Підручник по Всесвітній історії. 8 клас. Гісем

РОЗДІЛ III. ДЕРЖАВИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ У XVI—XVII ст.

§ 11. Становлення абсолютної монархії у Франції

1. Якими були особливості соціально-економічного розвитку Франції наприкінці XV ст.? 2. Назвіть головні риси централізованої держави у Франції наприкінці XV ст. 3. Якими були причини перемоги Реформації в Німеччині?

Королівська влада. На початку XVI ст. Франція була найбільш населеною країною Європи. Наприкінці XV ст. тут проживало 14—15 млн осіб, а в середині XVII ст. — 16—18 млн осіб. Переважна більшість людей жили в селах, і країна в цілому лишалася аграрною. Об’єднання Франції в єдину централізовану державу було завершено наприкінці XV ст.

Одночасно з об’єднанням країни міцніла влада короля. Генеральні штати (станово-представницький орган влади) не скликалися з 1484 р. Король Людовік XII (1498—1515 рр.), уже не радячись із ними, вів війну за підкорення Італії, встановлював податки на утримання армії тощо. Королівська влада ставала нічим не обмеженою, тобто абсолютною. У Франції в XVI ст., як і в багатьох тогочасних європейських країнах, відбувалося становлення нової форми державного правління — абсолютизму.

Наступні кроки щодо створення у Франції абсолютної монархії було зроблено за Франциска І (1515—1547 рр.). Він зумів підкорити своїй владі католицьку церкву. У 1516 р. Франциск І досяг домовленості з Папою Римським Левом X, за якою король сам призначав на вищі церковні посади, а Папа тільки затверджував його рішення. Церковні особи фактично стали підлеглими короля. Усі справи життя країни розглядалися на Великій королівській раді, яка готувала укази короля, вирішувала важливі судові справи, призначала нові податки. На указах Франциска І вперше з’явилася формула необмеженої влади: «Така моя воля». Королівські правники публічно проголошували, що влада короля ніким і нічим не обмежується.

Під час одного із засідань Паризького парламенту (найвищого органу, який розглядав судові справи) його президент проголосив, звертаючись до Франциска I: «Ви стоїте вище від законів, закони та ордонанси не можуть Вас примушувати, і взагалі немає ніякої влади, яка могла б Вас до чогось змусити».

Абсолютизм — форма здійснення одноосібної влади в централізованій державі, за якої монарх править, спираючись переважно на дворянство, має необмежену вищу владу, а станово-представницькі органи влади втрачають своє значення.

Свою владу король здійснював, спираючись на величезну армію чиновників.

Створювати нові посади королю було надзвичайно вигідно, тому що переважна більшість їх продавалася.

Зміни в суспільстві та економіці. На початку XVI ст. у французькому суспільстві, як і раніше, зберігався поділ на три стани з визначеним обсягом прав і обов’язків. Однак упродовж раннього Нового часу в їх становищі відбулися значні зміни.

Франциск І. 1525. Художник Жан Клуе

Витяг із «Коментарів про Французьке королівство», складених у 1561 р. послом Венеціанської республіки Мікеле Суріано

Кількість народу у Франції дуже велика, оскільки вона налічує понад 140 міст... За своїм становищем і гідністю кожен із жителів може належати до одного з трьох станів, звідки й беруть початок три чини королівства: перший чин — духовенство, другий — дворянство, третій не має окремої назви, і оскільки він складається з людей різного становища і занять, то може бути названий станом народу взагалі.

Духовенство приховує в собі велику кількість третього стану й багато іноземців., але дворянство складає найбільшу частину духовенства.

Дворянством називають тих, хто користується привілеєм не сплачувати податків і зобов'язаний нести лише особисту військову службу. До складу дворянства входять і принци, і барони.

Третій стан складається з людей пера, яких називають також людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебеїв і селян. Той із людей мантії, хто має ступінь президента або радника або має схоже звання, стає дворянином і привілейованим завдяки своїй посаді та вважається таким упродовж свого життя.

Купців, яких у наші дні вважають панами грошового багатства, усіляко улещують, але ніякими перевагами й гідністю вони не користуються... Вони, таким чином, належать до третього стану: сплачують податки такі самі, як і нешляхетні та селяни, а становище останніх найважче, оскільки їх однаково утискують і король, і дворяни.

1. За якими критеріями автор оцінює велич держави? 2. Які стани виділено в документі? 3. Які зміни в становищі станів у другій половині XVI ст. визначено автором?

Найбільш впливовою частиною населення Франції на початку XVI ст. було дворянство. Воно не прагнуло незалежності і не перешкоджало посиленню королівської влади в країні. Залишалося лише кілька родів старої знаті (Гізи, Бурбони, Монморансі), які ще зберігали великий вплив і гуртували довкола себе прихильників серед середніх і дрібних дворян. Дворянство в цей час складалося з двох самостійних верств — старе і нове дворянство. Починаючи від середини XV ст. до складу спадкового, родовитого дворянства вливалися заможні городяни (купці, цехові майстри), які купівлею або через королівську милість отримували дворянство чи посаду високого рангу. Відтепер казали, що є «дворяни шпаги» (дворяни, що походять із дворянського роду) і нові дворяни.

Різниця між старим і новим дворянством полягала у відсутності рівних привілеїв. Новий дворянин не був зобов’язаний нести військову службу, яка залишалася привілеєм родовитого дворянства. Військова служба звільняла спадкове дворянство від сплати податків. Нове дворянство не сплачувало податків, тільки якщо залишало свою попередню торговельну або фінансову діяльність.

Франція в XVI — першій половині XVII ст.

Ярмарок у Ліоні. XV ст.

Мануфактура з виробництва шовку в Ліоні. XV ст.

? Які особливості змін у суспільстві та економіці Франції відображають наведені ілюстрації?

Шлях у дворянство через посади в державному апараті був найпоширенішим. На початку XVII ст. у Франції формувалася численна верства чиновницького дворянства, яке називали «дворянством мантії». Воно поєднувало державну службу з дворянським землеволодінням.

У XVI—XVII ст. у Франції формувалися ринкові відносини. Цей процес відбувався досить повільно: заважали феодальні пережитки, станові привілеї дворянства і духовенства, відсутність політичних прав у підприємців. Характерною рисою тогочасної Франції було зростання кількості заможних підприємців-буржуа.

Осередками формування нових відносин були міста. Так, центром розвитку парфумерії, ювелірної справи, виготовлення скляного посуду, меблів, одягу став Париж, столицею французького друкарства і банківської справи — Ліон. Чотири рази на рік тут відбувалися славнозвісні Ліонські ярмарки, у яких брали участь купці з усієї Європи. У торговельних операціях купці почали використовувати замість металевих грошей письмові кредитні зобов’язання.

Поступово в більшості галузей французької промисловості мануфактури витіснили цехове ремесло. Особливо багато мануфактур існувало в галузі виробництва сукна, лляних і шовкових тканин. На Ліонських шовкових мануфактурах працювало близько 12 тис. найманих робітників.

Пограбування Ліона кальвіністами. 1566 р.

Із розвитком підприємництва й торгівлі у Франції формувалася буржуазія. Вона відігравала значну роль у розвитку економіки, позичала гроші збіднілому «дворянству шпаги», але залишалася політично безправною. Однак чим більше зростала могутність буржуазії, тим більше вона шукала можливостей впливати на державне життя.

Проте порівняно з Англією та Нідерландами формування ринкових відносин у Франції відбувалося набагато повільніше, переважна більшість населення, як і раніше, була зайнята в сільському господарстві.

Реформація у Франції. У 20-ті рр. XVI ст. у Франції почали поширюватися реформаційні настрої. Палким прихильником ідеї очищення церкви був видатний гуманіст Лефевр д'Етапль (1450(1455)— 1536(1539)), який виклав свої погляди на реформу церкви ще 1512 р. Він першим сформулював два визначальні принципи майбутньої Реформації — виправдання вірою й необхідність визнання Святого Письма єдиним джерелом релігійної істини. Тоді ж він почав перекладати Біблію французькою мовою.

Значний вплив на розвиток протестантизму у Франції мало поширення ідей Лютера. У Південній Франції з’явилося чимало прихильників кальвіністського вчення, яких називали гугенотами (у перекладі — «товариші»). Проте більшість французів кальвінізм не підтримала. Населення півночі країни, у тому числі Парижа, залишалося прихильниками католицизму. На відміну від Німеччини, католицька церква у Франції підкорялася королю та була символом національної єдності країни.

Король Франциск І тривалий час не чинив перешкод поширенню реформаційних ідей. Проте в середині 1530-х рр. він почав переслідувати протестантів. У 1535 р. було заарештовано 300 протестантів і 35 засуджено до спалення. Із 1540 р. в країні розгорнула діяльність інквізиція. Новий король Генріх II у перший рік свого правління створив для боротьби проти кальвіністів спеціальну «Вогняну палату», яка за перші три роки діяльності ухвалила 500 звинувачувальних вироків. Однак це не могло зупинити поширення реформаційних ідей у Франції.

