Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Розробки уроків 8 клас

УРОК № 26

Тема. Воєнно-політичні події 1654—1657 pp.

Мета: розповідати про перебіг воєнних дій у 1654—1655 рр.; пояснювати, як і чому відбулася зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького; характеризувати дії українського війська в Польщі в 1657 p.; давати оцінку Б. Хмельницькому як людині, політику й полководцю; удосконалювати набуті вміння і навички; виховувати почуття поваги до історичного минулого Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, зображення історичних пам’яток.

Основні поняття й терміни: Віленське перемир’я.

Основні дати: 19—21 січня 1655 р. — битва під Охматовим; вересень 1655 р. — битва під Городком, облога Львова; 24 жовтня 1656 р. — підписання Московською державою і Річчю Посполитою Віленського перемир’я; грудень 1656 — липень 1657 р. — україно-трансільванський похід у Польщу; 27 липня 1657 р. — смерть Б. Хмельницького.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1) Схарактеризуйте ставлення католицьких держав Європи до Гетьманщини.

2) Наведіть приклади підтримки і приязного ставлення до Гетьманщини протестантських держав.

3) Схарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики Гетьманщини в роки війни.

4) Як розвивалися в роки війни відносини між Гетьманщиною та Московією?

5) Як відбулося оформлення протекторату Московської держави над Гетьманщиною?

Творче завдання

Складіть розгорнутий план за темою «Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин».

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Воєнні дії в 1654—1655 pp.

Розповідь учителя

У січні 1654 p., після отримання повідомлень про події в Переяславі, уряд Речі Посполитої став готуватися до нової великої війни. Московська держава розірвала дипломатичні відносини з Річчю Посполитою і вступила у війну з нею на боці Гетьманщини.

У лютому 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділля і Брацлавщину. Так, місто Немирів було взяте в облогу, але ніхто з жителів у полон не здався, і воно було знищене поляками. Проте, дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення і протидію козацьких військ полковників В. Томиленка та І. Богуна, поляки були змушені відступити.

Тим часом головні воєнні дії розгорталися на території Білорусі та Смоленщини. Хмельницький на вимогу царя у травні 1654 р. направив туди 18-тисячне козацьке угруповання, очолюване наказним гетьманом Іваном Золотаренком. Унаслідок успішних воєнних дій на кінець 1654 р. від польсько-литовських військ було звільнено південь Білорусі та всю Смоленщину.

Кримське ханство негативно поставилося до рішень Переяславської ради. Після того як Хмельницький проігнорував вимогу Іслам-Гірея розірвати союз із Московією, татари пішли на союз із поляками. 10 липня 1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що передбачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога».

У жовтні—листопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким вторглося на Поділля. Поляки діяли з надзвичайною жорстокістю, знищуючи все населення.

Цікаво знати

Героїчним опором переважаючим силам ворога уславилося невелике подільське містечко Буша. Його захищали близько 6 тис. козаків, міщан, подільських опришків і загін повстанців-молдаван. Протягом 18—20 листопада захисники Буші відбивали запеклі штурми поляків. Коли після кровопролитного бою вони вдерлися до міста, жителі підпалювали домівки, знищували своє майно та продовжували боротися з ворогом на вулицях. Відчуваючи поразку, вони кидалися у вогонь, віддаючи перевагу смерті, аніж полону. Дружина одного з місцевих козацьких старшин зустріла поляків, які оточили її презирливим глузуванням, а потім піднесла вогонь до діжки з порохом. Частина захисників Буші, що обороняла замок, не маючи сил протистояти ворогу, підпалила пороховий погріб. Від величезного вибуху вони загинули разом із польськими військами, які обложили замок.

Близько 70 бушанців (переважно жінок і дітей) сховалися в печері. Після того як їх знайшли поляни, вони відмовилися здатися й відстрілювалися до останнього. Ніхто з них не здався, і тоді поляни спрямували в печеру воду потоку, що протікав поряд, і затопили печеру. У ній загинули останні нескорені бушанці.

