Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Д'ячков 2016" - Нова програма

РОЗДІЛ II. РЕФОРМАЦІЯ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ. ВИСОКЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Новий час вимагав нової церкви, яка мала забезпечити ідеологічну підтримку капіталістичного суспільства, що зароджувалося. У першій половині XVI ст. відбулися події, які похитнули основи християнського світу. У Європі розгорнувся широкий суспільний рух, спрямований проти католицької церкви, — Реформація (латин. reformatio — перетворення, виправлення). Реформація передбачала перегляд основних догматів католицької церкви. Це привело до виникнення нового напрямку християнства — протестантизму, що розділився на три основні течії.

Освічені люди вимагали змін не тільки в релігійному житті, але й у культурі. Новий етап розвитку європейської культури почався ще в XIV ст. в Італії. Він увійшов в історію під назвою Відродження, або Ренесанс.

Важливою ознакою епохи Відродження стало поширення в суспільстві нових поглядів на світ, що дістало назву «гуманізм». Гуманісти цікавилися перш за все людиною та всім, що її оточувало.

§ 7. Реформація в Німеччині

До XVI ст. Священна Римська імперія німецької нації, здавалося, була оплотом і захисником безкрайніх володінь католицької церкви. Проте саме тут виникло вчення, яке позбавляло римського папу святості. Чому так сталося?

Варто пригадати! 1. Коли виникла Священна Римська імперія? 2. Хто такі єретики? 3. Чого навчав і до чого закликав Ян Гус?

Німеччина напередодні Реформації.

На політичній карті початку XVI ст. територія Священної Римської імперії, основу якої складали німецькі землі, нагадувала «клаптикову ковдру». До неї належали численні князівства, герцогства, єпископства, незалежні міста й землі. Насправді імператори влади не мали, їх обирали курфюрсти — правителі найбільш сильних німецьких земель, які прагнули обмежити вплив центральної влади. У країні не існувало єдиних законів, єдиної монети й війська.

Під пишною назвою «Священна Римська імперія німецької нації» в XVI ст. приховувалася роз'єднана й роздроблена країна.

Рис. 1. Карл V Габсбург (1516— 1558). Обраний німецьким імператором у 1519 р. Володів країнами й землями в Європі, колоніями в Америці, був королем Іспанії. Німеччина була лише частиною його величезних володінь.

Рис. 2. Якоб II Фуггер (1459—1525). Один із найбагатших людей Європи, виділив із власних коштів 500 тис. флоринів на обрання Карла V Габсбурга імператором Священної Римської імперії.

Господарство на німецьких землях розвивалося вкрай нерівномірно. На всю Європу були відомі німецькі ярмарки. Місцеві рудокопи вважалися найдосвідченішими у світі. Процвітала торгівля з іншими країнами. У деяких галузях економіки міцнішали капіталістичні відносини, з’явилися власники великих капіталів. Вони вкладали свої кошти в гірничу справу, торгівлю, банки й лихварство. Німецькі банкіри давали гроші в борг римським папам, королям та імператорам (рис. 1, 2).

Однак більша частина німецьких земель занепадала. Розвиток торгівлі всередині Німеччини стримувався різними обмеженнями, заборонами, відсутністю єдиної грошової системи. Численні міста скоріше нагадували невеликі селища. Провідна роль у їхньому житті належала сільському господарству (виноградарство, виноробство, тваринництво тощо). Більшість селян перебувала в особистій і господарській залежності від власників землі — феодалів.

Католицька церква на межі XV—XVI ст.

Наприкінці XV ст. не існувало сили, здатної конкурувати з могутньою католицькою церквою. Римські папи були найбільшими землевласниками Європи. Церковні землі й промисли давали небачені доходи. Величезні кошти надходили з Німеччини та інших країн Європи від виплати десятин, торгівлі церковними посадами, за пошанування святих, різних ікон і мощів. На 30 тис. жителів Кельна на початку XVI ст. припадало 19 храмів, 100 каплиць, 22 монастирі й 12 притулків для прочан. Особливо прибутковою справою стала торгівля «відпущенням гріхів» — індульгенціями. Наприклад, одному з німецьких курфюрстів належало 19 тис. церковних реліквій, він «викупив гріхи» на два мільйони років вперед.

У Німеччині католицька церква не зустрічала опору з боку світської влади й повною мірою користувалася політичною роздробленістю країни.

Спосіб життя римських пап мало відрізнявся від способу життя світських правителів. Вони передавали своїм родичам вигідні посади, безконтрольно розпоряджалися церковним майном, втручалися в політичне життя європейських держав. Услід за папами багато єпископів і абатів безсоромно наживалися, використовуючи своє особливе положення в суспільстві. У той самий час рівень життя й доходи парафіяльних священиків нічим не відрізнялися від доходів їхніх парафіян — простих городян і селян.

Рис. 3. Мартін Лютер. Портрет XVI ст.

