Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 60

Тема. Виникнення християнства. (Слайд 1)

Мета: описувати процес появи християнства, становище перших християн; характеризувати зміну ставлення держави до християнства; розвивати вміння поєднувати інформацію з розповіді вчителя й підручника для здобуття нових знань; виховний аспект уроку реалізується на підставі усвідомлення учнями важливості як самостійної, так і групової роботи для здобуття нових знань.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Виникнення та поширення християнства», дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: християнство, Символ віри, Святе письмо, церква, діаспора.

Основні дати: 313 р. — Константан і його союзник на той час Ліциній у Медіолані (Мілані) видали указ (едикт), яким християнство оголошувалося рівним з іншими релігіями; 325 р. — Перший Вселенський собор.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою та основними завданнями уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Бесіда за запитаннями (Слайд 2)

1. Яку релігію сповідували римляни? Назвіть основних богів.

2. У який період Римську імперію охопила криза?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Виникнення християнства Розповідь учителя

Християнство виникло в умовах, коли численні верстви вільних землевласників перетворювалися на залежних орендарів, колонів, поповнювали наймане військо або лишалися без засобів існування і переселялися до великих міст, сподіваючись на якісь подачки.

Утримання армії, численних чиновників, підтримання розкоші імператорських палаців — усе це вимагало додаткових коштів і призводило до збільшення податків.

Основна маса населення в умовах імперії не лише втратила будь-яку можливість впливати на життя держави, а відчувала себе беззахисною перед всевладдям імператора й чиновників, чужою у своїй державі.

Ще складнішим було становище в підкорених Римом провінціях, де народ потерпав від сваволі чужих і своїх правителів. (Слайд 3) Саме в одній із провінцій Римської імперії — у Палестині — й зародилася нова релігія — християнство. Християнство проголошувало єдинобожжя (в основу його покладено віру євреїв у єдиного бога), рівність перед богом, братерство всіх народів. (Слайд 4) Засновником нової релігії вважається Ісус Христос.

2. Ісус Христос

Розповідь учителя

Тривалий час точилися дискусії щодо того, чи існував Ісус Христос як реальна історична особа. (Слайд 5) Вивчення різних джерел, зокрема Біблії, яка розповідає про його життя, свідчення сучасних йому і пізніших істориків дали підстави стверджувати, що Ісус Христос — реальна особа. Він народився, можливо, близько 7—3 рр. до н. е. у місті Віфлеємі, на півдні Іудеї. (Слайд 6) За біблійною легендою, він був сином Бога, хоча мав і земних батьків. Його батька звали Йосифом, а матір — Марією. Дитинство Ісуса минуло в Назареті. Його сприймали як Сина Божого, месію, тобто виконавця рятівної місії, посланця Бога на Землі. У своїх проповідях Ісус Христос проголошував необхідність пошуків Царства Божого, оскільки найвище благо і найвища мета людини не в земному житті, а за його межами. Він закликав до свідомого зречення земних, матеріальних насолод. Таке зречення є необхідною умовою духовного очищення й оновлення життя, що, у свою чергу, дасть змогу людині увійти до Царства Небесного (Божого). Отже, до Царства Небесного можуть потрапити прості, бідні люди, здатні духовно оновитися. Проповіді Ісуса знайшли відгук у найбідніших верств населення.

Успішність проповідей Ісуса Христа викликала невдоволення фарисеїв — послідовників релігійної течії, що виражала інтереси заможних іудеїв і відзначалася особливим фанатизмом. Один з учнів Христа — Іуда — видав його фарисеям, які засудили Ісуса на смерть. Вирок затвердив римський прокуратор Понтій Пілат. Ісуса Христа після численних тортур розіп’яли на хресті. Поховали його у печері за межами міста у п’ятницю, а на третій день — опівночі в неділю — Ісус воскрес. Коли на третій день жінки пішли вклонитися Сину Божому, то їх зустрів ангел, який повідомив про воскресіння Христа. Пізніше Ісус являвся своїм учням і близьким, зміцнюючи їхню віру.

Робота з термінами та поняттями

Христос — перекладене грецькою мовою слово «Месія».

Месія — посланець бога, спаситель, який врятує народ від зла та покарає його ворогів.

Євангеліє (у перекладі з грецької — «добра новина») — викладене вчення Ісуса Христа та розповідь про його життя і діяння.

3. Перші християнські громади

Розповідь учителя

Після загибелі вчителя його учні — апостоли — у своїх проповідях роз’яснювали суть і значення того, що відбулося. Вони сформували основні символи християнської віри — віри у спокутну смерть Ісуса Христа та його воскресіння. Апостоли були й авторами перших описів життя Ісуса — Євангелій.