На початку грудня 1654 р. в Україну вторглася і приєдналася до польської армії 20-тисячна татарська орда на чолі з ханом Менглі-Гіреєм. Болісно переживаючи спустошення поляками й татарами Поділля, Хмельницький очікував прибуття московських військ. 13 січня 1655 р. до нього приєдналися 10—12 тис. вояків війська воєводи Василя Шереметьева. Гетьман поспішив із 40—42-тисячною україно-московською армією під Умань.

Вирішальна битва відбулася 19—21 січня неподалік від Охматова. Під час запеклої битви, що велася посеред поля в лютий мороз, з обох сторін загинуло до 30 тис. осіб. Ніхто з противників не здобув переваги, але одночасно не мав сил продовжувати воєнну кампанію. Наступ польсько-татарського війська вглиб України було зупинено.

Цікаво знати

Битва під Охматовим (на «Дрижиполі»)

27 жовтня 1654 року 30-тисячне військо Речі Посполитої на чолі з коронним гетьманом Станіславом Потоцьким вирушило на Поділля та Брацлавщину. Тоді ж молодий кримський хан Мегмет-Гірей запропонував Богданові Хмельницькому відновити військовий союз, розірваний після Переяславської угоди: «Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте у приязні». Проте Хмельницький відмовився, і Мегмет-Гірей уклав угоду з польським королем. 8 грудня шляхетське військо Речі Посполитої з’єдналося поблизу Брацлава з 30-тисячною татарською кіннотою, а 10 (20 січня) вони оточили Умань, яку обороняв полк І. Богуна разом із місцевими жителями. Щоб укріпити місто і зробити фортечні вали неприступними для ворога, Богун звелів облити їх водою і перетворити на крижані гори.

У ці дні до ставки Хмельницького під Білою Церквою підійшла союзна 20-тисячна московська армія на чолі з В. Шереметьєвим і В. Бутурліним та разом із 70-тисячним козацьким військом одразу виступила до Умані. Військо мало 50—60 гармат. Попереду йшов Полтавський полк під командуванням полковника Мартина Пушкаря. Дізнавшись про це, поляки з татарами відступили від Умані й оточили загін Пушкаря, який зайняв оборону в невеликій фортеці Охматові, а ввечері в п’ятницю 19 (29 січня) 1655 р. за чверть милі від Охматова супротивники зійшлися в долині річки Багви.

Битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська під командуванням коронного обозного Стефана Чарнецького прорвалися до московського табору і в рукопашному бою захопили там 20 гармат і 300 бочок пороху. Московські стрільці стали кидати зброю та хоругви і здаватися, однак були відбиті козаками. За словами очевидця-шляхтича, «трупом жолнірським козаки отаборились, бо не тилко вдень, а й уночи билися рукопаш», тобто спорудили укріплення з возів та тіл загиблих і три дні оборонялися без води та вогню. У неділю козаки запропонували переговори й домовилися з татарами про нейтралітет. У вирішальний момент Богун із козацькими загонами непомітно вийшов з Умані та вдарив у тил польсько-шляхетського війська. Татари, переконавшись у безрезультативності облоги табору, спішно залишили поле битви й почали грабувати українські села. 22 січня весь табір, не порушуючи замкнутості своїх рядів, пробився через ворожі застави до Охматова і після завзятої битви визволив загін Пушкаря, що перебував у фортеці.

Обидві сторони втратили убитими по 15 тис. вояків, зокрема в московській армії загинуло 9 тисяч. Виснажені супротивники до весни припинили бойові дії.

У козацькій традиції за рівниною у двох верстах від Охматова між річками Багвою та Буртою закріпилася назва «Дрижипіль», оскільки поле бою дрижало від холоду і вогню.

Намагаючись зруйнувати кримсько-польський союз, гетьман повідомив турецькому султану, що згодний прийняти його протекцію. У відповідь Мехмед IV наказав кримському хану утримуватися від нападів на Гетьманщину. Становище Речі Посполитої ускладнилося. Українські війська наказного гетьмана І. Золотаренка захопили Мінськ, а пізніше разом із московськими полками — Вільно і Ґродно. Із півночі на Польщу рушив шведський король Карл X Густав, що претендував на польську корону, і швидко здобув Варшаву й Краків.

