Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§8. КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЄ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В XVI ст.

1. Яке значення для розвитку української культури мало прийняття християнства?

2. Яка тема переважала в усній народній творчості в XV ст.?

Фактори та обставини розвитку української культури

Тема боротьби проти дискримінації українського народу і козацький ідеал (козак - гордий, відважний, вільний від кріпацтва, захисник знедолених) пронизують усі сфери української культури XVI ст. Це століття для українського народу було часом постійної боротьби проти турецько-татарської агресії, наслідком якої були спустошення українських земель, невільницькі ринки в Криму, прикуті каторжники на турецьких галерах. Ця загроза з півдня породила особливий вид світської та церковної архітектури й усну народну творчість у формі «невільницьких плачів». Тому це була друга тема, що червоною ниткою проходила через українську культуру цього періоду.

Українська культура XVI ст. використовує традиції та духовну спадщину Київської Русі. Перебування українських земель під іноземним пануванням мало своїм наслідком, з одного боку, постійний опір духовної культури українського народу спробам її знищити, а з другого - вплив на неї польської культури. Саме через Польщу в Україні набули поширення ідеї Гуманізму та Реформації.

Українські письменники, церковні й культурні діячі знали багато мов, що давало їм можливість знайомитися з культурними надбаннями європейських країн. На цей період припадає один із найбільших винаходів людства - друкарство, яке вивело книгу із церков і монастирів у широкі світські маси.

Поширення гуманізму

XVI ст. - це час національно-культурного відродження, формування національної свідомості українського народу в його культурі з явними ознаками гуманізму.

Гуманізм - це напрям у європейській культурі, представники якого зверталися до скарбів класичної грецької та римської культури, які відкрили світ людських почувань, героїзму, краси. Носіями гуманістичних ідей в Україні ставали діти магнатів і шляхти, котрі здобували освіту в Празькому, Краківському, а також в італійських університетах.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні вважаються Юрій Дрогобич (Котермак), Павло Русин, Станіслав Оріховський. Вони навчалися в європейських університетах і працювали в Галичині, їхня діяльність була спрямована проти утисків народних мас і на утвердження світського світогляду, поваги до гідної наслідування античності. Вони заперечували божественне походження влади й держави, відстоювали невтручання церкви в державні справи. Гуманісти вважали, що людина має право на повноцінне життя, свободу совісті, слова, віри.

Вони та їхні послідовники вважали історію засобом пробудження самосвідомості народу, його історичної пам’яті, засобом виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Після Люблінської унії українські гуманісти проголошували ідеї єдності, обов’язку захищати рідну землю.

Друга культурно-релігійна хвиля із Заходу була пов’язана із Реформацією. Вона викликала потребу у вищій освіті та сприяла поширенню шкіл, збільшенню кількості книжок і прагненню наблизити літературну мову до народної.

Освіта й шкільництво

Навчання на українських землях відбувалося в школах, які існували при церквах і монастирях. Тут учні не тільки вчилися читати й писати, а й набували деяких знань з богослов’я (теології), літератури, грецької мови. Учителями в таких школах були дяки («бакаляри», «дидаскали») - здебільшого молоді люди, які потім ставали священиками. Найздібніші міщани й шляхтичі (у студентських списках вони були записані як «рутені») навчалися в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. Деякі з них згодом стали видатними вченими і отримали європейське визнання.

У зв’язку з активним проникненням в Україну католицизму українці й білоруси намагалися зберегти національний характер школи з навчанням слов’яно-руською мовою та збереженням православ’я.

У середині XVI ст. розвиток освіти в Україні суттєво змінюється. Протестанти засновують школи, до яких охоче йдуть діти українців. Потім виникають єзуїтські школи (колегії) з бурсами, у яких працюють кваліфіковані педагоги. У таких школах українських дітей виховували в дусі католицизму. Навчання велося латинською мовою.

