Історичні портрети - Всесвітня історія

9 КЛАС

Шекспір Вільям (1564-1616) — англійський драматург. Автор 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів. Здобув гарну освіту. Із 1587 р. Почав грати в театрі Лондона. Із 1593 р. працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург, брав участь у будівництві лондонського театру «Глобус». Протягом багатьох років Шекспір займався лихварством, а 1605 року став відкупником церковної десятини. 1612 року Шекспір вийшов з не­відомих причин у відставку і повернувся до рідного Стратфорда.

Бетховен Людвіг ван (1770-1827) — німецький композитор. Уже в дитинстві грав на кількох інструментах. Із 12 років працю­вав помічником придворного органіста, у 17 років грав у оркестрі. 1792 року переїхав до Відня, де пише музику, грає на концертах. 1796 року почав втрачати слух. Автор понад 300 творів: 20 сим­фоній та увертюр, 5 концертів для фортепіано, балету «Творіння Прометея», опери «Фіделіо» тощо.

Бісмарк Отто фон Шьонхазен (1815-1898) — німецький державний і політичний діяч. Бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867-1871), творець і перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871-1890). Походив з родини юнкерів. Закінчив Берлінський університет. Був противником революції 1848-1849 рр. Із 1849 р. депутат прусського парламенту. Служив дипломатом (1851-1862). 1862 року призначений прем’єр-міністром Пруссії. Виступав за збереження монархії. Ініціатор війн з Данією, Австрією, Францією. У зовнішній політиці Бісмарк дотримувався принципу балансу сил. Прихильник політики протекціонізму та державного втручання в економіку. Автор законів проти соціалізму. 1890 року пішов у відставку.

Брюллов Карл (1799-1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв. Протягом 1809-1821 рр. викладав живопис у Петербурзькій академії мистецтв. 1822 року його було відряджено до Італії. 1836 року він повернувся до Петербурга. Сприяв звільненню Т. Шевченка з кріпацтва. Через погіршення стану здоров’я виїхав на лікування до Італії та Іспанії. Похований під Римом. Найбільш відома його картина «Останній день Помпеї» (1833).

Ван Гог Вінсент (1853-1890) — нідерландський художник, постімпресіоніст. Мріяв вивчати теологію, проте не зміг вступити до університету і певний час працював місіонером у Бельгії, почав малювати. 1886 року переїжджає до Парижа, а згодом на південь Франції. 1889 р. потрапив до психіатричної лікарні. Протягом останніх 10 років свого життя написав близько 800 картин і понад 900 графічних аркушів. Найбільш відомі картини: «Вечеря картоплею» (1885), «Портрет художника без бороди» (1889), «Портрет доктора Гаше» (1890), «Іриси» (1889), «Соняшники» (1888) та ін.

Вікторія (1819-1901) — королева Великобританії з 1837 р. На початку правління дотримувалась ліберальних поглядів, помінявши їх після 1870-х років на консервативні. У зовнішній політиці беззастережно відстоювала ідею могутності Великобританії. Мала 9 дітей. Період її правління відзначився стабільним розвитком.

Вольтер, Марі Франсуа Аруе (1694-1778) — французький письменник і філософ. Навчався в єзуїтському коледжі. Згодом навчався на юриста, але полишив цю справу і почав писати вірші і п’єси. Зазнав переслідувань з боку влади за сатиричні твори, два роки перебував в Англії. У 1744-1750 рр. був придворним історіографом і поетом французького короля, потім перебував на службі у прусського короля. Із 1753 року оселився у Швейцарії. У своїх творах піддавав критиці церкву і релігію, захищав ідеї Просвітництва, виправдовував існування соціальної нерівності. Виступав за ліберальні реформи. Автор декількох сотень п’єс, повістей, історичних і філософських повістей.

Гарібальді Джузеппе (1807-1882) — один із лідерів боротьби за політичне об’єднання Італії. Юнаком служив моряком. Учасник таємної організації «Молода Італія». Засуджений на батьківщині до смертної кари, багато мандрував (Туніс, Уругвай, Бразилія). 1848 року очолив революційний загін в Італії. Протягом 1849­1854 рр. перебував у Північній Америці. Із 1867 р. почав підготовку до повстання проти австрійців. Спроба повстання 1870 року була невдалою. Брав участь у франко-прусській війні на стороні французів. Самоусунувся від політики з 1872 р.

