Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 11. Соціально-економічний розвиток українських земель

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: пояснювати, як відбувалося зростання магнатського землеволодіння на українських землях; визначати основні наслідки розвитку фільваркового господарства; розповідати про розвиток українських міст; аналізувати зміни, які відбулися в цей час у становищі селян і міщан; пояснювати поняття і терміни «латифундія», «товарне виробництво», «загородники», «комірники».

1. Назвіть особливості економічного життя українських земель у першій половині XVI ст. 2. Коли було укладено люблінську унію? 3. Якими були основні наслідки люблінської унії для українських земель? 4. Що таке фільварок?

Магнат — великий землевласник, представник аристократичної верхівки суспільства у ряді країн Європи (зокрема в Речі Посполитій, Угорщині, на українських і білоруських землях) у ранньомодерну добу.

Латифундія — велике приватне земельне володіння.

Зростання магнатського землеволодіння. У першій половині XVII ст. на українських землях швидко зростало магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало збільшення на західноєвропейських ринках попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. У Галичині розташовувалися маєтності Потоцьких, Собеських, Даниловичів, Одровонжів та інших у формі «ключів» — кількох сіл і містечок, що управлялися як єдиний господарський комплекс. У 1629 р. в Брацлавському воєводстві 80 % усіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, у Волинському воєводстві 75 % селянських господарств перебувало в латифундіях магнатів. Саме на Волині розташовувалася «Острожчина» — володіння князів Острозьких. Крім цього, володіння К.-В. Острозького на початку XVII ст. були в Брацлавському, Київському, Руському, Сандомирському, Краківському, Берестейському, Мінському, Новогрудському, Вітебському та Віленському воєводствах. У них налічувалося 620 населених пунктів, серед яких 38 міст. Проте найбільшими були волинські володіння князя.

На Лівобережжі своїми розмірами вирізнялися маєтності Вишневецьких із центром у Лубнах. До «Вишневеччини», як називали їх сучасники, наприкінці 30-х рр. XVII ст. входило 39,6 тис. селянських дворів, 56 міст і містечок. Усього у Вишневецьких, що мали також землі на Поліссі, Поділлі, Волині й Галичині, було майже півмільйона «підданих» — посполитих (селян) і міщан.

Великі земельні маєтності в інших місцевостях України мали також родини Збаразьких, Хоткевичів, Корецьких, Ружинських, Замойських та інших.

Замок Вишневецьких у лубнах (Полтавська область). Сучасний вигляд

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, укладення вигідних шлюбів, заселення окраїнних територій, дарувань із боку королів. Права магнатів на володіння землями затверджувалися королівськими грамотами.

Поширення фільварків. Розвиток товарного виробництва. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVII ст. вирощували зернові, влаштовували городи, ставили на відгодівлю волів, розводили птицю, займалися рибництвом.

Одночасно з поширенням фільварків розгортався процес освоєння окраїн, унаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя та Слобожанщину. Проте регіоном найбільш розвиненого землеробства залишалися Белзщина, Холмщина, Волинь, Західне Поділля й частково Галичина.

Із появою фільварків був пов’язаний розвиток товарного виробництва, за якого продукція виготовлялася не для власного споживання, а на продаж. Одночасно із цим значні суспільні зміни відбулися в середовищі магнатів і шляхти.

Із розповіді польського публіциста С. Старовольського про зміни, які відбувалися в середовищі шляхти в першій половині XVII ст.

За старих часів вважалося обов'язком селянина обробляти землю, а купця — займатися світськими справами. Шляхтич же віддавався рицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас нема вояків... зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Гданська, бо всі заможні торгують волами, кіньми, вином, медом... рибою. усяким хлібом. Усе, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують за найнижчими цінами і відправляють до міста. Туди ж вони посилають і свої продукти.

Які зміни відбулися в середовищі шляхти внаслідок розвитку товарного виробництва?

Упродовж першої половини XVII ст. в сільському господарстві українських земель зростало виробництво товарів на продаж. Із фільварків на ринки пани відправляли великі валки з різним зерном і виручали за його продаж значні суми грошей. У багатьох маєтках щорічно для продажу на ринку відгодовували 100—300 волів, в окремих фільварках зустрічалися кінські заводи. Вирощування породистих коней для потреб війська й знаті забезпечувало великі прибутки їхнім власникам.

