Історичні портрети - Всесвітня історія

6 КЛАС

Август Октавіан (63-14 рр. н. е.) — перший римський імператор. Мав родинні зв’язки з Цезарем. За заповітом останнього стає названим сином Цезаря, отримавши у спадок 75 % його майна. Брав активну участь у війні з Марком Антонієм. 43 року до н. е. обраний консулом й об’єднався з Марком Антонієм і Лепідом у війні проти вбивць Цезаря, створивши другий тріумвірат. Поступово Октавіан Август набуває серед римлян популярності й авторитету. 31 року до н. е. оголосив війну Марку Антонію. 30 року до н. е. він завоював Єгипет і здобув перемогу у громадянській війнй. 27 року до н. е. сенат надав йому титул імператора Цезаря Августа. Невдовзі він сконцентрував у своїх руках всю владу. Були завойовані Єгипет, північ Піренеїв, землі вздовж Ельби, Рейну і Дунаю, проведені реформи державного управління, створив постійну армію, домігся соціального спокою. Реформував релігійне, моральне життя Риму.

Аменхотеп IV Ехнатон — фараон XVIII династії. Правив у XIV ст. до н. е. Був одружений (за звичаєм фараонів) на своїй зведеній сестрі Нефертіті. Аменхотеп IV провів релігійну реформу, проголосивши Атона єдиним державним богом, а себе — його пророком. Він змінив своє ім’я, яке означало «Амон задоволений» на Ехнатон («Блиск Атона» чи «Корисний для Атона»). Його столицею стало місто Ахетатон — «горизонт Атона», що було розташоване на північ від Фів, на східному березі Нілу.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ. Народився в родині лікаря при дворі македонського царя. Протягом 367-347 рр. до н. е. навчався в академії Платона в Афінах. Чотири роки провів у мандрівках Малою Азією. Протягом 343-335 рр. до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа — Александра (у майбутньому Македонського). 335 року до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу «Лікей». Невдовзі він залишив Афіни, щоб уникнути долі Сократа. Помер у Халкіді на Евбеї. Автор понад 160 творів з різних наук.

Будда Гаутама (точної дати народження не існує, 563 (623) — 483 рр. до н. е. (543 рр. до н. е.) — засновник релігії буддизму. Спогади про його життя, бесіди і чернечі правила були підсумовані після його смерті і записані приблизно через чотириста років. Народився у сім’ї раджі, у 29 років залишив свій будинок, родину й майно, щоб стати ченцем. У 35 років Гаутама усвідомив причини людського страждання, а також зрозумів, що необхідне для їх усунення: життя неминуче пов’язане зі стражданнями; причиною страждання є прагнення чуттєвих насолод; щоб уникнути страждань, треба звільнитися цих прагнень і досягти цілковитого заспокоєння — нірвани. Тоді його стали називати Гаутама Будда, або просто «Будда», що означає «Той, хто пробудився».

* Статуя Будди із Сарнатх, IV ст. н. е.

Ганнібал (247 або 246-183 рр. до н. е.) — народився у родині карфагенського полководця Гамількара. Очоливши карфагенське військо, він захопив 219 року до н. е. Іспанію, потім, здолавши Піренеї та Альпи, вторгся на територію Римської держави і розпочав Другу Пунічну війну. Протягом трьох років виграв декілька битв. Особливої слави зажив внаслідок перемоги над римлянами біля Канн 206 року до н. е. 203 року до н. е. повернувся до Карфагена, де обійняв найвищі державні посади. Після підписання миру з Римом 196 року до н. е. перебрався на Близький Схід, де знову розпочав боротьбу проти Риму. Згодом опинився на півночі Малої Азії. Щоб не потрапити до римлян у полон, прийняв отруту.

Геродот (між 490 і 480 — бл. 425 рр. до н. е.) — давньогрецький історик, автор «Історії» в дев’яти книгах, названий Цицероном «батьком історії». Один із перших географів і вчених-мандрівників. Народився в малоазійському місті Галікарнас. 464 року до н. е. Геродот вирушив у в подорож до Скіфії, Єгипту і Персії. У середині 440-х рр. до н. е. Геродот декілька років провів в Греції, де під час публічних виступів читав окремі книги своєї «Історії».