Першою українською школою вищого ступеня була Острозька слов’яно-греко-латинська академія, заснована в 1576 р. у місті Острозі, що належало князеві К.-В. Острозькому. Її ректором був український шляхтич із Поділля Герасим Смотрицький, а викладачами працювали випускники європейських університетів, відомі культурні діячі Андрій Римша, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Іван Вишенський, грек за походженням, Кирило Лукаріс (згодом константинопольський патріарх), ієромонах з Острога Кипріян, котрий навчався в Падуї й Венеції. Цю академію закінчили видатні політичні й церковні діячі, серед яких були гетьман Петро Сагайдачний, митрополит Іов Борецький та інші борці за православ’я. Протягом 1576-1636 рр. в академії навчалося близько 500 осіб. Після смерті князя К.-В. Острозького (1608) академія почала занепадати. Пізніше онука князя Анна-Алоїза на місці академії заснувала єзуїтський колегіум.

Острозький замок. ХIVVI ст. Сучасне фото

Світоч освіти і культури українського народу

Князь Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (1526-1608) - один із найбільших магнатів Волині князівського походження, бо він був нащадком князя Данила Галицького, а відтак - і династії Рюриковичів. Народився у м. Турові. Його батько займав у Великому князівстві Литовському високі державні посади, брав участь у литовсько-московських війнах початку XVI ст., у тому числі розгромив московське військо під Оршею у вересні 1514 р., а також очолював козацькі загони в походах проти нападів татар на південних кордонах. Його син Костянтин (Василь) був найвидатнішим представником роду Острозьких. Протягом півстоліття він відігравав визначну роль у політичному, культурно-освітньому і релігійному житті України, був навіть претендентом на королівський стіл у Польщі (1572 р.) та царський трон у Москві (1598 р.) Був одним із лідерів магнатської опозиції у Великому князівстві Литовському, яка виступала проти умов Люблінської унії. Підтримуючи зв’язки з козацтвом, Острозький, проте, під час козацьких повстань брав участь у їх придушенні.

Головною спадщиною життя К.-В. Острозького стала культурно-освітня і меценатська діяльність. За його розпорядженням і його коштом побудовано і сотні православних церков, а також католицький костел, мечеть та синагогу. Він заснував школи в Турові і Володимирі-Волинському, а в Острозі, власником якого він був, створив центр духовного і культурно-освітнього життя, заснувавши в 1576 р. першу у Східній Європі вищу школу - Острозьку академію - та зібравши тут визначних діячів української культури того часу. Найкращих випускників академії князь своїм коштом відправляв для продовження навчання до європейських університетів.

Одночасно з академією князь Острозький заснував у Острозі й друкарню, запросивши до неї видатного друкаря Івана Федоровича (Федорова), який надрукував тут ряд книг, найціннішою з яких стала Острозька біблія. На кошти князя Острозького кілька його людей розшукували в православних монастирях церковнослов’янські переклади і грецькі канонізовані тексти Біблії. Після виправлень у 1581 р. повний текст Біблії (1256 с.) був виданий. Цей шедевр друкарського мистецтва XVI ст. в Україні стали називати Острозькою біблією.

Князь К.-В. Острозький помер і похований в Острозі. Він належить до числа найвизначніших постатей в історії українського народу.

Братські школи

Справжніми покровителями шкільної освіти стали православні братства. У боротьбі проти полонізації і покатоличення не можна було залишатися ідейно обеззброєними. Треба було поширювати в народі писемність, освіту і культуру, пропагувати визвольні ідеї. Це й взяли на себе братства, активні діячі яких добре усвідомлювали значення освіти.

Школу Львівського Успенського братства відкрили в 1586 р. для підготовки учителів і священиків, а також на противагу антиукраїнським єзуїтським навчальним закладам. У шкільній бібліотеці були твори Арістотеля, Платона та інших античних філософів. Учні школи - спудеї (від лат. studeo - навчатися) були вихідцями з різних верств українського суспільства. Кращі з них одночасно проповідували в церквах. Наприкінці XVI ст. у школі налічувався 61 учень.

