Український історичний журнал - січень - лютий - 2013

ЛЮБЕЦЬКА БИТВА 1016 р. В РАННЬОМУ ЛІТОПИСАННІ (ДО ДИСКУСІЇ НАВКОЛО ІДЕЇ О.О.ШАХМАТОВА)

На основі критичного аналізу історіографії та найдавніших літописних текстів («Повісті временних літ» і Новгородського першого літопису старшої редакції) здійснено спробу перевірки основних ідей щодо співвідношення двох версій оповіді про Любецьку битву між Ярославом та Святополком. Можемо стверджувати, що старший варіант опису битви з’явився не раніше, ніж у «.Повісті временних літ». В укладеному у другій половині ХІІІ ст. Новгородському літопису версію Початкового літопису перероблено, проте не використано інших писемних джерел.

Ключові слова: літописання, «Повість временних літ», Початковий літопис, Новгородський перший літопис, Синодальний список.

Започаткованій О.О.Шахматовим традиції дослідження давньоруського літописання притаманні дві взаємопов’язані тенденції: надання особливого значення (а іноді й переваги) новгородському літопису в реконструкції історії складання «Повісті временних літ» («ПВЛ»); встановлення залежності між реально існуючими літописними текстами через посередництво текстів гіпотетичних, «спільних джерел» або «найдавніших зводів», на яких і концентрується дослідницька увага. Із праці у працю переходить переконання про співвідношення певних сюжетів. Успадковується і властивий О.О.Шахматову спосіб мислення, який обмежує можливості дослідження. Між тим, вихід за традиційні дослідницькі рамки відкриває шлях до альтернативних і, як видається, більш вдалих рішень.

Проілюструймо це. За матеріал візьмемо статтю 1016 р. у «ПВЛ» та Новгородському першому літопису (НПЛ), найдавніша збережена редакція котрого починається саме з неї. Новгородський текст відрізняється від аналогічного у «ПВЛ», віддавна привертаючи увагу в контексті реконструкції історії раннього літописання. Починаючи зі статті 1017 р. новгородський літопис містить короткі поодинокі записи, а у статті 1016 р. — уривок розлогого наративу. Співвідношення двох джерел у цьому місці справді дуже важливе та навіть вирішальне: якщо і є достовірні свідчення старших за «ПВЛ» літописів або залежності київської традиції від новгородської, то їх слід шукати саме тут.

***

Найдавніші описи битви між військами князів Ярослава та Святополка, що відбулася 1016 р. під Любечем, містяться у «ПВЛ» та Новгородському першому літопису старшої редакції (НПЛст, Синодальний список). Розповіді про цю битву в молодшій редакції останнього (НПЛмл) і літописах т.зв. Новгородсько-Софійської групи, протографи яких датують XV ст. (не кажучи про більш пізні компіляції), залежать як від «ПВЛ», так і від старшої редакції новгородського літопису. Тому саме ці два джерела будуть предметом нашого дослідження.

Нижче наводимо основні літописні уривки: статтю 1016 р. з НПЛст та статті 1016 і 1018 рр. із «ПВЛ». Курсивом виділено спільний текст; підкресленням - споріднені, але не тотожні фраґменти, що розвивають близькі теми; жирним із підкресленням - прямо суперечливі місця. 

Описи, як можна помітити, на початку мають ділянки спільного тексту. Початок протистояння під Любечем у «ПВЛ» та НПЛст описано подібно. Ані Ярослав, ані Святополк не наважувалися напасти першим, стоячи на протилежних берегах Дніпра. Воєвода Святополка почав насміхатися з новгородців, що прийшли з Ярославом. Далі версії різняться і кожен опис, крім спільних місць, подає й унікальну інформацію. Так, у «ПВЛ» за сценою «укора» київським воєводою новгородців іде їхній ультиматум почати битву, аби помститися за образу. Це стає поштовхом для наступу Ярослава. За НПЛст, кпини київського воєводи ніяк не вплинули на перебіг подій, і все вирішала роль зрадника з табору Святополка, який підказав Ярославові зручний час для нападу. «ПВЛ» оповідає пробитву на світанку, після того, як Святополк усю ніч бенкетував із дружиною; НПЛст — про вечірню переправу й битву вночі. До того ж Ярослав наказав своїм людям пов’язувати на голови «убруси», щоб у темряві відрізнити себе від ворога. Урешті вдосвіта переміг Ярослав. «ПВЛ» подає іншу обставину, що посприяла Ярославові: військо Святополка було затиснуте між двома озерами, котрі перешкоджало вступу в битву печенігів — союзників київського князя.