Хмельницький вирішив використати сприятливу для себе ситуацію і звільнити з-під польської влади західноукраїнські землі. 19 вересня 1655 р. україно-московська армія взяла в облогу Львів. Напередодні відбулась битва під Городком, яка завершилася перемогою україно-московського війська.

Пізніше вона захопила Ярослав, Люблін, Яворів, Янів та інші міста, вийшовши в окремих місцях до Вісли і за Сян. Однак це не сподобалося шведському королю, який став вимагати від Хмельницького зняти облогу Львова й відступити до Гетьманщини. До того ж гетьман дізнався, що Менглі-Гірей, порушивши заборону турецького султана, разом з ордою вдерся в Україну й просувається до Львова. У цих умовах наприкінці жовтня Б. Хмельницький наказав відступати. Перед цим він зустрівся з послом польського короля й заявив про готовність укласти мир і надати допомогу в боротьбі з ворогами. В обмін на це він пропонував полякам відмовитись від претензій на володіння «усім Руським князівством» та визнання входження до нього західноукраїнських земель. Хоча, на думку гетьмана, польська шляхта на це ніколи не погодиться, а козаки не відступлять від цієї умови.

Відступаючи, україно-московські війська були двічі атаковані татарами, але успішно відбилися. З огляду на це 12 листопада 1655 р. під Озерною Мехмед-Гірей уклав угоду з Хмельницьким про невтручання Кримського ханства в боротьбу Гетьманщини та Московської держави з Річчю Посполитою, відновлення україно-татарської дружби та заборону татарам чинити напади на українські й московські землі.

2. Віленське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького.

Розповідь учителя

Суперечності, що загострювалися між Московською державою і Швецією через Прибалтику, призвели в травні 1656 р. до війни між ними. Вести війну на два фронти для московського уряду було обтяжливо, і він погодився на пропозицію виснаженої війною Речі Посполитої укласти перемир’я. У серпні—жовтні 1656 р. у Вільно відбулися московсько-польські переговори, унаслідок яких було укладено Віленське перемир’я. За його умовами, воєнні дії між Московською державою й Річчю Посполитою припинялися. Обидві держави домовлялися, що будуть вести спільні воєнні дії проти Швеції і не розпочинати з нею переговорів про мир. Польські посли висунули пропозицію обрати царя Олексія Михайловича на престол Речі Посполитої після смерті Яна Казимира. Територія Гетьманщини визначалася за умовами Білоцерківського договору в межах Київського воєводства. У разі обрання царя королем Речі Посполитої Гетьманщина залишалася у її складі.

Відверте нехтування московською стороною інтересами Гетьманщини обурило гетьмана і старшину. В укладенні Віденського перемир’я вони вбачали порушення «Березневих статей» 1654 р. Хмельницький активізував зусилля з укладення воєнно-політичного союзу зі Швецією та Трансільванією, спрямованого проти Речі Посполитої і Кримського ханства.

У грудні 1656 р. в угорському місті Рандоті було підписано договір про союз між Швецією і Трансільванією. Розподіл території Речі Посполитої за його умовами передбачав перехід західноукраїнських земель до Трансільванії. Рандотський договір засвідчив, що трансільванський князь і шведський король, потребуючи допомоги Гетьманщини, водночас не хотіли її зміцнення за рахунок приєднання Західної України.

3. Дії українського війська в Польщі 1657 р.

Розповідь учителя (супроводжується роботою з картою )

Наприкінці грудня 1656 р. Хмельницький без відома московського уряду вирішив підтримати вторгнення в Польщу трансільванського князя Дьєрдя II Ракоці. Гетьман вислав йому на допомогу козацьке військо на чолі з наказним гетьманом Антоном Ждановичем, а згодом ще кілька полків під проводом І. Богуна. Загальна кількість українського війська сягала 18—20 тис. осіб.

Швидким маршем пройшовши Галичину, до трансільванського князя під Перемишлем приєдналося козацьке військо. Союзники взяли Краків і рушили на з’єднання з армією шведського короля.

Після об’єднання за наполяганням Карла X Густава було вирішено завдати рішучого удару полякам. Союзники перейшли Віслу, захопили Замостя, Люблін і рушили на Варшаву. 9 червня місто було здобуто.