Гегель Георг (1770-1831) — німецький філософ, автор діа­лектичної теорії. 1793 року здобув ступінь магістра філософії. З 1801 р. він стає викладачем університету і захистив дисертацію. Працював редактором газети, яку заборонила цензура. Протягом 1808-1816 рр. Гегель — директор гімназії в Нюрнберзі, викладає в Гейдельберзькому та Берлінському університетах. Автор декількох десятків філософських творів.

Гладстон Вільям (1809-1898) — британський державний діяч і письменник, прем’єр-міністр Великої Британії впродовж 1868­1874, 1880-1885, лютого-серпня 1886 р., 1892-1894 років. Закінчив Оксфордський університет 1832 року. Обраний до парламенту 1833 року від консервативної партії). 1841 року почав працювати в уряді. У лютому 1845 р. вийшов у відставку. Вийшов зі складу консервативної партії 1852 року. В уряді лібералів обіймав посаду міністра фінансів. Із 1865 р. очолив ліберальну партію. Здійснив низку реформ в освіті, армії, судах, виборчій системі, сільському господарстві.

Дантон Жорж-Жак (1759-1794) — один із лідерів Першої Фран­цузької республіки. Навчався в семінарії, потім опановував профе­сію адвоката. Противник королівської влади, брав активну участь у подіях 1789 року. 1792 року призначений міністром юстиції. Дантон сприяв заміні парламентського правління революційною диктатурою Комітету громадського порятунку, де він був першим головою (1793). Не схвалював політики терору. Його було звину­вачено у змові і гільйотиновано.

Дідро Дені (1713-1784) — французький філософ та енциклопе­дист епохи Просвітництва. Походить з родини ремісника. 1732 року, закінчивши навчання, здобув ступінь магістра гуманітарних наук. 1742 року познайомився з Руссо. За свої твори 1749 року потрапив до в’язниці. Опинившись у скрутному становищі, мав продати свою бібліотеку, яку придбала Катерина ІІ. Дідро став редактором «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (1751-1780). 1773-1774 рр. Дідро перебував у Петербурзі на запрошення Катерини ІІ. Прихильник ідей Просвітництва, напри­кінці життя почав схилятися до ідеї республіки.

Дізраелі Бенджамін (1804-1881) — англійський політичний діяч, консерватор, письменник. Походив з Італії. Обраний до складу парламенту 1837 року від консервативної партії, був міністром фінансів, а згодом прем’єр-міністром у 1868 та 1874-1880 роках. Дізраелі домігся проголошення королеви Вікторії імператрицею Індії.

Кант Іммануїл (1724-1804) — німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. 1740 року Іммануїл став студентом теологічного факультету. Протягом 1746-1755 років працював домашнім учителем. Із 1755 р. Кант викладає у Кенігсберзькому університеті, де протягом двох років захистив три дисертації. 1770 року йому присвоїли звання професора. Протягом 1786-1797 рр. обіймав посаду ректора університету. Результати своїх досліджень виклав у працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика спроможності суджен­ня» та багатьох інших.

Лінкольн Авраам (1809-1865) — шістнадцятий президент США (1861-1865), перший президент від республіканської партії. Походив з сім’ї фермера. Опанував багато професій. 1834 року був обраний до законодавчих зборів Іллінойсу. Із 1836 р. працював адвокатом. 1847 року обраний до палати представників Конгресу США. 1854 року вступив до республіканської партії. Ставши президентом 1861 року, зробив друк грошей державною монополією, американці отримали право на землю, а раби — особисту свободу (1862). Був переобраний на другий термін. Був застрелений в результаті змови.