Школа Львівського Успенського братства стала взірцем для братських шкіл усієї України. Найзначнішими були братства і школи при них у Львові, Луцьку та Києві. Учні братських шкіл навчалися українською мовою, але вони також вивчали латинську, грецьку та польську мови і так звані «вільні науки», до яких належали діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, теологія (богослов’я).

Робота в групах: Ви заможний український міщанин XVI ст. До якого навчального закладу ви віддасте свою дитину? Обґрунтуйте свій вибір.

Рукописна книга та друкарство

У XVI ст. набуває розвитку створення рукописних книг, що пов’язано було з власним виробництвом паперу, оскільки перше підприємство - папірня - з’явилося в Галичині на початку 1540-х років. Удосконалюється техніка письма, зростає якість художнього оформлення книг, із середини століття особливо поширюється рослинний орнамент. Рукописні книги ще досить довго співіснували з книгами друкованими.

З історії друкарства

В Європі друкарство винайшов німець Йоганн Гутенберг (1450). Першою друкованою слов’янською книгою була «Троянська хроніка» (1468 р., м. Пльзень). 1491 р. у Кракові Швайпольт Фіоль надрукував кирилицею «Октоїх» і «Часослов». У Празі Псалтир (1517) та «Біблію руську» (1519) видрукував білорус із Полоцька, доктор медицини Франциск Скорина. У Вільно були видані Апостол і «Малая подорожная книжица» (1525).

В Україні першим із відомих друкарів вважається Іван Федоров (Федорович). Він прибув до Львова на початку 70-х років XVI ст. після своєї видавничої діяльності в Москві та Заблудові. Отримавши матеріальну допомогу від львівських міщан-ремісників і небагатих купців, І. Федоров 1574 р. видав Апостол і Буквар. 1576 р. Федоров на запрошення князя К.-В. Острозького переїхав до Острога. Тут він надрукував майже 30 видань, серед яких вирізнялася Острозька біблія (1581). Це перше повне видання Біблії в перекладі староукраїнською мовою. Останні роки свого життя І. Федоров провів у Львові. Він помер 5 грудня 1583 р. і був похований в Онуфріївському монастирі. Друкарню І. Федорова у Львові викупили братчики. Згодом у ній вийшло друком багато творів полемічної літератури. Крім Острога, Львова, Києва, друкарні діяли й в інших містах, а також при монастирях (наприклад, у Почаївському). Були також «мандрівні» друкарні приватних осіб.

Друкарський верстат. Реконструкція

Розвиток української мови

Для дітей, які вивчали кириличне письмо, І. Федоров у 1574 р. у Львові видав перший в Україні підручник - Буквар, написаний церковнослов’янською мовою. Оволодіння ним давало учням змогу читати й писати не тільки українські та білоруські тексти, а й тексти, складені іншими слов’янськими та південнослов’янськими мовами.

Для вивчення мови особливе значення також мала слов’янська граматика - «Адельфотес», написана 1591 р. учнями Львівської братської школи під керівництвом визначного грецького філолога архієпископа Арсенія, першого управителя цієї школи. «Адельфотес» складено двома мовами - грецькою й слов’яно-руською. Підручник мав слугувати вступом до діалектики, риторики, музики та інших наук. У граматиці подано класифікацію частин мови, граматичні категорії.

Львівський Апостол. 1574 р.

Острозька біблія. 1581 р.

Пересопницьке євангеліє. 1556-1561 рр.

«Граматика словенска язика», яку видав у Вільно 1596 р. український учений Лаврентій Зизаній, як і «Адельфотес», поділялася на 4 частини, а додатком до неї був словник перекладів церковно-слов’янських слів народною українською мовою.

