Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Д'ячков 2015" - Нова програма

Розділ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

історія Середньовічного Сходу охоплює великий період, що лежить між Стародавньою історією й Новим часом і є невід'ємною складовою всесвітньої історії. На відміну від країн Європи, Середні віки на Сході тривали на 200—250 років довше. Країни Сходу зробили безцінний внесок у розвиток загальнолюдської цивілізації, вплинули на історичний розвиток, економіку й культуру сучасних держав Азії, Африки і Європи. У Середні віки на Сході виникли й досягли свого розквіту неповторні цивілізації, що характеризуються високим рівнем розвитку держав, а також матеріальної та духовної культури. У цьому розділі ми торкнемося історії Османської імперії, Китаю й індії — найбільших середньовічних держав Сходу.

Тривалі кровопролитні війни, руйнівні навали кочівників, жахливі епідемії, релігійна ворожнеча — ніщо не могло зупинити розвиток всесвітньої історії. Наближалися Нові часи...

§29. Утворення Османської імперії

У XIV—XV ст. у Південно-Східній Європі відбувалися події, які привели до серйозних наслідків в історії цивілізацій Заходу й Сходу. На зміну православній Візантійській імперії, що занепадала, прийшла Османська імперія — деспотична мусульманська держава, володіння якої розкинулися на трьох частинах світу. Наприкінці Середньовіччя турки-османи відіграли визначну роль в історії європейських й азіатських народів.

Варто повторити: §5, 6, 7.

1. Виникнення держави турків-османів.

Як розповідає легенда, у XIII ст. 400 кибиток турків-османів, витіснених монголами із Середньої Азії, осіли в західній частині півострова Мала Азія на кордоні з Візантією, розшматованою Четвертим хрестовим походом. Спочатку виникло невелике турецьке князівство (бейлик) на чолі з беєм Османом I (1258—1324). Так був покладений початок османської історії.

Прикриваючись прапором джихаду, турки-османи постійно здійснювали грабіжницькі набіги на землі роздробленої Візантії. Влітку 1302 р. Осман I здобув першу велику перемогу над імператорським військом у відкритому бою. Цю подію вважають початком політичної історії турецької держави.

Незабаром правитель турецької держави Орхан I (1326—1359) проголосив себе султаном. Цей титул підвищував його авторитет у внутрішній і зовнішній політиці. Султан мав величезну владу, був світським і духовним правителем країни, заступником, виконавцем і тлумачем Корану: «Султан — тінь Бога на Землі».

Проте в турецькій державі не існувало закріпленого законом беззаперечного права старшого сина на престол. Отже, будь-який син султана міг претендувати на трон. Тому історія всіх відомих султанів починається жахливими сценами братовбивства.

Із фірману (указу) султана Мехмеда II Фатіха (1478 р.)

Той із моїх синів, що вступить на престол, має право вбити своїх братів, щоб був лад на землі.

Уряд і збройні сили Туреччини очолював великий візир. Він мав велику владу, але головою відповідав перед султаном за роботу всіх державних установ та успішні дії армії. Першою столицею турецької держави стало місто Бурса.

Отже, за короткий період невелике князівство перетворилося на сильну й агресивну державу. Чим же Османська Туреччина відрізнялася від інших держав Європи та Азії?

Турецькі султани в державному житті широко використовували працю рабів. «Государеві раби» (капикулу) виконували всі роботи й обов’язки в палаці султана. Звідки ж брали капикулу? На підневільне християнське населення поширювався примусовий «податок кров’ю» — девшірме. Сильних і здорових хлопчиків розлучали з рідними сім’ями та відправляли жити в турецькі родини. У дітей виховували високий ісламський дух і беззаперечну відданість султанові. Після декількох років підготовки «государевих рабів» розподіляли для служби при дворі, у майстернях султана й армії. Невільниками були і прості охоронці, і великі візири. Із невільників створили султанську гвардію — «нове військо» («єні чері») — яничарів. Яничари (піхота, кіннота, артилерія) перетворилися на найбільш боєздатну й віддану частину армії.