Як співвідносяться два описи й версії битви? Яке їх місце в історії раннього літописання? Із текстологічного погляду, варіантів співвідношення двох описів може бути три: 1) обидва вони цілковито незалежні, а збіги випадкові; 2) описи мали спільне джерело, в якому оповідь про битву виглядала інакше, ніж в обох збережених джерелах; 3) один з описів первинний, а другий є переробкою першого. Суто апріорно ці рішення не однаково вірогідні. Так, варіант 1 є сумнівним, якщо існує значна кількість прямих текстуальних і тематичних збігів. Варіант 2 імовірний, але ускладнює пояснення введенням третього, гіпотетичного, тексту (тим більше, кількох текстів). Варіант 3 найпростіший і методологічно більш виправданий, адже використовує тільки реально засвідчені списками тексти. Перевіримо ці міркування.

Перші дослідники новгородського літописання (І.І.Срезневський, М.П.Поґодін, К.М.Бестужев-Рюмін, М.М.Яніш, І.П.Сеніґов), попередники О.О.Шахматова, схилялися до варіанту 1. Вони визнавали множинність літописних традицій у Давній Русі, зокрема існування в Новгороді самостійного і древнього літописання. Виходячи з цього уявлення, навіть без спеціального зіставлення текстів, можна було передбачати новгородське походження повідомлень, в яких ішлося про новгородців або новгородських князів. Відповідно опис Любецької битви у версії НПЛ, на їхню думку, міг бути записаний десь у першій половині чи середині ХІ ст. Спільні читання в описах битви вважали незначущими, а обидва тексти — незалежними. 

Ідеї попередників про незалежність новгородського літописання від київського та древність повідомлень НПЛст (і НПЛ загалом) у загальних рисах успадкував О.О.Шахматов. Але в питанні про описи Любецької битви дослідник та його послідовники здебільшого обирали 2-й варіант співвідношення текстів, шукаючи «спільні джерела», гіпотетичні перехідні ланки між реально засвідченими у списках літописами.

Згідно зі своїм розумінням «порівняльного методу», О.О.Шахматов намагався відтворити «спільні джерела» НПЛ та «ПВЛ», вибірково комбінуючи нібито споріднені фраґменти з різних статей обох літописів. Скажімо, учений зближував інформацію НПЛст про виплату Ярославом грошей учасникам битви у 1016 р. із записом «ПВЛ» 1018 р. про збір коштів із новгородців для найму варяґів. Він уважав, що обидві звістки мали походити з одного джерела, що викладало події інакше, ніж «ПВЛ» та НПЛ (але цілком згідно з логікою самого вченого). Для О.О.Шахматова історія гіпотетичних текстів мала перевагу над історією текстів реальних. Основна увага була прикута до співвідношення не «ПВЛ» та НПЛ як таких, а гіпотетичних літописів і зводів, що їм передували.

Погляд О.О.Шахматова на формування описів Любецької битви пізніше приймали без суттєвих змін О.О.Ґіппіус та О.В.Назаренко. Чимало інших дослідників (О.В.Куза, Н.І.Милютенко, Л.Мюллер, П.П.Толочко, К.Цукерман, С.М.Михєєв) розробляли власні схеми трансляції літописних оповідань та їх фраґментів через цілу мережу гіпотетичних зводів і «сказань», «творчо застосовуючи» парадигму О.О.Шахматова. Деталі цих схем відрізнялися:

від визнання першості версії «ПВЛ», нібито похідної від київського Найдавнішого літописного зводу часів Ярослава Мудрого (П.П.Толочко) або «давньої саґи» (Л.Мюллер), до ідеї точного відображення в уривку НПЛст під 1016 р. тексту найдавнішого київського історичного твору (К.Цукерман). Але принцип був спільним. Цілком у манері О.О.Шахматова, за текстами реальними вчені обов’язково бачили тексти гіпотетичні, логічні й несуперечливі.

