Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Український історичний журнал - травень – червень - 2014

ОБРАЗ НІМЦІВ У ВОЄННІЙ ПОЕЗІЇ: ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПРЕСИ КИЄВА (серпень - грудень 1914 р.)

Досліджується образ ворога, витворений у київській пресі в перші місяці світової війни. Як джерело виступає поезія, що побачила світ на шпальтах найбільших щоденних часописів Києва. Ілюструється спектр уявлень про німців, їх залежність від соціального статусу та політичних поглядів авторів публікацій.

Ключові слова: Перша світова війна, образ німців, київська преса, поезія, 1914 р.

Початок Першої світової супроводжувався значним громадським ентузіазмом: війна проникла в побут, стала сенсом і метою воюючих націй. Хоча велелюдні патріотичні маніфестації не були її причиною, усе ж вони санкціонували розгортання світового конфлікту. Дослідники підкреслюють неоднозначність цього явища, інтенсивність котрого різнилася залежно від соціальної або національної групи; паралельно існували реакції нерозуміння, цинізму або страху перед війною. Преса відбивала екстраординарні настрої суспільства: весь газетний матеріал зосереджувався на темі збройного конфлікту. Однією з рис періоду став справжній бум патріотичної поезії: тільки в Німеччині за перші місяці протистояння сучасники нарахували близько 1,5 млн (!) віршів. Безсумнівно перебільшена, ця цифра, утім, відбиває атмосферу серпня 1914 р.

У Російській імперії звістка про війну спричинила безпрецедентну атмосферу «загального єднання». Емпірично встановлено, що преса Києва відреагувала подібно до німецької, у рази збільшивши кількість віршованих матеріалів. Поряд із закликами до «захисту Батьківщини» їхньою провідною темою стало зображення ворога, передовсім Німеччини. Тему образу німців ґрунтовно розглянуто у працях російських авторів. Утім, ці дослідження виконано в масштабі всієї держави, Південно-Західний край у них не виокремлюється. 

Нижче здебільшого на матеріалі щоденних газет Києва — лівих «Киевской мысли», «Последних новостей», «Южной копейки», консервативного «Киевлянина», націоналістичного «Киева» — спробуємо віднайти образ німців, поширений у віршованих творах міської публіцистики серпня — грудня 1914 р. Це розширить джерельну базу та проілюструє реґіональний вимір проблеми.

Авторство. Основну масу поетичних публікацій становлять твори співробітників редакцій, авторів фельєтонів. Трапляються вірші «з народу», навіть учнівські. Також публікувалися солдатські частівки, записані зі слів поранених. Незважаючи на критерій добору — нормативність лексики, вони звучали доволі брутально: «Нету, нету фонаря, Вешать немскаго царя, Мы его возьмём живьём, Рот-то проволкой зашьём».

Зі значно більш «крутішими» словами солдати співали про «сучью дочь Германию», котра, мовляв, «зенки залила пивом» і тому пішла війною «на Россею». Професійні фельєтоністи формували канон «патріотичного вірша». Праві та монархісти спиралися на мотив «слов’янсько-християнської» праведності. Німців передбачалося побити, «взявши крестики в подмогу». Лякали поневоленням:«Славяне, смелей! Вы слышите ль грохот немецких цепей?». «Хищные саксонцы, баварцы, И вся немчура неподобная» для підсилення проголошувалися «язичниками». Популярним був сюжет «німецької невдячності» щодо Росії. Обґрунтовувалася справедливість покарання «німецького бандита», який нібито «зневажив» благодіяння Олександра І, що «спас весь немецкий род» від Наполеона. Німці оголошувалися «дерзновенными врагами», котрі довго шукали приводу до війни. Фельєтоністи лівої преси згуртовували народ ідеєю громадянської єдності. Іноді заклики до суспільної свідомості приправлялися долею сарказму. Прогресивні газети не цуралися пацифістської та соціально-побутової тематики віршів.

