Підручник Історія України 7 клас Свідерський 2015 - 'Грамота 2015'

§ 8. КУЛЬТУРА РУСІ-УКРАЇНИ наприкінці X — у першій половині XI ст.

• Софійський собор, Десятинна церква. Яку з цих пам’яток культури пов’язують з іменем Володимира Великого, а яку — з Ярославом Мудрим?

1. Архітектура та монументальний живопис

Будівельники Русі-України створювали чудові споруди з дерева, каменю й цегли. Головним будівельним матеріалом було дерево. З нього зводили житло, оборонні споруди, церкви та мости. Житла переважно були одноповерховими, у великих містах іноді двоповерховими.

Будинки заможних верств населення згадано в писемних джерелах під назвою хороми. їх складали із зрубів колод, які утворювали цілісний комплекс приміщень — сіни, істба, кліть. Істба була житлом, інші приміщення призначені для господарських потреб.

Князівські й боярські садиби в літописах називають дворами. Однак жодних свідчень про їх забудову немає.

Кам’яне будівництво виникло завдяки контактам із візантійською культурою після впровадження християнства. Князі прагнули наслідувати спосіб життя візантійських володарів.

У Києві наприкінці X — на початку XI ст. почали будувати монументальні кам’яні споруди: постали два палаци з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Ра- дзивіллівського літопису засвідчують, що князівські палаци були двоповерховими, з аркадами та службовими приміщеннями внизу й житловими — угорі.

За мініатюрами, в аристократичних житлах були спеціальні спальні лави. Вони відрізнялися

м. Чернігів. Дитинець. XI ст. Реконструкція

від звичайних шириною, іноді мали піднесене узголів’я. На зображеннях вони завжди застелені покривалом до підлоги. Для такої лави вживали термін «одр» або «ложе».

Перші кам’яні церкви були зведені візантійськими фахівцями. Руські будівничі швидко перейняли цю науку й майстерно будували кам’яні храми в багатьох містах Київської держави.

Особливо гарним містом був Київ. Обнесений міцними мурами, сяючи куполами Золотих воріт, він велично стояв на схилах Дніпра. Місто захоплювало гостей кам’яними просторими храмами, розкішними хоромами бояр, багатими палацами князя. Найбільшою його прикрасою був головний храм держави — Софійський собор.

Композиція собору складна й водночас дуже гармонійна. Відкриті арки (опуклі перекриття) галерей ніби поєднують споруду з довкіллям. Будівля має 13 куполів, головний і найоздобленіший з яких — центр художнього задуму споруди.

Усередині собор був розкішно оздоблений мозаїкою. Окраса собору — фресковий1 живопис. Він прийшов на Русь-Україну з Візантії, однак місцеві майстри внесли чимало нового, і згодом фресковий давньоруський живопис набуває дедалі більше самобутніх ознак. Високохудожні реалістичні фрески є цінним джерелом вивчення світогляду, побуту й одягу наших далеких предків.

На одній з них намальовано музиканта, який грає на старовинному смичковому інструменті, що нагадує скрипку. На іншій фресці троє музикантів грають на трубах і флейті, четвертий б’є в тарілки, п’ятий перебирає струни лютні, шостий грає на інструменті, що нагадує арфу. Про місцеве походження музик свідчать фрагменти музичних інструментів (гуслі, сопілки, бубни та ін.), що трапляються серед археологічних знахідок в Україні.

МОЗАЇКА — зображення або візерунок, зроблені з окремих, щільно припасованих один до одного й закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців.

Собор святої Софії XI ст. Реконструкція Ю. Асеева, В. Волкова, М. Кресального

1 Фреска — картина, написана фарбами (водяними на вапняному молоці) на свіжій вогкій штукатурці.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Як давньоруські майстри створювали мозаїку й фресковий розпис

Матір Божа Оранта. Софійський собор. Мозаїка. XI стп.

Мозаїка. Майстри розпочинали роботу після того, як будівничі закінчували зводити собор. Спочатку на стіну накладали підготовчий шар тиньку1, потім наносили другий шар, на якому й компонували мозаїчні зображення та робили контурні рисунки — чорною, синьою й червоною фарбами. Нарешті наносили невеликими ділянками третій шар, який швидко покривали фарбами, і, доки розчин кам’янів, у нього вдавлювали кубики різнокольорової смальти (скла).

Інколи (досить рідко) використовували й кубики з натуральних порід каменю — мармурових вапняків. Смальту варили в тиглях2, домішували в розплавлене скло барвники — свинець, мінеральні фарби тощо. Смальту розливали «млинцями» на дзеркальну поверхню.

Коли вони застигали, їх кололи на окремі кубики.

