Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Розробки уроків 8 клас

УРОК № 45

Тема. Правобережжя і західноукраїнські землі. Національно-визвольна боротьба.

Мета: визначити причини могутнього народного руху на Правобережній Україні у другій половині XVIII ст.; з’ясувати наслідки для подальшої долі українських земель поділів Речі Посполитої; скласти уявлення про розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.; сприяти формуванню аналітичного мислення на основі особистого усвідомлення минулого; виховувати почуття гідності та поваги до минулого своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: гайдамаки, Коліївщина, Барська конфедерація, опришки, поділи Речі Посполитої.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Запитання для письмової роботи

1) Які причини ліквідації гетьманства?

2) Складіть розгорнутий план відповіді «Ліквідація гетьманства і решток автономії України».

Дидактична гра «Продовжи розповідь» (за матеріалом попереднього уроку)

Правила гри див. на с. 46.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Актуалізація знань учнів

1) Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.?

2) Що таке національно-визвольна боротьба?

3) Які країни у другій половині XVII — першій половині XVIII ст. прагнули включити Правобережжя і західноукраїнські землі до свого складу?

1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби.

Розповідь учителя

У 30—60-х pp. XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною виступів українського населення проти всіляких утисків.

Доля Правобережжя у другій половині XVII ст. складалась нещасливо. Війни вщент зруйнували і знелюднили ці землі, що колись були колискою козацтва й основним осередком Української держави.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки змогли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей терміном на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджувалося до життя. Із закінченням терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5—6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски щодо православ’я. На 60-ті pp. XVIII ст. православ’я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.

Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого народного опору. Відсутність козацтва позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками.

Робота з термінами і поняттями

Слово «гайдамак» тюрського походження (гайде — гнати, переслідувати) і означає «волоцюга», «грабіжник». Поляки називали так селян-утікачів, що об’єднувалися у ватаги і ховались по лісах і час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали у своїй діяльності чіткої мети і далекосяжних планів, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши в них власність. Перші писемні згадки про дії гайдамаків датуються 1715 р.

Робота з документом Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)

Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинити. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в якомусь ярі, де їм з близьких сіл доставляють харчі.

Один із гайдамаків сидить на дереві і дивиться на всі дороги, коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.

Запитання до документа

1) Яку тактику використовували гайдамаки?

2) Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?

Розповідь учителя

Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну загрозу для них. Зростання кількості невдоволених посиленням кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, яка давала ватажків для ватаг, перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.

2. Гайдамацькі повстання.

Розповідь учителя

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського короля.

Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений утекти до Молдавії.

Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків ще більші сили. Нові загони гайдамаків перетворили життя шляхти у справжнє пекло. Щоб їх приборкати, шляхта вдалась до жорстокостей. Правобережжя знову перетворилося на арену кривавих подій. Проте гайдамацький рух не вщухав. Зрештою, поляки вдалися до тактики: «Поділяй і володарюй». Вони залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який завзято став нищити колишніх своїх побратимів.

Гайдамацький рух

Дата

Керівники

Територія

Результат

1734—1738 pp.

Наказний

козацький

полковник

Верлан

Брацлавщина, Поділля, частина Волині та Галичини

Виступ було придушено польськими і російськими військами. Верлан із невеликим загоном відступив у Молдавію

1741—1748 pp.

Г. Голий

Брацлавщина,

Уманщина

Виступ було придушено регулярними польськими військами і надвірними командами місцевих магнатів

1750 р.

О. Лях,

К. Ус,

М. Мамай,

М. Сухий та ін.

Північне Поділля, Уманщина, Київщина

Гайдамаки, зазнавши поразок у відкритих сутичках із польськими та російськими військами, відступили на Запорожжя, Лівобережжя та до Молдавії

1768—1769 pp.

М. Залізняк,

І. Гонта

Правобережжя

Виступ було придушено спільними зусиллями польських і російських військ

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він був більшим за попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Але звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням порядку, відновленням Української держави. Кривава різанина, зруйновані міста, сотні захмелілих від крові повстанців, що чинили суд і розправу на власний розсуд, — таким був інший бік повстання.

Російські можновладці, які весь час спостерігали за розвитком подій, зрозуміли, що події починають набирати негативних для них наслідків, вводять свої війська і жорстоко приборкують повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. Прагнення народу до помсти було занадто сильним.

Цікаво знати

Самі поляки теж інколи видавали себе за «народних месників».Так, у 1752 р. поміщики Юхновські, переодягнувшись у гайдамаків, разом зі своїми слугами, намастивши обличчя сажою, напали на своїх сусідів Рудницьких. Побили їх селян і пограбували маєток.