Найкращим зразком української народної мови того часу є Пересопницьке євангеліє, перекладене з болгарської мови (1556-1561). Назва походить від монастиря у с. Пересопниці на Волині. А переклад здійснив за дорученням княгині А. Заславської син протопопа з м. Сянока Михайло Василевич. Ця пам’ятка мала велике значення не лише з мовного боку, а й з огляду на її мистецьке оформлення: заставки, мініатюри, ініціали. Поява Пересопницького євангелія свідчила про те, що в церковну літературу проникає українська народна мова. Пересопницьке євангеліє є національною святинею і використовується нині під час проголошення клятви президентами України.

Українська мова в офіційних документах

Тексти українською мовою трапляються в офіційному листуванні та в приватних листах. Писемна мова в Україні XV—XVI ст. називалася «руською мовою», вона була урядовою у Великому князівстві Литовському. Цією мовою написано «Литовські статути» (1529, 1566, 1588). У Литовському статуті 1588 р. записано: «А писар земський маєт по руску літерами і слови рускими всі листи, виписи і позви писати, а не іншим язиком». Ця писемна мова все більше зближується з народною, що проявилося в полемічній літературі, а ще більше - в усній народній творчості.

Література

Ознаками літературного процесу в Україні XVI ст. були: багатомовність, боротьба за збереження православної орієнтації на засвоєння європейської культури, поширення ідей гуманізму, які приносили в Україну випускники європейських університетів.

Серед видатних українських поетів XVI ст. - основоположник гуманістичної поезії в Польщі і перший поет-гуманіст в Україні Павло Русин (збірку його творів було видано 1509 р. у Відні); Севастян Кленович (Кльонович) - автор поеми латинською мовою «Роксоланія» (тобто «Україна», 1584), історик та філософ Станіслав Оріховський із Перемишля, випускник Краківського університету, який, переїхавши до Німеччини, близько познайомився з видатним діячем Реформації Мартіном Лютером. Свої твори він підписував подвійним прізвищем: Оріховський-Русин або Оріховський-Роксолан, чим підкреслював свою національну приналежність. У них він полемізував із католиками, захищав православ’я, нещадно критикував шляхетське свавілля. Усі твори названих авторів написано польською та латинською мовами.

До освіченого гуртка Острозького братства належав Герасим Смотрицький, перший ректор Острозької академії. Він допомагав І. Федорову у виданні Острозької біблії та Букваря. Він же був автором першої друкованої пам’ятки української полемічної літератури - «Ключ Царства Небесного...» і трактату «Календар римський новий». У них він захищає православ’я, полемізує з єзуїтами, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади. Його твори написано мовою, близькою до народної.

Найбільш відданим православ’ю письменником-полемістом цієї доби був Іван Вишенський (1550-1621). Творчість І. Вишенського сприяла розвитку жанру сатири в українській літературі.

Впровадження нового календаря

Полеміка в суспільстві і літературі велася не лише з релігійних питань, а й з приводу впровадження нового календаря - григоріанського замість юліанського. Папа Римський Григорій ХІІІ, згідно з ухвалою Нікейського собору, наказав з 5 лютого 1582 р. додати 10 днів, щоб привести у відповідність календарний і астрономічний час. У протестантських і православних країнах до цієї реформи поставилися вороже. В Україні осередком боротьби проти нового календаря був Острог. У результаті православна церква продовжувала користуватися юліанським календарем.

У цей час з’являються і перші світські твори, але вони не були оригінальними, це були переспіви творів літератур інших народів із сюжетами про Трою, Трістана та Ізольду, Бову-королевича та ін. Оригінальним є хіба що твір невідомого автора «Промова каштеляна Мелешка» із сатиричним зображенням

побуту панства і придворних Речі Посполитої. З’являються і перші українські вірші. А викладач Львівської братської школи Л. Зизаній у своїй «Граматиці» 1596 р. навіть розробив теорію віршування.

Літописання

Літописна традиція Київської Русі в XVI ст. представлена Київським, Баркулабівським, Супрасльським літописами, хронікою Биховця та ін. Найчастіше літописи називалися за місцем, де вони були згодом знайдені (переважно в монастирях). У цих літописах описані події як більш ранньої історії, так і XVI ст., зокрема пов’язані з ідейною боротьбою напередодні запровадження Берестейської унії. Також описана боротьба народних мас проти польсько-шляхетського гніту наприкінці XVI ст.

