Видатні історичні постаті України

Особистості що внесли значний вклад в становлення України

МЕЛЕТІЙ СМОТРИЦЬКИЙ

Ні місце, ні точна дата народження Максима Смотрицького, який згодом, постригшись у ченці, отримав ім'я «Мелетій», не відомі. Біографи, спираючись на різні свідчення, обґрунтовують аж п'ять дат: від 1572-го до 1579 pp. Від визначення цифри залежить і встановлення місця народження майбутнього письменника, оскільки його батько, і кам'янець-подільський гродський писар Герасим Смотрицький у 1576 р. на запрошення князя Костянтина Острозького переїхав до Острога на Волинь. Тож якщо прийняти варіант між 1572 і 1575 pp., то Максим мав би народитися у родовому маєтку Смотрицьких — містечку Смотричі на Поділлі (нині Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) або в самому Кам'янці-Подільському. Якщо ж вважати роком народження 1577, 1578 чи 1579 р., то це мало б статися в Острозі, де на той час мешкала родина. Автор цих рядків схиляється до другої гіпотези, датуючи народження Смотрицького-молодшого початком 1577 р. і прив'язуючи його, відповідно, до Острога.

Професорсько-академічне оточення, в якому ріс Максим, безперечно, вплинуло на формування його життєвих інтересів. Серед колег батька, професорів Острозької академії, членів вченого гуртка, бачимо відомих представників інтелектуальної еліти тодішньої України. У різний час тут працювали Мартин Броневський, Василь Малющицький, Мотовило, Дем'ян Наливайко, Андрій Римша, Іван Федоров (першодрукар), а також заїжджі знаменитості, як богослови Кирило Лукаріс, котрий згодом став Александрійським і Константинопольським патріархом, Еммануїл Грек (Мосхопуло), Діонісій Палеолог, поет Симон Пекалід (Пенкальський) та ін. Власні студії в Острозькій академії хлопець розпочинав водночас з майбутніми видатними діячами, а тоді однолітками-спудеями, серед яких Київський митрополит Іван (Іов) Борецький, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, поет Гаврило Дорофійович, церковні ієрархи, богослови і вчені Іван (Іов) Княгиницький, Ісайя Копинський, Єлисей Плетенецький, Лаврентій Зизаній. Якщо погодитися з думкою, що найбільший вплив на формування світогляду справляє досвід юнацьких літ, то саме в Острозі Смотрицький засвоїв активну громадянську позицію, почуття особистої причетності до всього, що відбувалося в Україні-Русі.

Після смерті Смотрицького-старшого (1594) князь Костянтин Острозький відправив здібного сироту для продовження освіти до Віденської єзуїтської академії. Після кількарічних студій Максим обійняв посаду домашнього вчителя й наставника білоруського княжича Богдана Соломерецького, а 1600 p., супроводжуючи вихованця, виїхав разом з ним в освітню мандрівку за кордон. Обидва слухали лекції у Вроцлавському, Лейпцігському, Нюрнберзькому та Віттенберзькому університетах. Відомо, що в якомусь із них Максим отримав вчений ступінь доктора медицини, захистивши працю, назва якої лишилася невідомою.

Після повернення з Європи Смотрицький на запрошення свого учня оселився у маєтку князів Соломерецьких Боркулабові під Мінськом, де мешкав до 1608 p., активно спілкуючись з мінськими міщанами, котрі щойно заснували православне братство і потребували консультацій та авторитетної підтримки людини, компетентної в богослов'ї.

З 1608 р. вчений переїхав до Вільна, де з певними перервами прожив до 1620 р. у братському монастирі спершу як послушник, а з 1618 р.— прийнявши чернечий постриг під іменем Мелетія. Саме тут були створені й видані братською друкарнею його найвідоміші ранні твори. Зокрема, гучну славу полеміста молодому автору приніс уже перший із них, що з'явився друком 10 червня 1608 р. під назвою «Антиграфи». Формально книжка була побудована у формі відповіді на твори Іпатія Потія «Герезія» та «Гармонія», фактично ж тематика її ширша. Спростовуючи нападки («помовиська») Потія на віленських братчиків, автор формулює професійно вичерпне догматичне обґрунтування православної обрядовості в тих сюжетах, що становили традиційний предмет суперечок між східною і західною християнськими конфесіями. Водночас він намагався підкреслити законний статус православної церкви, цитуючи численні законодавчі підтвердження її прав русько-литовськими й польськими володарями.

