Підручник з Історії України. 8 клас. Швидько - Нова програма

§ 7. РЕЛІГІЙНО-СУСПІЛЬНІ РУХИ ТА ВИНИКНЕННЯ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ В УКРАЇНІ

1. Коли розпочалися Великі географічні відкриття?

2. Які суспільно-політичні рухи в країнах Західної Європи відбувалися в першій половині XVI ст.?

Передумови релігійних процесів в Україні

Релігійне життя в Україні у цей період було надзвичайно складним. Від середини XVI ст. розпочалося швидке зростання фільваркового господарства. Шляхта в Литві, з одного боку, прагнула отримати політичні права, які мали магнати, а з іншого - цього можна було досягти тільки через збільшення економічної могутності, тобто через розширення землеволодіння. Це спричинило, зокрема, активний наступ шляхти в Польщі й Литві на церковні землеволодіння. До XVI ст. включно, попри всі привілеї, які мала католицька церква, переважаючою за кількістю віруючих, храмів і землеволодінь на українських землях залишалася все ж таки православна церква.

Найбагатшим на той час був Києво-Печерський монастир. Церква отримувала десятину ще від часів Володимира Великого. Проте в першій половині XVI ст. було чимало випадків, коли шляхта відмовлялася давати їй десятину.

Водночас піддані єпископів і монастирів не відбували жодних міських повинностей (наприклад, ремонт доріг, мостів, замків), що викликало незадоволення шляхти й міщан. Це був ґрунт для поширення в Україні (через Польщу і Литву) реформаційного руху.

Реформація в Украіні

Релігійно-суспільний рух у західному християнстві (католицизмі) в першій половині XVI ст.

отримав назву Реформація (від лат. reformatio - перетворення, виправлення). Діячі Реформації виступали проти церковного землеволодіння, за здешевлення церкви й за обмеження влади церкви та духовенства. Цей рух започаткував основи третьої гілки християнської релігії - протестантизму¹.

У різних країнах Реформація відбувалася по-своєму. В Україні вона пробуджувала інтерес до рідної мови, зокрема сприяла перекладам українською мовою Святого Письма (Пересопницьке євангеліє) та прискорила розвиток друкарської справи. Реформаційний рух, з одного боку, підсилював інтерес до церкви і релігійної духовності взагалі, а з іншого - руйнував підвалини, на яких трималося православ’я. Православна церква перебувала в найбільш складному становищі через розглянуті вище обставини, була об’єктом нищівної критики ідеологів католицизму, протестантизму та ін. У результаті ця католицька реакція (контрреформація) невдовзі й перемогла.

Социніанство

У другій половині XVI ст. в Україні деякого поширення набула одна з течій протестантизму - социніанство (від імені головного теоретика-богослова Фавста Социна). Основою віровчення социніан було визнання істинним із Святої Трійці лише Бога-Отця. Социніани заперечували ікони та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари, вважаючи її посяганням на образ Божий - людину.

Сила й заслуга социніанства полягала в тому, що воно завжди виступало в союзі з наукою і освітою й кращим засобом пропаганди вважало відкриття шкіл і друкарень та літературну діяльність. Социніанство проголошувало принципи свободи думок, віротерпимість і повагу до чужих переконань. Социніанство орієнтувалося на панів та шляхту, використовувало тільки польську й латинську мови.

Социніанство прийшло на українські землі з Польщі і стало особливо популярним на Волині.

Наприкінці XVI ст. социніанство поширюється в Києві. Пізніше його покровителем на Київщині й Житомирщині стає овруцький староста Стефан Немирич. На Поділлі центрами социніанства були Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Панівці, Сатанів, Хмельник. У Галичині - Бережани, Бучач, Жовква, Зборів, Поморяни.

Домініканський костел у Тернополі. XVI ст.

¹ Протестантизм (від лат. protestans - незгодний, заперечний) має багато течій: лютеранство, кальвінізм, анабаптизм, социніанство, пресвітеріанство та ін.

Фортеця в Меджибожі. XIV-XVI ст. Сучасне фото

Поширення социніанства в Україні було пов’язане із загальним занепадом православ’я та незадоволенням православних магнатів і шляхти своїм малоосвіченим духовенством.