Особливе вирішення питання Любецької битви знайшло у «ревізіоністів» класичного бачення історії усобиці Володимировичів. Вони вважали руські літописи ідеологічним продуктом, де перекручено реальні події (їх учені й намагалися відновити). «Ревізіоністи» (М.М.Ільїн, пізніше В.Д.Королюк) сумнівалися в доцільності питання про текстологічне співвідношення описів битви у «ПВЛ» і НПЛ, адже їх об’єкт міг бути різним: в одному випадку — битва біля Любеча 1015 р., в іншому — битва на Дніпрі 1019 р.

Ідею про відображення в описі НПЛст двох різних битв Ярослава зі Святополком нещодавно запропонував і О.О.Ґіппіус. На думку вченого, НПЛст поєднав описи Любецької 1016 р. і «безіменної» битви 1018 р. Згадка останньої нібито збереглася наприкінці статті «ПВЛ» 1018 р.: «и поиде Ярославъ на Стополка . и побьди Ярославъ Стополка . и бьжа Стополкъ . вь Печеньгы».

Огляд літератури демонструє, що протягом тривалого часу більшість учених залишалася в межах кількох базових рішень. Значною мірою погляди дослідників визначалися методологічною традицією, в якій було нормою творення без прямої необхідності гіпотетичних текстів. Вони ж служили не стільки поясненням реальних текстуальних фактів, скільки засобом відкриття фактів, хоч і не менш віртуальних, ніж самі тексти. Це перешкоджало, зокрема, аналізувати два описи Любецької битви як інтеґральні частини «ПВЛ» та НПЛст. Якраз це ми й прагнемо надолужити.

Основною методикою нашої роботи буде контекстуалізація — розгляд повідомлення в порівнянні з усім іншим текстом літописної пам’ятки, до якої це повідомлення входить. Результатом застосування методики може бути виявлення серій структурно, стилістично та ідейно подібних повідомлень, кліше, встановлення «ланцюгових» зв’язків між різними фраґментами однієї пам’ятки. Наявність таких серій і зв’язків може вказувати на єдиний пласт тексту, що мав одного автора і був внесений до літопису в один час. 

I. Любецька битва у «ПВЛ». Як давно зауважено, мотив «докору» і образи Ярослава та новгородців у розповіді про Любецьку битву повторюється у статті 1018 р. у повній симетрії (тут ображена сторона — польський Болеслав). В обох випадках «укоряють» князя за фізичні вади, ображена сторона починає битву та виграє; програш іншої сторони є ніби розплатою за «укор».Водночас мотив «докору», за яким наступає розплата, зближує статтю 1016 р. й оповідь про смерть Олега (він «укоряв» кудесника, після чого помер).

Своєю чергою стаття 1018 р. має сюжетні та стилістичні аналогії в повідомленнях про пізніші часи, що найімовірніше вказує на спільне авторство й один час внесення текстів до літопису. Так, мотив таємного побиття ляхів у 1018 р., як давно помічено дослідниками, мав потрапити до цього місця літопису одночасно з аналогічним під 1069 р. Тоді у схожих обставинах били ляхів, що прийшли на допомогу Ізяславові Ярославичу. До цих же подій відсилає ще одна паралель: між звісткою про напад на Новгород Брячислава в 1021 р. і Всеслава у 1067 р. (дії обох князів позначено єдиним зворотом, «зая Новъгородъ», повідомлення стилістично уподібнені). З огляду на відзначені паралелі постає питання меж поширення споріднених повідомлень, до яких належить опис Любецької битви. У шахматовській історіографічній традиції, що орієнтувалася на концепцію зводів-попередників «ПВЛ», ці межі найчастіше визначалися або датами Найдавнішого зводу (1037р.), або зводу Никона 1073 р. (чи його творів-замінників 1060—1070-х рр.), або Початкового зводу 1090-х рр.