Образ кайзера. Вільгельм ІІ був головним героєм антинімецької поезії. Найгостріші висловлювання на його адресу належали бульварним і націоналістичним газетам, іронічні — «Киевской мысли», а монархічний «Киевлянин» цієї теми взагалі уникав. Гогенцоллерн визнавався винуватцем війни. Показово, що цей злочин персоніфіковано: Німеччина та її народ відходили на другий план, проголошувалися жертвами фатуму, нібито оманою Вільгельм підштовхнув німців до війни й жорстокості. Портрет кайзера багатогранний. Чимало віршописців брали під сумнів психічну повноцінність кайзера — охопленого «безумьем Герострата [...] царя-дегенерата». Автори глузували з краху його «божевільних» завойовницьких планів. Вільгельм виступав, як «всем миром оскандаленный» прусський «король-шут». Ницю його частину складають образи оратора-демагога, амбітного еґоїста, фантазера, самозакоханого «родственника Нерона», «берлинского тирана», «циника Вилли», котрий анексує Бельгію під претекстом благодіяння. Глузували навіть із закручених вусів імператора. Водночас подавалася «хижа» сторона його сутності: «Вильгельм второй кровавый», що веде «разнузданную рать» різати, грабувати, плюндрувати все на своєму шляху. Кайзер подавався «нащадком Аттіли», «варваром ХХ сторіччя» або загнаним вовком, що рятується від справедливої кари. Третя грань образу — «пекельна». Вільгельма представлено або як «інструмент сатани», або ж як самого «Мефістофеля», котрий, мовляв, принаджує інші країни стати на бік зла. Він — «демон» війни, котрий «стоит за тьму,рассеяв свет», і якого в кінці скидають сили добра. Сам Бог веде марнославного кайзера до пізнання гріха: власної згуби і плачевного кінця для своєї країни.

Німецькі армії та флот. Збройні сили Німеччини тісно пов’язувалися з особою імператора, тож успадкували чимало його суперечливих рис. З одного боку, це крайні прояви аґресії: «вампіри», що бажають «загибелі світу», «ізувери», котрі підіймають немовлят на багнети, «дикуни», які ґвалтують жінок і займаються людожерством. На морі німцям закидали «піратські подвиги». Успішний рейд крейсера «Емден» в Індійському океані подавали як «підлу зухвалість»: «Без обмана, открытый не мил ему бой». Морякам приписували потоплення беззбройних суден із біженцями на борту. Лаконічно діяльність німецьких військ уявлялася так: «С проклятым Каина челом, В тиски всем миром крепко сжатый, Идёт германец напролом».

Обставини взяття Ченстохови та Каліша, зруйнування бельґійського міста Лувен та артобстріл Реймського собору стали символами «німецьких звірств». За проявлену «безсоромність» у руйнуванні пам’яток культури німців таврували «безбожними варварами».

З іншого боку, робився акцент на недолугості й кумедності німецьких солдатів. Задля розваги бульварні видання тиражували образ хвальків і боягузів, військових-нездар, краща технічна оснащеність яких виставлялася як інсинуація. Київські журналісти насміхалися над поразками «пруссаків» у Франції. Популярним було представлення німців як «мародерів практичних», котрі не гребували вивозити шампанське ешелоном Червоного Хреста. Стверджувалося, що «ці швабські “герої”», серед яких є навіть принци — виглядають шляхетно, немов лицарі, але насправді всього лише «грабіжники».

Слід зазначити, що згідно з каноном правильності «російської зброї», уподібнюватися жорстокості німців було неприпустимим. «Переможна» російська армія в усьому мала бути антиподом німецькій: «Мирных немцев мы не бьём, Контрибуций не берём». У вигляді урочистої клятви обіцяли не руйнувати собори, не грабувати житла та не ґвалтувати німецьких дружин. «Величросійського духу» демонструвалася в гуманному ставленні до полонених. У зображені німців-бранців проглядала алегорія собаки: підкуплені «колбаской» і «лаской» вони зрікаються вчорашніх принципів і самоповаги.

Чоловічий та жіночий образи. Газетні поети витворили непривабливий стереотипний образ нібито типового німецького чоловіка — «Фріца» або «Ганса»: скаредного, зарозумілого «міщанського» мілітариста, що любить пиво і «Клерхен жирные бока». Потрапивши на фронт, хвалькуватий «герой» проявляє боягузтво, він здатен лише на капості. У повсякденному житті персонаж наділявся властивостями механізму: його прагнення та думки «сфабрикованы, по закону, в мастерской». Об’єктом жартів було начебто позбавлене пристрасті й почуттів кохання «по-німецьки» («И жену по расписанию, В праздник ласкою дарит»), котре подавалося як державне виробництво, «фабрика» з виготовлення нових «тевтонских кровных феодалов!».