Рис. 4. Двері Замкової церкви, до яких Лютер прибив свої тези проти продажу індульгенцій. Сучасний вигляд.

Негативні явища в житті церкви привели до падіння авторитету пап і духовного стану в цілому. Нескінченні церковні побори зачіпали матеріальні інтереси всіх соціальних груп. Усе голосніше лунали вимоги обмежити вплив церкви лише турботою про духовне життя парафіян.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. католицька церква опинилася на межі глибокої кризи, що охопила всі сфери релігійного життя.

Мартін Лютер і початок Реформації.

На початку XVI ст. доля католицької церкви опинилася в руках нікому не відомого ченця Мартіна Лютера (1483—1546) (рис. 3). Він народився в сім’ї заможного рудокопа в Ейслебені (Саксонія). Усупереч волі батька Мартін Лютер залишив навчання на юридичномуфакультеті Ерфуртського університету, став монахом-августинцем і повністю присвятив себе служінню Господу. Життя Лютера було тісно пов’язане з містечком Віттенберг (2,5 тис. жителів, чотири церкви, два монастирі й університет). Тут він став священиком Замкової церкви й професором місцевого університету.

Реформація почалася зі звичайної події. На околицях Віттенберга з’явилися посланці місцевого архієпископа, які діловито торгували індульгенціями. 31 жовтня 1517 р. Лютер прибив до дверей своєї церкви «95 тез», у яких різко засудив торгівлю «спокутою гріхів» (рис. 4). Він хотів виправити й зміцнити Всесвітню церкву, нагадати про євангельські ідеали бідності й рівності серед християн. Це був перший, ще несміливий крок на шляху боротьби з вадами католицької церкви.

«Тези» досить швидко поширилися по всій Німеччині. Десятки тисяч людей схвально сприйняли ідеї ченця з Віттенберга. Спираючись на підтримку деяких німецьких князів, рицарства й бюргерів, Лютер із кожним кроком усе рішучіше вимагав реформування католицької церкви.

Рис. 5. Руйнування католицьких церков у Німеччині в період Реформації. Мініатюра XVI ст.

Рис. 6. Німецькі селяни. Художник Альбрехт Дюрер. Гравюра кінця XV ст.

Поступово формувалися основні ідеї вчення Лютера, головне місце в яких посідав догмат* про «виправдання вірою». Євангелія навчають, говорив Лютер, що віра є «несказанною добротою й милістю Господа». Ставлення до Бога — це внутрішній стан віруючого, і божественну благодать він отримує не завдяки «добрим справам» на користь церкви, а через глибоку особисту віру. Спасіння віруючому дарує сам Господь. Таким чином, Лютер заперечував роль церкви як посередника між Богом і людиною.

Лютер стверджував, що єдине джерело віри міститься у Святому Письмі. Тому складене людьми Святе передання (постанови церковних соборів, твори «отців церкви», папські булли) не може бути непогрішимою істиною. Дотримуючись тексту Євангелія, реформатор заперечував чернецтво, поклоніння святим, шанування ікон, пости, численні церковні свята. Лютер вважав, що серед семи християнських таїнств у Євангелії згадуються тільки два — хрещення й причастя, які однаково доступні кожному християнину.

Євангелічні ідеї Лютера стали основою реформаційного руху в Європі й мали руйнівні наслідки для католицької церкви.

Папа оголосив вчення Лютера єрессю. Спроби вмовити Лютера зректися своїх поглядів закінчилися провалом. Своїм противникам монах пропонував спростувати його погляди текстом Біблії, який знав напам’ять. У відповідь на спалення його книг церквою Лютер спалив папську буллу, а Папу оголосив Антихристом.

* Догмат — основна, беззаперечна ідея будь-якого вчення.

Користуючись гарантіями недоторканності, у 1521 р. Лютер прибув на рейхстаг у місто Вормс. Народ зустрічав його з радістю. На засіданнях рейхстагу Лютер непохитно відстоював свої переконання. Обурений імператор залишив зал засідань. Дорогою додому озброєні люди захопили Лютера й відвезли в невідомому напрямку. Так заступник Лютера курфюрст Фрідріх Мудрий врятував його від розправи й сховав у своєму замку під ім’ям «рицаря Георга». Тут Лютер уперше переклав із латини німецькою мовою текст Нового Заповіту. Доступний і зрозумілий текст Євангелія став потужною зброєю в боротьбі проти католицизму й за поширення лютеранства.

Лютер вважав, що Реформацію повинні здійснити німецькі князі. Проте на його заклик відгукнулися широкі верстви населення Німеччини. Однак єдності в поглядах на цілі й результати Реформації серед її учасників не було.

7. Томас Мюнцер. Із гравюри XVI ст.

Народна Реформація.