Однак у середині червня становище союзників погіршилося. У Польщі розгортався широкий визвольний рух. Після нападу на Швецію Данії Карл X змушений був залишити Польщу. Польські війська вторглися до Трансільванії, а до Польщі як союзник прибув із великою ордою кримський хан. Охоплений панікою Дьєрдь II Ракоці розпочав переговори з польським командуванням і капітулював.

До козаків Ждановича в цей час прибув московський посланець і попередив, що вони воюють без угоди царя. До того ж серед них поширювалися чутки, що Хмельницький важко хворий і доживає останні дні. Жданович, ураховуючи настрої козаків, наказав повертатися додому. Поразка україно-трансільванського походу до Польщі стала важким ударом для хворого гетьмана.

4. Б. Хмельницький — людина, політик і полководець.

Самостійна робота за підручником

Схарактеризуйте історичне значення діяльності Б. Хмельницького. Визначте, якими були, на вашу думку, досягнення і прорахунки Б. Хмельницького, здійснені ним у роки Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Поясніть свою думку.

Додатковий матеріал

27 липня 1657 р. в Чигирині помер Б. Хмельницький. Поховали гетьмана, як він і заповідав, у рідному хуторі Суботові в Іллінській церкві.

Б. Хмельницький небезпідставно вважається однією з найвизначніших постатей української історії. Він був єдиним у вітчизняній історії загальнонаціональним лідером, який зміг підняти весь народ на боротьбу за своє звільнення. Життєвий шлях Хмельницького був тісно переплетений із долями багатьох тисяч українців, сповнений блискучими перемогами й гіркими поразками, глибокими роздумами й важкими рішеннями, особистими втратами й здобутками.

Хмельницький очолив Національно-визвольну війну українського народу середини XVII ст., яка стала кульмінаційною подією історії України XVI— XVII ст. Він виявив себе блискучим полководцем, сформував боєздатну, одну з кращих у тогочасній Європі національну армію.

В умовах розгортання визвольної боротьби Хмельницький висунув програму побудови Української держави як мети визвольної боротьби, навколо якої об’єдналися всі патріотичні сили. Наріжні принципи сформульованої гетьманом державної ідеї стали знаменом у визвольних змаганнях українців упродовж наступних століть. Завдяки гнучкій політиці Хмельницького Гетьманщина змогла подолати чимало соціальних потрясінь і не загинути у вирі громадянської війни.

Гетьман організував дипломатичну службу, яка сприяла досягненню визнання Української гетьманської держави урядами інших країн. Сучасники вважали Хмельницького одним із найкращих тогочасних дипломатів. Він уміло керував зовнішньою політикою Гетьманщини, знаходячи союзників для продовження боротьби й нейтралізуючи дії ворогів.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Запитання

1) Яким був результат битви під Охматовим?

2) Що передбачала угода між Хмельницьким і кримським ханом, укладена 12 листопада 1655 р. під Озерною?

3) Схарактеризуйте перебіг воєнних дій у 1654—1655 pp.

4) Якими були умови Віленського перемир’я?

5) Чому Хмельницький уважав укладення Віленського перемир’я порушенням Московською державою україно-московської угоди 1654 p.?

6) У чому полягала зміна зовнішньополітичної орієнтації Хмельницького після Віленського перемир’я?

7) Які держави підписали Рандотський договір?

8) Як відбувався похід української армії до Польщі в 1657 p.?

9) Чому А. Жданович вирішив припинити похід до Польщі й повертатися додому?

10) Коли помер Б. Хмельницький і де його було поховано?

Завдання

Закінчіть складання таблиці «Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.».

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Воєнна кампанія 1654—1655 pp. була дуже важкою для української армії. Її перебіг поглибив переконаність Хмельницького в тому, що жодний із його союзників не бажає зміцнення Української гетьманської держави.

Укладення польсько-московської Віденської угоди спонукало Хмельницького до спроби зміни напрямку зовнішньої політики.

Поразка трансільвансько-українського походу 1657 р. унеможливила здійснення плану гетьмана об’єднати українські землі в межах однієї держави.

Історичне значення діяльності Б. Хмельницького, попри допущені ним помилки і прорахунки, важко переоцінити.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 19 підручника.