Гомер (VIII ст. до н. е.) — легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї». Про його життя немає жодних достовірних свідчень. Сім грецьких міст змагаються за право вважатися місцем народння поета. Місцем смерті поета вважають кікладський острів Іос.

Гракх Гай Семпроній (152-121 рр. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, брат Тіберія Гракха, якого 123 року до н. е. також було обрано народним трибуном. Користувався підтримкою бідних мешканців, запропонував закон про закупівлю зерна за низькою ціною, будівництво доріг, розширення кола для обрання суддів, поліпшення стану солдат, заснування нових колоній на півдні Італії. Але 121 року до н. е. його було вбито противниками реформ.

Гракх Тіберій Семпроній (163/162-133 рр. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, старший брат Гая Гракха. Брав участь у Третій Пунічній війні. 134 року до н. е. був обраний трибуном і запропонував земельний закон, що був спрямований проти великих землевласників. 133 року до н. е. був убитий противниками реформи.

Давид (1040-970 рр. до н. е.) — один із найбільш відомих персонажів Біблії, другий цар давнього Ізраїлю після Саула. Царював 40 років (близько 1005—965 до н. е.): сім років і шість місяців був царем Іудеї (зі столицею в Хевроні), а потім царем об’єднаного царства Ізраїлю та Іудеї (зі столицею в Єрусалимі). Уперше його згадано як молодого пастуха, котрий у війні з філістимлянами здолав велета супротивників Голіафа. Відомий своїми віршами- псалмами. Сином Давида був майбутній цар Соломон.

Дарій І (550-486 рр. до н. е.) — перський цар, один із найбільш визначних правителів в історії Давнього Сходу. Царем Дарія обрали представники перської знаті 522 року до н. е. Поділив державу на 20 сатрапій, створив податкову систему, організував кур’єрську пошту, дбав про будівництво доріг. Побудував канал, який з’єднав Ніл із Червоним морем, запровадив єдині стандарти мір та золоті гроші — «даріки». За часів Дарія I була також збудована нова столиця Перської держави — Парса. Вів війни проти Індії, Скіфії та Греції, завоював Фракію та Македонію.

* Зображення Дарія I на давньогрецькій вазі.

Діоклетіан Гай Аврелій Валерій (245-313) — римський імператор. Був проголошений військами імператором 284 року. Зміцнив центральну владу, ліквідував залишки республіканських порядків, сенат перетворив на міську раду Риму. Переніс столицю в Нікомедію, місто у Малій Азії на березі Мармурового моря. Замість титула принцепса («перший громадянин») запровадив «домінус» («пан, володар»). Переслідував християн. Здійснив ряд реформ: розподілив владу на державну і військову (друга охороняла кордони); збільшив оподаткування, щоб прогодувати військових; обмежив коливання ринкових цін і заробітних плат; намагався стабілізувати фінансову систему; провів фіскальну й адміністративну реформи; запровадив систему правління, яку назвали тетрархією. Пішов у відставку у 305 р.

Кір ІІ (близько 590-530 рр. до н. е.) — перський цар і засновник імперії Ахеменідів. 553 року до н. е. очолив повстання персів проти Мідії і завоював її 550 року до н. е. Згодом були завойовані Мала Азія, Вавилон, Фінікія. Територія його держави сягала від Середньої Азії до Егейського моря. Загинув під час походу до Середньої Азії.

Константин (272-337 рр., правив із 306 р.) — римський імператор. Був проголошений імператором британськими легіонами. Здійснював послідовну політику, спрямовану на укріплення влади.Покращились становище міст, фінанси, було відбито напади варварів. У 330 р. столицю переніс до Константинополя. Підтримував християнську церкву, видавши Міланський едикт (313) і взяв участь у Нікейському соборі (325), прийняв християнство лише перед смертю.

Конфуцій (551-479 рр. до н. е.) — давньокитайський філософ, засновник конфуціанства. Походив з родини воїна. У 17 років змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації і став учителем. У 52 роки він дослужився до вищої урядової посади царства Лу. У 55 років залишив службу і почав мандрувати. Згодом зайнявся викладацькою діяльністю й вивченням класичної літератури. Повернувшись додому 484 року до н. е., виклав своє вчення учням. На його думку, праведне життя і справедливе правління базуються на п’яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братом, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцеві державного устрою.

