Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Розробки уроків 8 клас

УРОК № 34

Тема. Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України.

Мета: визначати адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини і Слобожанщини; характеризувати господарський розвиток і розвиток землеволодіння на цих землях; розповідати про підпорядкування Української Православної церкви Московському патріархату; продовжити формування навичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал. Основні поняття й терміни: Слобожанщина (Слобідська Україна), займанщина.

Основні дати: 50-ті pp. XVII ст.—утворення слобідських полків; 1686 р. — підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Актуалізація знань учнів

1) Коли і як утворилася Лівобережна Гетьманщина?

2) Яким був адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького?

1. Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини.

Розповідь учителя

У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але постійним залишався полково-сотенний устрій. По смерті Б. Хмельницького в Гетьманщині після обрання І. Виговського утверджується республіканська форма правління, яка вже незабаром стає республікансько-олігархічною. Змінюється також і форма державного устрою. У першій половині 60-х pp. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя. У першій половині 70-х pp. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким устрій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало 10 полків, які, усвою чергу, поділялися на сотні.

2. Органи влади.

Розповідь учителя

Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалися тільки коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилась практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль Старшинської ради, яка збиралася регулярно та розв’язувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х pp. XVII ст. кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тисяч, у той час як за Б. Хмельницького — 100 тисяч. Кілька тисяч козаків могло виставити Запорожжя. Армія складалася з піхоти, кінноти, роль якої зростала, та артилерії. Розпочалося створення підрозділів найманців.

Від кінця 50-х pp. XVII ст. посилилося втручання Московської держави у внутрішні справи козацької України для того, щоб звести нанівець повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральних старшин і полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 50-х pp. XVII ст. розпочалося впровадження воєводської системи правління.

Завдання

Установіть відповідність між назвами посад та функціями, які їм належали.

3. Соціальний устрій.

Розповідь учителя (супроводжується роботою з таблицею )

Після Національно-визвольної війни соціальна структура козацької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою старшиною. В останні десятиліття XVII ст. селяни, міщани, козаки стали втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри зміни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно надалі поділялося на привілейовані й непривілейовані прошарки. До привілейованих і напівпривілейованих прошарків належали: старшина, шляхта, духівництво, козаки, міщани. Непривілейованим станом суспільства були селяни. Усередині кожного стану існував майновий поділ.

Соціальна структура українського суспільства у другій половині XVII ст.

Верства

Характеристика

Козацька

старшина

Унаслідок виокремлення з козацтва посіла панівне становище в суспільстві. Мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки

Українська

шляхта

Панівний стан українського суспільства; швидко злилася з козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв

Духівництво

Привілейований соціальний стан. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від простого духівництва — парафіяльних священиків

Козацтво

Привілейований соціальний стан. Козаки були особисто вільними, звільнялися від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби власним коштом, мали право на становий суд і спадкове землеволодіння. Наприкінці XVII ст. козаки поділялися на заможних (виборних) і зубожілих (підпомічників), що не могли самотужки придбати воєнне спорядження і служили багатим

Міщанство

Напівпривілейований стан, що мав права і привілеї на самоврядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але був зобов’язаний сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави

Селянство

Непривілейований соціальний стан, який у результаті Національно-визвольної війни здобув особисту свободу і право змінювати місця проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима. У Слобідській Україні селяни сплачували податки до царської скарбниці

4. Система землеволодіння. Господарський розвиток.

Розповідь учителя

Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему землеволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель. Основою господарства залишалося землеробство.

У результаті Національно-визвольної війни селянство стало користуватися козацькими вольностями. Землі й угіддя, якими користувалися, включно з займанщиною, вони вважали своєю власністю. Оскільки козацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигнаних панів і католицьких храмів, які перейшли до військового Скарбу, то селяни і держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях військового Скарбу, почали називатися вільними військовими селами. їхні жителі могли продавати, купувати, дарувати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони підлягали державі, на користь якої виконували повинності і виплачували податки.

Робота з поняттями і термінами

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.

Розповідь учителя

Землі козаків не підлягало військовому Скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.

Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських громад і сябринних спілок (спільне володіння переважно родичів або друзів). У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння.

На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 pp. старшина, шляхта і монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань Національно-визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.

У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостерігається піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відіграє землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови. Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних козаків давали товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набуває садівництво і городництво.

Важливе місце в господарстві посідає і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней.

У господарстві старшин, заможних козаків переважно використовувалася наймана праця, але частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. Наприкінці XVII ст. панщина набуває постійного характеру.

Швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося 90 міст. Такі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб — мали магдебурзьке право, менші — ратушне. У 36 найбільших містах ремісники і торговці складали 34 % населення. Існувало близько 300 ремісничих професій. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.

Помітним стає і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.

5. Виникнення та розвиток Слобідської України.

Розповідь учителя (супроводжується роботою зі схемами)

Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України, південно-східна частини Воронезької, південно-західна частини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.

Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х pp. XVII ст., Слобожанщину поступово заселяють українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полку на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі.