Єзуїти

Католицька церква повинна була зміцнити свої позиції для боротьби з Реформацією, а в Україні та Білорусі - для наступу на православ’я. У 1540 р. Папа Римський Павло III офіційно затвердив католицький чернечий орден єзуїтів «Societas Jesus» («Товариство Христове»). Очолював орден генерал, який підпорядковувався Папі Римському. Основну масу становили освічені, інтелектуальні ченці, які мусили жити в бідності, покорі аж до самопожертви, абсолютній дисципліні; в ім’я мети члени ордену звільнялися від чернечих обітниць і навіть могли здійснювати аморальні вчинки, керуючись девізом: «Мета виправдовує засоби». Орден єзуїтів став найбільш дієвою зброєю у боротьбі католицької церкви з Реформацією.

Люблінська унія 1569 р. дала змогу єзуїтам розпочати активну діяльність на білоруських та українських землях. В Україні католицькі колегіуми були відкриті у Львові, Кам’янці-Подільському, Луцьку, Вінниці, Острозі, Фастові, Новгороді-Сіверському та інших містах. Ці навчальні заклади почали поповнюватись дітьми православної заможної верхівки українського суспільства. Єзуїти мали державну підтримку в боротьбі з православними (для них - схизматиками).

Єзуїтський костел у Луцьку. XVI-XVII ст.

Робота в групах: Влаштуйте дискусію щодо позитивних та негативних наслідків діяльності єзуїтів.

Становище православної церкви

Православна церква в Україні і Білорусі перебувала у скрутному становищі. Константинопольська патріархія сама втратила захист і підтримку правителів Візантійської імперії, оскільки в 1453 р. турки взяли Константинополь (Царгород, Стамбул). Християнство в Оттоманській Порті вважалося другорядною релігією. Церква переживала внутрішні проблеми, вищі православні ієрархи вели боротьбу за патріарший трон, на якому ніхто не міг довго утриматися. Це давало змогу збагатитися турецьким чиновникам, підтримки яких шукали претенденти. Грецька православна церква сама боролася за виживання, отже, не могла надати підтримки українській православній церкві.

За часів правління короля Сигізмунда II Августа (1563) православну шляхту урівняли в правах з католицькою. Однак через кілька років релігійна ситуація в Україні ускладнилася ще більше. Перехід переважної більшості українських земель під владу католицької Польщі загострив питання щодо існування православної церкви взагалі. У 1583 р. король Стефан Баторій розпорядився відібрати землю в усіх полоцьких православних церков та монастирів і передати її єзуїтам. А наступного року у Львові за наказом архієпископа католики напали на православні храми й монастирі, вигнали з них священиків і заборонили відправляти богослужіння. Такі випадки не були поодинокими. Королі, як правило, призначали на вищі церковні посади світських людей.

Після Люблінської унії посилилося втручання у справи церкви мирян (світських людей, громади), до того ж загострилася ідеологічна боротьба щодо подальшої долі православної церкви.

На захист православної церкви стали деякі українські магнати. Серед них був і великий гетьман литовський Григорій Ходкевич, який дав притулок у своєму білоруському маєтку в містечку Заблудові (на південь від Білостока, сучасна Польща) московському першодрукареві Івану Федорову й своїм коштом допоміг налагодити нову друкарню.

Сигізмунд ІІ Август. Гравюра XVI ст.

Найбільші заслуги перед православною церквою мав князь Костянтин-Василь Острозький. Це в його маєтку - місті Острозі - у 1576 р. засновано Слов’яно-греко-латинську академію, навколо якої гуртувалися вчені й письменники. В академії здобували православну освіту, тут було видано Острозьку біблію Івана Федорова (в Україні його звали Іваном Федоровичем).

Поодинокі українські патріоти не могли самі врятувати православну церкву, оскільки більшість магнатів і шляхти, прагнучи посад і багатства, переходила в католицьку віру.

Православна церква за рівнем освіти поступалася католицькій. Той, хто прагнув здобути добру освіту в західноєвропейських університетах та прилучитися до високої культури, мусив звертатися до латинських книг і переходити (назовсім чи тимчасово) в католицтво.

Православні братства

Засобом для порятунку православ’я в Речі Посполитій було утворення церковних братств, до яких входили заможні ремісники і торговці. Спочатку братства надавали матеріальну допомогу храмам, підтримували дисципліну в церкві, опікувалися сиротами й старцями. Потім вони почали впливати на обрання священиків, єпископів. Братства існували в кожному місті й містечку Галичини, Волині, Поділля, Київщини. Іноді опікунство над храмами призводило до конфліктів між братствами й вищим духовенством, яке не хотіло втручання мирян у справи церкви. Через грецьких церковних служителів братства налагодили зв’язки з Московською патріархією і отримували матеріальну допомогу для діяльності своїх шкіл і друкарень. Від константинопольського патріарха Єремії Львівське Успенське братство (1586), а згодом і братства Києва та Луцька отримали право контролювати духовенство й підпорядковуватися не своїм єпископам, а безпосередньо константинопольському патріарху. Це право називалося ставропігією, а братства стали ставропігійними. Братства організовували друкарні, де видавали церковні книги, засновували школи, у яких навчання велося українською мовою.

Львівське Успенське братство у 1586 р. створило свою школу, у якій викладалися грецька та церковнослов’янська мови, а також так звані вільні науки. Спочатку школою управляв грек - єпископ Арсеній, а після його від’їзду до Москви нею став завідувати видатний богослов, професор грецької мови Кирило Транквіліон-Ставровецький.

Герб Львівського братства. 1614 р.

Велика роль у розвитку школи належала Івану Борецькому, який згодом став київським митрополитом Іовом. Виховання в школі було церковним, старшим учням навіть дозволялося проповідувати в церквах. У школі, власне, готували не просто освічених людей, а захисників і проповідників православної віри, що мало важливе значення.

Прагнення Львівського Успенського братства до збільшення участі мирян у громадському і культурному житті було одним із проявів Реформації в Україні.

Церковні братства, які фактично були політичними організаціями українського православного міщанства, своєю освітньо-культурною діяльністю поклали початок відродженню національної свідомості українського народу, а відтак - усвідомленню необхідності боротьби за визволення від іноземного гніту.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Який вплив на українське населення мали католицька церква та протестантські конфесії?

2. Чому православна церква в XVI ст. була ослаблена?

3. Як приєднання українських земель до Польщі позначилося на становищі православної церкви?

4. Спробуйте визначити прямий зв'язок між розвитком освіти в братських школах і збереженням православної церкви.

5. Зробіть спробу розшифрувати зображення герба Львівського братства. ^{1 1 2}

1. Чому реформаційний рух на українських землях був зведений до боротьби навколо православної церкви?

2. Чому була можливою освітня діяльність князя К.-В. Острозького?

Ключові поняття: Реформація, протестантизм, социніанство, ставропігія, єзуїти, православні братства.

ДОКУМЕНТ

Яку ідею проводять єпископи в меморандумі?

З меморандуму православних українських єпископів королю Сигізмунду III кінця 1594 р.

Перш за все ми, єпископи, у старших наших їх милостях патріархах великі недоладності й недбалість у ставленні до церков Божих і до священного закону... і як з чотирьох патріархів стало вісім (раніше не бувало так багато, тільки чотири), і яке вони в столицях своїх життя ведуть, і як один під одним підкопуються, і як столиці соборні церкви Божої занедбали... Саме через це ми, не бажаючи далі перебувати в такій непорядності та під таким їхнім пастирством, одностайно погодившись, ...хочемо з допомогою Божою приступити до об’єднання віри й того пастиря одного, головного, якому самим нашим спасителем це довірено, найсвятішого папу римського нашим пастирем признати; тільки просимо, аби господар, його милість, нас єпископами нашими привілеєм його королівської милості запевнити, ті артикули, нижче описані, затвердити та закріпити на вічні часи зволив.

Ковчег: 3б. статей з церковної історії. - Львів, 1993. - С. 16-17.

За легендою, дружина князя К.-В. Острозького забажала серед літа, аби випав сніг. На догоду їй князь наказав підданим уночі розсипати сіль перед замком. Дорогоцінна тоді сіль видобувалася на західноукраїнських землях.