Мойсей — єврейський пророк, засновник іудаїзму. За Біблією — вождь і законодавець народу єврейського, автор «Заповітів Мойсея». Він вивів євреїв з Єгипту і блукав разом з ними пустелею протягом 40 років.

*Мойсей. Скульптура Микеланджело

Навуходоносор II (630-562 рр. до н. е., царював з 605 р. до н. е.) — цар Вавилонії. Вів війни з Єгиптом, але невдало. Завоював, Палестину, Йорданію, Сирію. У столиці, Вавилоні, за його правління був побудований величний палац (залишились ворота Іштар). На ті часи Вавилон перетворився на центр міжнародної торгівлі.

Нерон (Нерон Клавдій Цезар Август Германік) (37-68 рр., імператор з 54 р.) — останній імператор династії Юліїв-Клавдіїв. Прийшов до влади після смерті імператора Клавдія, якого отруїла матір Нерона і яку згодом за наказом саме Нерона було вбито. Перші роки правив у згоді з сенатом, потім з метою зміцнення своєї влади розпочав боротьбу проти опозиційних сенаторів. Нерон жорстоко переслідував християн, звинувативши їх у підпаленні Рима (64). За Нерона було захоплено ряд міст Боспорської держави, тривала війна з Парфянським царством. Позбавлений сенатом влади, Нерон покінчив життя самогубством.

Перикл (495-429 рр. до н. е.) — державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Народився в родині аристократів, але став щирим прихильником демократії. 461 року до н. е., ставши стратегом, здійснив низку реформ: запровадив жеребкування під час призначення на посаду, платню за державну службу, скасував майновий ценз, побудував у місті найбільш величні храми, відновив акрополь. Час правління Перикла в Афінах назвали «золотою добою». Наприкінці життя очолив афінян у Пелопоннеській війні. Помер від чуми.

Платон (427—347 або 348 рр. до н. е.) — давньогрецький мислитель. Походив з аристократичної родини. Здобув гарну освіту. Був одним з найбільш відданих учнів Сократа, після смерті якого протягом 399—385 рр. провів у мандрівках. Повернувшись до Афін, заснував академію, де учні навчались філософії. Перебуваючи в Сіракузах, намагався реформувати державну владу відповідно до свого вчення, але невдало. До нас дійшло 36 творів Платона.

Рамзес ІІ (1290-1224 рр. до н. е.) — фараон Стародавнього Єгипту двадцятої династії. Завоював Палестину і Ліван, але програв битву з хеттами біля міста Кадеш, з якими підписав першу зафіксовану в світі письмову мирну угоду. Розбудував храми Кар- нака та Луксора, встановив безліч статуй на свою честь. Мумія Рамзеса II виставлена в Єгипетскому музеї в Каїрі.

Сократ (469-399 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ, який не залишив по собі жодного письмового джерела. Народився в родині скульптора. Навчався риторики. Брав участь у Пелопоннеській війні. Жив у простих, аскетичних умовах. Свої заняття з учнями він проводив на вулицях міста, використовуючи метод діалектичної бесіди та дискусії. Був звинувачений в атеїзмі, руйнації моральних засад. Засуджений на смерть філософ був змушений прийняти отруту.

Соломон (правив у 965-928 рр. до н. е.) — звів в Єрусалимі один з найбільш величних єврейських храмів єдиному Богу Яхве, будівництво якого тривало понад 30 років. Вважається автором«Книги Екклезіаста», «Пісень Соломонових», «Притч Соломонових».

Спартак (бл. 109-71 рр. до н. е.) — очільник і лідер повстання рабів проти Римської республіки. Спартак був фракійцем (країна на сході Балканського півострова). Потрапив у полон до римлян і став гладіатором. У 74—73 рр. до н. е. разом із сімдесятьма гладіаторами утік зі школи гладіаторів у місті Капуя і розташувався табором на горі Везувій. У запеклих битвах він по черзі розбив кожного з трьох тодішніх римських консулів. Загинув у битві на півдні Італії.

* Спартак. Французька скульптура. Лувр, 1830.