Етапи колонізації

Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим, які оселилися на Суминому городищі, заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Подібну історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й села.

Масове переселення у Слобожанщину українського населення розпочалося у другій половині XVII ст. й було пов’язане з добою Руїни, що охопила в цей час козацьку Україну. У верхів’ях Сіверського Дінця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. осіб, серед яких більшість складали українці (80 %).

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва «Слобідська Україна»). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х pp. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно- територіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими і військовими справами в полках відали полковники, у сотнях — сотники.

Полковників обирали довічно. Крім того, у Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов’язано з особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ватажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку погоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві затвердити на цій посаді. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.

Система органів влади Слобідської України

Царський уряд використовував українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю, продовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї й самоврядування. Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, аби врегулювати займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Лісами, луками, річками та озерами населення користувалося спільно. Кожен полк мав певний резерв незайманих земель, якими розпоряджався полковник. Однак багато поселян відмовлялися від наділів із полкового фонду, оскільки за них необхідно було записуватися в козаки й нести важку й небезпечну військову службу. Тому здебільшого селяни оселялися на землях полкової й сотенної старшини, де мали можливість заводити досить велике господарство. Одержуючи у власність ділянку, вони повинні були за неї ходити на відробітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини.

Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами й хуторами. Упродовж другої половини XVII ст. відбувався процес перетворення багатої старшини на великих землевласників. Серед них можна назвати родини полковників Шидловського, Донця, Кондратьева.

Робота з документом

Зі звернення мешканців Сумського полку до царя

Наші діди, батьки, брати і родичі, і ми самі поприходили з різних гетьманських і задніпрянських міст в Україну (мається на увазі Слобідську Україну — прим, ред.) на закликання бєлгородських та курських воєвод, котрі запевняли нас царським словом не відбирати від нас наших вольностей. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські-українські міста по Бєлгородській лінії у диких степах на татарських займищах, якими ходили татари під ці міста. І для збільшення населення у цих нових містах велено було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти і села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюндрувати московські українські міста, ми не приставали ні до якої зради. За те пожалувано нас усякими вольностямиі дозволено займанщини займати, пасіки і всілякі ґрунти заводити і всілякими промислами промишляти без чиншу (податку — ред.), за старим українським звичаєм.

Запитання до документа

1) Як формувалося населення Слобожанщини?

2) Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні московсько-татарського пограниччя?

3) Яким було ставлення царських властей до поселенців?

6. Підпорядкування Української Православної церкви Московському патріархату.

I ВАРІАНТ

Самостійно опрацювати відповідний пункт параграфа

II ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Із часу прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не полишав спроб підпорядкувати Українську Православну церкву владі московського патріарха. Це дало б змогу не тільки політично, а й через душі віруючих контролювати Україну. Крім того, вибивалася б ще одна підпора української державності. Попри всі намагання здійснити цей акт, українське духівництво противилося йому, розуміючи, що в результаті воно б утратило фактично існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Й. Тукальський, який всіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої

намагання в напрямку підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 80-х pp. XVII ст. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита, які вже десятиліття зволікалися, і відрядити його на висвячення до Москви. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і в липні

1685 р. скликаний Собор обирав митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертинський). Від’їзду Гедеона на висвячення до Москви передувало посольство українського духівництва, яке прохало підтвердити давні права і вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив. Тоді до Москви виїхав Гедеон, де у грудні 1685 р. отримав дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул як «митрополит Київський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всія Росії» — вилучається. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу у Стамбулі (Константинополі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Московія в 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату.

Ця акція стала для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відділення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Але найголовнішим стало те, що українська церква стала втрачати свою самобутність, а московський уряд отримав вагомий чинник впливу на українців.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1) Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Лівобережжям?

2) Якою була в цей час соціальна структура українського суспільства? Які верстви були пануючими?

3) Якими були причини української колонізації Слобожанщини? Звідки походить така назва регіону?

4) Що таке «займанщина»?

5) Які форми землеволодіння були характерними для козацтва та селянства?

6) Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Слобожанщиною? У чому полягає їх специфіка?

7) Яким був господарський розвиток українських земель?

8) За яких обставин Українська Православна церква втратила свою автокефалію? Які це мало наслідки?

Завдання

1) Визначте основні етапи української колонізації Слобожанщини. Запишіть їх у вигляді хронологічної таблиці.

2) Порівняйте соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини, Слобожанщини та Запорожжя. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

Питання для порівняння

Лівобережна

Гетьманщина

Слобожанщина

Запорожжя

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни у ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана. У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.

Протягом другої половини XVII ст. відбувається швидкий розвиток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення й освоєнням нових земель.

Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Завдяки переселенню відбулося господарське освоєння колишнього так званого Дикого Поля, урятовано тисячі людей від фізичного знищення.

Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок, де успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля.

Підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату (яке відбулося з порушенням церковних канонів) послабило політичні позиції гетьманського уряду і мало далекосяжні наслідки для Української держави, культури, церковного життя.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 23 підручника.