Другим і, мабуть, найзнаменитішим твором Мелетія Смотрицького став написаний у 1609, а виданий 1610 р. трактат «Тренос, або плач Східної церкви». Напередодні його появи Вільно схвилювали драматичні події: уніатський митрополит Іпатій Потій, підтриманий владою, захопив силоміць десять православних церков і добився, аби братчикам було заборонено збиратися на сходки й влаштовувати богослужіння. У відповідь залунали погрози розправитися з Потієм, як «сказцою віри руської», а в серпні 1609 р. послідував замах на його життя. У повітрі зависла погроза збройного конфлікту, до якого логічно провадила необачна Берестейська унія, що розколола Русь на дві ворожі половини. У книзі Смотрицького, створеній значною мірою під враженням пережитого, відлунює передчуття громадянської війни «Русі з Руссю». Твір не звернений, як було прийнято в полемічному письменстві, до конкретного опонента. Його вступні розділи, написані з імпульсивною художньою силою,— це нарікання самотньої матері-церкви (переносно — матері-вітчизни) на усіх своїх дітей, котрі зрадили й покинули її, спокусившись на розкоші та марноту світу. Іншу частину книги складають міркування суто теологічного змісту, однак і тут автор гострим словом зачіпає служителів православної церкви, вимагаючи від них морального очищення й оновлення. Адже саме цим «отцям», як іронічно підкреслює письменник, довірені душі вірних, тимчасом як більшість з-поміж них — це «неуки, нахаби, нечемні грубіяни, безсоромні байди, самовпевнені мудрагелі, чарколюби, тавровані волоцюги, придуркуваті самопаси, легковажні вертопрахи, боягузливі джмелі, надуті базіки, байдужі серцем підлабузники, прокляті свято-продавці, ненаситні лакомці, сліпі поводирі, недбайливі батьки, позбавлені чуйного серця пастирі, розпусні священики, невмілі наставники, підозрілі проповідники, неправедні судді, облудні фарисеї, лисоподібні іуди, пекельні блюзніри.. Не до наук вони схильні, а до свавілля. їхнє покликання — не впорядкування церковних справ, а кухоль у корчмі і витрясання (картярських — Авт.) тузів».

Емоційні випади Смотрицького у бік церковного кліру характеризують його позицію, підкреслюючи світську домінанту творчості письменника, яка полягала не стільки в закликах до перемоги православ'я за будь-яку ціну, скільки в пошуку засобів примирити «Русь з Руссю», що згодом привело автора в табір уніатів. Але в «Треносі» письменник ще вірить у можливість перемін через самоочищення і прагнення до братерства, любові, єдності й згоди, які здатні, на його думку, відвернути наближення громадянської катастрофи.

До творів віденського періоду належить і знаменитий підручник старослов'янської мови Мелетія Смотрицького «Граматика словенська», опублікована 1619 р. в друкарні м. Єв'ю (нині м. Вевіс у Литві). Написана вона, найімовірніше, під час короткочасного ректорства у Київській братській школі (Смотрицький перебував у Києві орієнтовно між 1615 і 1618 pp.). Дослідники розцінюють цю книгу як найвидатніший твір давньослов'янського мовознавства, що спирається на європейські лінгвістичні теорії свого часу, в якому вперше здійснена наукова кодифікація церковнослов’янської мови у східнослов'янській редакції. Поза тим, «Граматика» виконувала й суто дидактичні функції. Як шкільний підручник вона до кінця XVIII ст. вживалася в Румунії й Молдові, Білорусі, Росії та Україні, Болгарії і Сербії. Поза ареалом функціонування церковнослов'янської мови «Граматику» вже з середини XVII ст. перекладали латинською мовою, щоб зробити доступною Тим, хто не розумів по-слов'янському.