До складу Супрасльського літопису включено також Короткий Київський літопис, який охоплює події на українських землях у 1480-1545 рр. Цікаві записи побутового змісту - про життя народу, звичаї різних станів суспільства - містяться в Баркулабівському літописі, хоча основний його зміст присвячений політичним подіям. Хроніка Биховця, складена в першій третині XVI ст., містить цінні відомості з історії України, які хронологічно доведені до 1506 р.

Робота в групах: Знайдіть спільні риси і відмінності в культурі українських земель, що перебували у складі різних держав.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чому саме місто Острог у XVI ст. перетворилося на провідний центр освіти й культури в Україні?

2. Чому діти українців охоче йшли навчатися у протестантські школи?

3. Яке значення в історії України мала поява друкарства?

4. У чому проявлявся вплив на українську культуру ідей гуманізму?

5. Як ви думаєте, хто писав літописи й для чого? 1 2

1. Чому в українській літературі XVI ст. пераважала релігійна тематика?

2. Чому ми щорічно двічі святкуємо новий рік?

Ключові поняття: гуманізм, братство, Євангеліє, Біблія.

ДОКУМЕНТ

На підставі документа доведіть, що братські школи мали демократичний характер, а також визначте, з якою метою пункти «Статуту» передбачали своєрідну «ділову гру» школярів.

Шкільні звичаї XVI-XVII ст.

Братські школи мали свій «Статут», або «Порядок». У ньому ставилися суворі вимоги до учнів і до вчителів. Вимоги до вчителя формулювалися так: «Дидаскал, або учитель цієї школи, має бути благочестивий, розумний, смиренно-мудрий, лагідний, не п’яниця, не розпусник, не хабарник, не сребролюбець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра у всьому... Дидаскал, взявши доручену йому дитину, має вчити її з промислом доброї науки, за непослух карати не по-тиранськи, а по-учительськи, не забагато, а по силі...»

Важливою шкільною нормою була рівність учнів: «Багатий над убогим у школі нічим вищий не має бути, тільки самою наукою, тілом же всі рівні. Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і синів убогих, і тих, що ходять по вулицях поживи просити». Учні стежили за чистотою і порядком у школі. Для заохочення учнів до навчання було придумано чергу місць у класі від перших до останніх. Найкращий учень називався імператором і сидів поруч з учителем. На перших лавках сиділи найкращі учні - сенатори, які складали сенат. Хто хотів потрапити у сенатори чи імператори, повинен був скласти «Записку», у якій занотовував помилки тих, хто вважався кращим за нього. Коли імператор чи сенатор помилявся у відповіді, він повинен був уступити своє місце переможцю. Інколи клас поділявся на дві частини - «греків» і «римлян», які змагалися в навчанні. Оскільки добре знання латинської мови було обов’язковим, діти повинні були розмовляти латиною в школі і вдома. У деяких школах застосовувався «калькулюс» - особливий зошит, у якому записували прізвище учня, який порушував правило і говорив «простою» мовою, і віддавали йому «калькулюс». Він носив його доти, доки не ловив іншого учня на тій же провині, і тоді «калькулюс» переходив до іншого. Винні, записані в зошиті, каралися. Найменш тямущі сиділи на останній, «ослячій», парті і ризикували отримати від своїх товаришів шапку з ослячими вухами.

За шкільні провини карали різками. Кару здійснював один із старших учнів, що виконував обов’язки цензора і повинен був дбати про порядок у школі.

Історія української культури / За ред. І. Крип’якевича. - К., 1990. - С. 126-128.

Українець з Дрогобича Юрій Котермак навчався у Краківському та Болонському університетах, а потім там же викладав астрономію та медицину і навіть був ректором. Один з його учнів - знаменитий польський дослідник Сонячної системи Миколай Коперник.