У 1750 р. католицький священик, приор (настоятель) Бишевського монастиря Клюковський під видом гайдамаків разом зі своїми надвірними козаками пограбував маєток і шинок шляхтича Ленкевича.

3. Коліївщина.

Розповідь учителя

У другій половині 60-х pp. XVIII ст. Правобережна Україна опинилась у складному становищі. Продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта була розколота на прихильників і противників короля С. Потоцького, який був ставлеником росіян. Загострилися стосунки між православними та католиками й уніатами. Уніати на чолі з митрополитом Ф. Володкевичем розгорнули активний наступ на православну церкву. У відповідь православні на чолі з ігуменом Матронівського монастиря Матвієм (Мелхиседеком) Значком-Яворським звернулися по допомогу до Росії.

На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Але реалізувати цей договір не вдалося. Проти короля в місті Барі утворилась конфедерація шляхти (воєнно-політичне об’єднання шляхти для досягнення певних цілей).

Барська конфедерація виступила проти короля. Члени конфедерації насаджували в Україні католицьку й уніацьку церкви і прагнули відновити владу шляхти. 10-тисячний загін конфедератів пройшовся «вогнем і мечем» Правобережжям. Король, не маючи достатньо сил, звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя ступили російські війська.

Ці події стали поштовхом до народного повстання, що увійшло в історію під назвою «Коліївщина» (назва походить від слова «колоти»).

Підготовку до повстання, що розпочалось у лютому 1768 p., очолив запорожець Йосип Шелест. Сили повсталих збиралися в урочищі Холодний Яр, що неподалік Матронівського монастиря. Після загибелі Шелестаповсталих очолив запорозький козак Максим Залізняк (народився близько 1740 p.).

Виступивши 6 червня 1768 р. з урочища Холодний Яр, повстанці визволили від шляхти десятки сіл і містечок. їх шлях проліг через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань — важливий торговельний і культурний центр, добре укріплена фортеця, форпост польського панування на Правобережжі.

По мірі просування повстанців їх кількість швидко зростала. Вони нищили шляхту, католицьке й уніатське духівництво, євреїв; ділили загарбане майно. Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське, південь Волинського і схід Подільського воєводств. Його рушійними силами стали селяни і міщани. Активну участь у повстанні брали загони гайдамаків.

Коліївщина мала відмінності від попередніх повстань гайдамаків. Вона носила національно-визвольний характер. Вістря боротьби було спрямовано проти польського панування, засилля католицизму й уніатства, утисків орендарів євреїв та соціального визиску з боку шляхти. Метою боротьби було відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями».

20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. Із допомогою сотника Івана Гонти, який з надвірними козаки перейшов на бік повсталих, наступного дня М. Залізняк оволодів містом. Розправа повсталих в Умані над поляками, євреями, католиками була вкрай жорстокою. У місті було вбито щонайменше 2 тис. осіб, зруйновано костьоли, єзуїтські школи, шляхетські палаци.

Робота з документом

Із розповіді М. Залізняка на суді

Поляків, жидів, а при них і тих, хто в конфедератів прислужував віри грецької, поколоти чимале число, а скільки, точно знати не можу, але думаю, що не менше, як всіх чоловіків, жінок, малих дітей, тисяч дві людей... і при тому пограбовано тисяч сто рублів... Між показаних побитих нами народом, губернатор із жінкою вбитий, а про інших: як про ксьонзів, попів та інших польських шляхтичів не знаю, тому що не з цих міст родом.

Запитання до документа

1) Як поводилися повстанці в Умані?

2) Які результати уманської трагедії?

3) Чи можна виправдати таку жорстокість повстанців?

Розповідь учителя

Повстання перекинулося на інші райони краю, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та ін. Вони знищували королівські органи влади та встановлювали народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту — уманським полковником. Поміщицька земля розподілялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.

Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу і поширювати звернення до народу — універсали.

Робота з документом

«Універсал» до селян Західної України (1768 р.)

Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхетських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі і звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від своїх безпосередніх панів. Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін

із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди. Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, зберегти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших наставників розплати за всі ваші кривди, побої, вбивства, тортури, а також за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром побачите, що Бог послав нам із вами, правовірним, перемогу і будете вільними панами, коли знищете це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити, коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма на Україні та Поділлі.

Запитання до документа

1) До чого закликав «Універсал» населення?

2) Чим аргументували свої дії повсталі?