Жіночому образу фельєтоністи теж намагалися надати неґативних конотацій. Висміювалися нібито «обмеженість» типової німкені, коло інтересів якої - «три К»: діти, кухня, церква (нім.«Kinder, Kuche, Kirche»). Утім, «Ґретхен» змальовувалася і як жадібна до слави, влади та грошей, хтива, зрадлива дружина. За ненаситність німецьких «Шарлотт» жартома звинувачували навіть у розв’язанні війни. Уособлювала їхні амбіції бабця з переробленої пушкінської казки. Забажавши влади над усім світом, вона зрештою опинилася біля того ж таки «прусского корыта». Ще один, витворений київською пресою, жіночий образ - німецької сестри милосердя - символізував, як не дивно, безсердечність. Фанатично віддана «Фатерлянду» та кайзеру, вона добиває пораненого в бою француза.

Тваринні образи Німеччини. Тривіальне зображення «тевтонів» газетні віршувальники намагалися урізноманітнити тваринами з популярних байок. Німеччину як країну ототожнювали з упертим та галасливим віслюком, що доводить власну правоту, а також хвалькуватою синицею, котра грозилася запалити море. Ще одне перевтілення — німецький крокодил: «Раскрыв громадный рот и бронёй защищённый», він жадібно наковтався дрібніших, але у фіналі луснув і помер. Німців як народ імпліцитно пов’язували зі свинями: образ трапези «у рідного корита», алегорія зі врученням німецьким переможцям ключа від свинячого хліву (замість символу міста). Також їх уподібнювали мавпам і тарганам-пруссакам.

Німецька наука та культура. Наприкінці жовтня 1914 р. група відомих німецьких учених та митців виступила з маніфестом на підтримку дій райхсверу. Київська преса звинуватила вчорашніх «кумирів науки» у «венчании палача», захисті «дикого права — бомби та меча». Висміювалася нібито втрата здорового глузду й культури: «Превратилась профессура в стаю злобных обезьян». Водночас публіцисти послідовно розрізняли поточні події й культурну спадщину. Спроба російських ура-патріотів бойкотувати Шиллера та Ґете наразилася на риторичне запитання: «А чем же Гёте виноват?». Упереробленій лермонтовській поемі «Бородино» велич німців минулих часів протиставлялася «мізерності» їхніх нащадків: «Да, были немцы в наше время, Не то, что нынешнее племя, — Бетховен, Шиллер, Кант».

Натомість тепер — тільки «жандарм і лейтенант». Геніям старовини приписувалася відраза до цінностей «прусських вандалів». Висловлювався жаль, що втілення гуманності — «старую даму, германскую культуру» — змусив замовчати зарозумілий пан — «бронированный кулак, Созданье прусских забияк!». Утім, автор не втрачав надії, що це прикре явище — тимчасове.

Внутрішні вороги. їх пошук був марґінальною темою в газетній поезії. Знаходимо лише один вірш про німецьких колоністів, котрі в Одесі нібито збирали пожертви на німецький флот. «Лживая расса», «Гансы», «в Руслянд прибыв голышами», швидко зуміли нажити статки та навіть дворянство за рахунок місцевих мешканців. Інший вірш — про шпигунів в Англії, які «на зловредных мухпохожи». Більш уживаним було ототожнення російських спекулянтів та шкідників із німцями. Епітетом «внутрішні німці» таврували домовласників, ладних зняти зі співвітчизників «і шкуру, і пальто». Німців навіть визнавали ліпшими за «таємного ворога» — «торгаша-куркуля», оскільки перші, мовляв, «разят нас честно и открыто».

