Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 6. Церковне життя в XVI ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: характеризувати розгортання реформаційних і контрреформаційних рухів на українських землях; оцінювати значення діяльності православних братств; визначати особливості становища православної церкви; пояснювати поняття і терміни «церковні братства», «протестантизм», «право патронату», «аріанство».

1. Яким було становище православної церкви на українських землях у складі Польського королівства й Великого князівства Литовського в другій половині XIV — XV ст.? 2. Коли єдина для східнослов'янських земель Київська митрополія розділилася на Московську й Київську?

Становище православної церкви. Період XVI ст. дослідники називають темною добою в історії української православної церкви. Тоді церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували важливі причини, які викликали глибоку кризу церковного життя. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату, або «право подавання». Відповідно до нього питання призначення на митрополичу та єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.

Правом патронату щодо православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало у праві власності на засновані ними церкви й монастирі в їхніх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом подавання». У зв’язку із цим життя церковної громади залежало від віросповідання власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, обмінювали, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.

Хрестовоздвиженська церква, місто луцьк. Сучасний вигляд

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів не допускали до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духовенство, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духовенство негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. У XVI ст.

Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. Із поширенням у Європі реформаційних ідей пов’язані початок пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.

У 30—40-х рр. XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких вчень був кальвінізм. Засновник вчення Жан Кальвін вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На території України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них приєдналися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму — лютеранство — на території України поширення не набула.

Протестантизм — один із найбільших (поряд із католицизмом і православ'ям) напрямків у християнстві, який виник у період Реформації в XVI ст. Його початковими формами були кальвінізм, лютеранство та англіканство.

У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — напрямок у протестантизмі, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю.

Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. За підрахунками історика М. Грушевського, на українських землях існувало близько 100 невеликих протестантських громад, створених, як правило, шляхтою, і далеко не завжди українською.

Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до власних потреб.

Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації.

Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556—1561 рр. на Волині українською мовою було створено Пересопницьке Євангеліє.

У 60-х рр. XVI ст. в Україні набувала поширення Контрреформація — рух, розпочатий католицькою церквою для боротьби з Реформацією.

У 1569 р. за підтримки польської влади на землях України розпочало діяльність «Товариство Ісуса» (Орден єзуїтів). Завдяки наполегливій діяльності єзуїтів, підтримуваних польською владою, їхніми прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули на католицизм (Радзивілли,

Хоткевичі, Сапеги). У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, які мали досить високий рівень викладання.

Водночас вони сприяли поширенню католицизму.

Євангеліст Іоанн

Із Прохором. Мініатюра з Пересопницького Євангелія. 1556—1561 рр.

Церковні братства — релігійні та культурно-просвітницькі товариства, що створювалися православними міщанами при церковних парафіях України в XV—XVII ст.

Ставропігія — автономна (незалежна) православна церковна одиниця, яка підпорядковується не місцевим ієрархам, а безпосередньо патріарху й користується спеціальними правами.

Церковні братства. У XV—XVII ст. на українських землях розгортався братський рух, пов’язаний із діяльністю створюваних православними міщанами церковних братств.

Спочатку православні міщани, створюючи братства за зразком ремісничих цехів, керувалися благодійницькою метою — дбати про побудову й обслуговування церкви, влаштовувати доброчинні обіди для бідних, готувати церковні урочистості, допомагати хворим тощо.

У XVI ст. в умовах розгортання насильницького покатоличення й національного гноблення православних українців діяльність братств зазнала змін. Вони стали виступати захисниками прав православного населення. Члени братства зверталися зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилали делегації з проханнями до короля. Водночас братства прагнули очистити церкву від осіб, не гідних духовного звання, й оновити її. Вони також займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, організовували бібліотеки.

Перші братства — Благовіщенське (1542 р.) та Миколаївське (1544 р.) — виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. За правом ставропігії воно безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріарху, а не місцевим православним єпископам. Львівське братство мало право зверхності перед іншими братствами та контролю над духовенством. Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював московський друкар Іван Федоров. Близько 1585 р. в місті з’явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків, що утримувалася коштами братчиків. Братство організувало у Львові шпиталь-притулок для непрацездатних, спорудило Успенську церкву. Діяльність Львівського Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

Висновки. У XVI ст. православна церква на українських землях перебувала в кризовому стані.

Поширення реформаційного руху стало поштовхом до розвитку релігійного вільнодумства в Україні й виходу частини віруючих із традиційних церков.

У 60-х рр. XVI ст. в Україні набула поширення Контрреформація — рух, розпочатий католицькою церквою для боротьби з Реформацією.

Діяльність братств допомагала православним міщанам протистояти релігійно-національним утискам, сприяла національному й культурному пробудженню українського суспільства.

Запитання та завдання

I. Як дослідники називають період XVI ст. в історії української православної церкви? 2. Як впливало на розвиток православної церкви право патронату? 3. Як поширення протестантизму в Україні вплинуло на проникнення сюди католицизму? 4. Коли було видано Пересопницьке Євангеліє? 5. Що таке церковне братство? 6. У чому полягало право ставропігії львівського братства?

7. Охарактеризуйте становище православної церкви в XVI ст. 8. Як вплинуло на релігійну ситуацію в Україні поширення тут реформаційних та контрреформаційних рухів? 9. Охарактеризуйте діяльність православних братств. 10. Складіть розгорнутий план за темою «Церковне життя в Україні в XVI ст.».

II. Сформулюйте аргументи «за» і «проти» релігійного порозуміння між католиками та православними. Якою, на вашу думку, мала бути роль влади в цьому процесі?