Віддавна в історіографії існує тенденція відносити більшість відзначених повідомлень до єдиного пласту в літописному тексті, що постав до кінця ХІ ст. і був заснований на «дружинному епосі». Цей «дружинний наратив», на думку деяких дослідників, був давнішим за «ПВЛ» і постав на попередньому етапі формування літопису. До цього ж етапу, за такої логіки, мав би відноситись і опис Любецької битви.

На перший погляд справді, чимало оповідей, що стосуються історії від недатованих часів до середини ХІ ст., мають спільні риси. Наприклад, вони містять порівняно багато числових даних (кількість грошей, зібраних Ярославом із новгородців у 1018 р.; чисельність мужів, з якими тікає Ярослав; число днів Ярославової погоні за Брячиславом; число місяців стояння військ під Любечем; число виплат «на мужа», що їх вимагав Олег від греків у 907 р.; кількість коштів «із мужа», яких зажадали варяґи від Володимира у 980 р.).

Однак не менш щільно подібного роду числові дані наведено у статтях «ПВЛ» і за кінець ХІ - початок ХІІ ст. (наприклад, чисельність отроків Святополка під 1093 р.; кількість коштів, пропонованих Давидові Ігоревичу на князівському з’їзді 1100 р.; число днів стояння військ Мстислава Володимировича і Олега Святославича перед боєм у 1096 р.). Отже, виділяти за цим параметром окрему групу повідомлень і обмежувати її 1070-ми роками немає підстав.

Гіпотетичній групі «дружинних» повідомлень притаманна специфічна лексика і стилістичні кліше, що вказують на спорідненість фраґментів літопису. Наприклад, у них усіх використано сталу формулу опису збирання війська: «совокупивъ вои многы (Русь. и Вардгъі. и Словен)»; ужито характерні вислови, наприклад: «смъіслень» для характеристики князів/мужів, «одольти/одалати» та «сеча зла/сильна» - в описах битв. Проте, позірно більше концентруючись на відрізку до другої половини ХІ ст., переважна частина формул і лексем упевнено долають указаний рубіж, а отже, підстави для виокремлення давнього пласту літописного тексту 1060-1070-х рр. зникають. Скажімо, формула «совокупивъ вои многы» трапляється під 1096 р., характерний вислів «мужи смъіслении»- під 1093 р. Таким мужем названий Янь Вишатич, якому симпатизував і розповіді котрого використовував літописець, що писав не раніше 1106 р. Та й інші мотиви, лексеми і формули поширюються значно далі другої половини ХІ ст.

Мотив «докору», непокори, жалоби й ультиматумів новгородців/словен ужито в тексті «ПВЛ» на значному відрізку - від 907 до 1102 рр.; відповідні фраґменти мають збіги не тільки у спільній риториці, а й у структурі фраз.

Показовим є вживання слова «укаряти»/«укоръ», що співвідноситься з мотивом «докору» (настільки важливого в описі Любецької битви та у споріднених повідомленнях). У «ПВЛ» воно трапляється п’ять разів: під 1016, 1018 та 912 рр. у згаданих вище сюжетах, а також під 1096 р. та наприкінці літопису - під 1116 р. Під цим роком міститься оповідь про похід Володимира Мономаха з синами проти непокірного полоцького князя Гліба. Особливо важливо, що в останній статті сюжет побудовано за тією ж таки схемою: 

«укор» — розплата. А це дозволяє припускати єдине авторство і єдиний час потрапляння фраґментів до літопису.

Уся оповідь про похід Володимира проти Гліба, згідно зі спостереженням

О.О.Ґіппіуса, текстуально споріднена з оповіддю про війну Олега Святославича з Мстиславом Володимировичем під 1096 р. і, напевно, належить руці одного книжника. Ця історія 1096 р. використовує ті ж наративні моделі, що й стаття 1024 р., де описано битву Ярослава і Мстислава та покарання Ярославом волхвів, 1036 р. та опис Любецької битви.

Крім того, статті 1024—1026 рр. мають й інші прямі структурні паралелі до статті 1016 р.: «и сташа противу . w полъ Дньпра . и не смдху ни си шньхъ . ни шни сихь начати» (1016 р.) / «...а мнь буди си сторона . и не смдше

Ярославъ ити в Кьієвь . дондеже смиристасА [.] Ярославъ прия сю сторону . а Мьстиславъ шну» (1024 р.).