(Слайд 7) Звістка про жертовну смерть Ісуса Христа, розповіді про його воскресіння і вознесіння, які поширювалися по всій території Римської імперії, сприяли збільшенню кількості віруючих. Прихильники нової віри — християни — утворювали християнські громади. Члени громади збиралися разом читати молитви, спілкуватися. На таких зібраннях вони долали свою самотність, знаходили розуміння і допомогу, адже перші громади підтримували сиріт, незаможних, людей, знесилених старістю. Перші громади з’явилися в Єрусалимі, пізніше — у багатьох інших містах імперії.

Володарі Риму жорстоко переслідували перших християн, бо вони заперечували існування багатьох богів та відмовлялися вшановувати імператора. Влада звинувачувала християн у тому, що вони готують змову проти імператора і що вони підпалили Рим у 64 р. За імператора Діоклетіана християн, які відмовлялися зректися віри, спалювали живцем. (Слайд 8) Щоб здійснювати обряди, християни збиралися таємно, зазвичай уночі. Першим притулком християн у Римі були катакомби — підземні ходи природного або штучного походження. Та, незважаючи на переслідування, християнство швидко поширювалося.

4. Утвердження християнства в імперії

Розповідь учителя

На кінець III — початок IV ст. християнство вже мало велику кількість прихильників, що весь час зростала. Добре організовані християнські громади об’єднувалися, утворюючи церковну організацію імперії. Громадами керували старійшини (пресвітери), служителі (диякони) та адміністратори (єпископи). Константин оцінив міць та авторитет християнської церкви. Вирішивши скористатися цим для зміцнення імперії, він перейшов до рішучої підтримки християнства. (Слайд 9) У 313 р. імператор Константин і його союзник (на той час) Ліциній у Медіолані (Мілані) видали указ (едикт), яким християнство оголошувалося рівним з іншими релігіями. Майно, відібране Діоклетіаном у християн, було повернуто або за нього виплатили гроші. Це був вирішальний крок до перетворення християнства із гнаної релігії на панівну.

Християнські священики брали участь в урочистостях з нагоди заснування нової столиці — Константинополя. Проте сам імператор прийняв християнство незадовго до смерті. Із наверненням у віру імператора християнство стало загальновизнаною релігією. Відтоді християни підтримували імператорів, церква з повагою ставилася до Константина. Навіть коли християни пізніше нищили статуї ненависних їм імператорів-язичників, кінний пам’ятник Марку Аврелію вцілів лише тому, що цю скульптуру вважали зображенням Константина.

(Слайд 10) Один із наступників Константина — Флавін Клавдій Юліан — у 361—363 рр. на короткий час повернув язичництво, за що був названий Відступником. Він заборонив християнам навчатися в школах і навіть сам виступав із промовами, спрямованими проти них.

Юліан загинув під час війни з персами у 363 р., і відтоді християни почали відновлювати свій вплив на жителів Римської імперії. Проте у віддалених від міст поселеннях ще утримувалася стара язичницька віра.

Із 390 р. в країні почалося переслідування язичників і знищення храмів старих богів. У 391 р. натовп християн під керівництвом єпископа Феофіла пограбував та зруйнував величний храм бога Сонця в Александрії.

У 392 р. імператор Феодосій І офіційно заборонив язичницькі вірування. Християнство стало державною релігією. Переслідуючи язичників, імператор заборонив Олімпійські ігри (останні ігри відбулися у 393 р.), присвячені грецьким богам. Храми руйнувались або перетворювалися на християнські.

Тоді ж світова культура зазнала, можливо, найбільшої за всю історію втрати — була спалена Александрійська бібліотека, книжки якої зберігали тисячолітню мудрість давніх цивілізацій. Зв’язок часів перервався.

5. Християнська церква

Розповідь учителя

Як вже зазначалося, християни об’єднувалися у громади. Найголовніша заповідь християн — любіть ближнього свого. У громаді всі мали рівні права і були зобов’язані допомагати один одному. Члени громади вважалися братами, не існувало жодних відмінностей між різними племенами та народами, між рабами та вільними людьми. У перших громадах спочатку існувало спільне майно, а головним правилом було «хто не працює, хай не їсть». Віруючі вважали, що тільки бідні та знедолені мають право на винагороду в загробному житті. У проповіді говорилося:

«Верблюдові легше пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти у царство Боже». Християни засуджували багатство, тому спочатку багаті люди могли стати членами спільноти тільки у випадку, якщо вони перед тим роздали усе своє багатство. Потім від заможних людей вимагалося лише дати щедрі пожертвування на користь спільноти.

Між громадами були встановлені тісні зв’язки, які підтримували спеціальні посланці: апостоли та проповідники. Апостоли, як проповідники нової віри, ставали організаторами громад, збирали внески, необхідні для їх діяльності.