Тутмос ІІІ — фараон 18 династії. Правив у XV ст. до н. е. Після ранньої смерті свого батька малолітній Тутмос III бул проголошений новим фараоном, а Хатшепсут — його регентом. За час свого правління здійснив низку походів, переважно до Палестини і Сирії. Залежними від Єгипту стали Лівія, Ассирія, Вавилонія, Хеттське царство, острів Крит та острови Егейського моря, які сплачували йому данину. За Тутмоса ІІІ була створена професійна армія та був побудований храм Амон-Ра у Карнаку.

Фідій (бл. 490 — бл. 430 рр. до н. е.) — давньогрецький скульптор. Особистий друг Перикла. Один із найбільших майстрів давньогрецького мистецтва в Афінах. Найбільш уславленими його роботами стали колосальна бронзова статуя Афіни Парфенос, встановлена близько 460 до н. е. на афінському акрополі на честь перемоги над персами, та грандіозна статуя Зевса Олімпійського в храмі Зевса в Олімпії (одне із «семи чудес світу»).

*Вірогідний автопортрет Фідія у вигляді лисого старого, що замахується молотом (атрибутом скульптора) в сцені битви з амазонками на щиті «Афіни Парфенос».

Хаммурапі (1794-1750 рр. до н. е.) — цар Вавилону. За його правління територія Вавилону збільшилася у декілька разів і займала більшість території Месопотамії. За нього зросла кількість каналів для зрошення, здійснювалося будівництво укріпленнь. Він систематизував закони. Звід Хаммурапі являв собою чорний базальтовий стовп із вирізьбленими на ньому 282 законами, у яких було врегульовано цивільні, зобов’язальні, трудові, шлюбно-сімейні, кримінальні та кримінально-процесуальні відносини.

Цезар Гай Юлій (100 до н. е. — 44 рр. до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Походив із знатного патриціанського роду. Після приходу до влади Сулли 82 р. до н. е. зазнав переслідувань і виїхав на службу до Малої Азії. 78 р. до н. е. після смерті Сулли повернувся до Рима. 75 р. до н. е. потрапив у піратський полон. Звільнившись, 62 р. до н. е. стає претором. Учасник першого тріумвірату (60 р. до н. е.). Очолював війська в ході галльської війни (58-50 рр. до н. е.), приєднав до Риму величезну територію. 49 року до н. е. почалась громадянська війна з Помпеєм. Після перемоги 47 року до н. е. Цезаря було обрано «диктатором». Здійснив низку реформ щодо державного управління, будівництва, колоній, календаря. 44 року до н. е. під час змови був убитий. Найбільш відомі твори: «Записки про галльську війну», «Записки про громадянську війну».

Цінь Шихуанді (260-210 рр. до н. е., правив з 247 р. до н. е.) — об’єднав розрізнені китайські королівства у одну державу Цінь 221 р. до н. е., ставши засновником і першим імператором династії Цінь. Здійснив адміністративну реформу, поділивши державу на 36 повітів, якими керували призначені військовий і цивільний правителі. Стандартизував міри ваги і довжини, гроші, законодавство. Було вироблено єдині для всього Китаю ієрогліфи. Переслідував конфуціанців. За його наказом було розпочато будівництво Великої Китайської сітни.

Цицерон (Марк Туллій Цицерон) (106-43 рр. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Здобув гарну освіту. Протягом року перебував на військовій службі, повернувшись до Рима, зайнявся філософією. Після приходу до влади Сулли залишив Рим і мандрував два роки Грецією та Малою Азією. Коли Сулла помер, повернувся до Рима. Політичну кар’єру розпочав 76 р. до н. е. Із 70 р. до н.е. — член сенату, популярний адвокат. 63 р. до н.е. стає першим консулом. У вересні 57 р. до н. е. Цицерон приєднався до партії Помпея. У лютому 51 р. до н. е. сенат призначив Цицерона проконсулом у Малій Азії. У громадянській війні 49-47 р. до н.е. Цицерон був посередником між Помпеєм і Цезарем, утім, згодом він став противником останнього. Невдовзі після убивства Цезаря його було вбито. Із творів збереглися 58 судових і політичний промов, 19 трактатів з риторики, політики, філософії і понад 800 листів.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка