Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 34—35. Лівобережна Гетьманщина наприкінці XVII ст. Початок гетьманування І. Мазепи

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: розкрити умови Коломацьких статей і обставини їх укладення; охарактеризувати постать І. Мазепи та початок його гетьманування; з’ясувати становище Гетьманщини наприкінці XVII — на початку XVIII ст., її роль у війні з Туреччиною (1687—1700 рр.).

1. Яку політику проводив гетьман І. Самойлович? 2. Як виникла та розвивалася Слобідська Україна? 3. Якими були наслідки Руїни для Правобережжя?

Адміністративно-територіальний і соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини. Розвиток господарства. У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але незмінним залишався полково-сотенний устрій, започаткований Б. Хмельницьким. У Гетьманщині після обрання І. Виговського утвердилася республіканська форма правління, яка вже незабаром стала республікансько-олігархічною. Змінилася й форма державного устрою. У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворилася на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складалася з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини та Запорожжя. У першій половині 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, устрій у первинному вигляді зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало десять полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні.

Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об'єднання) — союз окремих суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.

Соціальна структура українського суспільства в другій половині XVII ст.

Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалося лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада належала гетьману. У той самий час відновилася практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль Старшинської ради, яка регулярно збиралася та вирішувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. осіб, у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч. Запорожжя могло виставити кілька тисяч козаків. Армія складалася з піхоти, кінноти та артилерії. Вагому частку у війську складали підрозділи найманців.

Від кінця 50-х рр. XVII ст. посилилося втручання Московії у внутрішні справи козацької України для того, щоб зменшити повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральної старшини і полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духовенства. У 1722 р. замість Малоросійськогоприказу було утворено Малоросійську колегію. Із кінця 50-х рр. XVII ст. розпочалося впровадження воєводської системи правління.

Після Національно-визвольної війни соціальна структура козацької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духовенство. Українська шляхта фактично злилася з козацькою старшиною. Наприкінці XVII ст. селяни, міщани, козаки стали втрачати здобуті ними соціальні й майнові права.

Незважаючи на зміни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно поділялося на привілейовані та непривілейовані верстви. До привілейованих і напівпривілейованих прошарків належали старшина, шляхта, духовенство, козаки, міщани. Непривілейованим станом суспільства були селяни. У межах кожного стану існував ще й майновий поділ.

Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему землеволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель, оскільки основою господарства залишалося землеробство.

У результаті Національно-визвольної війни селянство отримало козацькі вольності. Землі й угіддя, якими користувалися селяни, із займанщиною включно вони вважали своєю власністю. Оскільки козацька держава проголосила своїми володіннями всі землі старостів, вигнаних магнатів і шляхти, католицьких храмів, які перейшли до Військового скарбу, то селяни й держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях Військового скарбу, почали називатися вільними військовими селами. Їхні жителі могли продавати, купувати, дарувати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони підпорядковувалися державі, на користь якої виконували повинності й виплачували податки.

Україна в 1687—1727 рр.

Землі козаків не підпорядковувалися Військовому скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби вони виключалися з козацького стану та втрачали право на землю. Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків зберігалися й колективні форми — земельні володіння сільських громад. У власності громад були переважно угіддя. Орні землі переходили в приватне володіння. На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася із царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння. Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань Національно-визвольної війни та відновлювалося велике землеволодіння. Новими землевласниками ставала козацька старшина, яка використовувала працю залежних селян.

У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостерігалося піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відігравало землеробство. Старшинські, монастирські господарства та господарства заможних козаків вирощували товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплі. Товарного характеру поступово набували садівництво й городництво. Важливе місце в господарстві посідало і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней. У господарстві старшин, заможних козаків переважала наймана праця, але все частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. Наприкінці XVII ст. панщина поступово набувала постійного характеру.

У цей час швидко розвивалися й міста, перетворюючись на центри ремесла, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб, мали магдебурзьке право, менші — ратушне. Поступово ремесло набувало рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники почали використовувати вільнонайману працю. Виникали та розвивалися розсіяні мануфактури.

Спостерігався й розвиток торгівлі, формувалися центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером стала Московська держава.

Обрання І. Мазепи гетьманом. Коломацькі статті. Влітку 1687 р. на річці Коломак (притока Ворскли), де після невдалого Кримського походу отаборилося московсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687—1709 рр.).

Іван Мазепа народився близько 1640 р. в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви в сім'ї українського шляхтича. Молодість Мазепи припала на роки Національно-визвольної війни та Руїни. Він здобув блискучу європейську освіту в Києво-Могилянському та Варшавському єзуїтському колегіумах.

Служив при дворі польського короля Яна Казимира, виконуючи важливі дипломатичні доручення. Вивчав артилерійську справу у Франції, Німеччині, Нідерландах та Італії. Згодом опинився в оточенні гетьманів П. Дорошенка та І. Самойловича. Відвідуючи в службових справах Москву, налагодив тісні стосунки з впливовими особами, наближеними до царя. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.

Мазепа підписав і новий українсько-московський договір — Коломацькі статті. Вони в цілому повторювали текст Глухівських статей 1669 р., але до них додали деякі нові пункти, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою прав України. Основні положення Коломацьких статей:

Декларативне підтвердження 30-тисячного козацького реєстру, прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема звільнення маетностей від державного оподаткування).

Заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя.

Гетьману заборонялося самостійно здійснювати дипломатичні відносини з іншими державами, а також він був зобов’язаний дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (тобто не мав права робити спроби повернути під свою владу Правобережжя).

Гетьман був зобов’язаний за наказом царя виставляти козацькі війська проти Криму й Туреччини.

У містах Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин й Остер, як і раніше, розташовувалися московські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини Батурині — московський стрілецький полк для контролю над гетьманом.

Запровадження спеціального пункту, який пояснював відносини між Гетьманщиною та Московською державою: Гетьманщина оголошувалася складовою єдиної держави московського царя.

Забезпечення вільного переходу з Московської держави в Україну.

Гетьманський уряд був зобов’язаний «народ малоросійський всілякими заходами і способами з великоросійським народом з’єднувати й приводити до міцної згоди через шлюби та інші дії...».

Звістка про підписання Коломацьких статей стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, деяких убивали. Новообраний гетьман І. Мазепа закликав населення не чинити самосуду й обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує заведені за І. Самойловича податки. Повстання було придушене.

Гетьман І. Мазепа

Другий Кримський похід 1689 р. Азовські походи 1695—1696 рр.

Досягнувши певної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа мав брати участь у подальших військових діях проти Криму. Насамперед треба було побудувати «городки» понад річкою Самарою й заселити їх. Ці «городки» мали стати опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захищати Гетьманщину від набігів татар. Будівництво викликало конфлікт із Запорожжям. Щоб його владнати, І. Мазепа надіслав на Запорожжя тисячу золотих.

Навесні 1689 р. відбувся другий Кримський похід під керівництвом В. Голіцина та І. Мазепи. 100-тисячне московське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. До війська приєдналися й гетьманські полки. Примушуючи татар відступати, військо підійшло до стін Перекопа. Однак через брак води й харчів йти у глиб Криму В. Голіцин не наважився та повернув назад. Фактично похід завершився провалом.

Згодом І. Мазепа разом зі старшиною прибув до Москви, щоб представитися царям Івану V і Петру I. У цей час у Москві стався палацовий переворот, здійснений прихильниками Петра І. Мазепа збагнув, що він може втратити булаву, і не гаючи часу прибув до Петра, аби засвідчити свою лояльність і завоювати довіру.

Нагородна медаль козакам за участь у російсько-турецькій війні

Облога Азова московськими військами. 1696 р.

Повернувшись із Москви, І. Мазепа почав здійснювати заходи зі зміцнення своєї влади та впорядкування відносин у Гетьманщині.

У цей час війна з Туреччиною та Кримом тривала. Упродовж 1690—1694 рр. гетьманські полки брали участь у походах до району нижньої течії Дніпра та Очакова.

Попередній досвід доводив: щоб здобути Крим, потрібно контролювати узбережжя Чорного моря. Тому в середині 90-х рр. XVII ст. Петро І склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії одночасно на двох фронтах: у гирлі Дону, щоб здобути фортецю Азов, і в гирлі Дніпра. Перший похід Петра І в 1695 р. на Азов виявився невдалим через відсутність флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси й підкріплення морем. У той самий час дії І. Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося захопити Кизи-Кермен і Тамань.

У 1696 р. Петро І разом із козаками наказного гетьмана Якова Лизогуба здійснив другий Азовський похід, і за підтримки новозбудованого флоту місто було здобуте. Воєнні дії точилися поблизу Очакова, проте взяти його не вдалося. Війна з Туреччиною затягувалася. Це лягло важким тягарем на населення Гетьманщини, яке було змушене утримувати московську армію та споряджати козацькі полки.

У 1699 р. союзники Петра І, країни Священної ліги, уклали мир із Туреччиною в Карловцях. 30 липня 1700 р. між Московією та Туреччиною був підписаний Константинопольський мир, за яким Московія отримувала Азов на 30 років і частину узбережжя Азовського моря. Проте сторони зобов’язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермен і Тамань, але отримували право здійснювати промисли до морів.

Скориставшись війною, Петро І збудував фортецю на Кам’яному Затоні навпроти Січі для контролю над запорожцями.

Політика гетьмана І. Мазепи. На першому етапі гетьманування І. Мазепа дотримувався політики добрих відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки у воєнні походи. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й московські війська. За все це І. Мазепа отримував щедрі подарунки від царя. У 1700 р. І. Мазепа здобув найвищий орден — Андрія Первозванного, а також титул князя Священної Римської імперії.

Дзвіниця Софійського собору, Київ. Сучасний вигляд

У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на козацьку старшину й українську шляхту, прагнучи перетворити їх на привілейований соціальний стан. І. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського та монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). За роки свого гетьманування він видав понад тисячу універсалів про передачу старшині, монастирям і великим купцям у володіння сотні сіл із десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян в Україні та 20 тис. селян у Росії. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Крім того І. Мазепа здійснив перепис козацького стану, ускладнивши цим перехід до нього з інших суспільних станів.

Отримуючи у володіння поселення, старшина, шляхта й монастирі часто змушували козаків виконувати різні повинності, виписували їх із реєстру, перетворювали на підданих, відбирали землі (на початок 1730 р. малоземельні й безземельні селяни становили 40 %). Вони мали робити обов’язкові подарунки старшині (ральні), давати гроші й продукти на утримання адміністрації, пошти, школи тощо.

Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацького війська. У 1698 р. козаків було поділено на спроможних виконувати воєнну службу (виборних) і неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом був запроваджений і на Слобожанщині.

Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики І. Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Так, під його безпосереднім наглядом і керівництвом було споруджено 12 храмів. За гетьманування І. Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок І. Мазепи в розвиток архітектури й будівництва був настільки значним, що тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко».

Багато нових споруд з’явилося в Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіуму, у 1698 р. — Богоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софійського собору, до 1695 р. обнесено новим муром Києво-Печерську лавру.

Інший напрямок культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби були одними з кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками із цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш ніж церквами й монастирями опікувався Мазепа Києво-Могилянською колегією, сприяючи її перетворенню в 1701 р. на академію. У 1700 р. в Україні було засновано новий навчальний заклад — Чернігівський колегіум.

На думку дослідників, така цілеспрямована та всеохоплююча культурницька діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про зважену далекоглядну державну політику.

Висновки. Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни в ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана.

У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок козацької старшини, шляхти й вищого духовенства. Швидко зростало велике землеволодіння.

Протягом другої половини XVII ст. відбувався швидкий розвиток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення й освоєнням нових земель.

У 1687 р. новим гетьманом було обрано І. Мазепу. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творення імперії, а автономія козацької держави не входила в її плани.

І. Мазепа докладав величезних зусиль для створення еліти козацької держави, усіляко опікувався культурою та освітою, що сприяло духовному розвитку України.

Запитання та завдання

1. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління на лівобережжі? 2. Який вигляд у цей час мала соціальна структура українського суспільства? Які верстви були панівними? 3. Які чинники впливали на розвиток господарства лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини? 4. За яких обставин І. Мазепа став гетьманом? 5. Чиї інтереси захищав І. Мазепа у здійсненні внутрішньої політики? 6. Визначте мету й результат другого Кримського походу. 7. Якими були результати Азовських походів?

8. Охарактеризуйте Коломацькі статті 1687 р. Визначте їх відмінності від попередніх договорів. 9. За рахунок чого відбувалося формування великого землеволодіння в Україні? Якими були його основні форми? 10. Як ви вважаєте, чи сприяла економічна політика гетьмана І. Мазепи його популярності серед селян і козаків? 11. Як позначилася на становищі України війна Московії з Туреччиною в 1687—1700 рр.?

12. Порівняйте соціальний устрій лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 13. Покажіть на карті в атласі основні події війни Московії з Туреччиною. 14. Заповніть у зошиті таблицю «Політика І. Мазепи».

Напрямки політики

Здобутки, результат

   

15. Завдяки чому І. Мазепа зумів утриматися при владі в умовах палацових переворотів у Москві?