§ 20. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ - ЛЮДИНА, ПОЛКОВОДЕЦЬ І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ

Життя і діяльність Богдана Хмельницького

Визначне місце в історії України належить Б. Хмельницькому, котрий підняв її народ на визвольну боротьбу проти польсько-шляхетського панування і заклав основи нової держави. Батько Богдана - Михайло Хмельницький - був дрібним українським шляхтичем, який за звичаєм того часу перебував на службі багатого польського магната С. Жолкевського. Як людина енергійна й освічена він незабаром став підстаростою. Він заснував ряд міст і сіл на прикордонні з малозаселеним степом, зокрема власну слободу Суботів.

Б. Хмельницький, імовірно, народився в Суботові 1595 р. Оскільки ім’я Богдан (по-церковному Теодор) давали дітям, народженим у день Св. Теодора Начертаного, то, можливо, день його народження припадає на 27 грудня.

Богдан успадкував від своїх батьків гордість і непокірність, холодний розум, здатність приймати оптимальні рішення, а ще - великі здібності до навчання. Початкову освіту здобув удома та в школі при одному з київських монастирів. Батько віддав 6-річного Богдана до Львівської єзуїтської колегії, де хлопець ґрунтовно вивчив латинську й польську мови. Проте навчання в колегії не привело його до зречення православної віри.

Герб Богдана-Зиновія Хмельницького

Після навчання молодий Б. Хмельницький вступає до Чигиринської козацької сотні, ходить у походи, набуває військового досвіду. Саме в цей час козацьке військо перебувало під булавою гетьмана П. Сагайдачного. 1620 р. разом з батьком, який очолював козацьку сотню, Богдан вирушив за наказом уряду до Молдови.

У вересні 1620 р. у битві під Цецорою загинув сотник М. Хмельницький, а Богдан потрапив у полон до турків, де перебував два роки. У неволі оволодів турецькою мовою, що пізніше йому знадобилося. Після звільнення з полону, з якого, можливо, був викуплений матір’ю, а може, обміняний козаками на полонених турків, Б. Хмельницький опинився на Запорожжі. Він брав участь у повстанні козаків (1625) під керівництвом М. Жмайла, ходив і в морські походи. Особливо успішним був похід на Стамбул (1629), звідки козаки привезли багату здобич. Потім повернувся до Чигирина й продовжував службу як реєстровий козак. Десь у цей період Богдан одружився з Ганною - дочкою переяславського козака Сомка. З нею він мав трьох синів (Тимоша, Юрія, ім’я третього сина невідоме) та двох дочок (Степаниду й Катерину).

Великий вплив на формування його політичного та воєнного досвіду мало повстання 1637 р. під проводом Павла Бута (Павлюка). Б. Хмельницький обійняв посаду військового писаря. Високоосвічений військовий і політик, який володів латинською, польською, турецькою, татарською мовами, на козацькій раді в Києві 30 серпня 1638 р. був обраний членом посольства до короля. Посольство мало своїм завданням домогтися пом’якшення умов «Ординацій». Восени того самого року козаки Чигиринського полку обрали Б. Хмельницького своїм сотником.

Автограф Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький. За гравюрою В. Гондіуса

Обирався він також і до складу посольства на сейм 1639 р. для розв’язання «козацького питання».

Авторитет сотника Б. Хмельницького був такий високий, що восени 1644 р. у Варшаві відбулася його зустріч з французьким послом графом де Брежі, на якій велися переговори про найм Францією козаків для участі в Тридцятилітній війні в Європі. Наступного року переговори продовжувались у Франції, де Б. Хмельницький був разом із січовим отаманом Іваном Сірком. Восени 1645 р. понад дві тисячі козаків, які прибули до Франції, взяли участь в облозі й захопленні фортеці Дюнкерк на французькому березі протоки Па-де-Кале.

Так поступово формувався політик і полководець, який очолив національно-визвольну боротьбу українського народу.

Соратники гетьмана

Уже на початку війни серед повстанців особливо помітними були сподвижники гетьмана - видатні полководці й дипломати: Іван і Данило Виговські, Іван і Данило Нечаї, Павло Тетеря, Іван Сірко, Михайло Кричевський, Григорій Лісницький, Іван Богун, Максим Кривоніс та ін.

