Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Бонь 2015" - Нова програма

РОЗДІЛ III

ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВИ В Х-ХV СТ.

В Європі за доби Середньовіччя відбувалося формування нової системи державної влади, становлення феодальних відносин і християнської культури. Цей процес часто порушували епідемії, голод, війни й ворожі вторгнення.

Утворені за раннього Середньовіччя держави Європи невдовзі розпалися. Протягом ІХ-ХІ ст. Західна Європа потерпала від феодальної роздробленості. Основою відносин між дрібними державами була сила зброї. Часто сеньйор не тільки мусив дослухатися, а й підкорявся своїм могутнім васалам. Маючи право суду, управління, карбування грошей, велику й сильну армію, кожен сеньйор міг відчувати себе самостійним правителем і воювати із будь-ким, навіть із королем або імператором. З'являлися і зникали безліч дрібних держав, стиралися кордони між великими країнами. Чимало феодалів володіли землями в різних державах - у Франції й Німеччині, Німеччині й Італії, Франції й Англії - і були васалами кількох правителів одночасно. Нові держави створювалися внаслідок шлюбів між представниками різних родин. Ситуація в Європі ускладнювалася нападами арабів, вікінгів, угрів, слов'ян, тривалими війнами між державами, міждинастичними війнами.

Проте існували сили, які прагнули централізації. Великі феодали намагалися закріпити здобутки міжусобних війн на законодавчому рівні й підтримували королів у справі об’єднання держави, правителі використовували міста для збільшення свого впливу.

Християнська церква набирала все більше сили й авторитету, впливаючи на суспільне й державне життя країн Європи, сприяючи зміцненню внутрішнього становища європейських держав.

§ 12. Походи вікінгів та їхні завоювання

1. Природа Скандинавії

Скандинавський півострів, найбільший у Європі, простягнувся майже на 2000 км. Узбережжя його прорізане незліченними фіордами - заповненими водою ущелинами, які врізаються у суходіл на десятки, а іноді й сотні кілометрів.

Здавна населення Скандинавії займалося мисливством і рибальством. Крім того, люди обробляли землю й розводили худобу. Гори, лісистість, прохолодний клімат, багато холодної талої води, - усе це не сприяло землеробству. Придатними для обробітку були лише південні рівнинні землі. В інших місцевостях основним заняттям було скотарство. Корму для худоби влітку було достатньо, але тривалі холоди вимагали великих його запасів, яких зазвичай не вистачало до наступного сезону. Навесні охлялих корів іноді на руках виносили на пасовища

Не маючи можливості прогодувати велику сім’ю, скандинави обмежували кількість дітей. Новонародженого приносили батькові й той вирішував, жити дитині чи ні. У родинах, де дитину не могли прогодувати, її відносили в ліс або гори і залишали напризволяще. Якщо ж батько брав дитину на руки, кропив водою й давав ім’я, вона ставала повноправним членом сім’ї. Кілька родин утворювали рід, роди об’єднувалися в племена, а племена - у союзи племен.

Племена очолювали вожді - конунги, або ярли. Бути вождем у народів Скандинавського півострова означало стояти на чолі війська Під час війни вождь зосереджував у своїх руках необмежену владу. Він оточував себе військовою дружиною з молодих людей, які шукали багатства й слави. Багатством вождя була не земля, азброя, худоба, раби, кораблі.

З давніх-давен місцеві жителі змушені були шукати кращої долі на чужині. Голод, неврожаї, загибель худоби, відхід риби від узбережжя ставали причинами руху населення. Вправні мореплавці й відважні воїни, скандинави часто силою зброї добували засоби до існування собі й своїм родинам.

Руків'я ритуальної палиці вікінга. Потир. Ірландія

Шахова фігура-вікінг. Близько 1200 р.

Народи Скандинавського півострова (пращурів сучасних фінів, шведів, норвежців, ісландців) називали по-різному. Французи іменували їх норманами («північними людьми»), англійці вважали, що вони данці. Слов’яни звали їх варягами. Але найчастіше в Європі лунало слово «вікінги».

Походження слова «вікінг» до сьогодні остаточно не з’ясоване. Деякі вчені пов’язують термін з назвою частини Норвегії - Вік. Інші вважають, що слово «вікінг» походить від скандинавського «бухта», «затока»; відтак, вікінг - той, що ховається в затоці. А треті пов’язують його з давньоанглійським словом, що означало «торговельний пункт», «місто», «укріплений табір».

Розкопуючи поховальні кургани в Норвегії, археологи знайшли кораблі доби вікінгів. Завдовжки вони були 20-23 м, завширшки - 4-5 м. Ці кораблі мали 11-16 пар весел і щоглу з вітрилом.

2. Походи вікінгів

Наприкінці VIII ст. вікінги почали здійснювати несподівані набіги на території різних європейських країн. Перемогу їм приносили боєздатність, дисципліна й раптовість нападу. Вікінги були безстрашними воїнами. Кожен із них вірив, що лише хоробрі воїни, які загинули в бою, потрапляють на небо до богів. Тому вікінги ніколи не здавалися в полон і ніколи не відступали.

Скандинавські воїни озброювалися мечем, списом, бойовою сокирою, великими ножами. Були в них і захисні обладунки - круглі дерев’яні щити, кольчуги, рогаті шоломи. Особливою відвагою уславилися воїни-берсерки. Під час бою вони впадали в особливий агресивний стан: були надзвичайно сильними й не відчували болю і втоми. Берсерки часто воювали без захисних обладунків, озброювалися двома мечами або бойовою сокирою.

Кораблі, на яких вікінги здійснювали походи, вміщували до 150 воїнів. Ці кораблі називали дракарами: ніс судна прикрашала вирізьблена з дерева голова дракона.

Дракар вікінгів. Сучасний рисунок

Уперше в європейських хроніках вікінги згадуються під 793 р. у зв’язку з нападом на англійський острів Ліндісфарн. Відтоді напади на Європу стали звичайним явищем. У 845 р. вікінги захопили Париж. На початку IX ст. під їхню владу потрапило узбережжя Балтійського моря та землі від Новгорода до Ладоги.

У 882 р. нормани під командуванням конунга Готфріда підійшли до річки Маас. Там їх зустріли війська франкського короля Карла III.

Король вирішив відкупитися. Готфрід погодився примиритися, прийняти християнство, одружитися з франкською принцесою й оселитися в Європі. За це він отримав 2412 фунтів золота й срібла.

У 911 р. ярл Рольф (Роллон) отримав у спадкове володіння завойовані норманами землі на території Франції, які згодом назвали Нормандією.

У XI ст. вікінги захопили східне узбережжя Ірландії та встановили контроль над північною частиною Англії. Вони загарбували, грабували й палили міста в різних країнах. Неодноразово вікінги брали в облогу столицю Візантії Константинополь.

Проте інколи вікінги мирно колонізували вільні землі. У 874 р. було заселено Ісландію. У 80-ті роки X ст. ярл Ейрік Рудий відкрив Гренландію, яка згодом була колонізована вікінгами. У 986 р., задовго до Христофора Колумба, син Ейріка Лейв Щасливий висадився на узбережжі Північної Америки.

Облога вікінгами Парижа. Гравюра XIX ст.

3. Країни Скандинави в XII—XIII ст.

Наприкінці доби завоювань вікінгів на півночі Європи почали утворюватися держави: Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія. За правління короля Готфріда (?—810) виникло Данське королівство. Він об’єднав землі країни та приєднав південь Швеції. Відомо, що Готфрід навіть воював із загонами Карла

Гробниця Маргарити І Данської в кафедральному соборі Копенгагена

Великого. На початку X ст. за правління Горма Старого та його сина Гаральда Синьозубого було запроваджено християнство. Протягом XII—XIII ст. до складу держави увійшли Норвегія, північна Естонія й землі поморських слов’ян. У 1397 р. королева Маргарита І (1387-1412) об’єднала Данію, Норвегію й Швецію і стала правителькою всіх трьох держав. Вона правила державами від імені короля Еріка Померанського.

Держава у Швеції виникла у VIII-IX ст. У східній частині країни утворилося королівство народу свеїв зі столицею в місті Бірка. 3 часом правителі цієї держави поширили свою владу на південні землі Швеції. Наприкінці XI ст., за правління короля Олафа, населення Швеції прийняло християнство. Після його смерті держава розпалася. Протягом XIII ст. зміцнилася королівська влада, завершилося формування стану рицарів, яких звільнено від сплати податків у обмін на військову службу, запроваджено єдиний кодекс законів для всієї держави.

Держава в Норвегії почала формуватися наприкінці VIII ст. У цей час відбувався розпад родової общини. Ь середовища вільних общинників виділилися вожді - конунги й племінна знать - ярли.

Централізована влада в країні була встановлена за першого короля Гаральда І Гарноволосого (Вогневолосого) (872-930). Він силою об’єднав дрібні племена і встановив для них численні податки й повинності. Проте наразився на опір племінної знаті та общинників, які відстоювали давні традиції й язичницькі вірування.

У X ст. сформувалися міжплемінні утворення - тинги (зібрання вільних общинників), які затверджували закони, здійснювали судочинство, вирішували питання війни й миру.

Християнство поширилося в державі за правління короля Олафа II Святого (1016-1028). Процес об’єднання земель Норвегії завершився в XIII ст. Держава значно розширила територію за рахунок приєднання Ісландії й Гренландії.

Наприкінці XIV ст. Швеція, Данія й Норвегія об’єдналися в одну державу. У 1397 р. у місті Кальмар було укладено унію, яка закріпила цей процес. Центральна влада взяла на себе обов’язок не втручатися в закони і привілеї кожної окремої країни. На всі важливі посади призначалися представники від усіх трьох країн. Але згодом цей союз розпався, адже кожна країна мала власні інтереси, а їхні правителі прагнули самостійності.

1. Опишіть природу Скандинавії та життя вікінгів.

2. Який зв’язок між природними умовами Скандинавського півострова й походами вікінгів?

3. Користуючись текстом підручника, малюнками й додатковими джерелами, опишіть корабель вікінгів.

4. Назвіть результати норманських завоювань.

5. Користуючись текстом, складіть хронологічну таблицю «Історія країн Скандинавії у ХІІ-ХІІІ ст.».

Позначте на контурній карті:

1. Напрямки походів вікінгів.

2. Території Данського, Норвезького, Шведського королівств.