Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 17

Тема. Природа та населення Південного Дворіччя. (Слайд 1)

Мета: визначити вплив природно-географічних умов на розвиток цивілізації Дворіччя; характеризувати спосіб життя перших жителів Південного Дворіччя; пояснити, як утворилися перші міста-держави Південного Дворіччя; визначити особливості утворення й розвитку Вавилонської держави за правління Хаммурапі; застосовувати та пояснювати на прикладах терміни й поняття «Дворіччя», «клинопис», «місто-держава», «закони Хаммурапі», «оренда»; поєднувати інформацію з різних джерел (карта, розповідь учителя, документ, підручник) для набуття нових знань; виховний аспект уроку реалізується на основі усвідомлення учнями, що наявність законів є ознакою цивілізації.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, атлас, стінна карта «Передня Азія в давнину», ілюстративні матеріали, мультимедійна презентація.

Основні терміни та поняття: Дворіччя, клинопис, місто-держава, закони Хаммурапі, оренда.

Основні дати: IX—VIII тис. до н. е. — поява перших жителів у долині Євфрату, Тигру; XXIII ст. до н. е. — виникнення міста Вавилона; 1792—1750 рр. до н. е. — правління царя Хаммурапі у Вавилонській державі.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про результати тематичного оцінювання, проведеного на попередньому уроці, повідомляє про початок вивчення теми II «Цивілізації Передньої та Центральної Азії. Кіммерійсько-скіфський світ», тривалість її розгляду, форми й терміни проведення практичного заняття та наступного узагальнення і тематичного оцінювання. Після цього оголошує тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями (Слайд 2)

1. На прикладах з історії Стародавнього Єгипту поясніть, як природно-географічні умови впливають на спосіб життя населення.

2. Коли виникла цивілізація в долині Нілу?

3. Що таке іригація?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Випереджальне завдання (Слайд 3)

(Випереджальне завдання сприятиме активізації роботи учнів на уроці.)

Упродовж розгляду нового матеріалу визначте прояви впливу природно-географічних умов Південного Дворіччя на зародження там держави й цивілізації.

1. Географічне положення та природа Південного Дворіччя

Відповідь учителя

(Розповідь супроводжується роботою зі стінною картою «Передня Азія в давнину».)

У горах Вірменії беруть свій початок дві великі річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали її Месопотамією, що їхньою мовою означає Межиріччя. Завдяки річковим нанесенням за багато віків і тисячоліть південний берег Перської затоки обмілів, сама затока відступила на південь.

Розлиття Євфрату й Тигру не таке, як розлиття Нілу, — коротке, бурхливе та часто несподіване. Коли навесні в горах Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять із берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме у Дворіччі виник міф про всесвітній потоп, який нібито знищив майже все на землі. Але коли вода поступово спадала, то залишала товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт є дуже родючим.

Влітку в Південному Дворіччі було дуже спекотно: температура повітря сягала +50°С у затінку. Від палючого сонячного проміння на пагорбах усе вигорало. А в низинах вода застоювалась й утворювалися непрохідні болота. Вони кишіли різними комахами, укуси деяких із них могли бути смертельними для людини. Тому тут часто лютувала лихоманка, малярія та інші хвороби.

Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була мало придатна для розселення людей.

Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів або натиском ворогів).

Цікаво знати

МІФ ПРО ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП

Багато часу минуло відтоді, як із волі богів виникли перші люди. Стало їх багато на землі, і почали вони шумом і галасом своїм надто богам докучати. Розсердилися боги на людей і вирішили затопити всю землю. Але добрий бог Єа повідомив про це праведній людині на ім’я Утнапішті, сказавши: «Настав час рятувати свою душу! Побудуй величезний ковчег із міцним спорядженням і покрий дахом. Надійно просмоли його густою смолою. Потім заведи до нього рідних і близьких, усіх тварин із собою візьми, зерна не забудь, а після того, як сам зайдеш, двері всі надійно позачиняй і засмоли їх».

І накреслив бог Єа на землі малюнок того ковчега. Побудував Утнапішті ковчег, узяв із собою свою родину, умілих ремісників, а також свійських і диких тварин.

І ось чорна хмара затягла все небо, грізно загримів бог грому. Удень стало темно, як уночі. Почалася велика злива, а згодом потоп. Усе живе на землі загинуло. Навіть богів потоп стрепенутися примусив.