Так, М. Кривоніс відіграв вирішальну роль у Пилявецькій битві. Незважаючи на своє поранення, він продовжував бойовий похід до Галичини. Восени 1648 р. М. Кривоніс раптово помер. У визвольній боротьбі його справу продовжував син - Кривоносенко.

Ще один сподвижник Б. Хмельницького - Іван Богун. Він походив із українського шляхетського роду, певний час жив на Слобожанщині. Коли розпочалася Національно-визвольна війна українського народу, І. Богун опинився в рядах повстанців. У козацькому реєстрі 1649 р. він уже згадується як вінницький полковник.

Польський сучасник так пише про нього: «Найбільш запеклі заворушення й бунти свавільних хлопів відбуваються звичайно на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна». Восени 1648 р. оборону Поділля від поляків Б. Хмельницький доручив саме йому. А навесні 1653 р. на Поділля прийшли польські війська й оточили козаків І. Богуна в дерев’яному замку містечка Монастирища. І. Богун з козаками вийшов із замку через підземний хід, переодягнувшись у татарський одяг. Козаки, ударивши в тил полякам, здобули перемогу.

Іван Богун

І. Богун брав участь у бурхливих подіях тієї доби. Він не приїхав до Переяслава на раду в 1654 р. і відмовився присягати московському цареві. Поляки, пропонували прийняти підданство Речі Посполитої й обіцяли надати йому шляхетство, найперше в Україні староство, а із часом зробити його гетьманом. Однак він відкинув пропозиції поляків. Після смерті гетьмана тільки І. Богун і полковник Зеленський виступили проти присутності московських військ і воєвод в Україні.

17 лютого 1664 р. І. Богун був розстріляний поляками під Новгородом-Сіверським. Це короткі характеристики лише двох героїв, котрі належали до оточення Б. Хмельницького. Узагалі ж його велич як полководця й державного діяча полягала в тому, що він зумів наблизити до себе цілу плеяду видатних людей, котрі служили інтересам свого народу.

Підсумки діяльності Богдана Хмельницького

Б. Хмельницький належить до найвидатніших постатей в історії України. Він не лише очолив Національно-визвольну війну в Україні, а й зміг об’єднати для цієї мети зусилля різних станів українського суспільства. Це був видатний полководець європейського масштабу. Б. Хмельницький започаткував будівництво Української козацької держави. На звільненій території було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, фільварки й кріпацтво. Кріпосницькі закони Речі Посполитої перестали діяти в Україні, люди отримали особисту волю й право на спадкове володіння землею та угіддями. Земля перейшла в розпорядження держави.

Козацькі господарства окремими рисами нагадували фермерські, зокрема використанням найманої праці і зв’язком з ринком. Відбувся грандіозний соціально-економічний переворот. Серйозних змін зазнали й суспільні відносини в Україні. Життя в Україні організовувалося на основі звичаєвого права, а в містах - магдебурзького.

Державне будівництво ускладнювалося воєнними умовами. Для захисту країни Б. Хмельницький тримав військо в постійній бойовій готовності. Оскільки під час воєнних дій розорялося народне господарство, люди масово й поодинці переселялися на захищені території, то створювані державні установи знаходилися лише в зародковому стані. Компетенції цих установ не було точно визначено. Влада гетьмана базувалася на звичаях та його авторитеті.

Адміністрація держави мала становий, козацький характер і не могла одразу охопити все управління країною. Козацька старшина ніби була єдина, але існувала шляхетська група, яка прагнула до угоди з Польщею. Б. Хмельницький як державний діяч не міг цього допустити, бо він мав чіткий план побудови незалежної української держави. Усі ці складності призводили до того, що державність за Б. Хмельницького ще не могла набрати закінчених форм. Гетьман усі свої сили, здібності та авторитет використав для зміцнення державного апарату України та визнання її незалежності.

Б. Хмельницький був видатним дипломатом, який зумів за короткий термін налагодити дипломатичну службу, паралізувати дії Речі Посполитої щодо створення антиукраїнської коаліції ряду європейських держав.

Гетьман був високоосвіченою людиною. Маючи необмежену владу, він не потребував розкошів і жив дуже скромно.

Організований Б. Хмельницьким державний апарат керував зовнішніми відносинами. Гетьман мав точні відомості про події в сусідніх країнах, збирав відомості через послів або агентів, а також отримував інформацію від чужоземних посланців і від купців. Питання зовнішньої політики Б. Хмельницький вирішував на старшинській раді. З його соратників сформувалася група дипломатів, які очолювали посольства в різні держави (І. Виговський, С. Зарудний, Ф. Вешняк, С. Мужиловський, К. Бурляй, С. Савич, П. Тетеря та ін.). Дипломатичні місії виконували близько сотні старшин.

Б. Хмельницький залучав до цієї служби й іноземців-греків. Одним із них був Н. Тафролі, який брав участь у складанні мирного договору між Росією й Османською імперією. Греки знали іноземні мови, що було необхідним у відносинах з іншими державами. Багато старшин володіли латинською мовою, та й сам Б. Хмельницький писав іноді листи й вів переговори латиною. Він відправляв до Криму людей для вивчення татарської мови. Посольства мали інструкції від гетьмана. Складанням дипломатичних листів керував особисто гетьман.

Переговори гетьмана Хмельницького з польським послом Смяровським під Замостям. XVII ст.

Дипломатичні відносини з різними країнами сформували своєрідний церемоніал прийому іноземних послів. Назустріч особливо важливим посольствам висилали почесну варту, яка вітала послів і проводила їх до гетьманської столиці. Послам надавали приміщення і харчування. З привітанням від гетьмана приходив хто-небудь із старшин або старший син гетьмана. Наступного дня після приїзду посольства знову приходили представники старшини, щоб провести їх на аудієнцію до гетьмана. Посли їхали верхи на парадно прибраних конях. Їх супроводжувала почесна варта з козаків. Під час прийому послів генеральний писар вголос читав привезений лист, відбувалося обговорення важливих питань у відносинах між державами. Послів обдаровували цінними речами, влаштовували бенкет, проголошували тости на честь володарів держав, давали салюти з гармат тощо.

Таким чином, Б. Хмельницький був великим державним діячем, полководцем і дипломатом.

ДОКУМЕНТИ

На які важливі риси Б. Хмельницького як державного діяча звернув увагу венеціанський посол?

Із записок венеціанського посла Альберто Віміно про Б. Хмельницького (1650)

Росту він скорше високого, ніж середнього, широкий в костях і міцної будови. Його мова і спосіб правління вказують, що він володіє розсудливою думкою і проникливим розумом. У поведінці він м’який і простий, і цим з’єднує в собі любов вояків, але, з другого боку, він тримає їх у дисципліні гострими вимогами. Усім, хто входить до його кімнати, він простягає руку і всіх просить сідати, якщо це козаки...

В. Січинський. Чужинці про Україну. - К., 1992. - С. 80.

Прочитавши документ, спробуйте визначити, чи точно автор переповідає діяльність Б. Хмельницького.

Уривок з латиномовної хроніки С. Грондського «Історія козацько-польської війни»

Принагідно тут можна сказати і кілька слів про самого Хмельницького. За походженням він був сином польського шляхтича. Останній учинив якийсь злочин і через це був засуджений королівським судом на ганьбу з конфіскацією майна. Тоді він подався до козаків. Оскільки ж сам був військовим, то вони прийняли його з радістю, дали йому й дружину, від якої згодом він мав цього єдиного сина, котрому на знак цієї події, яка стала для нього найприємнішою, а ще ж виходячи з власних міркувань щодо зміцнення дружби з козаками, від котрих отримав дружину, яка народила йому немов у подарунок сина, він і дав йому ім’я Богдан, що з мови рутенської означає - даний Богом. Коли ж батько помер, Богдан зростав уже між козаками, де й виховувався, навряд чи коли-небудь згадуючи про давню батьківщину. Він перебував разом зі своєю матір’ю і згодом, досягши зрілого віку, прилучився душею до військової справи, мало займаючись науками; однак до чого б він не брався, то робив справу бездоганно і був щасливцем; з роками, за спільною згодою козаків він легко просунувся до вищих посад, одначе через перешкоди з боку комісарів, призначених королем, не міг виконувати жодної служби. Тим часом, однак, Конецпольський, той головнокомандувач королівського війська, котрому припала до вподоби вправність Хмельницького у виконанні справ і завжди неабияка готовність, призначив його писарем козацького війська; у ті часи вищої посади за цю їм не давалося; а щоб його зробити більш відданим у виконанні власних завдань і доручень з боку короля, він милостиво надав йому широкі простори безлюдних степів по цей бік Бористену, щоб він для своїх власних потреб заснував свою колонію. А тому там за кілька років він заснував чудове місто, зване Суботів, що знаходиться на відстані однієї милі від Чигирина, давнього українського міста (декотрі ж, між іншим, стверджують, мовляв, той сам Конецпольський перед самою смертю заявляв, що дуже жалкує з того приводу, що йому доведеться помирати, тоді як Хмельницький ще при здоров’ї, від котрого аж до цього часу зазнавав негідних підступів попри те, що він чинив благодіяння (між іншим, він щедрою рукою давав Хмельницькому готівкою гроші) своїм впливом; і коли б козаки одного разу учинили якісь заворушення і він сам постав би перед дуже важливим випробуванням, то у нього виникли би побоювання, щоб Річ Посполита не зазнала значного лиха від Хмельницького; ніколи бо серед козаків не з’являвся діяч з такими незвичайними здібностями і такої відважності, як оцей). Після смерті Конецпольського Хмельницький, як я казав вище, був втягнений у війну проти турків...

Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. / Упорядник проф. Ю.А. Мицик. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ, 2012. - Т. 1 (1648-1649). - С. 567-568.

Які основні заслуги покійного гетьмана називає промовець?

Промова секретаря гетьмана Самійла Зорки на похоронах Богдана Хмельницького

Жити й умирати - либонь, постановлено так від початку світу всесильним божим декретом, висловленим до наших предків,- живіте і множтеся, бо землею ви є і до землі підете. Однак смерть людська звикла наповнювати серця живих непохибним і непогамованим жалем, панове полковники і вся старшино з усім товариством Запорозького війська! Прийшлося нині й нам після веселих минулих часів слухати смутні плачі і рясними сльозами заливати обличчя наше, коли мусимо оце оглядати на смертнім катафалку і віддавати останню шану нашому гетьманові Богданові Хмельницькому, справдешньому, даному нам від Бога вождеві, якого забрала від нас невблаганна смерть.

Помер, полишивши по собі несмертну славу, той добрий вождь наш, дякуючи голові якого не тільки ми, його підручні, але й уся Малої Русі Річ Посполита могла жити довгі літа при щасливих успіхах. Помер той, кому разом із вашою милістю панством всюди допомагала всемогутня рука божа стояти при своїй правді за вольність та свої старожитні права проти братів, але разом із тим ворогів наших - польських савроматів.

Помер той, від чийого гарматного й мушкетного грому не лише тремтіла ясносвітна старожитних вандалів Сармація і обидва береги бурливого Евксінопонту зі своїми міцними замками й фортецями (особливо в 1621 році, коли точилася під Хотином не без участі братів наших, козаків, щаслива для Корони Польської війна з імператором оттоманським Османом), але й дрижали, й тряслися огорнені мушкетним козацьким порохом і самі царгородські стіни. Помер, зрештою, той, завдяки справі якого могли сподіватися ніколи не вмирати оживлені старожитні права й вольності українські та цілого Запорозького війська. Не стає мені часу, щоб висловити й вичислити цноти й вашу лицарську діяльність, яку ви хвалебно виказали при даному собі від бога вождеві й гетьманові Хмельницькому за пошкоджені й потоптані поляками старожитні права й вольності братів своїх на багатьох місцях з великою перевагою й відвагою, наслідуючи в тому старовічних предків слов’ян, які давали воєнну допомогу й великому Александрові Македонському, а також сцитгів, цимбрів і козарів. Нехай виповідять людською мовою про лицарську діяльність вашу поля й долини, вертепи й гори, мури й гарматні рури, коли ви ставали й воювали за свої вольності з мужнім і величним серцем, з лицарською й богатирською відвагою проти ворогів і братів своїх сарматопольських, і це ви доказували при всемогутній божій помочі на Жовтій Воді, під Корсунем, Пилявою, під Збаражем, Зборовом, Берестечком, під Білою Церквою, Львовом і Замостям, під Нестерваром і Баром, Кам’янцем-Подільським і Жванцем, Батогом і Охматовом та і в інших багатьох місцях, яких не вилічую...

Величко Самійло. Літопис. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 1. - С. 206-207.