Причини й початок громадянських війн. У 50—60-х рр. XVI ст.

Франція зазнавала тяжкої кризи. Розрахунки французьких дворян на воєнну здобич, нові землі та посади внаслідок Італійських війн не виправдалися. До того ж «революція цін» призвела до різкого зменшення їхніх прибутків. У цій ситуації реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишався вірними королю й католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння супротивників.

Однак більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії. Усі вони спиралися на підтримку інших держав. Між цими двома угрупованнями й розпочалися війни, які тривали 36 років (1562—1598 рр.) і отримали назву гугенотських (релігійних), або громадянських війн. Причинами війн було загострення релігійної боротьби між католиками й кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції у 50—60-х рр. XVI ст.

Напередодні війни французький уряд намагався проводити політику віротерпимості. Проте примирити ворогуючі сторони не вдалося.

Процесія Священної Ліги на Гревській площі в Парижі. XVI ст.

Герцог Гіз

Катерина Медичі

Варфоломіївська ніч. 1572—1584. Художник Франсуа Дюбуа

? Яку інформацію про Варфоломіївську ніч надає ілюстрація?

Приводом до війни стало вбивство гугенотів у містечку Вассі. Герцог Гіз 1 березня 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 особи та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопило полум’я війни.

Варфоломіївська ніч. Перші десять років війни не були особливо жорстокими. Обидва угруповання намагалися підкорити своєму впливу короля Карла IX (1560—1574 рр.). Його мати Катерина Медичі, підступна й хитра жінка, уміло маневрувала між католиками і гугенотами, намагаючись послабити їх у взаємній боротьбі. Вона переконала Карла IX, що гугеноти хочуть його вбити, та намовила католиків знищити всіх протестантських вождів, які зібралися в Парижі з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона із сестрою короля Маргаритою24 серпня 1572 р., у день святого Варфоломія.

Напередодні свята між другою та четвертою годинами ночі 24 серпня 1572 р. закалатав дзвін на Сен-Жерменській дзвіниці. Його підтримали всі церкви Парижа. Це стало сигналом для католиків.

Будинки гугенотів було заздалегідь позначено білими хрестами. Гугенотів убивали беззбройними й беззахисними, не жаліючи дітей і жінок. Різанина тривала ще кілька днів і в інших містах Франції. Протягом двох тижнів після Варфоломіївської ночі по всій Франції було знищено понад 30 тис. протестантів.

Наслідки Варфоломіївської ночі виявилися не такими, як очікувала Катерина Медичі. Гугеноти розгорнули боротьбу за зміну королівської династії та створили в 1576 р. на півдні Франції справжню гугенотську державу — Конфедерацію з окремими органами правління, податками, військом. Її очолив Генріх Наваррський.

Королем Франції після смерті Карла IX став Генріх III (1574— 1589 рр.). Відсутність у нього нащадків перетворювала Генріха Наваррського на найвірогіднішого кандидата на престол. Імовірність появи короля-гугенота спонукала католиків до активних дій. У 1585 р. було створено Лігу — федерацію католицьких міст. На чолі Ліги став Генріх Гіз, який висунув претензії на французьку корону. Країна розкололася на дві частини: гугенотський південь і католицьку північ. Обидві частини вели боротьбу між собою й водночас виступали проти короля.

Завершення громадянських війн. Король Генріх III виявився неспроможним контролювати ситуацію. Генріх Гіз вимагав від короля позбавити Генріха Наваррського права на наступництво престолу. Король у відповідь оголосив про розпуск Ліги і викликав до Парижа війська. Гіз підняв народ Парижа на боротьбу проти короля. Повстанці успішно протидіяли військам. Король Генріх III уклав союз із гугенотами і з їхньою допомогою здобув Париж. Проте невдовзі його було вбито фанатиком-лігістом, який сховав отруєний ніж під чернечою рясою. У Франції встановилося безвладдя. Король Іспанії Філіпп II і Папа Римський обговорювали можливість обрання королем Франції іспанського принца.

Налякані ситуацією в країні дворянство та буржуазія погоджувалися визнати королем Генріха Наваррського, але вимагали від нього прийняти католицизм. Генріх відповів на це словами, що відразу стали крилатими: «Париж вартий меси!» (меса — католицька церковна відправа), і погодився стати католиком. У 1594 р. він коронувався під ім’ям Генріха IV (1594—1610 рр.).