З жовтня 1620 до початку 1624 р. життя Мелетія Смотрицького, який був номінований у сан полоцького архієпископа, пов'язане з Полоцьком. Саме звідси він здійснив паломництво на Схід, причини якого тлумачаться по-різному. Можливо, приводом для від'їзду стало звинувачення у моральній причетності до вбивства міщанами в листопаді 1623 р. уніатського фанатика, вітебського архієпископа Йосафата Кунцевича. Можливо, причина була в іншому. Підозрювали, що реальною метою паломництва було не «виправлення церковних книг», як офіційно декларувалося, а секретна місія до Константинопольського патріарха, з яким належало обговорити можливість проголошення автокефалії руської церкви на екуменічних засадах. Варто зазначити, що така ідея, як один із варіантів виходу з небезпечного протиборства православних та уніатів, циркулювала в колі найвищих ієрархів, навіть таємно підтримувалася Київським православним митрополитом Іовом Борецьким. Однак реального розвитку вона не зазнала через ворожі настановлення нижчого кліру й братств, гостро настроєних проти будь-якого компромісу з уніатами.

Тож після повернення зі Сходу над письменником зависла підозра в проуніатських симпатіях, підсилена тим, що він привіз від патріарха соборну грамоту на обмеження автономії ставропігійських братств та на призначення себе екзархом руської церкви. Певний час Смотрицький знову жив у Боркулабові, а з літа 1627 p., запрошений князем Олександром Заславським, прийняв сан архімандрита Дерманського монастиря на Волині, у володіннях князів Острозьких. Монастир на той час ще лишався православним, однак, згідно з побажанням князя, мав пристати до унії, що, безумовно, знав Мелетій Смотрицький. Тому більшість дослідників схильна вважати літо 1627 р. часом його особистого (принаймні, таємного) навернення до унії.

Драматичні події у житті письменника пов'язані з Київським собором (серпень 1628 p.), де йому було запропоновано очиститися від звинувачень у підтримці унії. З Цією метою він пише твір під назвою «Апологія», у якому, проте не тільки не виконав поставленої вимоги, а, навпаки, доводив, що західна й східна церкви в основних положеннях не розходяться, а тому примирення між ними можливе, навіть корисне з перспективи політичного майбуття руського (українського) народу. Обурені учасники собору ультимативно зажадали, аби Смотрицький публічно відрікся від «Апології» й особисто зачитав з амвона текст каяття. Після його відмови книга була привселюдно піддана анафемі. Цей факт, як і вся обстановка на соборі, де тон задавало, за виразом письменника, «хлопство без короля в голові», а не церковні верхи, викликали у Смотрицького глибоку образу. Повернувшись до Дермані, він відкрито виступив з новою працею «Протестація», у якій саркастично описав події на соборі і оголосив про свій розрив з православ'ям.

У книзі «Паренезіс», написаній наприкінці 1628 p., він ще раз намагався переконати опонентів, що єднання зберегло б православну церкву від занепаду, а українському народові повернуло б старовинні права, а також сприяло б розвитку освіти й культури. Унія, на його думку, нічим не загрожує українцям і білорусам, а боротьба між уніатами й православними не варта того, аби «ми, Русь, проклинали: батьки синів, брат брата, сини батьків». Вихід з кризової ситуації письменник вбачав у створенні власного патріархату під номінальною зверхністю папи римського, але не як глави католицької церкви, а вселенського архієрея. «Старожитна на українських і білоруських землях не православна церква, а церковна єдність»,— підкреслював він, переповідаючи історію хрещення Русі та перші кроки її церковних інституцій.

Останнім твором Мелетія Смотрицького був «Екзетесіс», написаний спеціально до Львівського собору, призначеного на осінь 1629 р. для розгляду питання про можливість об'єднання ворогуючих конфесій. Собор не вдався, оскільки вищі православні ієрархи його просто проігнорували. Зламаний невдачею Смотрицький, повернувшись зі Львова, жив безвиїзно у Дерманському монастирі. Помер 27 грудня 1633 р. Похований у монастирській соборній церкві.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.