Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 42—43. Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: розповідати про розвиток Січі й півдня України в другій половині XVIII ст.; пояснити причини ліквідації царською владою Запорозької Січі та Кримського ханства; визначити місце Запорозької Січі в історії України; розкрити долю запорожців після ліквідації Січі.

1. Унаслідок яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ? 2. Яку роль відігравала Запорозька Січ у подіях української історії?

Адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. Нова (Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (1734—1775 рр.). Навколо Січі розташовувалися землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти (пізніше їхня кількість зросла до восьми: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська паланки).

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралася один раз на рік на Загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення старшини.

Паланковий устрій запорозьких «вольностей»

Адміністративно-територіальний поділ Запорожжя на паланки

До складу запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. XVIII ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків.

Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожний козак, який мав певне майно та був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і заснувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

Освоєння нових земель. Нова Січ значно відрізнялася від Війська Запорозького попередніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що базувалася на передових господарських засадах, які нагадували фермерське господарство. Однак разом із тим виникли й нові труднощі.

На Запорожжя тікали, щоб не працювати на панів і жити «по-людськи». Проте XVIII ст. війни не приносили козакам такого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козаку доводилося ставати до роботи. Господарем його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана.

Тепер на Запорожжі не було давньої єдності й братерства. Це послаблювало можливість козацької республіки чинити опір наступу імперської влади.

Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі ставали повстання незаможних козаків і зворотні хвилі втікачів. Вони переселялися на засновані російським урядом «слободи». Це руйнувало ізсередини всю соціальну систему Нової Січі.

Одночасно із цим козацька старшина була неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запорозького низового Петро Калнишевський (1690—1803 рр.).

П. Калнишевський

Петро Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Луб'янського полку. Кошовим отаманом він обирався десять років поспіль. П. Калнишевський докладав чимало зусиль, щоб уникнути залежності Січі від російської корони. Він тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Опікувався культурним піднесенням краю. Його коштом було збудовано п'ять церков і соборів, придбано значну кількість церковних книг та начиння як в Україні, так і в Єрусалимі.

Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину. Особливо відзначився в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., під час якої командував Військом Запорозьким. За це російський уряд нагородив П. Калнишевського золотою медаллю. Після зруйнування царськими військами Нової Січі П. Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини II засланий до в'язниці Соловецького монастиря. Понад 25 років останній кошовий Січі провів у жахливих умовах одиночної камери. За указом імператора Олександра І він був звільнений із в'язниці, але за власним бажанням залишився в монастирі, де й помер у віці 113 років.

За розпорядженням кошового всіх селян-утікачів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. Їх розселяли «слободами» на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого гетьманування Калнишевський заснував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак для того щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було недостатньо.

Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави з абсолютною владою монарха, якою була Російська імперія, козацька республіка не могла проіснувати довго.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції він не зміг.

У 40—60-ті рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя та Гетьманщини й перешкоджало втечам сюди селян. У 1752 р. у північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов’яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.

У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень. На заперечення запорожців уряд імперії не зважав.

Ліквідація Запорозької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками;

побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією;

загроза здобуття Запорожжям незалежності;

недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря;

прагнення російських землевласників долучити до своїх володінь землі Запорожжя;

загроза перетворення Запорожжя на осередок національно-визвольної боротьби українців;

перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на перешкоду для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Козацька ікона «Покрова» із зображенням останнього кошового отамана П. Калнишевського

Остання рада на Січі. Художник В. Ковальов

 

Відповідна нагода для розв’язання Росією запорозької проблеми виникла після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза нападів татар, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції відкинули не розглядаючи.

Після завершення російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал П. Текелій несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя та рушили на Січ. У козаків це не викликало жодної підозри. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар вчорашні союзники сьогодні збираються знищити Січ.

4 червня російські війська непомітно зняли вартових та оточили січову фортецю. Звістку про намір П. Текелія козаки зустріли з обуренням. Вони хотіли дати бій противникам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина переконала козаків не чинити опору. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі гарнізон із 2 тис. козаків склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалося роздавання земель царським вельможам.

Історична доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Нову Січ зруйнували, однак січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожці могли вступити до кінних полків. В іншому разі козаки мали повернутися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі, отримавши землю для заняття землеробством. Чимало колишніх запорожців стали господарювати у своїх рідних степах. Проте не минуло й двох років, як вони пошкодували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи уваги на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи навіть перетворювали їх на кріпаків.

Історична доля нащадків запорозьких козаків

Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тис. осіб) після ліквідації Січі подалася в турецькі володіння. Вони просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію та надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ.

Чимало козаків переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього розселення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиси. Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинилися тут, заснували Банатську Січ.

Така ситуація занепокоїла російський уряд. Замість знищення запорозького козацтва й перетворення його на регулярне військо новостворена Задунайська Січ стала продовжувачем традицій запорожців, перетворилася на вогнище небезпеки для Росії.

В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити Військо вірних козаків, перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити запорозькі порядки: козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак служити імперії погодилися лише 12 тис. колишніх запорожців.

Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. Напередодні російсько-турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців до війни, запевняла: «Ми вважаємо (запорожців) найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому вчинимо». У війні Росії з Османською імперією запорожці взяли найактивнішу участь.

До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії в глиб України. Зокрема, на початку червня запорожці раптово атакували очаківську флотилію турків у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й примусили ворога відступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковом. Важливим був успіх козацької флотилії з 19 чайок, яка в дельті Дунаю розгромила турецьку флотилію, захопивши сім великих і багато дрібних суден. Запорожці уславилися при штурмі Бендер, рейдах на Тульчу, Ісанчу тощо. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. Вдячна Катерина II запевняла, що ніколи не забуде заслуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а... й поглиблені будуть». Уже незабаром козаки переконалися у правдивості цих слів.

У 1774 р. був підписаний Кючук-Кайнарджийський договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, а Кримське ханство проголошувалося незалежним.

Знову про запорожців згадали під час війни 1787—1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. шість полків козаків-чорноморців оволоділи Хаджибеєм (майбутнє місто Одеса).

Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадаг козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були у складі турецької армії, допомогли своїм товаришам у розгромі турків.

Згідно з договором, підписаним у Яссах, кордоном між Туреччиною та Росією ставала річка Дністер.

Штурм Ізмаїла. Козаки на човнах долають Дунай і завдають туркам удару з тилу Спираючись на наведену ілюстрацію, складіть розповідь про участь козаків у російсько-турецьких війнах.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності в межиріччі Дністра й Південного Бугу. Проте це занепокоїло царський уряд, і козаків було вирішено відправити подалі з України. Проте в 1792 р. їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де заснували Кубанське козацьке військо, що проіснувало до 1920 р.

Історичне значення Запорозької Січі. Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам’яті українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, та обороною південних кордонів України. Вони були на чолі національно-визвольної боротьби українського народу. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного й культурного життя українців. Разом із тим наявність Січі була тим чинником, який стримував закріпачення українських селян, оскільки саме в запорозьких степах збиралися втікачі з усієї України. З’явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежилися. Ними були створені нові форми соціального, політичного та економічного життя.

Для українського народу запорожці були й залишаються уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність Батьківщини.

Кримське ханство у XVIII ст. Ліквідація Кримського ханства. Остаточно доля кримськотатарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни 1768—1774 рр. За Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернення в 1776 р. татарського уряду до Росії, у якому він відмовлявся від її підтримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного російського війська. Новим ханом було проголошено Шагін-Гірея, який утримував владу завдяки росіянам.

Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання соціально-економічної кризи в ньому. За наказом імператриці російський полководець О. Суворов силою виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Греки й вірмени становили майже все торговельно-ремісниче населення півострова та були основними платниками податків до ханської скарбниці.

У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для поширення своєї влади на півострові.

Останній хан Шагін-Гірей був змушений зректися влади та виїхати до Туреччини. Оволодівши Кримом, Катерина II стала відбирати кращі землі й дарувати їх дворянам і чиновникам. Кримських татар витісняли на неродючі землі. Це призвело до катастрофічних наслідків у демографічному стані населення півострова. За наступне століття населення Криму скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому більшість складалася з нових переселенців.

З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії (1783 р.)

Перетворення Криму на вільну і незалежну область не спричинило спокою для Росії, а перетворилося для неї на нові турботи зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того щоб зберегти її, нам потрібно... виснажувати свої війська важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Приймаючи до відома всі ці обставини, Ми прийшли до рішення... зробити у майбутньому кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією Російської держави.

Яким був офіційний привід для ліквідації ханства?

Освоєння Півдня України. Заснування нових міст. Унаслідок перемог Росії у війнах із Туреччиною (1768—1774, 1787—1791 рр.) і ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) утворився масив відносно вільних земель, які Російська імперія стала активно колонізувати. Російський уряд використовував стосовно цих земель назву «Новоросія». Для позначення цього регіону виникла також назва «Південна Україна», адже більшість поселенців у цьому краї становили українці.

Із земель, що були приєднані до Російської імперії впродовж ХVІІІ ст., Південь України був найпривабливішим. Надзвичайна родючість причорноморських степів обіцяла в майбутньому великі прибутки, тим більше, що цьому сприяла загальна економічна ситуація в Європі. В організації колонізації цих земель Російською імперією на початковому етапі вагому роль відіграв Григорій Потьомкін (1739—1791 рр.).

Григорій Потьомкін — князь Таврійський, генерал-фельдмаршал, російський діяч зі Смоленщини. Брав участь у палацовому перевороті 1762 р., унаслідок якого до влади в Російській імперії прийшла Катерина ІІ. Був її фаворитом і, як стверджували сучасники, єдиною людиною, яка мала на неї вплив. Із 1774 р. правитель Півдня України, із 1777 р. — імператорський намісник. Був одним з ініціаторів ліквідації Запорозької Січі, але війни з Туреччиною переконали його в необхідності відновити козацтво. У 1790 р. Г. Потьомкін отримав титул «великого гетьмана катеринославських і чорноморських козацьких військ».

Нові землі активно роздавалися російським дворянам, сюди на пільгових умовах залучалися переселенці. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Щоб заохочувати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні на тиждень (замість чотирьох-п’яти). Із 1786 р. основну частину переселених селян складали українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани та представники інших народів, які залучалися російським урядом як колоністи.

У XVIII ст. на Півдні України з’явилося чимало нових міст. Їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів. Нові міста засновувалися переважно на місці фортець. Зокрема, Єлисаветград (нині Кіровоград), Новомиргород і Новоархангельськ утворилися з фортець, що були закладені в 40—50-х рр. XVIII ст.

У 1770 р. розпочалося будівництво Дніпровської оборонної лінії. На основі її укріплень виникло кілька міст, у тому числі Олександрівськ (нині Запоріжжя).

У 70-х рр. XVIII ст. на місці козацької слободи Половиці розгорнулося будівництво Катеринослава (сучасного Дніпропетровська).

На узбережжі Чорного й Азовського морів постали великі міста-порти. У 1778 р. біля гирла Дніпра було засновано Херсон, у гирлі річки Інгул — Миколаїв. У 1795 р. на місці турецької фортеці Хаджибей (Єні-Дунья) розпочалося будівництво Одеси. На Азовському морі було засновано великий порт Маріуполь.

Г. Потьомкін

Також у 1794 р. було засновано ряд важливих міст у Криму: Севастополь, Сімферополь та Євпаторія. Усі вони постали на місці татарських поселень Ахтіар, Ак-Мечеть (Акмеджид) та Гезлеве. Севастополь розбудовувався як головна воєнно-морська база Росії на Чорному морі і разом із Миколаєвом становив окрему адміністративну одиницю.

До кінця ХVIII ст. на Півдні України налічувалося близько 30 міст. Ці нові міста із часом стали провідними економічними центрами України та всієї Російської імперії.

Міста, засновані царським урядом на Півдні України у другій половині XVIII ст.

Рік заснування

Місто

1754

Олександрія, Єлисаветград

1764

Новоархангельськ

1770

Олександрівськ

1774

Берислав

1776

Катеринослав

1778

Херсон

1779

Маріуполь

1780

Павлоград

1782

Нікополь

1784

Севастополь (Ахтіар), Сімферополь (Ак-Мечеть), Євпаторія (Гезлеве)

1788

Миколаїв

1792

Тирасполь

1795

Одеса, Овідіополь (Аджидере), Ольвіополь, Вознесенськ (Соколи)

Висновки. Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі Півдня України й Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно опинилися під владою Російської імперії, яка почала активно колонізувати цей край.

У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство.

Запитання та завдання

1. Яку назву мала остання Запорозька Січ? Скільки років вона проіснувала? 2. Хто був останнім кошовим отаманом Січі? Чим він уславився? 3. Як проявили себе козаки під час російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.? 4. За умовами якого договору Північне Причорномор'я увійшло до складу Російської імперії? 5. У якому році було ліквідовано Запорозьку Січ? 6. Коли було ліквідовано Кримське ханство? 7. Які міста постали на Півдні України в другій половині XVIII ст.?

8. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний поділ земель Нової Січі. 9. Як відбувалося освоєння земель Запорожжя впродовж другої половини XVIII ст.? 10. Наведіть факти, які свідчать про поступове обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. 11. Розкажіть, як було ліквідовано Запорозьку Січ. Якими були причини цих дій? 12. У чому полягає значення Запорозької Січі для історії України?

13. Наведіть факти, які дають підставу стверджувати, що українські козаки відіграли вагому роль у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. 14. Складіть план за темою «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.» та підготуйте за ним розповідь.

15. Запорозька Січ неодноразово зазнавала руйнувань. Чому після подій 1775 р. вона вже не змогла відновитися в попередньому вигляді на українських землях?