Гугенотські війни завершилися виданням у 1598 р. Нантського едикту. Католицизм визнавався панівною релігією, але гугеноти отримали дозвіл вільно сповідувати свою віру та утворювати релігійні громади в усіх містах, окрім Парижа. Вони могли обіймати будь-які державні посади. Як гарантію здійснення цієї угоди гугеноти зберігали на півдні 200 фортець із гарнізонами та 25-тисячну армію. Значення Нантського едикту полягало в тому, що він поклав край війнам між гугенотами і католиками, надав гугенотам свободу віросповідання та її гарантії.

Піднесення Франції за Генріха IV. Генріх IV отримав у французів прізвисько «добрий король». За період його правління було наведено лад у господарстві країни, яке занепало за період війн, введено нагляд за збиранням податків, податки з населення впорядковано і зменшено. Французи запам’ятали вислів короля про те, що добробут у Франції настане тоді, коли в кожного селянина в неділю в горщику варитиметься курка.

Наведення ладу у збиранні податків та здійснення заходів, спрямованих на відбудову і розвиток економіки, були насамперед пов’язані з діяльністю першого міністра Франції Максимільяна де Бетюна Сюллі (1560—1641). Сюллі вважав, що відновити економіку Франції можна лише за сприяння розвитку сільського господарства.

Уряд Генріха IV приділяв велику увагу й розвитку промисловості. Ремісників було звільнено від обмежень, що накладали цехові статути, створено сприятливі умови для мануфактурної промисловості. Увезення іноземних промислових виробів було обмежено, а вивезення власної сировини заборонялося. Для розширення виробництва із королівської скарбниці власникам мануфактур навіть надавалися субсидії. З’явилися привілейовані королівські мануфактури, що виготовляли шовк, фаянсові вироби, парфуми. Політика, яку здійснював для відродження економіки Франції уряд Генріха IV, мала характер меркантилізму та протекціонізму (захисту) власних виробників.

Свою зовнішню політику Генріх IV спрямовував на успішний розвиток заморської торгівлі. За його підтримки було відкрито Східноіндійську торговельну компанію. У 1604 р. розпочалася колонізація французами Канади — тут було створено першу колонію.

Головними ворогами Франції у Європі Генріх IV вважав іспанських і німецьких Габсбургів. Він намагався протидіяти спробам іспанського короля Філіппа II придушити Реформацію, розуміючи, що посилення Іспанії зачіпатиме інтереси Франції. Вважаючи війну з Габсбургами неминучою, Генріх IV і Сюллі активно готувалися до неї. Проте невдовзі короля було вбито: 14 травня 1610 р. Генріх IV загинув від кинджала фанатичного католика Франсуа Равальяка.

Меркантилізм — економічна політика доби становлення капіталізму, що характеризувалася активним втручанням держави в господарське життя, стимулюванням зовнішньої торгівлі, колоніальними пограбуваннями і торговельними війнами.

Убивство Генріха IV

Висновки

У XVI ст. у Франції розпочалося формування абсолютної монархії, яка досягла вершини свого розвитку в другій половині XVII ст.

У ранній Новий час унаслідок змін у структурі дворянства воно поділилося на старе дворянство («дворян шпаги») і нове дворянство (звичайні дворяни і «дворяни мантії»).

Поширення у Франції ідей Реформації викликало в країні глибокий розкол між її прихильниками та противниками, який спричинив тривалі громадянські війни.

Генріх IV швидко відновив зруйноване тривалими війнами господарство Франції, посилив свою владу і міжнародний авторитет країни.

Запитання і завдання

1. Що таке абсолютизм? 2. Кого називали «дворянами мантії»? 3. Як у Франції називали прихильників кальвінізму? 4. Скільки років тривали громадянські війни? 5. Коли було видано Нантський едикт? 6. Що таке меркантилізм?

7. Які факти підтверджують формування у Франції абсолютизму? 8. Які зміни відбувалися у французькому суспільстві у XVI — першій половині XVII ст.? Чим вони були обумовлені? 9. Як відбувалося поширення реформаційних ідей у країні? 10. Якими були причини і привід громадянських війн? 11. Які події отримали назву «Варфоломіївська ніч»? Якими були наслідки цих подій? 12. Як завершилися громадянські війни в країні? 13. Дайте оцінку діяльності короля Генріха IV.

14. Складіть у зошиті таблицю «Розвиток Франції за правління Генріха IV».

Внутрішня політика	Зовнішня політика

15. Деякі дослідники вважають французького короля Генріха IV одним із великих політиків світу всіх часів. Чи поділяєте ви цю характеристику? Поясніть свою думку.