Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Д'ячков 2015" - Нова програма

§13. Повсякденне життя людей у Середні віки

У Середні віки здавалося, що час минає повільно, оскільки умови життя людей майже не змінювалися. Повсякдення простої людини в Середні віки помітно відрізнялося від сучасного життя. У чому ж полягають ці відмінності? Щоб відповісти на це питання, ми попрацюємо з писемними джерелами й текстом підручника.

1. Життя й смерть людини Середньовіччя.

Епоха Раннього Середньовіччя супроводжувалася численними стражданнями й загибеллю мільйонів людей, тому кількість населення зростала дуже повільно. Приріст населення в Європі почався лише в XI—XIII ст. У цей період на європейські землі припинилися вторгнення зовнішніх ворогів. Учені стверджують, що в той час у Європі поліпшився клімат. Люди почали краще харчуватися й менше хворіти. Європейців стало значно більше. Зросла тривалість життя.

Збільшення кількості населення Європи почалося в період Зрілого Середньовіччя (XI—XIII ст.).

Що ж впливало на тривалість життя людини в Середні віки? Насамперед вона залежала від умов життя, належності до того або іншого стану й від занять людей. Наприклад, середня тривалість життя французьких королів династії Капетингів (X—XIV ст.) склала 56 років, а рицарі — учасники Хрестових походів у середньому жили лише 48 років. Як бачимо, старість і хвороби приходили до людей рано. До наших днів зберігся перепис населення одного французького села XIII ст. Із 60 жителів села тільки двоє дожили до 60-літнього віку. Труднощі середньовічного життя не сприяли довголіттю, бабусі й дідусі в цей час зустрічалися рідко.

Навіть у найкращі роки в країнах Західної Європи зберігався надзвичайно високий рівень дитячої смертності. Особливо багато вмирало немовлят. Відсутність реальної медичної допомоги призводила до того, що через хвороби часто вимирали цілі села, а в містах зникали відомі, заможні й багатолюдні родини. Люди Середньовіччя були практично беззахисні перед холерою, дизентерією, тифом, коклюшем, туберкульозом, скарлатиною. Катастрофічні наслідки мали епідемії чуми.

«Чорна смерть»

У середині XIV ст. у Європу з Азії прийшла чума. Великої епідемії чуми в Європі не було з VIII ст. Більшість жителів втратили імунітет до цього страшного захворювання. Чума передавалася з укусами бліх, що були звичним явищем у середньовічних житлах. Люди носили маски, обприскували одяг оцтом й ароматичними смолами, робили кровопускання, але все було марно. Житель Константинополя писав: «Лікарське мистецтво не допомагало, люди вмирали того ж дня, а деякі — тієї ж години. Ті, кому вдавалося прожити два або три дні, переживали тяжкі муки. Найжахливіше, що... немає способу врятуватися!» У багатьох містах кількість жителів скоротилася удвічі.

? 1. Чому в країнах Європи наслідки «чорної смерті» були настільки жахливими? 2. Як люди намагалися боротися із хворобою?

У Середні віки життя людини багато в чому залежало від природних умов і примх погоди. Як і в наш час, тоді траплялися посухи, люті морози й повені. Різкі зміни погоди часто закінчувалися неврожаєм і голодом. Голод призводив до масової загибелі людей.

Для того щоб підтримувати кількість населення на належному рівні, міста й інші поселення потребували постійного припливу переселенців. Для Середніх віків була характерною міграція — переселення значної частини населення на нове місце проживання. Середньовічними шляхами рухалися мільйони людей: прочани й хрестоносці йшли до святих місць, монахи-проповідники несли віру, студенти потребували нових знань, торговці — наживи, рицарі — подвигів, а селяни шукали вільні землі й справедливих панів. Із допомогою переселенців європейці обмінювалися досвідом і досягненнями, передавали нові знання і... хвороби.

Середня тривалість життя в Європі не перевищувала 45 років, а кількість населення цієї частини світу до завершення епохи Середніх віків ледь досягала 60 млн осіб.

Рис. 1, 2. У роки епідемії чуми з'явилися численні зображення «танцю смерті»: смерть, зображена у вигляді скелета, тримає за руки городянина, рицаря, священика, селянина й танцює з ними, тягнучи їх у пекло

2. Шлюб і родина.

Поширення християнських цінностей і моралі сприяло зміцненню родини. Проте дружина й діти залишалися в повній залежності від чоловіка. Покірність чоловікові вважалася головною умовою сімейного щастя. Спадкування землі здійснювалося тільки по батьківській лінії.

Дітей було багато, та вони часто вмирали. До цього ставилися спокійно: «Бог дав, Бог взяв». Щоб не годувати «зайві» дитячі роти, у деяких країнах, відповідно до звичаю, батько міг залишити немовля в родині або «винести», тобто приректи на смерть... Проте дітей любили, про них піклувалися, не шкодували коштів на їхнє виховання й навчання.

Із «Трактату про хатнє господарство й сімейну мораль» (XIII ст.)

Діти не дають батькам спати вночі, а вдень набридають тим, що необхідно постійно піклуватися про їхнє годування; коли вони підростуть, вони бігають вулицями, і доводиться стежити, щоб вони не потрапили під коня або візок; коли вони стають дорослими, то вимагають від батьків багатої спадщини...

? Що спільного в поведінці середньовічних і сучасних дітей?

Середньовічні родини, порівняно із сучасними, були великими. Кількість дітей, що вижили, у родинах рицарів, ремісників і селян коливалася від трьох до восьми. Діти дорослішали рано. Уже в 10 років у Франції дітей залучали до роботи в хатньому господарстві. У цьому ж віці їх могли судити за серйозні злочини. У 12 років діти мали право давати свідчення в суді, а дівчат зі шляхетних родин віддавали заміж. У 15 років хлопчики могли одружуватися, вступати в права спадщини, а в родинах феодалів їх висвячували в рицарі. Метою виховання вважалося переконання в благочесті й навчання дітей ремесла батьків.

3. Харчування.

У Середні віки звичайні люди харчувалися скромно, двічі на день: вранці та ввечері. Основу харчування становив житній хліб, каші, овочеві юшки, приправлені часником, цибулею, травами. У селах і містах люди мали городи, де вирощували боби, горох, капусту, ріпу. Церковні пости сприяли переважанню рослинної їжі в меню середньовічної людини.

М’ясо їли на свята. Зазвичай вживали свинину й дуже рідко яловичину. У гірських районах Європи (Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани) віддавали перевагу баранині. Свійську птицю (курей, гусей, качок) їли частіше, але далеко не щодня. На півдні Європи широко використовували оливкову олію, а в північних країнах — свинячий і яловичий жир. Пили воду й молоко. У південно-західній частині Європи по любляли вино та яблучний напій сидр, в інших країнах пили пиво, у слов’ян набув поширення квас. Серед солодощів переважав мед. Цукор привозили здалеку, він був дорогим і вважався ліками.

Під час бенкетів люди прагнули наїстися досхочу, що часто супроводжувалося обжерливістю й надмірним вживанням алкоголю. Посуд використовували ощадливо, оскільки коштував він дорого. У великих родинах селян і городян усі їли з великої спільної миски. М’ясо брали руками. Навіть у багатих будинках миски й кубки використовували одні на двох або передавали один одному, пускаючи по колу.

4. Житло й комфорт.

Нам відомо, що більшість населення становили селяни, які годували своєю працею інші стани. Як же жив простий селянський люд?

Спробуємо подумки зайти в невеликий двір звичайної селянської родини. Будинок і господарські споруди хлібороба (сарай для зберігання сіна, житниця для зерна) вкриті соломою. Житло складається з однієї великої кімнати, частина якої відгороджена для худоби. На земляній підлозі обладнане кам’яне вогнище, у якому палає вогонь. Над вогнем на залізному ланцюзі висить казан. Помітно пахне димом, що піднімається до отвору в даху. Деякі селяни топили «по-чорному», і дим виходив через низькі почорнілі двері або через отвір у даху. Поряд піч для випікання хліба. У кімнаті є великий, покритий матрацами із соломою дерев’яний поміст, що служить ліжком для всіх членів родини й можливих гостей. Із меблів є тільки грубо збитий дерев’яний стіл і лавки. Усе виготовлено своїми руками. Дерев’яний посуд розвішаний на стіні. Лише деякі селянські родини мали скрині.

