини Острозьких - Василем-Костянтином Острозьким та його сином Янушем.

На початку осені 1591 р. козаки зайняли Пиків. Незабаром вони захопили Білогородку, Чуднів, Білу Церкву, Переяслав, Територія козацької вольності швидко розширилася до прикордонних волинських міст - Костянтинова та Острополя. Київщина та Брацлавщина опинилися в руках повстанців. Невдовзі рух поширився й на територію Волині і частково - Поділля. Вирішальною у повстанні стала битва під П’яткою на Житомирщині 23-31 січня 1593 р. Повстанці зазнали поразки й уклали компромісну угоду, за якою повстання припинялося, козаки зобов’язувалися визнати владу короля, а К. Косинського зняти з гетьманства. Однак повстання не припинилося. У травні 1593 р. Косинський на чолі загону козаків спробував оволодіти Черкасами, але при цьому загинув.

Навесні 1595 р. повстання, визначну роль у керівництві якого відіграв С. Наливайко, охопило Брацлавщину, а згодом і Волинь. На початку 1596 р. повстання поширилося на більшу частину України, а також на Білорусь. Наприкінці лютого 1596 р. польська армія на чолі з польним гетьманом Станіславом Жолкевським розпочала бойові операції проти козаків. Загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об’єдналися під Білою Церквою. 23 березня 1596 р. відбулася битва біля урочища Гострий Камінь. Переможною вона не стала для жодної зі сторін, бо обидві зазнали серйозних утрат. Вирішальна битва відбулася в травні 1596 р. в урочищі Солониці на берегах однойменної річки, під Лубнами (нині Полтавської обл.). Облога табору повстанців тривала два тижні. Повстанці капітулювали 28 травня 1596 р.

РЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. На українських землях нечисленні осередки протестантизму почали з’являтися в 30-40-х рр. 16 ст. Нове віровчення привертало увагу передусім, шляхти й магнатів, які вбачали в протестантських (особливо кальвіністських) вимогах послаблення влади, вищих церковних ієрархів; ліквідацію церковного землеволодіння; контроль мирян над духівництвом; віротерпимість й обмеження королівського всевладдя; близькість до ідеалів шляхетської вольниці. Перехід української шляхти до протестантизму не мав масового характеру. Українські шляхтичі, прагнучи розширення своєї влади, обирали здебільшого католицизм. Не знайшли особливої підтримки протестантські церкви також у середовищі міщан. В окремих містах, частіше магнатських, осередки протестантизму таки з’являлися, але тоді, коли міських мешканців спонукали до цього власники міста. Що ж до селян, то для них протестантизм був чужим і незрозумілим. У кращому випадку українські селяни ставилися до нього як до «панської церкви», зберігаючи вірність батьківській, православній.

Найголовнішим здобутком Реформації в, Україні був переклад Святого Письма живою мовою народу, а також її використання в богослужінні. Переклади Святого Письма староукраїнською літературною мовою стали з’являтися від середини 16 ст. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).

ПРАВОСЛАВНІ БРАТСТВА. Вплив реформаційних ідей засвідчує й діяльність православних братств. Найавторитетнішим було Львівське Успенське братство. Року 1586 антіохійський патріарх Иоаким затвердив статут Львівського братства. Статут установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контролю за духівництвом, у тому числі за єпископами. Незабаром Львівське братство, домоглося ставропігії. Кількість братств невпинно зростала. Попервах братства проводили доброчинну діяльність. Поступово вони перетворювалися па національно-релігійні організації зі своїми статутами. Вони розгорнули широку культурно- освітню діяльність. З їхньої ініціативи створювалися бібліотеки, відкривалися друкарні та школи.

Наприкінці 16-у першій половині 17 ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту. Діячі братського руху прагнули поліпшити становище церкви. Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв’язання проблеми ставлення до тих священиків, які нехтували обов’язками.

Братства намагались очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, виступали за рішуче впорядкування церковних справ, хотіли бачити церкву «дешевою» і загальнодоступною.

КОНТРРЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Справі реформування католицької церкви слугував орден єзуїтів. З 60-х років 16 ст. єзуїти з’явилися в Польщі, а на середину 17 ст. у Речі Посполитій діяло 32 єзуїтські колегії - з них 13 на українських землях, У 1575 р_; було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (нині - Польща), а незабаром єзуїтські колегії з’явились у Львові, Кам’янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі. Запроваджуючи в життя потужну освітню програму, єзуїти прагнули збільшити кількість прихильників католицизму. Високий рівень освіти єзуїтських навчальних закладів приваблював українських шляхтичів; до того ж їхні випускники мали змогу продовжувати навчання в європейських університетах.

СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ. Представники вищого духівництва і шляхти та українські магнати дедалі більше схилялися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою. Через унію з римо- католицькою церквою українці сподівалися досягти єдності свого народу. Бо тільки справжня рівність у правах католицької й православної церков у католицькій державі, якою була Польща, могла б покласти край' переслідуванню православних. Адже йшлося про збереження традиційного грецького обряду й мови богослужінь. Крім того, унія здатна була, як здавалося її прихильникам, розв’язати проблему підпорядкування Української православної церкви: після її переходу під зверхність папи римського відпадала потреба боротьби із зазіханнями Московського патріархату. Були й особисті мотиви. В унії православні єпископи, та й сам митрополит Михайло Рогоза, вбачали можливість позбутися опіки братств, відлучивши їх від церковних справ силою папського благословення усупереч колишнім рішенням Константинополя. У Польщі щодо унії церков не було одностайності. Одні виступали проти будь-якого об’єднання, інші ж (а їх була більшість на чолі з королем) не заперечували можливості унії. Проте польським можновладцям не потрібна була авторитетна українська церква, рівна у правах із польською. Тому об’єднання церков вони тлумачили як навернення до католицизму.

УТВОРЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ. Церковний собор, який мав ухвалити остаточне рішення щодо унії було призначено на 6 жовтня 1596 р. у м. Бересті (нині Брест у Білорусі). До Берестейського собору готувалися не лише прихильники унії, а й її противники. Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596р. розпочала свій окремий собор. Противники унії зібралися в палаці, де зупинився князь В.-К. Острозький. Вони засудили унію і владик-відступників. Прихильники унії проводили собор у міській церкві св. Миколая, затвердивши попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигізмунд III підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору.

• Нова церква підпорядковувалася папі римському.

• Було визнано деякі засади католицького віровчення (догмати), зокрема догмат про походження Святога Духа від Отця й Сина (православні визнають, що Дух Святий походить лише від Отця).

• Церковні обряди, свята, таїнства, особливості храмового будівництва, іконопису, церковного співу залишалися православними, а мовою богослужінь - церковнослов’янська мова.

• Греко-католицьке духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків.

• Уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади.

• Греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Що ж до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилася поза законом.

ОСТРОЗЬКИЙ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ОСЕРЕДОК. БРАТСЬКІ ШКОЛИ. У 1576 р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького було створено Острозький культурно-освітній осередок. При ньому 1578 р. виникла школа. В Острозькій школі ґрунтовно вивчалися - мови - церковнослов’янська, грецька й латина. Викладалися «сім вільних наук». Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Власне тому сучасники називали Острозьку школу і колегіумом, і академією. Це була перша вища слов’яно-греко-латинська школа в Україні та в східнослов’янських землях.

Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Перша братська школа з’явилась у Львові 1586 р., а незабаром їх почали створювати скрізь в Україні. Братські школи, як і Острозька школа, були слов’яно-греко-латинськими. Крім названих мов, учні опановували в них уже згадані «сім вільних наук».

КНИГОВИДАННЯ. Появі книговидання в Україні сприяла діяльність Івана Федорова (Федоровича). На початку 70-х років 16 ст. він прибув до Львова. У створеній друкарні 1574 р. Іван Федоров надрукував «Апостол». Книга вийшла накладом близько 1000 примірників, із яких збереглося 90. У Львові, у друкарні І. Федорова, 1574 р. вийшов перший український друкований підручник для навчання грамоти - «Буквар». І. Федоров надрукував іще один «Буквар» - 1578 р., під час перебування в Острозі, куди його запросив князь В.-К. Острозький. Незабаром в Острозі він видав Новий Завіт (1580) і справжній шедевр з-поміж стародруків - Острозьку Біблію (1581). Вона була першим повним друкованим виданням Біблії церковнослов’янською мовою.

З-поміж перших друкованих українських книжок були граматики - підручники для вивчення мов. Так, «Адельфотес» - граматика грецької мови для слов’ян. Слава автора першої граматики церковнослов’янської мови в східнослов’янських землях належить Лаврентію Зизанію. Свою книжку «Граматика словенська» він видрукував у Вільні 1596 р. Л. Зизаній був також автором «Лексиса» - першого українського друкованого словника, де понад тисячу церковнослов’янських слів перекладено староукраїнською літературною мовою.

СВІТСЬКЕ ТА ЦЕРКОВНЕ БУДІВНИЦТВО. Містобудування в українських землях 16 ст. зазнавало відчутного впливу європейського Відродження. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах. Та це й не дивно, адже проекти забудови міст подекуди замовляли архітекторам-європейцям. Приміром, чимало пам’яток Львова створив італієць Павло Римлянин. З-поміж пам’яток тогочасного ренесансного світського та церковного будівництва вражає ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корпякта, Чорна кам’яниця; пам’ятки, пов’язані із львівським Успенським братством, - Успенська церква, каплиця Трьох Святителів, вежа Корнякта. Окрасою Львова є також капЛиці Боїмів та Кампіанів. Ці пам’ятки втілюють найяскравіші риси ренесансної архітектури тієї доби. Обидві оздоблені розкішним різьбленням, у якому поєднуються біблійні сюжети, реалістичні зображення-портрети, витончені орнаменти з виноградних грон і квітів аканта.

ОБОРОННА АРХІТЕКТУРА. Упродовж 16 ст. будівництво оборонних споруд не лише не втратило свого значення, а й набуло розмаху. За умов постійної загрози несподіваних нападів зі Степу риси оборонної архітектури з’являються навіть в окремих церквах, монастирських спорудах, синагогах тощо.

Українські архітектори застосовували до кінця 17 ст. вироблену в попередню епоху баштову систему укріплень, коли основу фортифікації складали високі й товсті мури, на яких споруджувалися вежі. При цьому міські укріплення будували переважно з дерева. Дерев’яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров’я та Лівобережжя, де відчувався брак інших будівельних матеріалів. У 16 ст. відбудовували та модернізували старі фортеці, проте споруджували й нові. Особливості архітектури періоду яскраво втілює Меджибізький замок. Ця споруда, так само як і Кам’янець-Подільська фортеця, не мала правильної, форми, оскільки під час будівництва архітектори прагнули враховувати особливості рельєфу. Замок спорудили на високому мисі, де зливаються річки Південний Буг і Бужок.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО. У 16 ст. бурхливо розвивалося мистецтво скульптури. Набув поширення й скульптурний портрет. Він виконував роль надгробного пам’ятника.

З другої половини 16 ст. починає розвиватися українське декоративне різьблення для обрамлення ікон та їх ансамблів - іконостасів. Іконостаси, виготовлені з дерева, прикрашають різьбленими рослинними орнаментами.

Протягом 16 ст. розвивався іконопис.

Потужним осередком українського релігійного малярства до середини століття був Перемишль. Більшість українських ікон 16 ст, належить до спадщини малярів саме цього міста. Працював там і автор перших в історії українського мистецтва ікон з авторським підписом - Успіння Богородиці та Богородиця Одигітрія з пророками (1547) з церкви архангела Михаїла в Смільнику - Олексій Горошковим. Традиції перемишльської школи розвиваються в кількох провінційних осередках, серед яких, зокрема симбірський, де працювали кілька митців на чолі з Федуском - автором ікони Благовіщення (1579) з церкви в Іваничах.

Наприкінці 16 ст. з’являється світський портретний живопис, зразком якого є портрет польського короля Стефана Баторія (1576), який створив для львівської ратуші Войцех Стефановський. Проте з оригінальних пам’яток зберігся лише портрет сяноцького каштеляна і перемишльського старости Яна Гербурта.

Появу книжкової гравюри пов’язують з діяльністю Івана Федорова. Першими гравюрами його видань були фронтиспис з євангелістом Лукою та авторська друкарська марка у Львівському «Апостолі».