Коли через шість днів і сім ночей закінчився ураган і визирнуло сонце, вода почала спадати. Випустив Утнапішті голуба, і прилетів він назад, не знайшов вільного від води місця. Випустив він ластівку, і вона повернулася ні з чим. Випустив крука, і знайшов крук суходіл. Це була вершина великої гори. Пристав до суходолу ковчег, і вийшли з нього люди й тварини.

На вершині гори Утнапішті насипав очерету й хмизу, запалив вогонь і приніс богам жертву. Боги зраділи жертві та пробачили людям, які врятувалися від потопу.

2. Спосіб життя перших жителів Південного Дворіччя

Колективна робота з підручником

Учитель доручає учням самостійно опрацювати відповідний матеріал підручника й визначити особливості способу життя перших жителів Дворіччя. Систематизація результатів роботи учнів здійснюється за допомогою наведеного матеріалу.

Додаткова інформація

У IX—VIII тис. до н. е. в долині Євфрату й Тигру з’явилися перші жителі. Масове заселення відбулося у V—IV тис. до н. е. Південну частину Дворіччя біля Перської затоки зайняли шумери. Тому ця країна дістала назву Шумер. Північніше розселились аккадці. Їхня держава називалася Аккад. Головною відмінністю між цими народами була мова. Населення Південного Дворіччя в VI—IV тис. до н. е. переважно займалося землеробством і скотарством. У Дворіччі вирощували зернові культури — просо, ячмінь, пшеницю, які давали високі врожаї двічі на рік, а також овочі — часник, цибулю, огірки тощо.

Річки, озера та Перська затока були багаті на рибу. У заростях очерету гніздилися водоплавні птахи. Із сусідніх степів забігали дикі бики, газелі, страуси та дрібна дичина. Тому жителі Південного Дворіччя займалися також полюванням і рибальством. Найнебезпечнішими хижаками для людей були леви.

У Південному Дворіччі не було ні каменю, ні металів, ні лісу. У достатній кількості жителі мали лише глину й очерет, які широко використовували. Тому спочатку житла плели з очерету, який обмазували глиною.

Єдиним деревом була фінікова пальма, яку жителі назвали «деревом життя». Її плоди вживали в їжу, із волокон кори плели мотузки й кошики, кісточки фініків використовували як паливо, листя — як будівельний матеріал для покрівлі, а саму пальму в разі потреби — як деревину.

Головним багатством Південного Дворіччя була земля. Дуже родючі ґрунти давали великі врожаї. Грецький історик Геродот розповідав: досить було вкинути насіння в ґрунт після спаду води, пустити туди стадо свинеи, щоб вони втоптали це насіння в землю, — і вже можна було збирати готовий урожай. Одна посіяна зернина давала від 50 до 100 зернин. На одній пальмі за рік виростало до 50 кг фініків. За таких урожаїв праця людини давала більше, ніж потрібно для прожиття одному робітникові.

Проте займатися хліборобством у несприятливих природних умовах було важко. На півночі, в Аккаді, не вистачало води для зрошення. А на півдні, у Шумері, навпаки, часто відбувалися повені й місцевість була заболоченою. Але люди не відступали перед труднощами. Вони будували канали для зрошення землі та осушення боліт. На невеликих човнах, сплетених із гнучких гілок, обтягнутих шкірою, жителі плавали каналами з міста до міста. Споруджували штучні насипи, дамби й водоймища, насипали цілі пагорби, на яких виникали міста. Тобто у Дворіччі, як і в Єгипті, сформувалося іригаційне землеробство.

Місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт.

Шумери розводили дрібну та велику рогату худобу. Під час оранки в плуг запрягали биків та ослів, із їхньою допомогою також молотили хліб.

Наполеглива праця жителів Південного Дворіччя над будуванням водних споруд перетворила цю річкову долину з непривітного краю на квітучу країну.

Головним будівельним матеріалом у Дворіччі була глина, із якої робили цеглу. Із глиняної цегли будували все — житлові будинки, храми, палаци. У Дворіччі було мало палива, тому цеглу не обпалювали, а просто висушували на сонці. Але необпалена цегла легко кришиться. Через це міську стіну будували такої товщини, щоб зверху по ній міг проїхати віз.

Господарські потреби вимагали ведення ділових записів. Але папірус на берегах Євфрату й Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких табличках із вогкої глини. Якщо документ був важливим, таблицю висушували на сонці або випалювали. Після цього її можна було зберігати дуже довго. Багато таких табличок збереглося до наших днів.