Дуже складною була технологія виготовлення золотої смальти, бо тоненькі золоті листки прокладали між прозорим склом. З маленьких кубиків (приблизно 4-7 мм) викладали обличчя, руки, ступні ніг. З більших — одяг, тло, предмети.

Софійські мозаїки вражають винятковою насиченістю колориту завдяки величезній кількості відтінків смальти: зелена має 34 відтінки, золота та коричнева — по 25, жовта — 23, синя — 21, червона — 19, срібна — 9, пурпурова — 6. Усього палітра софійських мозаїк нараховує 177 відтінків!

Здатність мозаїк переливатися у світлі сонячних променів, свічок і лампад пояснюється тим, що мозаїчні кубики вдавлювалися під різними кутами. Постаті ніби оживали, і це справляло величезне враження на глядача.

1 Тиньк — суміш розчину їдкого вапна та піску для покриття стін, стелі тощо; на повітрі цей розчин зазнає хімічних змін, тому міцно тримає фарби.

2 Тигель — посудина з вогнетривких матеріалів для сплавлювання речовин.

Фрески. Щоб зрозуміти, чому час не знищив фрески, потрібно знати основи хімії. Техніка фрескового живопису ґрунтується на тому, що зображення робили на сирому тиньку, фарби розбавляли чистою річковою водою й закріплювали також тиньком. Такі фарби не осипаються й не вицвітають.

Процес виконання настінних фрескових розписів полягав ось у чому. Заздалегідь заготовляли вапно, яке вистоювали 5-10 років. Потім його пересіювали крізь сито, спочатку рідке, а далі густіше, щоб воно було чисте й м’яке, як пшеничне борошно. Після цього вапно розчиняли у творилі1 й протягом 7 тижнів промивали. Відтак із нього й білого піску готували розчин, до якого додавали дрібно порізану солому, щоб тиньк не тріскався.

Першим шаром розчину вирівнювали поверхню кладки. Потім на окремі ділянки наносили другий шар, по якому відразу ж головний майстер гострим предметом малював контури зображень. І вже тоді в контурах вапницями (пензлями) прописували основні тони й головні деталі зображення. Після цього до роботи бралися майстри, кожен з яких мав свою ділянку. Це вже була чистова робота. Усю композицію треба було закінчити за один день, бо розчин засихав і ставав непридатним для розпису (За Ю. Асєєвим).

Порятунок із минулого

Розповідають, що в 30-і роки XX ст., коли комуністи нищили все, що пов’язане з християнською релігією, Софійський собор мав бути зруйнований. Однак французький письменник Ромен Ролан зустрівся з тодішнім керівником Радянського Союзу Йосипом Сталіним у Москві й захистив храм, заявивши, що його не можна руйнувати хоча б тому, що він збудований Ярославом Мудрим — батьком французької королеви Анни. І Софія вистояла...

Про княжі хороми в билинах і літописі

Подробиці щодо архітектурного вигляду будівель, де відбувалися князівські врочисті прийоми, збиралися державні ради й розважалися піддані великого князя, невідомі. Достовірних відомостей проте, які символи прикрашали тронну залу, фасади княжих палаців, немає. У билинах згадується про «палати білокам’яні, тереми високі з кришталевими скельцями». Без сумніву, палаци були й високими, і представницькими.

Частина фасаду Софійського собору зі збереженою кладкою. XI ст. Сучасне фото

1 Творило — скриня або яма, у якій гасять вапно.

Відомий архітектор і дослідник історичного минулого Ю. Асєєв пропонує варіант реконструкції великокняжого палацу Х-ХІ ст. — висока чотиригранна башта з легкою гострокінцевою банею зі шпилем, убудована в центральну частину споруди. Завершений фасад представлений у вигляді низки напівкруглих арок з вікнами, які відокремлені одне від одного витонченими колонами.

У Києві на вул. Володимирській, майже за 40 м від того місця, де, за свідченням дослідників, була резиденція князя Володимира, є будівля, дуже подібна до реконструкції Ю. Асєєва. Будинок спорудив на початку XX ст. архітектор А. Кобелев, якого надихнули літописні й народні перекази про княжі палаци. До слова, у «Літописі Руському» йдеться про те, що поруч із хоромами Володимира Великого були встановлені антична статуя та квадрига (четвірка) коней.

• Зробіть припущення, як і чому до хоромів київського князя могли потрапити антична статуя та квадрига коней.

2. Писемність та освіта. Українська мова

Українська мова — одна з найдавніших слов’янських мов. Часи її зародження сягають періоду великого розселення слов’ян.

У східних слов’ян у щоденному вжитку побутували діалекти, які певного мірою різнилися між племенами. Ця різниця була зумовлена впливом сусідів, умовами життя. Давньоукраїнські племена: поляни, волиняни, хорвати й інші, давньоросійське плем’я в’ятичі, предки сучасних білорусів — полочани й дреговичі — усі мали свої мовні особливості. Про це свідчать писемні пам’ятки, складені пізніше, у різних місцевостях. У київських писемних джерелах XI ст. вже виразно помітні ознаки сучасної української мови.