Свідченням залучення магнатів і шляхти до товарного виробництва було зростання кількості млинів, крупорушок, гуралень, броварень, чинбарень тощо.

Розвиток міст. У цей період, як і раніше, на українських землях зростали старі міста й містечка та з’являлися нові. Зокрема, упродовж другої половини XVI — першої половини XVII ст. були засновані десятки нових міст і сотні містечок: Конотоп, Фастів, Гадяч, Миргород, Яготин, Умань, Бориспіль тощо. У 40-х рр. XVII ст. найбільшими за кількістю населення були Львів (15— 18 тис. осіб), Київ (15 тис. осіб), Меджибіж (12 тис. осіб), Біла Церква (10,7 тис. осіб). Однак типовими були міста з 2—3 тис. жителів. Від міст держава або магнати-власники отримували значні доходи (збори з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Деякі міста давали своїм власникам у 50 разів більше прибутку, ніж села, на місці яких вони виникли.

Міста, які належали державі (королівські), були адміністративними центрами й управлялися найчастіше на основі магдебурзького права. Проте більшість міст (близько 80 %) становили приватну власність або належали церкві. Так, із 206 міст у Київському воєводстві королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10. Окремі приватні й церковні міста також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Так, С. Конецпольському лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок.

Панорама львова. Гравюра А. Гогенберга. 1617—1618 рр. Перше друковане зображення міста

Про рівень господарського розвитку міст у той час свідчила кількість ремісників різних професій. У першій половині XVII ст. в українських містах існувало понад 300 ремісничих спеціальностей. Зростання міст зумовлювало збільшення кількості пекарів, різників, м’ясників, медоварів, пивоварів, гуральників, олійників, мірошників та інших.

У першій половині XVII ст. в розвитку міського ремесла з’явилися нові явища. У містах почала зростати кількість позацехових майстрів-партачів, насамперед за рахунок вихідців із сіл. У Львові в цей час вони становили понад 40 % усіх ремісників. Цехи намагалися боротися з ними, але найчастіше безуспішно. Крім того, партачів підтримували, виходячи з власних інтересів, шляхта й міська влада. Наприклад, у 1638 р. львівський староста замість дозволених йому цехом шести ремісників тримав понад 160 й отримував прибуток від їхньої праці.

На окремих підприємствах стали впроваджуватися машини, виникав поділ праці й використовувалася наймана праця, тобто розпочався перехід до мануфактурного виробництва. Наприклад, водяні колеса на початку XVII ст. застосовувалися на папірні у Брюховичах під Львовом, а поділ праці між найманими робітниками спостерігався там, де виробляли великі гармати й дзвони,— у майстернях Львова, Черкас, Остра, Білої Церкви.

Становище селян і міщан. Поширення фільварків на українських землях супроводжувалося скороченням селянських наділів, зростанням кількості малоземельних і безземельних селян. Одні з них користувалися половиною наділу, інші — чвертю. Найбіднішою частиною селянства були загородники (городники), що найчастіше мали лише один город (загороду), і комірники, які не мали навіть власного житла, хоча дехто з них тримав худобу.

Одночасно зі скороченням селянського землекористування зростала експлуатація селян. Відбувалося закріпачення селян, пани на власний розсуд визначали їм панщину, повинності й податки, розпоряджалися їхнім майном і навіть життям. Унаслідок цього селянин перетворювався на повністю безправний придаток фільварку, предмет дарування, продажу та купівлі.

Українські міщани

Упродовж XVII ст. різко погіршилося економічне, соціальне та правове становище селян у всіх регіонах України. Найважчим воно було в Берестейському, Підляському, Руському, Белзькому, Волинському, західній частині Подільського й на правобережжі Київського воєводств, де панщина селян-кріпаків сягала трьох—шести днів на тиждень. На середину XVII ст. в результаті безперервного закріпачення вільних селян в Україні залишилося дуже мало.