Спочатку у Дворіччі, як і в Єгипті, «писали» малюнками. Але на вогкій глині важко намалювати складний знак або літеру, до того ж це потребувало багато часу. Можна було тільки витискувати окремі рисочки — клинці. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя дістала назву клинопису. Кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф. Загалом було вироблено близько тисячі таких знаків. Виникнувши в Південному Дворіччі, клинопис дуже швидко поширився серед народів Передньої Азії. Знаки клинопису читалися однаково будь-якою грамотною людиною — шумером, аккадцем, хетом, ассирійцем, еламітом чи персом.

У містах працювали вправні ремісники. Майже все у Дворіччі вироблялося з глини: винні діжки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам’яними зубцями, цвяхи, труби та навіть домовини. Саме у Дворіччі виникла легенда про те, що Бог зліпив людину з глини.

У III тис. до н. е. ремісники навчилися виробляти з бронзи знаряддя праці та зброю.

Міста були також місцем жвавої торгівлі та обміну. Жителі Дворіччя забезпечували інших народів зерном, вовною, тканинами й фініками, а натомість отримували дерево, камінь і метали.

3. Міста-держави Південного Дворіччя в IV—III тис. до н. е.

Розповідь учителя

(Слайд 4) Освоєння людьми багатств Дворіччя спричинило виникнення міст. На півдні було засновано Ур, Урук, Еріду, Лагаш, а на півночі — Марі, Ашшур. Зазвичай вони розташовувалися на підвищеннях і були захищені мурами. Кількість населення в деяких із них сягала 40—50 тис. осіб.

(Слайд 5) Найважливішими спорудами міст були зрошувальна система та головний храм — зикурат. Храм міг мати кам’яний фундамент, хоча більшість жителів міста мешкали в маленьких глинобитних хатинках.

(Слайд 6) Важливі питання життя міста спочатку розв’язувалися на зборах. Але в ситуаціях, коли рішення потрібно було прийняти швидко (бурхлива повінь, термінові роботи або ремонт зрошувальної системи), призначалася людина, яка займалася нагальними питаннями повсякденного життя, — енсі.

(Слайд 7) У часи, коли загрожувала небезпека, шумери обирали царів — лугалів, які виконували роль військового командира. Інколи влада енсі й лугаля перебувала в руках однієї людини. Згодом владу почали передавати в спадок, і вона зосередилася в особі одного правителя — монарха.

(Слайд 8) Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та його околиці. Таке невелике державне утворення історики називають містом-державою.

Цікаво знати

У Дворіччі іноді траплялися великі повені — потопи. Найбільші потопи сталися близько 3300 та 2900 рр. до н. е. Шумери почали вести відлік своєї історії саме від цих подій. Час відраховували в поколіннях, наприклад: «У третьому поколінні після потопу в Уруці правив Гільгамеш».

(Слайд 9) Між містами-державами Дворіччя точилася боротьба за родючі землі. Для захисту своїх земель кілька міст об’єднувалися у військові союзи. Згодом такі союзи ставали постійними. Так у Дворіччі постають перші великі держави Аккад, Шумер, Елам.

(Слайд 10) Одним із визначних царів Аккаду був Саргон (2316— 2261 рр. до н. е.), ім’я якого в перекладі означає «істинний цар». За однією з версій, він не мав знатного походження та тривалий час служив садівником і чашоносцем у лугаля міста Кіш. За іншою версією, він був царевим міністром. Коли царя Кіша усунули від влади, Саргон узяв на себе управління містом, а згодом став царем держави Аккад.

(Слайд 11) Посівши престол, Саргон вирішив підкорити Шумер. За легендою, приводом до війни була відмова шумерського царя віддати заміж за нього свою дочку. Міста Шумеру об’єдналися, щоб дати відсіч армії Саргона. Але у вирішальній битві військовий успіх був на боці Аккаду. Майже всіх лугалів шумерських міст полонили й принесли в жертву богам. Також Саргон завоював Сирію, Елам і створив велику державу, що об’єднала все Дворіччя.

(Слайд 12) Найвищого розквіту збудована Саргоном держава досягла за Нарам-Суена (близько 2236—2200 рр. до н. е.). Правитель називав себе величним богом, царем чотирьох сторін світу та наказав зображати себе в головному уборі, прикрашеному рогами, які вважалися символом влади богів.

(Слайд 13) Після смерті Нарам-Суена держава Саргона поступово занепала через бездарність правителів і зовнішні вторгнення. Дворіччя знову розпалося на окремі держави, які вели боротьбу між собою. У цій боротьбі посилилася могутність міста Вавилона.