Мадзіні Джузепе (1805-1872) — діяч національно-визвольного руху Італії, політик, патріот, письменник і філософ, що відіграв важливу роль в ході першого етапу руху за національне звільнення і ліберальні реформи в Італії. Після закінчення університету (1827) працює в газетах. За участь і діяльність у складі таємного товариства карбонаріїв 1830 року був арештований. 1831 року Мадзіні створив на території Франції організацію «Молода Італія», яку згодом було перейменовано на «Молоду Європу». 1837 року переїжджає до Лондона, де створює ряд революційних організацій, займається підготовкою революційних виступів в Італії. 1848 року повернувся до Італії, був учасником походу Гарібальді. У 1950-х роках брав активну участь в організації революційних подій в Італії. Допомагав Гарібальді в організації його походів в 1862 і 1867 рр. Був засновником декількох газет.

Мане Едуард (1832-1883) — французький художник, один із засновників імпресіонізму. Спочатку мріяв стати моряком, потім протягом 1850-1856 рр. навчався в школі мистецтв у Парижі. 1853 року відвідав Італію. Поступово він набув популярності, хоч роботи його і піддавались критиці. Найбільш відомі картини: «Олімпія» (1863), «Сніданок на траві» (1863), «Розстріл імператора Максиміліана» (1868), «Залізниця» (1872-1873), «Арджантей» (1874), «Кафе» (1877) «Бар “Фолі-Бержер”» (1882).

Маркс Карл (1818-1883) — німецький філософ, соціолог, еко­номіст, політичний журналіст. Розробив засади комуністичного і соціалістичного руху. 1841 року закінчив Берлінський університет. 1848 року разом з Ф. Енгельсом написали «Маніфест комуністичної партії». Із 1849 року жив у Лондоні. 1864 року Маркс організував «Міжнародну робітничу асоціацію» (Перший Інтернаціонал). 1867 року Маркс видав 1-й том «Капіталу», у якому про­аналізував розвиток капіталізму.

Монтеск'є Шарль-Луї де (1689-1755) — французький правник, письменник і політичний мислитель. Походив з аристократичної сім’ї. Протягом 1728-1731 років мандрував Європою. Автор низки статей в Енциклопедії. Прихильник лібералізму в управлінні державою. Засновник теорії представницької демократії.

Моцарт Амадей Вольфганг (1756-1791) — австрійський композитор. Із 5 років почав писати твори, із 1762 року почав виступати з концертами в країнах Європи. Протягом 1773-1777 років служив придворним музикантом в Зальцбурзі. у 1781 року переїхав до Відня, де писав на замовлення Імператора Йосипа ІІ, проте великих статків не мав. Помер від хвороби. Написав понад 600 творів: більш ніж 50 симфоній, 19 опер («Весілля Фігаро», «Чарівна флейта», «Дон Жуан»), 27 фортепіанних концертів, 13 струнних квартетів, 35 сонат.

Муравйов Микита (1795-1843) — декабрист, капітан генерального штабу. Навчався в Московському університеті. Учасник закордонних походів 1813-1814 рр. Масон з 1817 р. Один із засновників «Союзу порятунку», член «Союзу благоденства». Керівник Північного товариства, автор одного з програмових документів декабристів — Конституції. Заарештований 20 грудня 1825 р. Засуджений до каторжних робіт. За указом 1835 р. переведений на поселення в с. Уріку Іркутського округу, де і помер.

Наполеон І Бонапарт (1769-1821) — французький імператор у 1804-1814 рр. і 1815 р. Походив з бідних дворян. Навчався у військовій школі. 1785 р. отримав звання молодшого лейтенанта артилерії. 1793 року отримав звання бригадного генерала. 1795 року придушив заколот роялістів. Протягом 1796-1798 рр. керував французькими військами в Італії, Єгипті. Брав участь у державному перевороті 1799 р. і став першим консулом. 1804 р. проголосив себе імператором. Здійснив ряд реформ, запровадив Кодекс Наполеона. 1805-1809 рр. воював у Німеччині, Польщі, Австрії, Іспанії. Після невдалої війни в Росії в 1812 р. зрікся престолу і 1814 р. був засланий на о. Ельба. Після невдалої спроби повернутися до влади у 1815 р. був відправлений на о. Св. Олени де і помер.

