Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Розробки уроків 8 клас

УРОК № 25

Тема. Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин.

Мета: пояснювати, яким було місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи; визначати особливості зовнішньої політики Гетьманщини; характеризувати розвиток відносин між Українською державою й Московією в роки війни; аналізувати основні положення україно- московського договору 1654 р.; удосконалювати навички аналізу й порівняння історичних подій; виховувати почуття національної гідності на прикладах національної історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: україно-московський договір 1654 p., протекторат, нунцій.

Основні дати: 8 січня 1654 р. — Переяславська рада; 27 березня 1654 р. — укладення україно-московської міждержавної угоди («Березневі статті»).

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Дидактична гра «Снігова куля»

Правила гри див. на с. 35.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

І ВАРІАНТ

Учні обговорюють опрацьований групами вдома матеріал. Учитель підбиває підсумки обговорення.

II ВАРІАНТ

Актуалізація знань учнів учнів

1) Якими були особливості міжнародних відносин у Західній Європі на середину XVII ст.?

2) Схарактеризуйте релігійну ситуацію в тогочасній Європі.

3) Назвіть європейські країни, які належали до католицького і протестантського таборів.

1. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи.

I ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

II ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі Речі Посполитої, викликали велику зацікавленість урядів тогочасних країн Західної і Центральної Європи. Проте у Європі, де в рік початку Національно-визвольної війни українського народу завершилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, залишався визначальним релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій в Україні суттєво різнилося, залежно від приналежності держав до католицького або протестантського таборів.

Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурґи, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу зайняли негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несприйняття подій в Україні представники папського Риму. Так, папський нунцій Іоанн Торрес у 1648—1652 pp., повідомляючи Риму про події в Україні й характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги» або «наші невдачі», а справу, за яку веде боротьбу на цих землях король Речі Посполитої, уважав справою католицької церкви.

Робота з термінами та поняттями

Нунцій — представник Папи Римського при уряді якої-небудь держави.

Розповідь учителя

Папа Римський Іннокентій X закликав католицькі держави надати допомогу Речі Посполитій у боротьбі з українськими козаками й застерігав польський уряд від найменших поступок козакам. Так, Іннокентій X надіслав королю й сейму Речі Посполитої такий різкий протест проти укладення Зборівської угоди, що Ян Казимир не наважувався оголосити цей документ сейму. Папа заспокоївся лише тоді, коли польський уряд пояснив йому, що Зборівська угода є вимушеним кроком і дотримуватися її Річ Посполита не збирається.

Австрійські Габсбурґи, ослаблені Тридцятилітньою війною і протистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати вояків-найманців у своїх володіннях.

Серед католицьких держав позитивним було ставлення до подій в Україні Венеціанської республіки, яка вбачала в українському козацтві вагому й корисну для себе антитурецьку силу. Після укладення Зборівської угоди венеціанці спробували створити антитурецький союз із козаками. Улітку 1650 р. із цією пропозицією до Хмельницького прибуло венеціанське посольство Альберто Віміні. Однак у тогочасній ситуації виступ козаків проти турецького султана був би самогубством, і гетьман відмовився.

Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Голландії та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн. Швеція внаслідок перемоги у Тридцятилітній війні набула великого впливу на європейську політику. Саме позиція Швеції перешкодила австрійським Габсбурґам надати збройну допомогу Речі Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Україні й стягував війська до польського кордону, розраховуючи вторгнутися в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю Посполитою, більшість армії якої була зайнята в Україні.

Скористатися послабленням Речі Посполитої зумів курфюрст Бранденбурзький Фрідріх-Вільгельм, який у цей час правив об’єднаною Бранденбурзько-Прусською державою. Пруссія була васалом короля Речі Посполитої. Він відмовився виконувати свої васальні обов’язки, виступати на боці короля у війнах і домігся звільнення Пруссії з-під польської залежності.

Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій в Україні спостерігалося в Англії. Лідер Англійської революції Олівер Кромвель убачав у визвольній війні «козацького генерала» Б. Хмельницького проти католицької Речі Посполитої важливу ділянку загальноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами».

Цікаво знати

Зберігся лист, написаний представниками англійського уряду Б. Хмельницькому в роки Національно-визвольної війни. Дехто з дослідників уважає, що його автором був О. Кромвель. У ньому гетьман титулувався як «генералісімус війська і стародавньої грецької релігії і церкви, володар усіх

запорозьких козаків, страх і знищувач польської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священиків, переслідувач язичників».

Кромвель висував ідею створення «великої антиримської, антигабсбурзької, антиконтрреформаційної коаліції» європейських країн, до якої, крім Англії, повинні були увійти Швеція, Московська держава й Гетьманщина.

2. Зовнішня політика Гетьманщини.

Розповідь учителя (супроводжується демонстрацією карти, роботою зі схемою)

У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький здійснював активну зовнішньополітичну діяльність — листувався з урядами інших країн, відправляв послів до інших держав, приймав іноземні посольства тощо. Головне завдання зовнішньої політики гетьмана полягало в створенні умов для успішного завершення війни з Річчю Посполитою і зміцненні становища Гетьманщини. При цьому Хмельницькому необхідно було враховувати ситуацію навколо українських земель на середину XVII ст. Річ Посполита, Московська держава й Османська імперія не були зацікавлені у виникненні Гетьманщини, уважаючи, що це порушить рівновагу сил між ними, і одночасно мали власні претензії на українські землі.

Зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщини за часів Б. Хмельницького

Робота з термінами та поняттями

Протекторат — форма залежності однієї країни від іншої, коли держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх відносин іншої держави, захист її території, фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента.

Розповідь учителя

У зовнішній політиці Гетьманщини головними були кілька напрямків:

— Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав угоди про воєнну допомогу з Кримським ханством, Московською державою і Трансільванським князівством.

— Ослаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам утворити антиукраїнські союзи. Так, під час зустрічі в Києві наприкінці 1648 р. з єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Москви, Хмельницький докладав зусиль для розриву Поляновського миру між Річчю Посполитою й Московською державою 1634 р. Він просив Паїсія і свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви, зробити для цього все можливе. Гетьман пропонував укласти союз проти Польщі шведському уряду й курфюрсту Бранденбурзькому.

— Здобуття держави-протектора (захисника) Гетьманщини. У роки війни Хмельницький вів переговори про можливість прийняття Української гетьманської держави під протекцію турецького султана або московського царя.

— Зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави. Для реалізації цієї мети Хмельницький приймав послів, укладав угоди, підтримував дипломатичне листування з іноземними володарями, інформуючи їх про події в Україні. Він домігся від турецького султана укладення угоди, за якою українським купцям дозволялося вільно плавати Чорним морем і на 100 років звільнитися від сплати мита. Сучасники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські, турецький, татарський, три з Молдови, три з Волощини, польського короля, польської королеви, литовський і московський. Домогтися визнання іншими державами Гетьманщини і своєї влади Хмельницький хотів шлюбом сина Тимоша з донькою Василя Лупу, із легітимної молдавської правлячої династії. Тим більше, що друга донька В. Лупу була одружена з литовським князем Радзивіллом. Завдяки цьому шлюбові гетьман також розраховував забезпечити принаймні нейтралітет Литви в подальшій боротьбі з Польщею.

3. Відносини між Українською державою й Московією.

Розповідь учителя

Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Богдан Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою. По-перше, у разі виступу московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями для останніх це мало б катастрофічні наслідки. По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі допомоги у війні проти влади католицької Польщі. Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.

У 1648—1653 pp. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв’язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була досить складною. Союзниками Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його порушувати. Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Хмельницького запланований похід в Україну було скасовано.

30 грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужиловським, клопотатися про надання воєнної допомоги і прийняття Війська Запорозького у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку». Це було перше зафіксоване у виявлених джерелах прохання Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте московський уряд, через власну неготовність до війни з Польщею, відмовився обговорювати питання військової допомоги. Було заявлено, що лише після того, як Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя.

У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно спостерігав за ситуацією в Україні. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського договору й розірвав його.

Від серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку». У червні 1653 р. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.

1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.

4. Україно-московський договір 1654 p.

Розповідь учителя

Для розв’язання питання про прийняття протекції московського царя за розпорядженням Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники усіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.

Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Хмельницький планував, що там обидві сторони, за європейською традицією, складуть присягу. Однак трапилося замішання. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає. Хмельницький уладнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти присягу.

Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їх даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко та деякі інші. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі. Незадоволені прийняттям присяги були серед козаків Кропив’янського, Корсунського, Полтавського, Уманського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся присягати київський митрополит Сильвестр Косов.

У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права усього малоросійського народу». Узгоджений під час переговорів варіант угоди був оприлюднений у березні цього року й здобув назву «Березневих статей», оригінал яких до наших днів не зберігся.

Згідно з досягнутими домовленостями, цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права і привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями й великими князями литовськими. Установлювалася 60-тисячна кількість козацького реєстру. Податки мали збирати українські урядники й передавати їх до царської скарбниці. Гетьман і старшина обиралися козаками на раді. Гетьману дозволялося мати відносини з іншими державами лише за умови повідомлення цареві. Відносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися без царського дозволу. Залишався давній поділ на стани, кожен із яких зберігав свої права і привілеї. Судитися українське населення мало на основі місцевих законів та звичаїв. Посади в адміністративному апараті заміщувалися представниками місцевого населення. Підтверджувалися права київського митрополита і всього православного духівництва на маєтності, якими вони володіли.

Українська сторона визнавала за царем право тримати в Києві воєводу з військовою залогою й розташувати свої війська на кордоні

з Річчю Посполитою. У випадку татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Річчю Посполитою навесні 1654 р.

Звернути увагу!

Історичне значення україно-московської міждержавної угоди 1654 р. полягало в тому, що вона юридично зафіксувала акт відокремлення й незалежності від Речі Посполитої Війська Запорозького та оформлення над ним протекції московського царя. Вона відкрила перед Україною реальну перспективу за допомогою Московської держави довести війну з Річчю Посполитою до перемоги й об’єднати всі українські землі в межах однієї держави. Угода стала поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1) Як ставилися до Гетьманщини країни Європи, що належали до католицького табору?

2) Яка з країн протестантського табору найбільш приязно ставилася до України?

3) Назвіть держави, із якими підтримувала зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщина за часів Б. Хмельницького.

4) Яким було головне завдання зовнішньої політики гетьмана в роки війни?

5) Коли вперше Хмельницький звернувся до московського царя прийняти «під свою руку» Військо Запорозьке?

6) Яке рішення ухвалив Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р.?

7) Коли відбулася Переяславська рада?

8) Що таке «Березневі статті»? Які їх основні положення?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Утворення Української гетьманської держави стало помітною подією міжнародних відносин, що змінило рівновагу сил між державами Центрально-Східної Європи.

Завдяки гнучкій зовнішній політиці Б. Хмельницького в роки війни Україна змогла утворити і зберегти свою державність.

Відносини з Московською державою мали важливе значення для Гетьманщини. Допомога московського уряду була необхідна гетьману, щоб довести до перемоги боротьбу за визволення з-під влади Речі Посполитої. Україно-московська міждержавна угода 1654 р. юридично визначила перехід Гетьманщини під протекторат Московської держави.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 18 підручника.