Отже, маємо довгий ряд текстуально та ідейно споріднених статей 907, 912, 992/993, 1016, 1018, 1024, 1026, 1036, 1069, 1096, 1102, 1116 рр. Його можна значно розширити, але зараз важливопідкреслити, що верхні хронологічні межі збігаються з верхніми межами «ПВЛ». Можна стверджувати, що опис Любецької битви вписується не в контекст «дружинного наративу», що нібито постав на ранньому етапі формування Початкового літопису, а в контекст усієї «ПВЛ». Наведені вище риси багатьох дружинних повідомлень, імовірно, відображають лише одну з манер описування «давніх часів». Автором серії стилістично уподібнених оповідань на всій протяжності «ПВЛ» не можемо визнати нікого іншого, крім, власне, її автора — скоріш за все, видубицького ігумена Сильвестра.

Підсумовуючи розгляд опису Любецької битви як складової Початкового літопису, доходимо висновку: цей текст виник разом зі всією «ПВЛ» близько 1116 р. Отже, він не відображає жодного попереднього літопису. Водночас наявність спільного тексту «ПВЛ» та НПЛст означає, що новгородська розповідь виникла не раніше, ніж київська, і залежить він неї. Із цієї перспективи слушним видається 3-й із запропонованих наперед варіантів співвідношення описів Любецької битви.

ІІ. Любецька битва у НПЛст. Аналізуючи опис цієї події в новгородському літопису, розглянемо спершу особливості організації сюжету. Перше, що впадає в око, це відносна пасивність новгородців у битві. Уся ініціатива належить князеві: Ярослав посилає отрока до табору Святополка (власне, до «своєї людини»), «розуміє», що слід битися вночі, завбачливо попереджає новгородців пов’язати собі на голови «убруси», аби впізнавати своїх.

Зовсім інший образ новгородців знаходимо у «ПВЛ»: вони ображаються на кпини в бік Ярослава (у той час, коли він цим ніби не переймається), спонукають князя розпочати битву (власне, можуть почати її й без нього), посадник Коснятин та інші новгородці зупиняють Ярослава від втечі «за море», вони бажають продовжувати війну і змушують до цього князя. Заходи з організації нового війська, збір «скота» і приведення варяґів також можна тлумачити як дії новгородців, адже дієслова в розповіді вжито у множині («начаша събирати...», «приведоша...», «вдаша...»), а це вказує на дії групи людей.

За спостереженнями Т.Л.Вілкул, саме в новгородських літописах події описувалися так, щоби максимально затушувати роль новгородців і приписати більшу ініціативу князям. У нашому випадку бачимо цю ж тенденцію. Це дає підстави стверджувати, що опис Любецької битви в НПЛст складений новгородським автором.

До цього ж висновку підводить розгляд звістки про роздачу новгородцям грошей після походу. У жодних літописних текстах іншого схожого повідомлення за Х—ХІ ст. немає. Зате у статтях НПЛ за початок ХІІІ ст. існує ціла їх серія. У 1207 р. після походу на Пронськ Всеволод Велике Гніздо «новгородьци пусти ис Коломна Новугороду, одаривъ бещисла, и вда имъ волю всю и уставы старыхъ князь, егоже хотьху новгородьци, и рече имъ: «кто вы добръ, того любите, а злыхъ казните». У 1214 р. князь Мстислав «иде [...] съ новгородьци на Чюдь на Ереву, сквозе землю Чюдскуюкъ морю; села ихъ потрати и оськы ихъ възьма; и ста съ новгородци подъ городомъ Воробииномь, и Чюдь поклонишася ему; и Мьстиславъ же князь възя на нихъ дань, и да новгородьцемъ двь чясти дани, а третьюю чясть дворяномъ». Того ж року після участі в успішному поході Мстислава Романовича на Київ новгородці «въземъше дары, придоша Новугороду вси сдрави». Подібно після Липицької битви 1216 р. «Костянтинъ же одари честью князи и новгородьци бещисла».

Під 1236 р. знаходимо показове повідомлення, яке має ще більше перегуків зі статтею 1016 р.: в обох новгородський князь на ім’я Ярослав іде до Києва разом із новгородцями, сідає на київський стіл та обдаровує їх, відпускаючи. Порівняймо:

Звістка про роздачу грошей під 1016 р. для ХІ ст. унікальна. Водночас, як бачимо, добре вписується в наведену серію з ХІІІ ст. Це може вказувати на час формування тексту статті 1016 р. Якщо специфічна інформація НПЛст за 1016 р. внесена не раніше ХІІІ ст., не дивно, що її немає у «ПВЛ».

Водночас НПЛст не містить звістки «ПВЛ» про збирання з новгородців коштів у 1018 р. Це не означає, що у НПЛст або його джерелі не використано «ПВЛ». Скоріше, на відміну від княжих винагород, побори з «людей» викликали в новгородського книжника неґативні конотації. У 1209 р. «створиша вьче на посадника Дмитра и на братью его, яко ти повьльша на новгородьцихъ сребро имати, а по волости куры брати, по купцемъ виру дикую, и повозы возити, и все зло; идоша на дворы ихъ грабежьмь, а Мирошкинъ дворъ и Дмитровъ зажьгоша, а житие ихъ поимаша, а села ихъ распродаша и челядь, а скровища ихъ изискаша и поимаша бещисла, а избытъкъ роздьлиша по зубу, по 3 гривнь по всему городу, и на щитъ». Отже, посадник Дмитро вчинив подібно до свого попередника Коснятина, котрий у 1018 р. обклав новгородців екстраординарними поборами. Але для Дмитра такі дії закінчилися трагічно. Інший приклад: під 1270 р. у списку провин князя, складеному новгородцями, зазначено з-поміж іншого: «чему поималъ еси серебро на Микифорь Манускиничи и на Романь Болдыжевичи и на Варфломьи».

Можна припускати, що з погляду книжника, який вносив чи редагував ці повідомлення літопису, нагородження новгородців за ратний «труд» було цілком логічним (і «правильним») учинком князя. Він міг свідчити про згоду («любов») між правителем і людьми. Водночас побори з населення у будь-якому вигляді вважалися злом та асоціювалися з розбратом або всередині новгородської громади, або між князем і новгородцями.

У контексті повідомлень НПЛ за ХІІІ ст. можна також пояснити перелік соціальних груп у статті 1016 р. У «ПВЛ» перераховано верстви та групи суто міського населення, що різняться не тільки майновим статусом, а й характером зв’язку із князем: бояри, старости (княжі управлінці), «мужі» (вільні незнатні городяни). Бояри обкладалися вищим побором (18 гривень), старости — дещо нижчим (10 гривень), мужі — ще нижчим (4 куни). Натомість у НПЛст розподіл верств проведено за іншим принципом. Городяни («всі новгородці») внутрішньо ніби не розшаровані, відмежовані від смердів. Це співвідноситься з чітким розмежуванням власне новгородців і населення «волості» в повідомленнях ХІІ— ХІІІ ст. До того ж опіка над смердами представлена у статтях за цей період як добрий обов’язок князя. Так, під 1229 р. читаємо: «Приде князь Михаилъ ис Чьрнигова въ Новъгородъ, по велиць дни Фоминь недьли исходяче, и ради быша новгородци своему хотьнию. И цьлова крестъ на всьи воли новгородьстьи и на всьхъ грамотахъ Ярославлихъ; и вда свободу смьрдомъ на 5 льт дании не платити, кто сбежалъ на чюжю землю, а симъ повеле, къто сде живеть, како уставили переднии князи, тако платите дань». Згадаймо також, що одним із пунктів звинувачень на адресу князя під час відомого повстання 1136 р. було «неблюдение смердъ».

З іншого боку, у статті 1016 р. виокремлено старост—людей князя. Причому підкреслено їх паритет зі «всіма новгородцями»: представникам обох груп дісталося по 10 гривень. Наголошення поділу між княжими людьми і «новгородцями» — також характерна риса повідомлень НПЛ за ХІІ—ХІІІ ст. Згадаймо, наприклад, слова з цитованого вище фраґмента: «и да новгородьцемъ двь чястидани, а третьюю чясть дворяномъ».