Найзавзятішим прихильником Реформації був мандрівний проповідник Томас Мюнцер (близько 1490—1525) (рис. 7). «Час диспутів минув», — вважав Мюнцер. Він звинувачував Лютера в нерішучості й закликав до активної збройної боротьби проти всіх гнобителів простого народу, за негайне встановлення «царства Божого» на землі (рис. 8).

Проповіді Мюнцера отримали палкий відгук серед пригніченого феодальними й церковними поборами селянства. Спалахнула Селянська війна (1524—1525 рр.), що охопила всю Південно-Західну й Середню Німеччину. Зі зброєю в руках піднялися понад 200 тис. людей. Лютер намагався зупинити повсталих: «Я не хотів би, щоб Євангеліє відстоювалося шляхом насильства і пролиття крові». Проте вожді повстанців жадали крові й свободи. Повсталі вимагали скасування особистої залежності, передачі землі тим, хто її обробляє.

Селяни штурмували й грабували монастирі й замки, чинили жорстокі розправи над священиками, феодалами та їхніми родинами (рис. 9).

Лютер і повсталі селяни

Із памфлету Мартіна Лютера «Проти розбійницьких і грабіжницьких зграй селян»: «Кожен, хто може, повинен рубати їх, душити й колоти, таємно і явно, так само, як убивають скажену собаку... Тому, любі добродії... не слід виявляти до селян хибного милосердя».

Розрізнені, погано озброєні й не навчені військової справи селянські загони були швидко розбиті. У вирішальній битві війська імператора й найманці вчинили люту розправу над повсталими, у якій загинуло понад 5 тис. людей. Полоненого Мюнцера після страшних катувань стратили.

Після поразки Селянської війни справа Реформації в Німеччині перейшла до рук німецьких князів, які використовували боротьбу з католицькою церквою у власних інтересах.

Народження протестантизму.

У 1526 р. в боротьбу за реформу церкви вступили німецькі князі, які намагалися використати ідеї Лютера для зміцнення своєї влади й незалежності від імператора й папи римського.

У 1529 р. на рейхстазі в місті Шпейєр імператор Карл V зажадав суворого дотримання католицького віросповідання на всій території Священної Римської імперії. П’ять князівств і 14 міст висловили різкий протест. Вони вважали, що в справах віри й совісті не можна підкорятися рішенню більшості. Від цього часу прихильників Реформації стали називати протестантами. Князі-протестанти уклали військово-політичний союз для продовження Реформації.

Рис. 8. Повсталі селяни.

Рис. 9. Напад селян на рицаря.

Розпочалася виснажлива війна між князями-католиками й князями-протестантами. Із метою придушення Реформації Карл V переправив до Німеччини 40 тис. добірних іспанських солдатів. Війна йшла з перемінним успіхом. Тільки в 1555 р. на рейхстазі в місті Аугсбург був укладений релігійний мир. Мирна угода зафіксувала головний принцип: «Чия влада, того й віра».

Аугсбурзький мир призвів до ще більшого розколу Німеччини, лютеранські князівства вийшли з-під контролю папського Риму, розпад імперії став неминучим.

Запитання й завдання

1. Охарактеризуйте політичне й економічне становище Німеччини напередодні Реформації. 2. Назвіть основні джерела доходів католицької церкви наприкінці XV — на початку XVI ст. 3. Чому римські папи розглядали Священну Римську імперію як свою вотчину? 4. Чому вчення ченця Лютера оголосили єрессю? Які положення у вченні Лютера становили найбільшу загрозу для католицької церкви? 5. Яку роль відіграв Лютер в історії Реформації в Європі? 6*. Поясніть назву четвертого пункту параграфа «Народна Реформація». 7. Назвіть основні причини поразки Селянської війни в Німеччині. 8. Чому прихильників Реформації називають протестантами? 9. Які цілі мали німецькі князі-лютерани? Чому вони повстали проти папи й імператора? 10. Як закінчилася релігійна війна в Німеччині та якими були її результати? Поясніть головний принцип Аугсбурзької мирної угоди: «Чия влада, того й віра».

Із Вормського едикту імператора Священної Римської імперії Карла V (1521 р.)

Ми бажаємо, щоб ніхто не брав вищезгаданого Лютера на проживання, не давав йому ні їсти, ні пити, не переховував його, не надавав йому словом або ділом, потай або явно допомоги та сприяння. Де б він не з'явився, заарештуйте його й відправте під наглядом до нас... За таку святу справу ви отримаєте гідну нагороду.

Ми нагадуємо, щоб ніхто не купував, не продавав, не читав, не тримав у себе, не переписував, не друкував вищезгадані твори Лютера, видані до цього часу латиною або німецькою. Нагадуємо також, щоб ніхто не дотримувався вчення, не підтримував його, не поширював і не захищав.

? 1. Якими методами влада намагалася боротися із вченням Лютера? 2. Як ви вважаєте, чи засвідчує цей документ, що Лютера підтримували жителі Німеччини?