Рис. 1. осман I Газі — засновник династії турецьких султанів. Турецька мініатюра XVII ст.

Рис. 2. Османська імперія в XIV—XVI ст.

Рис. 3. Яничари. Рисунок XIX ст.

Рис. 4. Зразок турецької каліграфії. Османи запозичували здобутки арабо-мусульманської цивілізації та культури християнських країн

Перші османські султани «священну війну» за віру спрямовували не на знищення, а підкорення православного населення. Османи виступали як заступники православних християн. Султан, дотримуючись ісламських традицій, гарантував збереження життя й власності православних християн, а також іудеїв за умови покірності й сплати подушного податку. Іновірцям надавали широкі права в організації життя своїх общин.

Османська Туреччина перетворилася на типову східну деспотію — державу з необмеженою владою правителя.

2. Народи Балканського півострова перед смертельною небезпекою.

На Балканах не вгасала затяжна війна всіх проти всіх. Бойові дії велися на території ослабленої Візантії, Болгарського царства, Сербського королівства. У кожній із держав тривали нескінченні війни за престол між різними угрупованнями феодалів. Болгарський літопис повідомляє, що в середині XIV ст. візантійський імператор запропонував сербському королю й болгарському царю укласти союз проти турків-османів, але отримав таку відповідь: «Коли прийдуть до нас турки, тоді й будемо захищатися від них». Крім того, Балкани стали ареною гострого протистояння двох гілок християнства — православ’я й католицизму.

Рис. 5. Султан Мурад I і Мілош Обілич у битві на Косовому полі

Рис. 6. Турецький кінний лучник

Уже в 1361 р. турки захопили давнє болгарське місто Адріанополь, яке назвали Едірне й оголосили новою столицею своєї держави. Болгарський цар визнав себе васалом султана. За його прикладом вчинили й інші правителі балканських країн. Хвиля вдалих завоювань і захоплень тривала.

У 1389 р. на Косовому полі, у долині поблизу міста Приштина, розгорнулася запекла битва. Проти османів виступило союзне воїнство, до складу якого входили дружини сербських феодалів, очолювані князем Лазарем, а також загони албанців, болгар, боснійців, валахів, угорців і поляків. Слабкою ланкою союзного війська була повна відсутність єдності.

Трагедія Косового поля

Військо султана Мурада I налічувало до 30 тис. шабель. Битва почалася рано-вранці 15 червня, і до середини дня події розгорталися на користь сербів. У вирішальний момент сербський рицар Мілош Обілич, який напередодні вдав, ніби перейшов на бік османів, домігся зустрічі із султаном і смертельно його поранив. У цій критичній ситуації син султана Баязид узяв командування основними силами турецької армії й довів бій до блискучої перемоги. На очах помираючого султана було страчено князя Лазаря, Мілоша Обілича й багатьох інших знатних сербів, захоплених у полон. Щоб залишитися єдиним спадкоємцем та очолити Османську державу, Баязид наказав убити свого старшого брата.

Поразка на Косовому полі стала початком османського ярма, національного й релігійного гноблення та приниження сербського народу.

За особисту відвагу й рішучість султана Баязида I прозвали «Блискавичним». Він продовжив підкорення північно-балканських земель і незабаром турки захопили столицю Болгарії місто Тирново. Авторитет і престиж Баязида I значно зріс після розгрому війська хрестоносців поблизу Нікополя в 1396 р. Угорський король Сигізмунд (майбутній імператор Священної Римської імперії, переслідувач і кат Яна Гуса) зібрав під свої прапори цвіт рицарства з усієї Європи. Однак самовпевнене й розрізнене воїнство хрестоносців було розбите дисциплінованою, фанатично відданою султанові османською кавалерією. Лише трьом сотням найбільш знатних рицарів зберегли життя. Їх викупив із полону французький король, що заплатив султанові 200 тис. золотих монет (близько тонни золота).

Опір туркам продовжив талановитий угорський воєвода Янош Хуньяді (1387—1456). Він завдав османам кілька відчутних поразок. Однак Хрестовий похід 1444 р. під його керівництвом закінчився провалом. Проте боротьба, яку вів непримиренний Янош, на 70 років відсунула османське завоювання Угорщини.

Таким чином, до початку XV ст. турки почували себе господарями Балкан. У 1400 р. вони взяли в облогу Константинополь, і здавалося, що доля візантійської столиці й залишків імперії вирішена. Проте вторгнення в Туреччину войовничого правителя Самарканда Тимура несподівано відсунуло загибель Візантії ще на півстоліття. Війська двох завойовників Баязида й Тимура в 1402 р. зійшлися в смертельній битві під Анкарою. 150-тисячне військо Тимура буквально розтоптало турецьку піхоту, а сам султан опинився в ганебному полоні. Так, незламна держава османів розпалася й на 20 років поринула в смуту.

Залізний Кульгавий

Тимур, якого в Європі називали Тамерланом, мав усі необхідні якості завойовника: талант полководця, нечувану жорстокість, ісламський фанатизм. У молодості Тимура було важко поранено, і решту життя він кульгав, долаючи сильний біль, що пояснює ще одне його прізвисько — «Залізний Кульгавий». За 33 роки завоювань (1370—1403) Тимур підкорив Середню Азію, Афганістан, Іран, Північну Індію й Передню Азію, розгромив Золоту орду й османську Туреччину. Непереможне військо Тимура вийшло до Середземного моря, захопивши фортецю хрестоносців Смірну. За його наказом головами страчених рицарів із метальних машин обстріляли генуезькі кораблі, які приспіли на допомогу. Смерть завойовника в 1405 р. призвела до розпаду й загибелі його держави.

3. Загибель Візантії у XV ст.

На початку XV ст. Візантія володіла лише Константинополем, вузькою смугою берега уздовж протоки Босфор і кількома островами в Егейському морі. Візантійці не змогли об’єднати свої зусилля проти спільного ворога, феодали продовжували безглузду боротьбу за владу. Василевс Мануїл II Палеолог (1391—1425) вирушив у тривалу дипломатичну подорож, намагаючись заручитися підтримкою християнських королів Європи в боротьбі проти османів.

Рис. 7. Церква Святої Марії, де відбувся собор у Флоренції 1439 р. Сучасний вигляд

Далі обіцянок справа не зрушилася.

Особливі суперечки у візантійському суспільстві викликало питання про церковну унію з католицькою церквою. Багато людей лише в ній вбачали порятунок, шукаючи захисту в папи римського. Проте більшість народів відкидала заклик до уніатства, вважаючи владу мусульман кращою за папську.

Турецький натиск наростав. Імператор Іоанн VIII Палеолог (1425—1448) звернувся до Папи Римського Євгенія IV із пропозицією об’єднати католицьку й православну церкви за умови організації визвольного хрестового походу проти османів. Папа залюбки пристав на цю пропозицію й запросив візантійців на собор католицької церкви, що відбувався у Флоренції. У 1439 р. собор прийняв рішення про унію. Вона передбачала визнання православними особливого статусу папи римського й інших католицьких догматів. Проте більшість східних християнських священиків і простий народ не визнали Флорентійську унію. Собор православних церков виголосив їй анафему. Так візантійці залишилися сам на сам із грізним ворогом.

Падіння Константинополя й загибель Візантії.

Султан Мурад II зумів об’єднати турків і до середини XV ст. стати єдиновладним господарем османських володінь в Азії та Європі. Настала черга Константинополя. Цю справу продовжив син Мурада II Мехмед II.

Мехмед Завойовник

Турецький султан Мехмед II Фатіх, тобто Завойовник (1451 —1481), зійшов на престол ще дитиною й незабаром був скинутий. Повернувшись до влади в 17-річному віці, Великий Турка (так його називали в Європі) — блискучий полководець, знавець давньогрецької філософії й кількох мов — наказав убити всіх своїх родичів, які могли б претендувати на престол, у тому числі дев'ятимісячного брата.