Попри значні відмінності, звістки «ПВЛ» про збір коштів у 1018 р. і виплату винагороди у НПЛст під 1016 р. мають чимало спільного. В обох ідеться про три верстви, в обох згадано старост, в обох із ними асоціюється сума у 10 гривень. Найкраще цей факт можна пояснити текстуальною залежністю між «ПВЛ» та НПЛст у цьому місці. Повідомлення 1018 р., як було показано вище, вкладається в контекст «ПВЛ», отже записане не пізніше 1110-х рр. Повідомлення 1016 р. споріднене з серією записів у НПЛ за першу половину ХІІІ ст., яка з’явилася не раніше цього часу. Найочевидніший висновок — текст НПЛст залежить від «ПВЛ». Можна також припускати, що стаття «ПВЛ» 1018 р. підказала новгородському автору тему фінальної фрази статті 1016 р. «Несимпатичне» повідомлення про стягнення коштів могло навести на думку внести зворотне і «симпатичніше» — про виплату коштів.

Отже, інформація про Ярославові виплати новгородцям після Любецької битви не тільки не походить із давнього київського джерела, як вважає К.Цукерман, а, найімовірніше, є конструкцією новгородського літописця ХІІІ ст. Це ж можна сказати і про інші відмінності опису битви у НПЛст від опису в «ПВЛ». Головні з них — мотиви нічного бою та зрадництва.

У статті НПЛст 1016 р. описано дивний прийом, використаний Ярославом під час битви вночі: «И рече Ярославъ дружинь: знаменаитеся, повиваите собе убрусы голову». Очевидно, ішлося про те,що битися в темряві небезпечно: можна сплутати своїх і чужих. Увага до такої деталі в літописах — річ унікальна. Показово, що інший випадок, де наголошено на небезпеці нічного бою, знаходимо у тому ж НПЛ. Це оповідь про воєнні дії під Раквере (Раковором) у 1268 р., а власне, про останнє зіткнення німців із новгородцями та союзними руськими силами: «И тако въспятишасяот города, и узрьша иныи полчищь свинью великую, которая бяше вразилася въ возникы новгородьскыь; и хотьша новгородци на нихъ ударити, но инии рекоша: уже есть велми к ночи, еда какосмятемся и побиемся сами; и тако сташа близь противу собь, ожидающе свьта. Они же оканьнии крестопреступници, не дождавъше свьта, побьгоша». Навряд чи це простий збіг. Такий перегук між статтями 1016 і 1268 рр. найімовірніше вказує на їхнього спільного автора, новгородського книжника другої половини ХІІІ ст., який сконструював опис Любецької битви у НПЛст.

В описі раковорської кампанії про одного з учасників битви з новгородського боку зазначено: «а Юрьи князь вда плечи, или перевьть быль в немь, то богъ вьсть». В оповіді, як бачимо,порушено дві теми, які поєднано також у статті 1016 р.: небезпека нічного бою та зрадництво. Останній приділено достатньо уваги й в інших повідомленнях за ХІІІ ст. Так, у 1255 р. під час конфлікту Олександра Ярославича з Новгородом «идущю Олександру съ многыми полкы и с новоторжьци срьте и Ратишка с перевьтомь: поступаи, княже, брат твои Ярославъ побьглъ» (ідеться про зрадника, що перейшов на бік князя від новгородців). Під 1240 р. говориться про зраду псковського посадника Твердила: «бяху бо перевьть держаче с Ньмци пльсковичи, и подъвели ихъ Твердило Иванковичь съ иньми». Видається, що цей учинок новгородський літописець другої половини ХІІІ ст. міг розглядати як одну з передумов воєнного успіху. Якщо справді так, то опис Любецької битви у НПЛст цілком відповідав його переконанням.