У селянських будинках вікон не було. Невеликі прорізи в стінах затягували бичачим міхуром, шматками слюди, промасленими ганчірками. Мутне, непрозоре скло було дуже дорогим, його могли собі дозволити лише заможні люди. Кольорове скло — вітражі — прикрашало головні храми міст.

Рис. 3. Середньовічні глиняні іграшки, знайдені під час розкопок

Рис. 4. Бенкет у замку феодала

Рис. 5. Селянський двір. Реконструкція

Рис. 6. Городяни. Барельєф монастиря Клюні у Франції (XIV ст.)

Життя простої людини підпорядковувалося світловому дню. Із заходом сонця всі лягали спати. Трохи освітити приміщення можна було гнотом глиняних або скляних ламп, заповнених олією. Однак це передбачало додаткові витрати. У зимовий час у будинках було холодно, тому найчастіше люди спали одягненими. У XII ст. з’явилися каміни, а пізніше в будинках почали споруджувати печі, які європейці запозичили в слов’ян. Проте археологічні розкопки свідчать, що життя в сирих, погано опалювальних помешканнях позначалося на здоров’ї. Багато людей страждали на захворювання костей і суглобів.

Більшість жителів Середньовіччя не знали про комфорт.

5. Одяг і мода.

У Середні віки значна частина одягу виготовлялася з домотканих тканин — із вовни й льону. До XII—XIII ст. чоловіки й жінки носили камизу — довгі, до колін, сорочки, а також бре — короткі штани. Зверху надягали бліо — сорочку з більш цупкої тканини, що досягала колін. У цей час з’явилися панчохи, які носили і чоловіки, і жінки. Верхнім одягом був довгий плащ, іноді з капюшоном.

Прості люди носили одяг, пофарбований у прості темні кольори: чорний, коричневий, сірий. Більш заможні люди фарбували одяг різними відтінками зеленого, червоного, синього кольорів. Шовк, оксамит, бавовняні тканини привозили з багатих країн Сходу.

У XIII ст. поширеною була котта — обтягуючий вовняний верхній одяг, що підкреслює фігуру. Зверху котти носили сюрко — безрукавку з розрізом. Відповідно до моди того часу одяг прикрашали хутром, мереживами, комбінаціями тканини різних кольорів. Наслідуючи моду, багатії носили довге пишне вбрання, не призначене для того, щоб у ньому працювати. З’явилися довгі спідниці, шлейф яких іноді досягав декількох метрів. Монахи-проповідники вважали, що в них ховалися чортенята.

Ґудзиків не було (вони з’явилися лише в XIV—XV ст.). Зазвичай одяг скріплювали спеціальними мідними або бронзовими застібками — фібулами. Іноді для виготовлення фібул використовували коштовні метали й камені, перетворюючи їх на справжні витвори ювелірного мистецтва.

Чудернацькі головні убори зазвичай підкреслювали соціальний стан чоловіків і жінок. На ногах красувалися гостроносі короткі чобітки, виготовлені з дорогої шкіри. Біднота носила сабо — грубі черевики, видовблені з дерева.

У Середньовіччі одяг відповідав суспільному й майновому становищу людини й залежав від її занять.

Рис. 7. Середньовічна модниця

Запитання й завдання

1. Від яких чинників залежала тривалість життя людей у Середні віки? 2. Як люди Середньовіччя ставилися до дітей? 3*. За текстом параграфа складіть звичайне меню пересічного городянина Західної Європи у X—XV ст. 4. Порівняйте внутрішнє оздоблення будинку середньовічного селянина і вашої оселі. Що в них спільного? 5. Які особливості середньовічного одягу зараз не використовуються? 6. Складіть у зошиті таблицю «Життя людей у Середні віки й наші дні». Використовуйте текст параграфа, допомогу вчителя, батьків, довідники й мережу інтернет.

План характеристики

Середньовіччя

Сучасність

Кількість населення Європи

   

Середня тривалість життя європейця

   

Епідемії та голод

   

У якому віці одружувалися

   

Середня кількість членів родини

   

Освітлення й опалення житла