4. Утворення Вавилонської держави. Правління Хаммурапі

Повідомлення та презентації учнів

Питання розглядається у формі заслуховування й обговорення повідомлень і презентацій про Вавилонську державу за часів Хаммурапі, підготовлених учнями до уроку. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений матеріал.

Додаткова інформація

Місто Вавилон виникло у XXIII ст. до н. е. Засновники — шумери — називали його Кадінгірр, що в перекладі означає «ворота бога», поаккадськи — Бабілі. Після завоювання міста амореями за ним закріпилася саме аккадська назва — Вавилон. Амореї, що заснували першу вавилонську династію, збудували мури навколо міста та проголосили його столицею своєї держави. Так розпочалася історія Давньовавилонського царства.

Вавилон розташований у дуже зручному місці — у самому центрі Дворіччя, де найближче сходяться річки Євфрат і Тигр. Тут зосереджувалися також водні й караванні шляхи Передньої Азії. Він стає значним торговельним центром і столицею самостійного царства. Найбільшої могутності у II тис. до н. е. досягає Вавилон за царя Хаммурапі, який правив від 1792 до 1750 р. до н. е.

Протягом майже 30 років він безперервно воював. Хаммурапі підкорив території міст-держав Дворіччя.

Хаммурапі став царем у молоді роки, але правив мудро та розважливо. Він здійснив важливі зміни в країні. Спочатку скасував борги бідняків, підпорядкував собі храми, країну поділив на області, якими керували царські чиновники. Дбаючи про добробут країни, упорядкував податки, заборонив продаж землі за борги та встановив контроль над торгівлею.

Проте найбільше цар прославився укладенням збірки законів (кодексу), що містила 282 параграфи.

Робота з термінами та поняттями

Закон — письмовий документ, у якому закріплені правила, визначені державою. Роль закону полягає в регулюванні відносин у суспільстві.

На початку XX ст. археологи знайшли стовп із твердого чорного каменю, вищий за зріст людини. Майже весь він був укритий написами. У верхній частині містилося зображення: на троні сидить бородатий бог сонця Шамані, перед ним, нижчий на зріст, у шанобливій позі стоїть цар. Бог сонця вручає Хаммурапі жезл — знак влади над людьми. Усе, що відбувається на небі й на землі, бачить сонце. Шамані — небесний володар та суддя, а Хаммурапі — земний. Далі йде напис, де цар розповідає про свої славні діяння.

Однак головне, що було вирізьблено на цьому чорному камені, — закони Хаммурапі, єдині для Вавилонського царства. За цими законами судили тих, хто порушував установлені в державі порядки та правила.

У своєму вступі до законів цар Хаммурапі проголошує мету: «Дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня та зло, щоб сильний не гнобив слабшого».

Під час царювання Хаммурапі покарання були дуже жорстокими, часто винного засуджували до смерті чи скалічення. Більш легкими покараннями вважалися нанесення ударів батогом чи вигнання з рідних місць. Злочинців зазвичай змушували зазнати того самого, що вони заподіяли своїй жертві. Хаммурапі бачив справедливість у тому, щоб відплатити, як кажуть, «око за око, зуб за зуб». Не чини іншому такої образи чи шкоди, яку сам не хочеш зазнати або відчути.

До смертної кари засуджували за крадіжку власності, за непідкорення цареві, за вбивство, навіть коли воно було вчинене випадково. А якщо хтось зламав іншій людині кістку, вибив зуб чи ушкодив око, то у винного також вибивали око чи зуб або ламали кістку.

У кожному місті царем були поставлені чиновники — судді. Звинувачення без доказів суд не приймав. Щоб прийняти своє рішення, суд вислуховував свідків. Якщо не вдавалося знайти свідків злочину, звинуваченого вели до річки. Там його примушували зануритись у воду. Якщо він тонув — отже, бог річки забрав його до себе як винного. Якщо ж йому вдавалося випливти, то він вважався чистим перед богами та невинним. У такому випадку його обвинувача піддавали смертній карі як злісного наклепника.