Розповідь учителя

Окремі ватажки поширювали чутки, що діють із дозволу російської цариці. Було навіть підроблено «золоту грамоту», нібито видану нею кошовому, у якій повідомлялося про те, що надсилає військові підрозділи, щоб знищити «всіх поляків і жидів».

У той час як розгорталось повстання, російські війська розгромили війська Барської конфедерації і підійшли до Умані. Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об’єднали свої зусилля для придушення народного руху.

Командувач російськими підрозділами під Уманню полковник Гур’єв лукаво заявив про свою прихильність до повстанців і запросив М. Залізняка і І. Гонту та іншу старшину на бенкет, на якому ватажків було заарештовано. Загони повсталих, залишившись без провідників, були розгромлені російськими військами. Після розгрому основного вогнища повстання розпочались каральні акції проти повсталих в інших районах. Жертвами карателів були тисячі учасників повстання. І. Гонта, як підданий польського короля, був переданий полякам, які стратили ватажка. М. Залізняк, як підданий Російської імперії, був засуджений на каторжні роботи в Сибір. Незважаючи на репресії, повстання тривало і наступного року.

Цікаво знати

Страта Гонти мала тривати два тижні. Упродовж перших десяти днів, за рішенням польського суду, йому мали вирізати по пасу шкіри. На 11 день відрубати ноги, на 12 — руки, на 13 — вирвати серце, на 14 — відрубати голову. Але витримати самі поляки таку процедуру не змогли. Польський гетьман Браницький наказав відрубати голову вже на третій день, а все решту зробили вже на трупі. Череп Гонти був виставлений на воротах міста Могилів на Поділлі. Під час страти Гонта вів себе достойніше за будь-якого дворянина. Навіть заповів пас своєї шкіри одному польському шляхтичу, який намагався присвоїти його коштовний пояс.

Розповідь учителя

Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам’яті, їхні дії надихали наступні покоління борців за кращу долю. Т. Шевченко присвятив цим подіям поему «Гайдамаки».

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Воно зазнало поразки. Причини цього були різні: підступність і спільні каральні акції російських і польських військ, які до того ж переважали повсталих в озброєнні, дії повсталих не були скоординованими. До того ж повсталі після захоплення Умані не продовжили наступальні дії. У скороченні соціальної бази повстання немалу роль відіграла невиправдана жорстокість повсталих.

Після придушення Коліївщини окремі гайдамацькі загони вели боротьбу майже до кінця століття.

4. Опришківський рух. О. Довбуш.

Розповідь учителя

Рух народних месників мав поширення й на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах. Там їхні загони називалися «чорними хлопцями», або опришками. Перші такі загони, згідно з історичними джерелами, з’явились у XVI ст. Виступаючи проти всіляких утисків селянства, діючи невеликими загонами (20—50 осіб), вони нападали на шляхту, лихварів, євреїв-орендаторів, купців. Маючи гарні схованки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.

Робота з термінами і поняттями

Слово опришок походить від латинського opressor — знищувач, порушник.

Розповідь учителя

Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700—1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багаттями. Прикметно: жорстоко розправляючись із ворогами, він водночас не переносив помсту на членів їхніх сімей, виявляв рицарську великодушність. На відміну від багатьох опришків, прагнення до здобичі все ж не відігравало визначної ролі в його вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним.

Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Йому вдавалося виходити зі скрутних становищ, коли на нього і його товаришів полювало по кілька тисяч солдатів.

Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився обіцянками шляхти (звільнення від повинностей і володіння землею на правах власника). Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків продовжувався. Загін вірного побратима О. Довбуша — Василя Баюрака кілька років громив шляхту в Галичині, Північній Буковині й Закарпатті. Після смерті В. Баюрака опришків очолив Іван Бойчук. Згодом — інший герой. І так тривало аж до середини XX ст.

Олекса Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу українців Прикарпаття, Карпат і Закарпаття. Його ім’я назавжди лишилося в пам’яті народу, живе в піснях, переказах, оповіданнях і легендах цього регіону.

Значні виступи селян відбулися після захоплення краю Австрійською імперією. Це був протест проти запровадження нових податків і сплати оброку. Опір селян набув таких загрозливих масштабів, що місцева австрійська адміністрація змушена була направити в села й містечка військові загони, а зрештою, провести низку реформ.

5. Поділи Речі Посполитої та українські землі.

Розповідь учителя

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток, послаблювали її перед зовнішньою агресією.

Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розділили Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом ідей Французької революції в Польщі. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 p., у результаті якого до Австрійських володінь Габсбурґів відійшли землі Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводств, а також, усупереч угоді, заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по р. Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені «Королівством Галичини і Лодомерії» з центром у Львові, що підпорядковувалось безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), що призначався імператором. Вищим представницьким органом був становий сейм.

Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбурґів у 1775 р. за Константинопольським протоколом додалась Буковина, яка згодом як окремий округ увійшла до складу «Королівства Галичини і Лодомерії».

Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II рушила до Польщі війська, які згодом очолив відомий російський полководець О. Суворов.

Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 p.; польська армія майже не чинила опору. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.

Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на відданість Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень. Унаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної

України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині. Протягом 90-х pp. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут було утворено три губернії: Київська, Подільська, Волинська.

Становище українського населення майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину в маєтках шляхти та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.

Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на багато десятиліть утратив свою державну незалежність. У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя у межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що, усупереч політиці російського царизму, сприяло консолідації і розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які в наступне століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.

6. Соціально-політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині та Закарпатті.

Розповідь учителя

У другій половині XVIII ст. Галичина та Буковина опинилися під владою австрійських Габсбурґів. Закарпаття потрапило під їх владу ще 1711 р. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосифа II. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі в залежності від якості ґрунтів), за які мали відробляти визначені повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати садиби і втручатися у сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися у школах.

Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремеслам, пересуватися по країні. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, були проголошені їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана не повинні були перевищувати 30 % доходу від землі. Повинності мали сплачуватися грошима, що, фактично, скасовувало панщину. Але цей закон у 1790 р. було скасовано.

Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдавським господарем Григорієм Гікою у 1766 р., яка скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл до шести днів. Згодом і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 р.

Також суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’являються нові культури. Із 50-х pp. XVIII ст. на Закарпатті починають вирощувати картоплю. В останній чверті століття вона поширюється в Галичині. Також наприкінці століття населення краю починає вирощувати кукурудзу. Активно освоюються гірські райони. Розвивається вівчарство й свинарство.

Дуже повільно розвивається міське життя. Єдиним великим містом був Львів (30 тис. жителів). Більшість жителів міст займається сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувається швидка зміна національного складу міст: вони втрачають український характер. Більшість населення міст складають євреї, поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворюються на селянську націю, у той час як в Європі починається промисловий переворот і формування модерних націй.

У другій половині XVIII ст. на західноукраїнських землях з’являються і перші мануфактури з виробництва сукна і полотна. Але переважаючим залишається ремісниче виробництво. Габсбурґи мало опікувалися економічним розвитком периферії своєї імперії, у якій уже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).

Складною лишалася релігійна ситуація на західноукраїнських землях. Пануюче становище тут посідали католицька й уніатська церкви, які продовжували свою боротьбу з православною і протестантськими церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії стали греко-католицькими. Проте в 70—80-ті pp. XVIII ст. ситуація істотно змінилась. Австрійський уряд ліквідував становість духівництва, обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й конфіскував їх землі, якщо вони не утримують школи чи притулки для старих. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівняйлівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Иосиф II розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полонізації й окатоличення перетворилася на захисника українського населення, його мови і традицій; стала моральним авторитетом українців на західноукраїнських землях.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Експрес-опитування

1) Назвіть причини посилення національно-визвольної боротьби на Правобережжі в другій половині XVIII ст.

2) Яких форм набув національно-визвольних рух в Україні в другій половині XVIII ст.?

3) Хто такі гайдамаки? Які причини виникнення гайдамацького Руху?

4) У якому році спалахнула Коліївщина? Хто був її учасниками і керівниками?

5) Війська яких країн придушували Коліївщину?

6) У якому регіоні діяли опришки? Назвіть ім’я найвідомішого керівника опришків.

7) Скільки було поділів Польщі? Які країни брали участь у поділах?

Творчі завдання

1) Чи можна гайдамацький і опришківський рухи охарактеризувати як соціальний бандитизм?

2) На вашу думку, чи міг національно-визвольний рух другої половини XVIII ст. призвести до відродження Української держави?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Посилення соціального, національного і релігійного гніту на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, кульмінацією якого стала Коліївщина. Це повстання часто виливалося у загальну соціальну помсту.

Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання укріпило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення і встановлення козацьких порядків.

Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією. Польща перестала існувати як самостійна держава.

У результаті поділів Правобережжя опинилося у складі Росії і як наслідок — 80 % українців опинилися під владою Російської імперії, а решта — під владою монархії австрійський Габсбурґів.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати § 30 підручника.

2) Підготувати історичні портрети О. Довбупіа, М. Залізняка,

І. Гонти (на вибір).