Тема 4. Росія — СРСР у 1917—1939 рр.

Лютнева революція 1917 р. в Росії

Причини

● Невдачі у внутрішній та зовнішній політиці царизму (воєнні поразки, господарська розруха, розлад фінансової системи тощо), падіння авторитету царизму.

● Прагнення економічно сильної буржуазії захопити владу.

● Невирішеність аграрного, робітничого та національного питань.

Завдання

● Ліквідація самодержавства та перехід до парламентської демократії.

● Створення умов для вільного розвитку ринкової системи на селі, ліквідація поміщицького землеволодіння.

● Демократизація суспільно-політичного життя країни.

● Гарантія захисту соціальних прав трудящих.

● Забезпечення вільного розвитку націй.

Падіння монархії

23 лютого 1917 р.

Початок революції: страйк робітників Путилівського заводу, викликаний погіршенням продовольчого забезпечення.

24—26 лютого 1917 р.

Страйком у Петрограді було охоплено понад 200 тис. осіб; перетворення страйку на загальний, висунення політичних вимог «Геть царат!», «Геть самодержавство!»; перехід на бік страйкуючих солдатів Петроградського гарнізону

27 лютого 1917 р.

Захоплення повсталими вокзалів, мостів, урядових установ; створення з ініціативи меншовиків Петроградської ради на чолі з М. Чхеідзе та О. Керенським; створення Тимчасового комітету Державної думи на чолі з М. Родзянко

2 березня 1917 р.

Зречення престолу Миколою II; формування Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим

Діяльність Тимчасового уряду

Поняття

Тимчасовий уряд — вищий орган влади й управління в Росії з 2 березня по 25 жовтня 1971 р.

Голова

Г. Львов (березень—липень 1917 р.), О. Керенський (липень—жовтень 1917 р.)

Політика

● Проголошення демократичних свобод.

● Зрівняння в правах жінок і чоловіків.

● Скасування смертної кари.

● Демократизація армії, створення солдатських комітетів.

● Ліквідація старої поліції та жандармерії.

● Встановлення незалежності судів та суддів.

● Політична амністія.

● Підготовка Установчих зборів (УЗ).

● Початок розробки земельної реформи на основі передачі землі тим, хто її обробляє.

● Запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати.

● Збереження гасла «Єдина неподільна Росія».

● Продовження війни до переможного кінця.

Корніловський заколот

Дата

25—29 серпня 1917 р.

Поняття

Корніловський заколот — спроба правих сил здійснити державний переворот із метою встановлення військової диктатури, організована головнокомандувачем російської армії Л. Корніловим.

Результат та наслідки

Придушений за допомогою більшовиків.

Зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот. Посилення впливу більшовиків у радах.

Курс більшовиків на збройне повстання з метою повалення Тимчасового уряду.

Підготовка та здійснення перевороту

Курс більшовиків на насильницьке захоплення влади.

25 жовтня 1917 р. — блокування військ, вірних Тимчасовому уряду, у Зимовому палаці; арешт міністрів Тимчасового уряду і відправлення їх до Петропавловської фортеці; перехід влади в столиці до Петроградського Воєнно-революційного комітету (ВРК)

Причини перемоги більшовиків

Наростання соціально-економічних проблем.

Зволікання зі скликанням Установчих зборів.

Падіння авторитету Тимчасового уряду після Корніловського заколоту.

Наростання суперечностей між лібералами та правими соціалістами (меншовиками та есерами).

Обіцянка лідерів більшовиків вирішити проблеми суспільного розвитку тощо.

Перетворення радянської влади

Декрет про мир (пропозиція більшовиків до урядів і народів воюючих країн негайно почати переговори про «справедливий та демократичний мир»).

Декрет про землю (скасування поміщицької та приватної власності на землю, перехід землі в державну власність, зрівняльний розподіл землі між селянами).

Ліквідація Сенату, Синоду, Державної Ради; передача місцевих органів влади (міських дум, земських управ) у підпорядкування місцевим Радам, ліквідація останніх до літа 1918 р.

Ліквідація станів; зрівняння в громадянських правах чоловіків і жінок.