Рис. 8. Міські стіни Константинополя (нині Стамбул). Сучасний вигляд

Навесні 1453 р. турки взяли в облогу величезний, неприступний Константинополь. Лише кілька сотень італійських найманців прийшли на допомогу місту. Облога Константинополя тривала 54 дні. Перевага була на боці турків. На оборонні стіни міста могли піднятися лише 5—6 тис. захисників, у той час як султан зібрав біля візантійської столиці майже 150 тис. воїнів. Через недбалість генуезького гарнізону фортеці Галата османам вдалося по суходолу перетягти бойові кораблі в бухту Золотий Ріг, вхід у яку був надійно перекритий важким залізним ланцюгом. 29 травня 1453 р. відбувся вирішальний штурм, і яничари увірвалися в місто. Останній візантійський імператор Константин XI загинув зі зброєю в руках. Дике пограбування тривало три дні. Візантійська імперія загинула, замість неї народилася імперія Османська.

Мехмед II оголосив Константинополь своєю столицею, яку відтепер називали Стамбулом, і відчув себе володарем світу.

Загибель Візантії глибоко вразила правителів країн Європи й стала важким ударом для християнського світу.

Захоплення Константинополя й загибель Візантії змінили співвідношення сил між християнською та мусульманською цивілізаціями.

Установлення османського панування в Південно-Східній Європі призвело до численних страждань балканських народів, які на кілька століть потрапили під турецьке ярмо. Виникла могутня Османська імперія, на яку мали зважати держави Європи й Азії. Османи підкорили собі традиційні маршрути торгівлі, якими до Європи надходили товари східних країн. Колишні господарі Середземного моря — Генуя й Венеція — втратили свої позиції. Європа була змушена шукати нові шляхи до багатств країн Сходу.

Рис. 9. Османи перетягають кораблі в бухту Золотий Ріг

Рис. 10. Мечеть Баязида II (1498 р.)

5. Зміцнення Османської імперії.

Захоплення Константинополя надихнуло османів до нових завоювань. Султанів вабили доходи з торговельних шляхів Чорного моря і величезні прибутки работоргівлі. Турки вдерлися до Криму.

У 1475 р. у повідомленні генуезького шпигуна з Константинополя йшлося про відправлення на Крим майже 500 галер із військом, артилерією й кіньми. Турки висадилися на Південному березі Криму, поблизу Кафи (Феодосія). За чотири травневі дні турецька облогова артилерія, що не мала собі рівних у Європі, зруйнувала першу лінію оборони Кафи. Турки захопили місто. Слідом за Кафою після відчайдушного опору впали генуезькі фортеці Солдайя (Судак) і Чембало (Балаклава), а також православне князівство Феодоро в Південно-Західному Криму. Кримські татари визнали себе васалами турецького султана.

До кінця XV ст. Чорне море перетворилося на внутрішнє озеро Османської імперії. Таким чином, турки-османи створили необхідні умови для подальшого наступу в Європі та Азії.

Запитання й завдання

1. Чому турецьким племенам, що переселилися в Малу Азію, вдалося створити тут свою державу? 2. Визначте сильні й слабкі сторони влади турецьких султанів. 3. Чому туркам вдалося за короткий історичний період захопити й підкорити країни Балканського півострова? 4. У чому полягають причини поразки сербів та їхніх союзників у бою на Косовому полі? 5. Розкажіть про завоювання Тимура. 6. Чому сильні європейські держави, наприклад Англія і Франція, не надали допомогу християнській Візантії? 7. Із якою метою візантійський імператор і патріарх підписали унію з папою римським? 8. Чи могла Флорентійська унія врятувати Візантію? 9. Розкажіть про взяття Константинополя турками. 10. Які наслідки для європейських країн мала загибель Візантійської імперії?