Різдвяні мотиви. Екстаз перших місяців війни поступово випарувався під впливом нагальних соціально-економічних проблем. Наприкінці вересня 1914 р., уперше від початку війни, «Южная копейка» опублікувала ліричний вірш. «Киевская мысль», яка найменше піддалася воєнній істерії, у грудні розмістила серію звичних для мирного часу «різдвяних» поезій про повсякдення і красу зимового Києва. Відбиваючи настрої публіки, фельєтоністи писали про «обивательський стогін» від дорожчання товарів та послуг. Заборона на продаж алкогольних напоїв створила у суспільстві додаткове напруження. Найбільш заповзяті «любителі хильнути» технічного спирту денатурату стали героями злободенної газетної поезії. Найбільше християнське свято лише притлумило полум’я світової пожежі: «В день Рождества живёт вражда». 25 грудня газети жартували про війну та «дитячі» бажання Вільгельма знайти підялинкою Наполеона, шмат Росії та Бельґію. Однак окрім дотепів можна було прочитати й відчайдушне побажання: «Долой германцев! Пусть они погибнут сами в злой неволе».

Поезія - цінне джерело для вивчення образу німців, котре, не потребуючи доведення, спираючись як на правду, так і на вигадку, було чистим інструментом передачі авторських ідей та почуттів. Дописувачами київських газет переважно виступали професійні фельєтоністи, натомість аматорські твори публікувалися зрідка. Систематизувавши думки публіцистів, можемо зробити висновок про настрої, що циркулювали у пресі та, зрештою, ішли в народ.

У свідомості тогочасного суспільства Вільгельм ІІ був уособленням одноосібної влади, а отже і єдиним винуватцем війни. Намагаючись пояснити його мотивацію в розв’язанні світової катастрофи автори перерахували всі можливі людські вади: кровожерливість, жадібність, манія величі, цинічність і т.д. Писали про психічний розлад та розумову неповноцінність німецького кайзера. Нарешті його оголошували «демоном» або «сатаною». Примітно, що монархічний «Киевлянин» остерігався подібних спекуляцій, передчуваючи небезпеку аналогій із російською владою.

При зображенні німецької армії конфліктували два бачення. Перше обґрунтовувало необхідність загальної мобілізації сил проти ворога як породження абсолютного зла, жорстокого й нещадного. Водночас друге переслідувало мету заспокоїти читаючу публіку, уселити впевненість у перемозі. Для цього продукувався діаметрально протилежний образ німця-нездари, хвалька та боягуза, скрізь і завжди битого. Поза тим у матеріалах київської преси російська армія завжди виступала антиподом німецької: замість жорстокості творила добро, на підлість відповідала прощенням і т.ін. Витворений газетярами канон «праведності» порушувався аматорами: солдатське та обивательське середовища складали вірші про помсту німцям.

Сформований образ типового німця був посиленням відомих стереотипів: німецькі чоловіки люблять пиво та асиґнації, жінки живуть клопотами про дітей, кухню та церкву. Німець ототожнюється з механізмом - нечутливим, обмеженим, але ефективним виконавцем. У національній характеристиці домінувала пихатість, жадоба, брутальність і мілітаризм. Газетні поети розвивали тваринний образ, асоціюючи німців зі свинями, тарганами-пруссаками та мавпами. Німеччина поставала у вигляді впертого віслюка, хвалькуватої синиці та ненажерливого крокодила. Культуру не було затьмарено війною. Журналісти чітко розрізняли політизовану сучасність Німеччини й гуманістичні цінності німецької минувшини. Спроби бойкотувати світові шедеври поезії та музики на підставі їх німецького походження провалилися. Німці-вороги відображали зовнішню загрозу, тема «внутрішніх німців» у поезії була марґінальною. Означення «німець» нерідко використовувалося як лайка до тих, хто наживався на війні: домовласники, торговці-спекулянти, куркулі. Спад творчої активності фельєтоністів ближче до кінця першого року війни засвідчив кінець воєнної ейфорії. У грудні 1914 р. прогресивна преса переорієнтувалася на соціально-побутову тематику. Утім, війна не зникла з газетних шпальт, її гіркий присмак був відчутним і на Різдво.

The article examines image of the Germans, created by the press during first months of the World War I. It is based on poetry, published in Kyiv’s most prominent daily newspapers. The study depicts variety of perceptions about Germans, which differ upon social position and political views of authors.

Keywords: World War I, image of the Germans, Kyiv press, poetry, 1914.