Відокремлення церкви від держави, а школи від церкви.

Створення репресивних органів нової влади Робітничо-селянської міліції, Всеросійської Надзвичайної комісії, революційних трибуналів тощо.

Створення Робітничо-селянської Червоної армії.

Встановлення 8-годинного робочого дня.

Націоналізації фабрик і заводів; експропріація майна підприємців, банкірів тощо.

Запровадження робітничого контролю на підприємствах.

Декларація прав народів Росії, яка проголошувала знищення національного гніту, надавала націям право на самовизначення до їх повного відокремлення й утворення самостійних держав, скасовувала всі національні й релігійні привілеї й обмеження, проголошувала вільний розвиток будь-якої нації.

Створення більшовицького уряду — Ради Народних Комісарів (Раднаркому) на чолі з Б. І. Леніним.

Причини

Гостре політичне протиборство в країні.

Глибокі соціально-економічні та суспільно-політичні конфлікти і проблеми.

Помилкова економічна політика більшовиків («воєнний комунізм»).

Політичний екстремізм більшовиків, які розігнали в січні 1918 р. Установчі збори й уклали в березні 1918 р. сепаратний мир із Німеччиною.

Прагнення буржуазії та поміщиків повернути втрачені багатства та політичний вплив.

Особливості

Іноземна інтервенція країн Антанти, яка надавала допомогу супротивникам більшовиків — «білому руху».

Найголовніші події

І період (літо 1918 р. — жовтень 1918 р.)

Початок громадянської війни, розгортання воєнної інтервенції Антанти.

II період (листопад 1918 р. — квітень 1919 р.)

Посилення інтервенції Антанти.

III період (1919 р.)

Вирішальні перемоги радянської влади над силами внутрішніх супротивників (М. Юденича, О. Колчака і А. Денікіна) та іноземних інтервентів.

Виведення військ Антанти.

IV період (1920 р.)

Радянсько-польська війна.

Розгром білогвардійських військ 17. Врангеля.

Наслідки

Великі демографічні втрати.

Матеріальні збитки (50 млрд крб).

Падіння промислового виробництва та скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва. Еміграція значної частини населення.

Причини перемоги більшовиків

Розкол сил опозиції. Розрізненість дій. Амбіційність лідерів.

Політичні прорахунки (прагнення відновити монархічний режим, повернути землю поміщикам, фабрики і заводи колишнім власникам).

Терор проти населення.

Прорахунки в національному питанні (відмова в підтримці національним рухам).

Вузькість соціальної бази.

Стратегічно вигідне розміщення частин Червоної армії, залучення до її лав талановитих офіцерів царської армії з бойовим досвідом.

Широка більшовицька пропаганда тощо.

Сільське господарство

Уведення продрозкладки, насильницьке вилучення «надлишків» продовольства в селян.

Державна монополія на продаж та заготівлю хліба.

Промисловість

Прискорена націоналізація промисловості. Уведення загальної трудової повинності. Мілітаризація праці.

Зрівняльний розподіл продуктів харчування.

Торгівля та фінанси

Заборона приватної торгівлі.

Перехід до прямого товарообігу.

Встановлення твердих цін на товари.

Карткова система постачання міського населення. Скасування платні за житло, комунальні послуги, транспорт.

Методи впровадження

Червоний терор; жорстка централізація; створення продзагонів, реквізиції, конфіскації тощо.

Результати та наслідки

Бюрократизація державного апарату.

Формування адміністративно-командної системи. Ігнорування економічних важелів регулювання та управління народним господарством.

Катастрофічне падіння виробництва.

Зростання цін. Інфляція. Голод 1921 —1923 рр. Процвітання «чорного ринку» та спекуляції.

Сільське господарство

Скасування продрозкладки, уведення проднодатку — натурального податку із селянських господарств, який встановлювався у вигляді процентного відрахування від виробленої продукції.

Дозвіл оренди землі та найманої праці.

Розвиток різних форм кооперації.

Скасування кругової поруки.

Промисловість

Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств.

Дозвіл оренди та найманої праці.

Об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок.

Скасування загальної трудової повинності.