У містах із розвитком ремесла, промислів і торгівлі поглиблювалося соціальне розшарування. Патриціат дедалі більше збагачувався й керував усім міським життям. Він не допускав до участі в управлінні містами середній за майновим становищем прошарок міщан. У свою чергу, міщани прагнули звуження сфери впливу патриціату й розширення своїх прав. Зростала кількість збіднілих цехових майстрів, підмайстрів, учнів і партачів, незадоволених своїм становищем та обмеженнями в правах.

З опису умов життя селян Середнього Подніпров'я в 30—40-х рр. XVII ст. Г. Л. де Бопланом

Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу, повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей і качок перед Великоднем, Трійцею та Різдвом. До того ж мають возити своєму панові задарма дрова та відбувати багато інших робіт... Ще вимагають від них грошових податків. Крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усяких плодів,— а кожні три роки — і третього волика. Проте це ще не найважливіше, оскільки пани мають необмежену владу не тільки над іхнім майном, але й над іхнім життям; ось яка велика свобода польської шляхти (яка живе неначе в раю, а селяни ніби перебувають у чистилищі).

1. Якою була панщина селян? 2. Які податки й повинності стягувалися із селян? 3. Які факти свідчать про безправне становище селян?

У першій половині XVII ст. значну кількість міського населення становили козаки й жовніри військових залог. Перш за все це стосувалося міст і містечок Подніпров’я та Брацлавщини. Так, у 1616 р. в Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Чигирині, Черкасах, Богуславі, Переяславі в середньому було понад 75 % козацьких дворів.

Строкатим був національний склад жителів міст. Основну частину населення становили українці. Крім них у містах жили поляки, литовці, євреї, росіяни, білоруси, молдавани, угорці, вірмени, греки тощо. Заможні іноземці займалися торгівлею, орендою маєтків і промислів, викупом мит.

Збереглися різноманітні обмеження для жителів міст із православних українців. Зокрема, у 1620 р., за повідомленнями сучасника, у Львові той, «хто дотримується грецької віри і не перейшов в унію, не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех».

Населення міст зазнавало постійного гноблення. У королівських містах, навіть тих, що мали магдебурзьке право, міщани потерпали від свавілля королівської адміністрації. У приватновласницьких містах жителі були змушені відбувати панщину на полі, чистити ставки, зводити греблі, давати до війська вибранців із відповідним спорядженням, будувати, ремонтувати й охороняти замки тощо. Власники міст і містечок часто віддавали їх в оренду й заставу, а фактично — на пограбування й розорення. Багато лиха завдавали магнатські чвари і свавілля шляхетських військ, що супроводжувалося пограбуваннями та насильством.

Висновки. В умовах панування Речі Посполитої на українських землях з’явилися величезні земельні володіння магнатів і шляхти.

У сільському господарстві провідним виробником товарної продукції стали фільварки.

Упродовж першої половини XVII ст. зростала кількість міст та їх населення.

Унаслідок поширення фільварків становище переважної більшості українських селян погіршилося.

Широкі маси міського населення потерпали від свавілля королівської адміністрації або власників міст, а також від національно-релігійних утисків.

Запитання та завдання

1. Що таке латифундія? 2. Назвіть імена магнатів, які мали великі маєтності в Україні. 3. Яке виробництво називається товарним? 4. Яким був відсоток міщан у складі українського населення в 40-х рр. XVII ст.? 5. Яке місто в першій половині XVII ст. було в Україні найбільшим за кількістю населення? 6. Від кого залежала більшість українських міст? 7. Скільки ремісничих спеціальностей існувало в цей період? 8. Хто такі загородники

й комірники? 9. У яких регіонах України виникали міста й містечка зі значною кількістю козаків у складі населення?

10. Як відбувалося зростання магнатського землеволодіння на українських землях? 11. Якими були причини й наслідки поширення фільваркових господарств? 12. Охарактеризуйте розвиток українських міст у першій половині XVII ст. 13. Які зміни відбулися в становищі селян і міщан?

14. Складіть у зошиті розгорнутий план за темою «Особливості соціально-економічного розвитку українських земель у першій половині XVII ст.».

15. У чому виявилося загострення суперечностей соціально-економічного розвитку України в першій половині XVII ст.?