Олександр ІІ (1818-1881) — російський імператор (1855-1881). Старший син Миколи І. 1861 року скасував кріпосне право, за що дістав призвисько «Визволитель». За часів його правління були проведені реформи міського управління, суду, освіти, земська та військова. Зовнішня політика була спрямована на розширення території: були приєднані Середня Азія, Північний Кавказ, Далекий Схід, Бессарабія, Батумі. Воював з Османською імперією (1877­1878.) Разом з тим революціонери неодноразово влаштовували проти нього замахи. Загинув внаслідок терористичного акту.

Пестель Павло (1793-1826) — дворянський революціонер, лідер декабристів в Україні, полковник. 1811 року закінчив Пажеський корпус. Брав участь у війні з Наполеоном. Із 1818 року служив при штабі 2-ї армії в Тульчині, 1821 року був призначений коман­диром В’ятського полку у Київській губернії. 1816 року вступив до «Союзу порятунку», був ав­тором його статуту. 1818 року створив Тульчинську (Південну) управу Союзу благоденства. Із 1821 р. почав розробляти проект соціально-економічних та політичних перетворень у Російській імперії — «Руську правду». Заарештований і страчений 1826 року за підготовку антидержавної змови.

Рєпін Ілля (1844-1930) — російський художник-реаліст українського походження. 1863 року переїхав до Санкт-Петербурга, де вчився в художній школі, протягом 1864-1871 років — студент Петербурзької академії мистецтв, яку закінчив із золотою медаллю й отримав право стажуватись в Італії та Франції. Повернувшись, він протягом 1870-1880-х рр. подорожує Росією. Академік, професор Петербурзької Академії, був членом товариства Передвижників. Найбільш відомі твори: «Бурлаки на Волзі» (1870-1873), «Царівна Софія» (1879), «Арешт пропагандиста» (1880), «Іван Грозний і син його Іван» (1881-1885), «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880-1891).

Робесп'єр Максиміліан (1758-1794) — діяч Великої французької революції. Навчався у коледжі Людовіка Великого в Парижі. Одержавши диплом юриста, у Сорбонні працював адвокатом. У 1789 р. був обраний депутатом до Генеральних штатів. 1790 року стає секретарем, а згодом головою Якобінського клубу. Виступав за запровадження республіканського правління. Як голова Комітету громадського порятунку ініціював запровадження терору проти ворогів революції. Але в результаті змови Робесп’єр був заарештований і гільйотинований у Парижі 1794 року.

Руссо Жан-Жак (1712-1778) — французький філософ-просвітник, письменник, композитор. Народився у Женеві. Із 13 років почав працювати. У 16 років перебрався на південь Франції. Став католиком. Працював у різних містах Італії, Франції. 1742 року переїхав до Парижа. Із 1749 р. познайомившись з Д. Дідро, почав писати для його «Енциклопедії». 1754 року Руссо повернувся до Женеви і знову перейшов у кальвінізм. Наприкінці 1850-х років відійшов від енциклопедистів і почав писати романи. Критикував релігію, через що його романи були заборонені. Через переслідування тривалий час мандрував. 1770 року йому дозволили оселитися в Парижі. У своїх творах захищав республіканський лад, виступав проти приватної власності, засуджував тогочасний лад.

Форд Генрі (1863-1947) — винахідник, конструктор автомобілів. Із 17 років почав працювати. Протягом 1888-1899 рр. виконував обов’язки інженера-механіка, а потім головного інженера в «Електричній компанії Едісона». 1893 року сконструював свій перший автомобіль, 1903 р. — заснував власну компанію «Форд Мотор». 1910 року побудував власний завод, де уперше застосував конвеєрний спосіб складання автомобілів.

Штраус Йоганн (молодший) (1825-1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент. 1844 року організував власний концертний ансамбль та здійснив концертний тур європейськими містами. Протягом 1863-1870 рр. — диригент віденських придво­рних балів. 1872 року здійснив гастрольну подорож до США. Помер від застуди. Автор близько 500 творів танцювальної музики, 16 оперет («Кажан», «Циганський барон» та ін.).