Закон стояв на сторожі приватної власності: за крадіжку майна, раба чи рабині карали на смерть. Сувора кара чекала на тих, хто недбало ставився до виконання своїх професійних обов’язків: до укріплення дамб, каналів тощо. Якщо будівельник погано збудує будинок, він завалиться й когось уб’є, наприклад сина господаря, то за це треба вбити сина будівельника. Якщо новий корабель протікав, то корабельний майстер мав власним коштом збудувати інший. Хлібороб, із чиєї вини проривалася гребля й заливалися при цьому чужі поля, повинен був відшкодувати збитки всім сусідам. А якщо збитки такі великі, що у винного не вистачало коштів, то продавалося все його майно та навіть він сам, а гроші роздавалися потерпілим.

У законах Хаммурапі згадувались і раби («вардуми»). Рабів купували та продавали так само, як свійську худобу й будь-яке інше майно. За вбивство раба карали так само, як і за вбивство вола. І все-таки раб міг скаржитися на свого пана в суд (заперечити своє рабське становище). У такому випадку господар повинен був довести в суді своє право на раба. Раб міг користуватися майном, навіть мати власного раба або рабиню, одружуватися з вільною людиною.

Робота з термінами та поняттями

Оренда — тимчасове користування чим-небудь за певну плату.

Із законів ми дізнаємося, що іноді людина брала в оренду землю, сади, худобу. Таку людину називали орендатором. За користування полем він сплачував орендну плату — одну третину врожаю, за сад — дві третини. Поле можна було взяти в оренду й на умовах половинщини (за половину врожаю). У такому разі власник землі мав допомогти орендаторові робочою худобою та посівним матеріалом.

Іноді хлібороби потребували землі, насіння й худоби, ремісники — сировини, а дрібні торгівці — товарів. Тоді вони брали зерно чи гроші в борг під відсотки. І якщо хлібороб брав у борг п’ять мішків зерна, то через рік зобов’язаний був повернути вже шість мішків. У неврожайний рік стягнення боргу переносилося до кращих часів. Деякі люди, що давали майно чи гроші під відсотки, при цьому наживалися, їх називали лихварями. Якщо людина не могла повернути взятого в борг, то часто змушена була відробляти його в господарстві позикодавця. Борг відробляв не сам боржник, а його дружина або діти, причому тільки протягом трьох років. Це називалося кабалою. Люди, які потрапляли в кабалу, на відміну від рабів, охоронялися законом. Якщо боржник віддавав лихварю свого сина, продавати його господар не міг. У разі, коли син боржника помирав від побиття або жорстокого поводження, у цьому випадку на знак покарання вбивали сина лихваря. Так цар Хаммурапі захищав своїх підданих від масового обернення в рабство.

Закони Хаммурапі встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за образу дітьми свого батька чи опікуна, за лжесвідчення. Якщо син ударив свого батька, йому відрубували кисть руки.

Цікаво знати

Суперечки про борги часто розглядалися в суді. Цікаво, що договори про позички зерна записували на глиняних дошках. Напис покривали новим шаром глини та повторювали його. Якщо виникала суперечка, то верхній шар знімали й звіряли текст договору зі словами тих, хто сперечався. Торговельні та боргові договори скріплялися власною печаткою, яку мав кожний вавилонянин.

Помер Хаммурапі в 1750 р. до н. е. Роки правління його наступників були роками поступового ослаблення й падіння Вавилонського царства. Ослаблена внутрішніми чварами Вавилонія розпадається на дрібні держави. Близько 1600 р. до н. е. під ударами завойовників припиняє своє існування могутня держава Хаммурапі.

Робота з документом (Слайд 14)

ІЗ ЗАКОНІВ ЦАРЯ ХАММУРАПІ

Наприкінці тексту своїх законів цар Хаммурапі закликав свій народ: «Нехай він примусить себе прочитати мною написану пам’ятку та нехай він почує мої дорогоцінні слова, а моя пам’ятка нехай покаже йому його справу. Нехай він побачить своє рішення, нехай заспокоїть своє серце, так нехай скаже: “Хаммурапі, володар, який для людей як рідний батько, справедливо управляв країною!”».

Запитання до документа (Слайд 15)

Чому Хаммурапі називав себе «рідним батьком» для народу та вважав, що він справедливо управляв країною?

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

ВАРІАНТ 1

Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого на початку уроку.

ВАРІАНТ 2

Бесіда за запитаннями (Слайд 16)

1. Розкажіть про природні умови та жителів Південного Дворіччя.

2. Які інші назви має Дворіччя?

3. Яку частину Дворіччя називали Шумером, а яку — Аккадом?

4. Як називається система письма, винайдена жителями Дворіччя?

5. Який правитель першим об’єднав Дворіччя під своєю владою?