Згодом керівниками громад стають єпископи — «наглядачі» громадського майна. їм допомагали пресвітери (старійшини), які стежили за порядком під час молитовних зборів, диякони — організатори повсякденного життя громади.

З окремих громад утворилася єдина організація християн, яка одержала назву християнська церква. На чолі церкви стояли єпископи. Спочатку християни не мали спеціальних богослужебних споруд. Вони збиралися у звичайних будинках, разом молилися, відзначали свята, обговорювали норми поведінки в житті, слухали читання Євангеліє, співали гімни богові. Згодом стали зводитися спеціальні храми.

Робота з термінами та поняттями (Слайд 11)

Церква — релігійна організація, яка об'єднує прихильників тієї чи іншої релігії; споруда, де відбуваються богослужіння.

6. Боротьба з єресями

Розповідь учителя

У зв’язку зі збільшенням кількості громад християнство ще наприкінці II ст. зіткнулося із серйозною проблемою. Вона полягала в тому, що життя і діяння Ісуса Христа, описані в Євангеліях, християни розуміли й тлумачили по-різному. Суперечки навколо християнської віри точилися не лише на сторінках книжок відомих на той час мислителів. Вони виникали на вулицях міст, інколи поділяючи людей на непримиренні групи. Щоб утвердити в усіх громадах одне розуміння вчення Ісуса Христа й однакові обряди, єпископи разом із пресвітерами збиралися для обговорення спірних питань.

Ухвалене спільне рішення було обов’язковим для всіх. Той, хто відступав від затвердженого порядку або вчення, вважався єретиком. Його відлучали від церкви. Але різні тлумачення християнського вчення охоплювали цілі регіони імперії. Так, у Карфагені згуртувалися прихильники пресвітера Доната, який вважав, що справжні християни не повинні йти на союз із державою, яка впродовж 200 років влаштовувала на них гоніння. Їх називали агностиками — захисниками давніх християнських ідеалів. Вони організовували загони, які били і грабували багатіїв, представників влади й офіційної церкви.

Одночасно в Єгипті александрійський пресвітер Арій виступив з ідеєю, що Христос стоїть нижче за Бога-Отця. Ісус Христос існував не вічно і тому він не Бог, а тільки посередник між Богом і людьми.

(Слайд 12) Щоб угамувати суперечки, у 325 р. за ініціативою Константина Великого в місті Нікеї було скликано всіх єпископів на Перший Вселенський собор. На ньому затвердили основи віри, її символи. Вони були викладені у «Каноні» («Символ віри») — стислому викладі основних положень християнства, яких мають дотримуватися віруючі. Були визначені канонічними чотири Євангелія, що стали основою Нового Заповіту. Також було засуджено аріанство як єресь. Двох єпископів, які відмовилися підписати рішення собору, і Арія відправили у заслання.

З того часу вселенські собори скликалися, коли виникала потреба розв’язати важливі для християн питання. Другий собор відбувся у Константинополі у 381 р.

Робота з термінами та поняттями (Слайд 13)

Єресі — течії в християнстві, що відхилялися від офіційного віровчення і були заборонені церквою.

Рішення Нікейського собору сприяли й остаточному оформленню християнської церкви, було ухвалено церковний календар, уточнено систему християнської ієрархії (старшинства). Єпископи Риму, Александрії та Антіохії отримали звання Патріархів, а перші два — ще і звання Пап. На чолі громад у провінціях стали архієпископи, у містах — єпископи. Було запроваджено семиденний тиждень замість звичного для римлян восьмиденного. Сьомий день вважався днем для молитов.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями (Слайди 14, 15)

1. Хто такий Ісус Христос?

2. Коли і чому виникло християнство?

3. Як були влаштовані перші християнські громади?

4. Хто такі апостоли? Яку роль вони відіграли в поширенні християнства?

5. Чому християнство знайшло відгук у серцях римських громадян?

6. Які римські імператори влаштовували гоніння на християн?

7. Чому переслідування християн не дали позитивного результату?

8. Які положення християнства були прийнятними для державної влади?

9. Коли було ухвалено Міланський едикт?

10. Що таке єресь?

11. Яка роль імператора Константина в утвердженні християнства?

12. Коли християнство стало державною релігією, а прихильників язичництва почали переслідувати?

13. За що імператора Юліана назвали Відступником?

Завдання

1. Обговоріть у групах. Як змінилося життя римського суспільства із запровадженням християнства?

2. Визначте основні етапи становлення християнства як державної релігії.

Завдання для кмітливих

Які методи застосовували християни, утверджуючи свою віру?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель пропонує учням по черзі висловити свою думку про те, чого вони навчилися і про що дізналися на уроці.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника.