Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Розробки уроків 6 клас

УРОК 50. РИМСЬКА РЕСПУБЛІКА У ІІ - І СТ. ДО Н. Е.

ВАРІАНТ 1

Мета й задачі уроку:

1. Познайомити учнів з причинами й приводом для початку Пунічних воєн, перебігом І Пунічної війни, походом Ганнібала до Італії, битвою під Каннами, остаточною перемогою римлян і зруйнуванням Карфагену.

2. Продовжити роботу з формування понять «рабовласницька держава», «загарбницькі війни».

3. Продовжити роботу з формування вмінь і навичок:

• самостійно будувати відповідь на основі кількох джерел знань;

• використовувати історичні документи як джерело знань;

• описувати, порівнювати природні умови, суспільний устрій, пам’ятки культури двох країн;

• давати усний відгук на відповіді інших учнів;

• правильно співвідносити час і подію, установлювати тривалість подій, правильно показувати на карті історичні об’єкти.

Форма уроку: 1-а модель — «мандрівка на машині часу», 2-а модель — «брейн-ринг».

Наочність:

1. Технологічна карта «Історія Давнього Риму».

2. Репродукція з альбому «Лувр. Париж. Скульптура»: поховальна маска з Фінікії (І тис. до н. е.), голова чоловіка, Давній Рим, ІІ—І ст. до н. е.

3. Картки з датами та подіями:

264—241 рр. до н. е. — І Пунічна війна;

218—201 рр. до н. е. — ІІ Пунічна війна;

149—146 рр. до н. е. — ІІІ Пунічна війна;

216 р. до н. е. — битва під Каннами.

4. План-схема битви під Каннами.

5. Карта «Зростання Римської держави» (ІІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.). Реквізит:

1. Одяг для учня, що грає роль тріумфатора: червоний плащ з аплікаціями з жовтого паперу або тканини, пофарбований бронзовою фарбою, макет золотого вінця, лавровий вінок і лаврова гілка.

2. Одяг для учнів, що зображують поховальний обряд у Римі, «зображення предків»: маски, розфарбовані під глину, білі плащі.

3. «Пістолет» чи будь-який освітлювальний прилад, який дає спалах світла; інструментальна музика, яка допомагає створити враження мандрівки на «машині часу».

4. Для брейн-рингу — картки із зображенням піднятих рук червоного та жовтого кольорів.

ТЗН: кодоскоп (для демонстрації підсумкових документів).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

Тіт Лівій (римлянин, автор «Історії Риму від заснування міста», який жив у 59 р. до н. е. — 17 р. н. е., через сто п’ятдесят років після закінчення Пунічних воєн). Ніколи ще не воювали між собою більш могутні держави й народи... а яким мінливим буває щастя війни та непостійними результати боїв, свідчить уже те, що загибель була найбільш близькою до тих, хто став переможцем. Але ненависть, з якою вони воювали, була чи не вищою за них самих.

Плутарх (давньогрецький письменник, автор «Порівняльних життєписів», у 46—126рр. н. е., тобто через двісті п’ятдесят років після закінчення Пунічних воєн). Фабій багато разів бачив, як кидалися тікати римляни, бачив їх поразки; на його очах було вбито, позбавлено життя багато преторів; він бачив озера, рівнини й ліси, повні трупів солдат, або ріки, які аж до моря текли забарвлені кров’ю вбитих... Та все ж численні страшні лиха, яких тоді зазнали римляни, довели, яку залізну вдачу мала людина, яка нічого не злякалася, й якою великою вона була.

Гілберт Кійт Честертон (англієць, автор детективних оповідань про отця Брауна, який жив у 1874—1936 рр., тобто понад дві тисячі років після Пунічних воєн). Римські авгури й літописці повідомляли, що в ці дні народилася дитина з головою слона й зорі падали з неба, як каміння... Щось зовсім інше нависло над людьми — те саме, що відчуваємо ми всі, коли чужий дух проникає до нас, як туман або поганий запах. Не поразка в битвах і не поразка в торгівлі вселяли в римських жителів противні природі думки про знамення. Це Молох дивився з гори, Ваал топтав виноградники кам’яними ногами, голос Таніт-невідомої шепотів про кохання, яке мерзенніше за ненависть... Антична Європа наплодила чимало власних лих... але найгірше в ній було все-таки кращим за те, від чого вона рятувалася. Чи може нормальна людина порівняти велику дерев’яну ляльку, яка віднімає у дітей частину обіду, з ідолом, що пожирає дітей?

ІІ. Повідомлення вчителем теми заняття

1. Причини та привід до початку Пунічної війни.

2. Поразка Карфагену в І Пунічній війні та втрата Сицилії.

3. ІІ Пунічна війна. Талант полководця Ганнібала: перехід через Альпи, бій під Каннами.

4. Закінчення ІІ Пунічної війни: війна на виснаження; висадка Сципіона в Африці.

5. ІІІ Пунічна війна й зруйнування Карфагена.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Хронологічне завдання Визначте тривалість подій.

• І Пунічна війна — 264—241 рр. до н. е. (23 роки)

• ІІ Пунічна війна — 218—201 рр. до н. е. (17 років)

• ІІІ Пунічна війна — 149—146 рр. до н. е. (3 роки)

Ці війни велись на двох материках: в Європі (Іспанія, Італія, Галлія) й Африці (на Середземному морі біля берегів Сицилії, Корсики, Сардинії) та були найкровопролитнішими війнами:

• Втрати римлян під Каннами: «Убито було 45 500 піхотинців і 2 700 вершників... убито було 80 сенаторів» (Тіт Лівій).

• Втрати Карфагену в битві біля Заму (202 р. до н. е.): «У той день було вбито понад 20 000 карфагенян та їх союзників, майже стільки ж узято в полон» (Тіт Лівій).

Противником Риму був найталановитіший полководець того часу Ганнібал:

«Наскільки був він сміливим, кидаючись у небезпеку, настільки ж бував обачливим у самій небезпеці. Не існувало такої праці, від якої б він стомлювався тілом або занепадав духом» (Тіт Лівій).

Першим кидався він у битву, останнім залишав поле бою.

Часто Ганнібал застосовував у боях хитрощі. Наприклад: у битві біля м. Казиліна, затиснутий в ущелині між ним і горою Калинкулою, наказав прив’язати хворост до рогів 2 000 биків, який вночі підпалили. У результаті римляни були налякані, вони уявили, що ворог нападає на них звідусіль, і залишили вихід з ущелини без захисту.

Питання:

• Як римлянам вдалося розбити такого талановитого полководця?

• Чому стільки років, втрачаючи близьких, страждаючи від болю та страху, вони боролися з Карфагеном?

• Чому саме Рим переміг у тривалих Пунічних війнах і перетворився на найбільшу морську середземноморську державу?

Учитель. Для того, щоб відповісти на ці питання, ми здійснимо сьогодні подорож «машиною часу» в ІІІ—ІІ ст. до н. е.

IV.  Вивчення нового матеріалу

Мандрівка на «машині часу»

Учитель. Наша «машина часу», виявляється, запрацює лише після того, як ми розповімо, куди хочемо помандрувати, — про Рим і Карфаген у ІІІ ст. до н. е. З цією метою ми проведемо брейн-ринг між групами-командами.

Умови гри

Учитель задає обом командам одне й те саме запитання. Та з команд, яка першою підняла свою картку, одержує право відповісти на запитання. Якщо її відповідь правильна, команда отримує 1 бал. Думка суперників не вислуховується. Якщо відповідь неправильна, суперники отримують 1 хв. на обговорення та право висловити свою думку. Команда, яка набрала 3 бали, перемагає. Команда, що програла, поступається місцем команді, яка ще не брала участі у грі.

Питання брейн-рингу

1. Коли й хто заснував Рим? (За переказами, у 753р. до н. е. Ромул і вихідці з поселення латинів Альба Лонга.)

2. Коли й хто заснував Карфаген? (У 814 р. до н. е. фінікійці з м. Тір заснували Карт-Хадаїт, що означає «Нове місто».)

3. Чим займалися в ІІІ ст. до н. е. мешканці Риму? (Займалися землеробством, маючи власну землю та орендуючи громадську,— єдиним заняттям, гідним римського громадянина.)

4. Чим займалися мешканці Карфагену? (Джерелом їхньої могутності була морська торгівля оловом (о-ви Каситеріди, можливо Бретань), золотом й слоновою кісткою (із заснованих у V ст. до н. е. на західному узбережжі Африки карфагенських поселень), сріблом (Іспанія), рабами (о-ви Егейського моря), пурпуровими тканинами.)

5. Який устрій існував у ІІІ ст. до н. е. в Римі? (Устрій був рабовласницький.)

6. Назвіть джерела рабства та галузі, де використовувалася праця рабів у ІІІ ст. до н. е. в Римі. (Військовополонених використовували в домашньому та сільському господарстві, в ремісничих майстернях, копальнях. Протягом ІІІ—ІІ ст. до н. е. ще зберігаються риси патріархального, домашнього рабства. Звичай віндікти — звільнення раба символічним дотиком посадової особи, звільнення за заповітом господаря, звільнення шляхом занесення в цензований перелік. Звільнені таким способом ставали римськими громадянами.)

7. Який устрій існував у ІІІ ст. до н. е. в Карфагені? (Устрій був рабовласницький.)

8. Назвіть джерела рабства та галузі, де використовувалася праця рабів у ІІІ ст. до н. е. в Карфагені. (Джерела рабства — війни, морське піратство. Праця рабів використовувалась в сільському господарстві. Там оберталися серед пилу важкі жорна. Раби штовхали жорно, налягаючи на нього грудьми, інші тягли його лямками. На них були вдягнені намордники, щоб вони не могли їсти борошно, а залізні рукавички без пальців стискали руки, щоб вони не брали його. У ремісничому виробництві шевці вишивали плащі, інші займалися плетінням тенет; робочі з Єгипту полірували мушлями папірус; дзвеніли ковадла зброярів. У домашньому господарстві: «Вони підійшли до дверей, де на сторожі стояла людина, для вірності обв’язана навколо тулуба довгим ланцюгом, прикріпленим до стіни. У раба жахливо відросли борода та нігті».)

Зверніть увагу на те, що раціонально використовувати працю рабів римляни навчились у карфагенян, так само, як і жорстокому поводженню з рабами. Страта через розп’яття була запозичена Римом у Карфагену.

9. Опишіть державний устрій Римської республіки.

1) Народні збори. Не мали права законодавчої ініціативи.

2) Сенат — право законодавчої ініціативи, найвищий контролюючий орган.

3) Посадові особи — магістрати, які обиралися на 1 рік. Провідну роль відігравали два консули (з 367 р. до н. е. один з консулів обирався з числа плебеїв).

4) Народні трибуни, що мали право вето, яке не підлягало судовій відповідальності.

5) Цензори — здійснювали перепис громадян у Римі та розподіляли громадян за майновим цензом.

10. Опишіть державний устрій Карфагену.

1) Два суффета, які обиралися на рік.

2) Рада тридцяти.

3) Рада ста чотирьох.

Народні збори реальної влади не мали.

11. Яким богам вклонялися римляни?

1) Юпітеру. «Повернувшись з перемогою, Ромул зійшов на Капітолій, несучи обладунки вбитого ворожого вождя, розвішані на остові... Юпітере Феретрийський,— промовив він,— я, Ромул, цар-переможець, дарую тобі цю царську зброю”».

2) Марсу, богу війни.

3) Весті, богині домашнього вогнища.

4) Ларам і пенатам — покровителям роду.

12. Яким богам вклонялися карфагеняни?

1) Молоху, богу війни. «Раби, служителі храмів відкрили довгими гаками сім відділень, розташованих одне над одним по всьому тілу статуї. У горішнє поклали борошно; в друге — двох голубів; у третє — мавпу; в четверте — барана; в п’яте — вівцю. А оскільки для шостого не виявилося бика, то туди кинули шкуру. Сьоме відділення залишалося відкритим... Нарешті чоловік з блідим обличчям, хитаючись, штовхнув уперед дитину, в руках колоса опинилася маленька чорна ноша, вона зникла в темному отворі».

2) Таніт, богині-покровительниці жінок, що ототожнювалася з Місяцем.

3) Мелькарту, міфічному засновнику Карфагену.

4) Тамузу, божеству природи, що вмирало та воскресало.

13. З кого складалася та проти кого воювала армія римлян?

Основна військова одиниця — легіон. Консули або диктатор оголошували набір. Армія складалася з римських громадян. З них за ступенем навченості та віком формувалися:

а) легкоозброєна піхота;

б) кілька ліній важкоозброєної піхоти:

• 2 списи, кинджал, щит, меч, металевий шолом, шкіряний панцир;

• металевий шолом і панцир, меч, щит;

в) кіннота.

До 60-х рр. ІІІ ст. до н. е. римляни підкорили собі всю Італію, вони воювали з етрусками, самнітами, грецькими містами-державами.

У 279 р. до н. е. цар Епіра Пірр переміг римське військо, підступив до Риму, але несподівано відправив посольство з пропозицією миру, і відпустив полонених без викупу. Римляни відповіли: «Нехай Пірр іде з Італії. а поки він залишається з військами в Італії, римляни будуть воювати з ним, поки вистачить сил».

14. З кого складалася та проти кого воювала армія Карфагену?

Значну частину армії складали найманці: гали, греки, іберійці, лівійці, італійці. Карфаген підкорив давні міста фінікійців на південно- західному узбережжі Африки: Утику та Гіппо-Зарит, закріпився на узбережжі Іспанії (Гадір), оволодів островами в західній частині Середземного моря — Сардинією та Корсикою, нарешті захопив майже всю Сицилію.

Питання (2 бали за відповідь)

• Що описує «Плавання» Ганона ? (Мандрівку тридцяти карфагенян за Мелькартові стовпи з метою заснувати там карфагенські поселення)

• Поясніть походження слова «абетка». (У Фінікії виникла перша абетка, в якій кожен знак (літера) позначав лише один звук (ХІІІ ст. до н. е.). Ця абетка починалася з літери «алеф» (від фінікійського «алеф» — «бик») і «бет» (від фінікійського «бет» — «дім»). Саме слово «абетка» — сполучення фінікійських слів «бик» і «дім».)

Робота по групах

Клас розбивається на чотири групи, до складу яких входять доповідач, критик, оцінювач. Крім того, в обговоренні беруть участь ерудит-сенатор, а також упорядник підсумкового документа.

Задача: ознайомити учнів з перебігом Пунічної війни та її результатами на основі самостійно підготовлених повідомлень, використовуючи історичні документи.

Учитель (демонструє репродукцію золотої поховальної маски з Фінікії та бронзової голови чоловіка з Риму). Про що думали, які подвиги або негідні вчинки здійснювали люди, чиї зображення ми бачимо? Хто з них став переможцем? Хто переможеним? Для того щоб дізнатися про це, здійснимо подорож на «машині часу».

І Пунічна війна (264—241 рр. до н. е.)

Учитель. Ми потрапили до Рима в той момент, коли в ньому святкує свій тріумф Гай Лутацій. Сьогодні він виступає в ролі самого Юпітера. Їде на золотій колісниці бога, що запряжена чотирма білими кіньми, в пурпурових, затканих золотом одежах до Капітолійського пагорбу, де кладе свій лавровий вінок на лоно кумира.

Доповідач (від імені Гая Лутація). Я, консул Гай Лутацій, розбив пунійців у битві біля Егатських островів (242 р. до н. е.). Вороги — пунійці — говорять, що я зробив це завдяки боягузтву та нерішучості карфагенянинаГаннона, який керував флотом. Нехай так, але ми, римляни, які до цієї війни воювали лише на суходолі, розбили флот мореплавців. Консул Атилій Регул висадився в Африці, але був розбитий та взятий у полон найманцем пунійців спартанцем Ксантиппом. Його відпускають до Риму, в сенат, з пропозицією миру, зв’язавши клятвою повернутися. Але Регул переконує сенат не укладати миру, повертається до Карфагену й гине, не порушивши клятви ні карфагенянам, ні Місту (256—255 рр. до н. е.).

Нарешті, щоб примножити наші лиха, доля посилає ворогам безстрашного Гамількара Барку (Блискавку).

У 247 р. до н. е. він починає свої набіги на південь Італії: йому підкоряються міста в Сицилії. Але я не дав доплисти пунійському флоту до Гамількара, я замкнув його на о. Сицилія, як у пастці. Тепер не одержить він допомоги ні грошима, ні людьми, ні продовольством з Карфагену.

Ерудит (від імені сенатора повідомляє результати І Пунічної війни). На прохання Карфагену укладено мир. Сицилія переходить під владу римлян. Карфаген протягом 10 років зобов’язаний сплатити контрибуцію в розмірі 3 тис. 200 талантів.

Запитання учням першої групи

• Чому Пунічна війна отримала таку назву? (Римляни називали карфагенян пунами.)

Запитання учням другої групи

• Де знаходиться о. Сицилія, через який почалася І Пунічна війна? (Показати на карті.)

Запитання учням третьої групи

• І Рим, і Карфаген були державами-республіками. Дайте визначення поняттю «республіка».

Критик звертає увагу на те, що, розповідаючи про поразки інших консулів, наприклад Регула в Африці, та про свою перемогу біля Егатських островів (242 р. до н. е.), Гай Лутацій забуває: перший тріумф за морську перемогу було присуджено не йому. Хто ж першим переміг карфагенян у морській битві? (Гай Дуїлій у 260р. до н. е.)

Оцінювач звертає увагу на те, що доповідач ознайомив учнів з перебігом І Пунічної війни, невдачами римлян і головною подією — битвою біля Егатських островів.

Укладач підсумкового документа пропонує заповнити таблицю «Пунічні війни» таким чином: визначити послідовність подій і показати на карті місця боїв.

І Пунічна війна

Роки

264-241 рр. до н. е.

Головна подія

Битва біля Егатських островів

Рік

242 р. до н. е.

Хто переміг

Римляни

Значення

1. Оточення війська пунійців у Сицилії.

2. Карфаген просить миру.

3. Сицилія переходить під владу Риму

 

ІІ Пунічна війна (218—201 рр. до н. е.)

Учитель. За допомогою нашої «машини часу» та другої групи ми перенесемося в 216 р. до н. е. Уже другий рік триває нова Пунічна війна. Вона почалася на землях Іспанії, куди вирушили в пошуках нових земель, багатств і рабів карфагеняни. Полководець пунійців Ганнібал, син Гамількара, перевершив свого батька військовою славою і вдачею: в Іспанії після дев’ятимісячної облоги він захопив місто Сагунпа, перейшов через Альпи, розбив римлян у кінному бою на річці Требії, утретє — біля Тразименського озера. І, нарешті, біля селища Канни відбувається нова битва, що скінчилася для римлян загибеллю 45 тис. воїнів, 90 сенаторів, 30 консулів, преторів і едилів. Серед загиблих — консул Павло Емілій.

Уявіть собі поховання римського полководця. Слідом за його тілом у процесії на колісницях виступають зображення предків з патриціанського роду Еміліїв. Ця процесія входить форумом, і там один з родичів померлого проголошує «поховальне величання».

Доповідач (від імені родича загиблого консула Павла Емілія). Павло Емілій, ти загинув у бою, зазнав поразки, але не заплямував себе й свій рід ганьбою.

По-перше, твоїм ворогом був сам Ганнібал. Його жорстокість доходила до люті, його віроломність перевищувала горезвісну «пунічну віроломність». Цю віроломність застосував він проти тебе в битві. Ганнібал поставив своє військо й табір таким чином, що вітер дув карфагенянам у спину, а римлянам — в обличчя, несучи хмари пилу, засипаючи очі. Військо своє він розташував так: середина строю була висунута напередклином, але це була не найкраща частина війська: піхота союзників — іспанців і галів. По боках клину стояли африканці, а на флангах — кіннота. У цю пастку й потрапили римляни: наступаючи на середину строю, вони змусили її відступити, але самі потрапили в мішок, по краях якого стояли африканці. Вони посунули й заперли римлян з тилу. Хитрістю була розбита й римська кіннота: 500 ворожих вершників прискакали як перебіжчики, кинули щити й були відведені у тил. Але коли бій розгорівся, вони витягли сховані під панциром мечі й напали на римлян з тилу. Ні, не мужність перемогла тебе, Павло Емілій, а хитрість!

По-друге, військо римлян було кинуте в цю нещасну битву не за власною волею. Другий консул Теренцій Варрон поспішав у битву — адже військо Ганнібала було удвічі меншим. Ви командували військом через день, за жеребкуванням. У свій день Варрон, не порадившись з товаришем, виставив перед своїм наметом червоний плащ — сигнал початку бою. Але ти, Павло Емілій, пішов за ним, ти не міг відмовити йому в допомозі. Навіть тяжко поранений на початку битви, ти не схотів залишити поле бою й зберегти життя. Ти загинув серед своїх воїнів і віддав перевагу смерті перед ганьбою полону!

Учитель (звертаючись до ерудита). Але як зміг Ганнібал завдати поразки римлянам в самій Італії? Адже Італію відокремлює від Карфагену Середземне море. З півночі її захищають високі Альпи.

Ерудит (від імені сенатора). Ганнібал прийшов до Італії, здійснивши неймовірне — перейшовши через Альпи. Його воїни, які звикли до спеки Африки, відчули жах, побачивши величезні скелі, льодовики, людей, що тремтіли від холоду. Більш за все військо піддавалося небезпеці через коней. Коли ж у коней випадково потрапляли камінь чи стріла, вони починали казитися і скидали людей у провалля. Провідники-горці намагалися завести Ганнібала в пастку. Уповільнювали хід і бойові слони. Але полководець, дивлячись, як гине половина його війська, говорив: «Тепер ви здолаєте стіни не лише Італії, але й Риму».

Раптом стежку перетнула неприступна скеля. Марною виявилася спроба обійти її по слизькій кризі. Тоді, за наказом Ганнібала, на скелі розвели величезне вогнище з дерев, потім залили розпечене каміння оцтом, і в скелі, що розтріскалася, пробили зброєю стежку.

Але хто ви такі, щоб я розповідав вам усе це?

Запитання учням першої групи:

• Яку владу мали в Римі консули? (Під час війни очолювали військо, в мирний час — підтримували порядок у Римі. Їх було двоє, обраних на рік.)

Запитання учням третьої групи:

• Назвіть основну військову одиницю армії римлян. (Легіон)

Запитання учням четвертої групи:

• Теренцій Варрон — плебей, Луцій Емілій — патрицій. А хто такі патриції та плебеї? (Класи-верстви в римському суспільстві; патриції — «ті, що знають батьків»,— повноправні громадяни Риму; плебеї — «численні» — вільні, але такі, що не мають громадянських прав, у тому числі права користуватися землею на суспільному полі.)

Критик третьої групи (від імені карфагенянина) звертає увагу на те, що в битві при Каннах у 216 р. до н. е. яскраво виявився талант полководця Ганнібала: військо, удвічі менше, обороняючись, заманило римлян у пастку, оточило й знищило їх. При цьому критик демонструє схему битви. Потім він задає запитання доповідачу та ерудиту другої групи: «Як скінчилося життя Ганнібала?» (Перемігши у ІІ Пунічній війні та уклавши вигідний для себе мир, римляни не переставали переслідувати Ганнібала. У195 р. до н. е. вони вимагали від карфагенян видати Ганнібала, й той залишив батьківщину й врятувався втечею до сирійського царя Антіоха, який воював з Римом. Але й Антіох був розбитий. І знову Ганнібал, уже старий чоловік, без війська та батьківщини, біжить у Вифінію до царя Прусія. Римляни не дають йому спокою й там: вони посилають до царя посольство з вимогою видати Ганнібала. Прусій збирається зробити це, але, щоб уникнути приниження полону, Ганнібал приймає отруту.)

Оцінювач звертає увагу на те, що доповідач ознайомив учнів з перебігом подій ІІ Пунічної війни, головною подією в якій стала битва під Каннами у 216 р. до н. е.

Укладач підсумкового документа пропонує продовжити заповнення таблиці «Пунічні війни»

 

ІІ Пунічна війна

Роки

218—201 рр. до н. е.

Головна подія

Битва під Каннами

Рік

216 р. до н. е.

Хто переміг

Карфагеняни, Ганнібал

Значення

1. Величезні людські втрати римлян (45 тис.).

2. Перехід союзників Риму на бік Карфагену

 

ІІІ Пунічна війна (218—201 рр. до н. е.)

Учитель. За допомогою «машини часу», якою цього разу керує третя група, ми переносимося у 201 р. до н. е.

Скінчилася друга Пунічна війна — війна, яка так невдало почалася для римлян. У Римі святкує тріумф полководець Публій Корнелій Сципіон, пойменований Африканським. Своє прізвисько й тріумф він одержав на честь перемоги над пунійцями, над самим Ганнібалом.

Цю перемогу він здобув у володіннях Карфагену. Ось чому так гаряче римляни вітали тріумфатора: натовп вийшов на зустріч колісниці Сципіона, про наближення якої сповіщали труби. Раділо військо, що йшло за колісницею,— воно одержало не лише славу переможців, але й частину здобичі — по 400 асів кожен. Але ще більше раділи звільнені з полону 4 тис. римлян, серед яких був навіть сенатор. Він одягнув на себе ковпак вільновідпущеника — на знак подяки людині, яка повернула йому свободу, як хазяїн — рабу. Яким же чином була здобута перемога над Карфагеном?

Доповідач (від імені Публія Корнелія Сципіона). Я воював у битві під Каннами. Я втратив протягом місяця свого батька Публія Сципіона й дядька Гнея Сципіона, які загинули в боях з пунійцями в Іспанії. Але я взявся продовжити цю війну. Моя юність — 24 роки — й доля моєї родини лякали декого, але я довів, що можу перемагати: на п’ятий рік мого перебування в Іспанії я очистив її від ворога. Повернувшись до Риму, я вимагав продовжити війну в Африці. І знову багато хто злякався: забрати військо з Італії коли Риму загрожує Ганнібал? Перш за все слід захищати своє, потім завойовувати чуже. Але в 204 р. до н. е. я все-таки переправився з військом до Африки: нехай не Ганнібал тримає мене в Італії, а я потягну його за собою під стіни Карфагена. Адже й Ганнібал любить батьківщину, а отже, не може бачити, як по рідній землі з вогнем і мечем іде ворог. Так і сталося: від численних перемог римської зброї карфагеняни зазнали відчаю та покликали Ганнібала. Той залишив Італію, де воював 16 років, розуміючи, що все, чого він досяг, було даремним. І ось зійшлися два війська. Кожен воїн розумів: переможець отримує в нагороду Африку та Італію. Ганнібал, думаючи вселити страх, поставив попереду 80 слонів. На флангах стояла кіннота. Але надто строкате військо було в пунійського полководця: солдати з різних племен, які розмовляли різними мовами й були по-різному озброєні. Та хоча Ганнібал обіцяв найманцям через перекладачів здобич, землі й полонених, але не довіряв їм і поставив їх у перший ряд, а в другий — карфагенян, які воювали за рідну землю. Я ж построїв римлян не в одну суцільну лінію, а через широкі проміжки, крізь які могли б пройти, не завдавши шкоди, бойові слони ворога. Але можна було й не робити цього: злякавшись звуку римських труб, слони повернули на своїх і розтоптали кінноту Ганнібала. Коли в бій вступила піхота пунійців, вона вже занепала духом. Перша атака римлян зупинила найманців. Найманці повернулися обличчям до карфагенян, а ті не допустили їх до своїх рядів. І тоді найманці почали воювати зі своїми хазяями. Попереду на карфагенян накинулася римська піхота та свої ж найманці, позаду — налетіла римська кіннота. Поле битви вкрилося горами тіл, зброї, калюжами крові — розгром був повний. 20 тис. карфагенян було вбито, стільки ж узято в полон. Армія пунійців припинила існувавання — їм нічого не залишалося, як визнати себе переможеними!

Ерудит (від імені сенатора). Римський народ був зобов’язаний своєю перемогою у війні не лише Сципіону, але й Квинту Фабію Максиму, який не даремно носив ім’я Максим — «найвеличніший». П’ять разів його обирали консулом, диктатором. Це він 16 років не дозволяв Ганнібалу скористатися плодами перемоги в Італії та оволодіти Римом. Максим вів з карфагенянами війну на виснаження, сподіваючись, що ті загинуть від фізичного напруження. Адже римляни воювали на своїй землі, їх армія безперервно поповнювалася сміливими юнаками, чиї родини підтримували військо продовольством і грошима. Ганнібалу ж Карфаген відмовив у підтримці. У Фабія Максима з’явилося ще одне прізвисько — Кунктатор, тобто «млявий». Але ніколи Фабій Максим не був повільним, надаючи допомогу римлянам, які потрапили в халепу. У 217 р. до н. е. начальник його кінноти Марк Мінуций одержав від народу рівну з диктатором владу, звинуватив полководця в лінощах і боягузтві, пихато забрав два з чотирьох легіонів війська й забув, що воювати йому доведеться все ж з Ганнібалом, а не з Фабієм. І, звичайно ж, потрапив у пастку: Мінуций, думаючи про легку перемогу, вступив у бій з невеликим загоном ворога, а в цей час на його тили напали карфагеняни, які ще з ночі влаштували засідку в ямах і канавах. Оточені римляни були в розпачі. Але Фабій Максим побачив небезпеку та сказав своєму війську: «Тепер, солдати, пам’ятайте про Марка Мінуция й поспішайте! Він зразковий громадянин та любить батьківщину. Якщо він помилився, поспішаючи вигнати ворога, будете дорікати йому іншим разом». Під натиском легіонів Фабія Ганнібал відступив до табору. А Мінуций схилив перед своїм рятівником прапори: «Сьогодні ти, диктаторе, здобув подвійну перемогу — хоробрістю переміг Ганнібала, розумом і великодушністю — свого товариша». Нехай же перемога великодушного Фабія, який вибачив образу, стане уроком для всіх нас!

А про які ще подвиги римлян ви знаєте?

Запитання учням першої групи

• Який подвиг здійснив Муций Сцевола? (У V ст. до н. е. Муций пробрався у стан царя етрусків Порсенни, який взяв в облогу Рим, щоб вбити ворожого ватажка. Але вбив писаря, прийнявши його за царя. Коли Муція схопили, він вирішив відвести від римлян звинувачення в боягузтві та поклав свою праву руку на жертовник, де горів вогонь. Порсенна вразили його сміливість та зневага до болю. Царя налякала звістка про те, що клятву вбити його дали ще 300 римських юнаків, і він зняв облогу з Рима.)

Запитання учням другої групи:

• Які відносини були римлян з галлами? (У 390 р. до н. е. римляни були вщент розбиті галлами, а мешканці втекли з міста. У місті залишилися жерці й старі — вони присвятили себе богам, святково вдягнені сіли на форум і були вбиті там. А молоді воїни пішли у фортецю на Капітолії. Облога Капітолію тривала сім місяців. Але спроби галлів зійти на пагорб скінчилися невдачею (гуси Юнони), серед них почалася морова хвороба (попіл, трупи), й ворог вступив у переговори.)

Запитання учням четвертої групи:

• Римляни зазнали поразки не лише від галлів, але й від царя Епіра Пірра, якого запросили на допомогу грецькі міста Італії в ІІІ ст. до н. е. Чим закінчилася війна римлян з Пірром? (Розбивши римлян біля річки Сиріс за допомогою бойових слонів, Пірр утратив величезну кількість воїнів — 30 тис. чол. Тому, боячись знекровити свою армію, він відправив до Риму посольство з пропозицією миру. Посли піднесли знатним римлянам подарунки від імені царя, але ті відмовилися взяти їх. У сенаті також лунали голоси про те, що мир з Пірром дозволить звинуватити римлян у боягузтві. У результаті війна скінчилася перемогою римлян і вигнанням Пірра з Італії)

Критик четвертої групи (від імені карфагенянина). Перемоги, одержані Римом над Карфагеном у другій Пунічній війні, наприклад, перемога

Сципіона у битві біля м. Зама в 201 р. до н. е., досягнуті не лише завдяки таланту полководця й доблесті римських воїнів, але також завдяки підтримці, яку Рим надавав своїм військам, у той час як Ганнібал такої підтримки не мав. Під час переговорів з римлянами карфагеняни зреклися його, заявляючи, що війна з Римом точиться через честолюбство Ганнібала.

Запитання доповідачу та ерудиту 3-ї групи:

• За яких умов уклали римляни мир з Карфагеном у 201 р. до н. е.? Який висновок про характер війни з боку римлян можна зробити, виходячи з його змісту? (Карфаген утрачав свої володіння поза Африкою на користь Риму, в Африці їх території одійшли союзнику римлян царю Массинісі. Без дозволу римського народу карфагеняни не мали права воювати. Вони видавали військові кораблі, слонів, перебіжчиків та рабів-утікачів. Кораблі були спалені римлянами, перебіжчики — страчені. Крім того, карфагеняни мали сплатити 10 тис. талантів срібла. Саме ці умови здалися пунійцям найтяжчими, на що Ганнібал сказав: «Плакати треба було, коли в нас відібрали зброю... тоді нас поранили насмерть». Під час укладання миру римляни виявили себе як грабіжники, загарбники.)

Оцінювач звертає увагу на те, що доповідач правильно ознайомив учнів з перебігом битви біля Зама та з результатами війни.

Укладач підсумкового документа пропонує продовжити заповнення таблиці «Пунічні війни».

 

ІІІ Пунічна війна

Роки

149—146 рр. до н. е.

Головна подія

Битва біля Зама

Рік

202 р. до н. е.

Хто переміг

Римляни, Сципіон Африканський

Значення

Карфаген був вимушений укласти мир на умовах:

• утрата земельних володінь;

• утрата кораблів і слонів;

• заборона вести війни без дозволу Рима;

• контрибуція з розмірі 10 тис. талантів сріблом

Карфаген

Учитель. І, нарешті, остання подорож на «машині часу» — подорож у 146 р. до н. е. на береги Африки, до Карфагену. Ми залишили це місто в 201 р. до н. е. переможеним, позбавленим війська, а отже, захисту, але все ж зі стінами, що не постраждали від війни, з людьми, які живуть за своїми, а не римськими законами. Що ж ми бачимо тепер, у 146 р. до н. е.? 700-річний Карфаген зруйнований. Про те, як це сталося, розповідає нам четверта група.

Доповідач (від імені карфагенянина). Після поразки у ІІ Пунічній війні колишня могутність Карфагена так і не відродилася. Але римляни продовжували переслідувати нас, боячись, що пунійці піднімуть зброю проти переможців. Марк Горацій Катон, визнаний римлянами найрозумнішим мужем у своїй державі, завершував кожен свій виступ у сенаті словами: «Карфаген треба зруйнувати!» А якщо Рим хоче війни, значить, привід для неї швидко знайдеться. Незабаром римлянам стало відомо, що в карфагенській землі зібрано велике військо жителів Африки — ну- мідійців. Це військо очолив Ариобарзан, онук нумідійського царя Сифака, чиї землі римляни подарували своєму союзнику Массинісі. Але римляни відразу ж захвилювалися: не проти Массиніси це військо, а проти них. І прислали до Карфагена посольство, звинувативши пунійців у порушенні мирної угоди. Поведінка послів, що поводилися з нами як зі своїми рабами, так обурила карфагенян, що, побоюючись насильства, римляни вирішили рятуватися втечею. За те, що пунійці завели флот, вийшли з військами за свої кордони, повели війну проти Массиніси, армія римських консулів висадилася в Африці в 149 р. до н. е. Карфагеняни розуміли, що програють війну Риму, й послали до Італії у відповідь посольство, щоб оголосити про здачу міста. Ми готові були впустити римлян у Карфаген, бажаючи лише зберегти рідні вогнища, життя близьких. Але римляни твердо вирішили зруйнувати Карфаген та знищити його мешканців: для виду послам виставили неприйнятні умови — переселитися всім містом в інше місце, не ближче як за 10 миль від моря, видати всю зброю та 300 заложників. Нам нічого не залишалося, як воювати. Консули Луцій Марцій і Маній Манілій почали облогу Карфагена. Але, маючи військову перевагу, римляни були спочатку навіть розбиті: один з консулів вийшов назустріч загону карфагенян, які засіли в тіснині, був вимушений втікати, а дві когорти римлян потрапили в оточення. Але оточених урятував всиновлений нашим давнім ворогом Сципіоном Африканським Еміліан Сципіон. Той самий Еміліан Сципіон, бачачи, що облога затягується, знайшов серед пунійців зрадника — начальника кінноти Фелія Гімількона. І ось уже в різних частинах міста розпочалися вуличні бої з римлянами. Цілих сім днів тривали вони — навіть жінки воювали з воїнами Еміліана Сципіона, обраного консулом, мабуть, за свою віроломство.

V. Підбиття підсумків уроку.

VI. Домашнє завдання

ВАРІАНТ 2

ДИДАКТИЧНА РОЛЬОВА ГРА «ПОВСТАННЯ РАБІВ НА ЧОЛІ ЗІ СПАРТАКОМ»

Коли нападуть легіони ворогів, —

На мечі перетвориш ти окови рабів!

І в країнах ганьби, де панує гніт,

Навіть ледачий зброю бере!

Свобода! Свобода! Богиня богинь!

Тебе, закликаючи, ми рвемося до мечів!

До зброї, товарише, смерть катам!

(Слова з пісні повсталих рабів)

Мета: з’ясувати причини найбільшого повстання рабів у Стародавньому Римі та визначити його роль у подальшому поглибленні кризи республіки; розвивати навички оцінки історичного діяча, давати оцінку історичній події.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності

ІІ. Вивчення нового навчального матеріалу

Учитель. У І ст. до н. е. значно зросло протистояння між величезною масою рабів та рабовласниками Рима. Численні раби всередині країні становили для панівних верств більш відчутну загрозу, ніж зовнішні вороги.

Найбільше повстання рабів стародавньої історії очолив раб-гладіатор Спартак. Сильний, відважний, володіючи ясним розумом і видатними організаторськими здібностями, він підготував рабів до боротьби. «Краще піти навіть на крайню небезпеку заради свободи, — говорив він, — ніж віддати своє життя на арені для втішання ворогів!»

Спочатку в Римі не надали особливого значення втечі декількох десятків гладіаторів. Проте після перших нищівних поразок і приєднання до армії Спартака тисяч рабів і вільної бідноти, що спричинило величезний розмах повстання, римська знать збагнула, що їй загрожує. Під час перших битв Спартак виявив неабиякий талант полководця. У 72 р. до н. е. його армія перетворилася на могутню силу в 120 тис. чоловік. Тоді було вирішено вислати проти нього римське військо, очолюване обома консулами. Саме в цей час серед повстанців почалися розбіжності, які, врешті-решт, призвели до розколу між ними і поразки.

Остання битва відбулася у 71 р. до н .е. Воїни Спартака не просили милості; сам він прагнув будь-що відшукати самого Марка Ліцинія Красса, командуючого римською армією, бився в перших рядах. Невдовзі він потрапив в оточення. Спартак відмовився скористатися конем для втечі. Поранений в стегно, він бився до останнього, опустившись на коліно. Навіть римляни вимушені були визнавати, що Спартак загинув, «як годитьсявеликому полководцю».

Рольова гра

Представлення учасників рольової гри:

Гней Лентул Батіат — хазяїн школи гладіаторів в Капуї .

Спартак — гладіатор, керівник повстання рабів.

Марк Ліциній Красс — претор.

Кожен з учасників рольової гри розповідатиме про події повстання від імені своїх героїв, визначають свою роль у цих подіях.

Гней Лентул Батіат. Моя школа гладіаторів в Капуї користувалася великою популярністю, в ній навчалося кілька сотень гладіаторів. Це були переважно фракійці, галли, взяті в полон і перетворені на рабів. Найсильніших, найбільш витривалих відбирали у гладіатори і вчили битися зі зброєю один з одним на втіху римському натовпу. Гладіаторів тримали під суворим наглядом, щоб вони не втекли або не повстали. За найменшу провину їх били батогами, одягали в кайдани та садовили на ланцюг.

Нещодавно в мою школу поступив вчителем фехтування фракієць за походженням — Спартак. Спочатку він служив найманцем у римському війську. Коли ж він вирішив втекти на батьківщину, його схопили й віддали у гладіатори. Пізніше за свою силу і хоробрість він отримав свободу. Саме цей Спартак і очолив змову рабів-гладіаторів. У мене був донощик, і я розкрив змову, проте 78 чоловік встигли втекти, озброївшись кухонними ножами та рогатинами.

Гладіатор Спартак. Я ненавидів рабство, багатство. Тому серед учасників повстання заборонялося використання золотих і срібних грошей.

Повстання спочатку розгорталося дуже успішно, оскільки кількість невдоволених постійно зростала. До мене у військо приходили всі раби, що втікали від своїх господарів. Римська влада спочатку не взяла до уваги втечу незначної кількості гладіаторів. Проте, коли ми розбили римський загін поблизу Везувія, а згодом ще один поблизу Капуї, римляни занепокоїлися. Спочатку мій план полягав у тому, щоб вивезти повсталих за межі Італії (через Альпи та річку Рубікон), де не було рабства.

Але мій соратник германець Крікс вважав за необхідне вести боротьбу з Римом до переможного кінця й відокремився із загоном від мого війська. Невдовзі його було розбито у битві поблизу Гарганської гори у 72 р. до н. е. Помститися за смерть Крікса я зміг того ж року у битві під Мутиною, знищивши 20-тисячне військо претора Кассія.

Водночас я вирішив повернути на південь, дорогою розбивши армію нового римського командуючого Марка Ліцинія Красса.

Ми домовилися з піратами про те, що вони перевезуть нас до Сицилії. Проте через зраду піратів ми опинилися у пастці. Ми вирвалися звідти, але невдовзі програли вирішальний бій під Апулією, хоча наше військо мужньо билося, сили були нерівні. Моя армія була розбита.

Претор Марк Ліциній Красс. Сенату необхідно було одразу довірити мені командування, а не чекати такої ганьби. Я вирішив, що настав час зробити військову кар’єру і запропонував свої послуги сенату. Безумовно, як найбільший рабовласник я був зацікавлений у швидкому придушенні повстання.

Тільки-но я прийняв командування, моя армія зустрілася із незначною кількістю ганебних рабів біля Аськула у 72 р. до н. е. Через те, що один із командуючих загоном порушив мій наказ не починати битву передчасно, ми програли. О, боги, яка ганьба! Бойовий дух римських солдатів був підірваний. Для того, щоб відновити дисципліну у війську, я відновив давній жорстокий звичай — децимацію, тобто страту кожного десятого. Кожен десятий воїн загону, що порушив наказ, був страчений і прийняв смерть як раб, а не як воїн на полі бою.

Пірати дали мені можливість заблокувати армію Спартака на півдні. Мої солдати вирили рів завдовжки близько 55 км. Проте Спартак обдурив мене. Повсталі вночі завалили частину рову хворостом, гілками і перейшли через нього.

Я вирішив не чекати допомоги від інших воєначальників, які поспішали до мене, тому що сам хотів розбити Спартака. У 71 р. до н. е. в Апулії мені вдалося розбити армію рабів, сам же Спартак був кілька разівпоранений. Проте після битви тіло Спартака не було знайдено. Понад 6 тис. полонених я розіпнув на хрестах уздовж дороги від Капуї до Рима. Так я придушив повстання рабів, хоча вся слава дісталася моєму супернику полководцю Помпею, який розбив лише рештки армії Спартака.

По ходу виступу учасників гри учні у зошиті заповнюють опорну схему повстання.

 

 

III. Узагальнення отриманих знань

Учитель. Так закінчилася справедлива героїчна війна, яку вели повсталі раби під проводом Спартака. Тривалий час про нього пам’ятали раби, не забували і рабовласники, які отримали великий урок, пережившисмертельну небезпеку, тому запроваджували зміни у своїх господарствах. Повстання Спартака ще більше поглибило кризу, в якій перебувала Римська республіка.

IV. Підбиття підсумків

Бесіда вчителя за питаннями

1) Доведіть, що найбільше повстання рабів не випадково відбулося в Італії.

2) Закликаючи до боротьби за свободу і до втечі з Італії, Спартак говорив: «Там ми знайдемо свободу, ви чуєте це чудове слово — свобода! Ми побудуємо свою небачену державу вільних, рівних, щасливих людей».Наскільки реальною була мета Спартака? Чи вдалося її здійснити?

3) Перед останньою битвою Спартак, указуючи товаришам на розіпну- того римлянина, крикнув: «Ось що на нас чекає, якщо ви живими потрапите до рук ворогів! Треба битися до останнього подиху! Або свободаназавжди, або смерть для всіх!» Як ці слова характеризують особу Спартака?

4) Якими були підсумки та історичне значення повстання рабів на чолі зі Спартаком?

V . Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал за підручником. Написати, як в наш час увічнюється пам’ять Спартака.