Перехід від зрівняльної до відрядної заробітної платні.

Торгівля та фінанси

Поновлення вільної торгівлі.

Уведення державних податків, плати за проїзд у транспорті, комунальні послуги.

Випуск конвертованого червонця.

Результати та наслідки

Зростання господарчої ініціативи, зацікавленості в результатах праці; підвищення продуктивності праці. Швидкі темпи відбудови народного господарства країни. Зростання життєвого рівня населення.

Незмінність авторитарного характеру влади.

Проекти утворення СРСР

Назва, автор

Суть

Автономізація, Й. Сталін

● Входження радянських республік до складу РСФРР на правах автономії.

● Керівні органи РСФРР стають центральними союзними органами.

● Обмеження повноважень автономних республік.

Конфедерація, Керівництво Грузії

● Укладення радянськими республіками двосторонніх угод.

● Центральні союзні органи не створюються.

● Рівні повноваження суб’єктів об’єднання.

Федерація, В. Ленін

● Об’єднання всіх республік у рівноправний союз — Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

● Створення союзних керівних органів.

● Збереження республіками широких повноважень.

Юридичне оформлення СРСР

30 грудня 1922 р.

Прийняття Декларації й Договору про утворення СРСР на І Загальносоюзному з’їзді Рад; обрання ЦВК СРСР на чолі з М. Калініним і РНК СРСР на чолі з В. Леніним.

31 січня 1924 р.

Прийняття на II з’їзді Рад Конституції СРСР, яка закріпила створення нової держави.

Перемога Й. Сталіна в боротьбі за владу

Боротьба з «лівою опозицією»

Розгортання після смерті В. Леніна (21 січня 1924 р.) боротьби за владу між Й. Сталіним, якого підтримали Л. Каменєв та Г. Зинов’єв, та Л. Троцьким, який очолював «ліву опозицію» в партії.

Звинувачення Л. Троцького в підривній діяльності.

Боротьба з «об’єднаною опозицією»

Формування «нової опозиції», яку очолили Л. Каменєв і Г. Зинов’єв (1925). Вони виступали проти монополізації Сталіним права на «ленінську спадщину», його гасла про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні. Розправа И. Сталіна з новим опозиційним об’єднанням під гаслом «захисту ленінізму».

Боротьба з «правим ухилом»

Різке загострення відносин И. Сталіна зі своїми колишніми союзниками М. Бухаріним, О. Риковим, М. Томським, об’єднання яких було названо «правим ухилом» (січень 1928 р.).

Звинувачення М. Бухаріна, О. Рикова, М. Томського та інших у надто м’якому ставленні до селянства, опорі планам форсованої індустріалізації й неправильному тлумаченні марксистського вчення.

Розгром «правого ухилу» (1929).

Проголошення курсу

Грудень 1925 р. — XIV з’їзд ВКП(б), на якому було проголошено курс на індустріалізацію.

1929 р. — курс на форсовані (прискорені) темпи («рік великого перелому»).

Мета

Ліквідація техніко-економічної відсталості.

Розвиток нових галузей промисловості.

Досягнення техніко-економічної незалежності. Підведення технічної бази під відстале сільське господарство.

Укріплення оборонного потенціалу країни.

Особливості

Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування.

Перекіс у бік важкої промисловості.

Нестача кваліфікованих кадрів.

Форсовані темпи.

Жорстка централізація економіки, директивне господарювання.

Запровадження п’ятирічок — планів розвитку, розрахованих на п’ять років.

Розгортання соціалістичного змагання (Стахановський, Ізотовський рух).

Результати

Перетворення СРСР на потужну індустріальну країну.

Розвиток нових галузей промисловості, будівництво нових заводів і фабрик.

Організація виробництва всього необхідного всередині країни.

Покращення технічного оснащення сільського господарства.

Створення потужного воєнно-промислового комплексу.

Завдання

Перекачування засобів із села в місто задля індустріалізації. Забезпечення промисловості дешевою робочою силою.

Вирішення продовольчої проблеми в країні.

Ліквідація куркульства (заможного селянства) — «ворога радянської влади».

Укріплення впливу держави на приватний сектор у сільському господарстві.

Складові

Примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби. Обов’язкові планові завдання хлібоздачі.

Позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов’язкові поставки державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові.

Натуральна плата за послуги машинно-тракторних станцій (МТС), що обслуговували технікою колгоспні господарства.

Розкуркулювання заможних селян, які чинили опір насильницькій колективізації.

Паспортна система, за якою заборонялася видача паспортів на селі.

Основні заходи

Грудень 1927 р.

Курс XV з’їзду ВКП(б) на колективізацію.

Січень 1928 р.

Рішення політбюро ЦК КПРС про примусове вилучення в селянства надлишків зерна та необхідність форсованої колективізації.

Грудень, 1929 р.

Перехід до відкритого терору проти «куркульства».

5 січня 1930 р.

Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і про засоби допомоги держави колгоспному будівництву», за якою зернові райони за строками завершення колективізації були поділені на три категорії: І — райони Північного Кавказу та Поволжя — завершення колективізації навесні 1932 р., II — Україна та Білорусь — весна 1933 р., III — усі інші та незернові райони — весна 1935 р.

30 січня 1930 р.

Постанова ЦК ВКП(б) «Про засоби в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

1 лютого 1930 р.

Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про заходи для зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і в боротьбі з куркульством».

1932 — 1933 рр.

Голод, який охопив Україну, Північний Кавказ, Поволжя, Казахстан та ін. Мав штучний характер і був частиною загальної політики радянської влади щодо всього селянства.

Репресії 1930-х рр.

Причини та передумови репресій

Прагнення И. Сталіна захистити її зміцнити свою владу. Ліквідація політичних супротивників.

Бажання посіяти в усіх верствах населення страх та почуття незахищеності, покори «великому вождеві».

Ідеологічне обґрунтування репресій (розгортання боротьби проти «ворогів народу»).

Створення системи каральних органів.

Боротьба зі шкідництвом

1928 р. — «Шахтинська справа» (53 інженери і керівники шахт Донбасу були звинувачені в навмисному шкідництві).

1930 р. — Справа Промпартії (обвинуваченими в основному були представники так званої «буржуазної інтелігенції», яких звинувачували в саботажі індустріалізації СРСР та співпраці з іноземними розвідками).

1930 р. — Справа Трудової селянської партії (обвинувачення засуджених у саботажі в галузі сільського господарства та індустріалізації).

1931 р. — Справа «Союзного бюро» (процес над колишніми меншовиками, яких було звинувачено в саботажі у сфері планування господарської діяльності, у зв’язках з іноземними розвідками) тощо.

Боротьба проти заможного селянства

Ліквідація куркульства як класу.

Розстріл або масове вивезення до таборів примусової праці на Північ або до Сибіру заможних селян, які чинили активний опір.

Позбавлення власності.

Найбільших масштабів розкуркулювання набуло у 1929—1930 рр.

Голод 1932—1933 рр.

Боротьба проти національної еліти та інтелігенції

1930 р. — сфабрикований процес проти вигаданої націоналістичної організації «Спілки Визволення України» (було засуджено 45 учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи С. Єфремова, В. Чехівського, А. Ніковського та інших, які були звинувачені в підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України).

1931 р. — сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) — процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких М. Грушевський, В. Голубович та інші.

Партійні чистки

Спалах репресій після вбивства С. Кірова.

Боротьба з ухилами в партії.

Чистка партійної верхівки: виключення з партії (протягом 1921 —1933 рр. — 800 тис. осіб); репресії проти членів партії тощо.

Репресії в армії

Червень 1937 р. — суд над групою вищих офіцерів Червоної армії, включаючи М. Тухачевського, звинувачених у підготовці військового перевороту (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командуючий київським військовим округом, І. Дубовий — командуючий Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та інші).

Доба «великого терору»

1937—1938 рр. — доба «великого терору» — назва періоду в історії СРСР, коли сталінські репресії різко посилилися й були доведені до максимуму своєї інтенсивності; інша поширена назва цього історичного періоду, «єжовщина» (за прізвищем керівника НКВС (Народного Комісаріату Внутрішніх Справ) М. Єжова).