З утворенням держави та її установ — управлінських, судових, податкових — виникає потреба в поширенні писемності. Дослідження філологів та істориків засвідчують наявність письма на території Русі-України ще напередодні офіційного запровадження християнства. Указується, що східні слов’яни користувалися «руськими письменами», а також якимись «чертами і різами». У «Житії» слов’янського просвітника Кирила є переказ, що він бачив у Херсонесі книги, написані саме «руськими письменами». Ці ж «письмена» згадують і арабські історики X ст. В одному зі смоленських курганів у 1949 р. була знайдена посудина X ст. з давньоруським написом «го- роухща» (гірчиця).

Надмогильна плита з написом

Писарчук під диктовку єпископа св. Мефодія пише слов’янський текст богослужбової книги. Радзивіллівський літопис. XV ст.

У Русі-Україні, як і в Західній Європі, використовували дві мови. Щодо цього в істориків і мовознавців сумнівів немає. Мовою літератури, богослужіння, літописання була спеціальна «книжна» мова, сформована на основі староболгарської. Цією мовою святі Кирило й Мефодій, які за походженням були болгарами, переклали з грецької Святе Письмо.

У Західній Європі, як відомо, таку функцію виконувала латинська мова.

У Візантії богослужіння правилося грецькою мовою, нею читали й Біблію. З поширенням християнства в слов’ян виникає потреба в церковній літературі, яка була б зрозумілою простому народу. За переказами, візантійський імператор відрядив до слов’ян двох ченців-просвітників — братів Кирила та Мефодія. Вони мали перекласти біблійні книги й навчити слов’ян богослужінню рідною мовою. Для цього був потрібний новий слов’янський алфавіт. Так виникли слов’янські абетки — глаголиця1 та кирилиця. Глаголичні літери були складними в написанні й тому наприкінці X ст. на Русі-Україні утвердилася кирилиця.

Кирилиця походить від грецького алфавіту, доповненого кількома літерами, що передавали шиплячі звуки, яких не було в грецькій мові.

Від кирилиці походять болгарський, сербський, український, російський, білоруський та інші алфавіти. У кирилиці перша буква називалась «аз» (що означає «я»), друга «б» — «буки» (букви), третя «в» — «веди» (відати, знати). Отже, у буквальному перекладі три перші букви кирилиці означають: «Я букви відаю». Слово азбука утворилося шляхом злиття назв перших двох букв кириличного алфавіту.

Чудовими пам’ятками давньоруської усної творчості є билини (старини), що дійшли до наших днів. Вони розповідають про побут і звичаї князівського двору Володимира Великого, боротьбу руських богатирів із

1 Глаголиця (від старослов’янськ. глаголь, слово)] одна з найдавніших систем слов’янського письма, створена приблизно 863 р. просвітителем Кирилом.

кочовиками. Героями билин, зокрема, є три богатирі, які боронили південні кордони Русі-України — Ілля Муромець, Добриня Микитич і Альоша Попович. Відома билина й про галицького богатиря, якого народ називав Дунаєм.

Виникнення писемності в східних слов’ян створило умови для розвитку писемної літератури.

З розбудовою держави та поширенням нової релігії виникла потреба в освічених людях, тому церква й князь почали дбати про освіту. Панських дітей навчали священики переважно вдома. За князювання Володимира Великого була заснована школа, де «осягали учіння книжне» діти з оточення великого князя. Школа для духовенства була відкрита Ярославом Мудрим у Новгороді. Тут навчали читанню, письму, основам християнства та лічбі.

Дипломатичні й торговельні зв’язки Київської держави з європейськими країнами й найперше з Візантією потребували високого рівня освіти та знання іноземних мов, принаймні латинської і грецької. Тому Ярослав заснував при Софії Київській школу, яка відповідала б цим потребам. Тут вивчали богослов’я, риторику, філософію, граматику, географію та іноземні мови. У ній навчалися діти Ярослава, знатних киян і шляхетні іноземці. Дітей із простих родин навчали грамоті при церквах.

Узагалі серед міського населення Київської держави грамотність була доволі поширена. Це засвідчують археологічні розкопки: у Новгороді та Звенигороді біля Львова були знайдені берестяні грамоти. У Русі-Україні кору берези — берест — використовували замість паперу (подібно до папірусу в Стародавньому Єгипті). На цих грамотах було розшифровано численні побутові записи — приватні листи, звіти про виконання робіт, запрошення на поминальні обіди, торговельні розрахунки тощо. У Києві гончар зробив «рекламний» напис на виготовленій ним амфорі, видряпавши на ще сирій глині слова: «Благодатнійша полна корчага сія».

У Звенигороді, Перемишлі, Галичі знайдені бронзові писала для писання на воскових табличках.

Давньоруська культура представлена багатьма тисячами фольклорних, писемних і речових пам’яток, що збереглися до нашого часу. Це лише незначна частина, але її досить, щоб скласти цілісне уявлення про багату культуру Русі-України.

3. Митрополит Іларіон. Перші книжки

Утвердження християнства було настільки важливою подією, що деякі вчені поділяють історію Русі-України на два періоди: дохристиянський і християнський.

Християнство здійснило переворот у свідомості середньовічної людини. У поширенні цієї релігії та її моральних засад (не вбий; не вкради; шануй батька і матір своїх; люби ближнього свого; хто не працює, той не їсть тощо) провідну роль відіграли монастирі.

Найдавнішим і найшанованішим монастирем у Київській державі був Києво-Печерський. Свою назву він отримав від печер на узгір’ях правого берега Дніпра в Києві. Заснування чернечої обителі та її авторитет пов’язані з діяльністю трьох високоосвічених сучасників князя Ярослава Мудрого: Іларіона, Антонія й Феодосія. Вони жили й повчали народ не лише в один час. їх поєднувало походження із заможних аристократичних родин і добровільна відмова від багатства й почестей. Вихідці з давньоукраїнських земель — Київщини та Чернігівщини — ці вчені-монахи справили величезний вплив на розвиток християнської церкви в Русі-Україні.

Іларіон власноруч викопав печеру в Дніпрових кручах, де проводив час у молитвах. Ученість і благочестя зробили його відомим у Києві. Він увійшов до кола найближчих радників великого князя київського Ярослава Мудрого. Іларіон — автор найдавнішого твору давньоукраїнської філософської літератури «Слово про закон і благодать». Цей богословський трактат написано з великою літературною майстерністю в 1037 р. У творі автор обґрунтовує рівні права новоохрещених русинів з одновірцями Візантії.

У 1051 р. Собор руських єпископів без погодження з Константинопольським патріархом обрав Іларіона главою руської церкви. Він став першим Київським митрополитом негреком.

З ім’ям Іларіона пов’язують створення при дворі Ярослава Мудрого найдавнішого літопису, який згодом увійшов до складу «Повісті минулих літ».

Сучасник Іларіона Антоній із Любеча був зачинателем чернецтва. Він став монахом у Візантії на Афоні — центрі тодішнього монастирського життя. Повернувшись у 40-х роках XI ст. на батьківщину, чернець заснував Києво-Печерський монастир і чоловічий монастир у Чернігові. З ім’ям Феодосія Печерського пов’язані повчання про чернечі чесноти й початок будівництва в 1073 р. Успенського собору Києво-Печерського монастиря1.

ЧЕРНЕЦЬ (мн. ченці) — глибоковіруюча людина, яка пориває зі світським життям, бере обітниці безшлюбності, послуху й мешкає усамітнено або в чернечій громаді.

Мозаїка, фреска, Десятинна церква, Софійський собор, кирилиця, глаголиця, монастир, чернець, митрополит Іларіон.

1 У роки Другої світової війни ця пам’ятка архітектури була зруйнована. Її відновили за часів незалежної України.

Завдання та запитання

1. Що означає слово азбука?

2. Назвіть імена перших слов’янських просвітителів.

3. Поясніть поняття «берестяні грамоти».

4. Доведіть, що в Русі-Україні писемність була поширена серед різних верств населення.

5. Проаналізуйте процес формування найдавнішого варіанта української мови.

6. Доповніть подані твердження відповідними словами.

1. Освіта й школа в Русі-Україні перебували в руках ... і були зосереджені переважно при ....

2. Центрами духовного життя в Україні наприкінці X — у першій половині XI ст. були ....

7. Розгляньте мозаїку Софійського собору «Матір Божа Оранта» (с. 75). Чому, на вашу думку, художники зобразили обличчя Матері Божої серйозним, навіть суворим? Що це символізує? Які художні засоби надають постаті урочистості, святковості?

8. Чому для мозаїки здебільшого використовували смальту, а не натуральні камінці?

9. Що забезпечило збереження фресок протягом століть?

10. Розгляньте таблички зі старослов’янськими системами письма (див. с. 77). Чи дуже вони відрізняються? Напишіть кирилицею сучасне ім’я (своє, товариша чи когось із рідних).

11. Пригадайте, які твори про давньоруські часи ви вже вивчали (билини, перекази, художні твори тощо). Охарактеризуйте героїв, які вам найбільше сподобалися, розкажіть про їхні подвиги.

12*. Уявіть, що «машина часу» перенесла вас до Києва XI ст. Які кам’яні споруди ви побачите в центрі міста? Опишіть їх.