Історики давно схильні вважати, що у статті НПЛст 1016 р. відбився якийсь переказ, що доніс деякі фольклорні мотиви. Наприклад, І.О.Линниченко писав, що існувала новгородська героїчна пісня, котра оповідала про битву Ярослава зі Святополком. Вона, на думку вченого, була відома і київському літописцеві, але повніше відобразилася у новгородському літописі. Те, що розлога оповідь НПЛст ніби обривається на події 1016 р., дало І.О.Линниченкові підстави вважати, що цими подіями і закінчувалася пісня. Навіть М.М.Ільїн, що приділяв стільки уваги питанням ідеологічної редакції літопису, також писав про відображення у НПЛст твору епічної поезії. Використання новгородським літописцем епічних переказів про битву не виключає і П.П.Толочко. Усі ці припущення поділяють характерну тенденцію вважати літописний текст прямим чи опосередкованим відображенням усного джерела, зокрема епічного.

Найкращим «кандидатом» на роль уламку епічного сказання міг би вважатися «діалог» Ярослава зі зрадником, котрий порадив князеві битися вночі. Слова зрадливця нерідко розуміють як майстерну метафору: «вдати ввечері меду» наче означало розпочати битву (чи, принаймні, виступити) ввечері. Це була відповідь на нібито не менш метафоричне питання Ярослава: «Что ты тому велиши творити; меду мало варено а дружины много». Можна подумати, що й ремарка літописця, «и разумь Ярославъ, яко въ нощи велить сьцися», натякає на прихований сенс «діалогу». Метафорична мова, діалоги, загадки - це могло б здаватися доказом існування усного джерела статті 1016 р.

Проте, на нашу думку, тут недооцінені можливості самого літописця в конструюванні повідомлень. Примітно, що зміст «діалогу» вказує саме на ту ситуацію, яка описана в «ПВЛ»: Святополк усю ніч (очевидно звечора) бенкетував із дружинниками. Складається враження, що новгородський текст просто передає інформацію, почерпнуту з «ПВЛ», у вигляді розмови двох героїв. Суху фактографічну ремарку «Стополкъ [.] всю нощь пилъ бь с дружиною своєю» розгорнуто у цілу історію, що зв’язує мотиви зрадництва й нічної битви в єдине ціле. Мотив нічної учти починає працювати на новий сюжет, що його вибудовує новгородський книжник.

Інше питання, чому в принципі вранішня битва (як у «ПВЛ») була замінена на нічну. На думку П.П.Толочка, мотив нічного бою міг бути запозиченим з опису битви між Ярославом та Мстиславом під Лиственом 1024 р., котра, згідно з «ПВЛ», відбулася вночі. Ярослав, щоправда, тоді програв. Але й у 1268 р., і в 1024 р. 

саме ніч стала запорукою успіху для однієї зі сторін, причому саме тієї, що виявилася більш розумною та далекоглядною. Те саме бачимо у статті 1016 р.: Ярослав проявив кмітливість і використав ніч на свою користь. Новгородський книжник, не виключено, вибудовував свого роду взірцеву оповідь про битву, що поєднала б найяскравіші риси відомих йому воєнних протистоянь. Водночас Любецька битва в контексті НПЛст виглядає як приклад «правильної» перемоги. Сприяння зрадника, уміла тактика під час нічного бою і нарешті недієздатність ворожої дружини, яка бенкетує — ось головні чинники воєнного успіху в уявленні новгородського книжника.

З іншого боку, літописець ХІІІ ст. замість чотирьох битв Ярослава в 1016— 1024 рр. (за «ПВЛ»: Любецька 1016 р., над Бугом 1018 р., на Альті 1019 р. та під Лиственом 1024 р.) розказує лише про першу. Зате в розповіді використано інформацію з подальшого тексту Початкового літопису. Так, до статті 1016 р. перенесено фразу зі статті «ПВЛ» 1018 р. про втечу Святополка до печенігів (можливо, у результаті переосмислення згадки «ПВЛ» про їх участь у битві).

Аналіз опису Любецької битви як складової НПЛст приводить іншим шляхом до того ж висновку, що й перша частина нашого дослідження. Текст НПЛст у даному місці залежний від «ПВЛ». Він вписується в контекст повідомлень ХІІІ ст. і, вочевидь, постав не раніше його другої половини. Новгородський автор опису Любецької битви не використовував ані усного переказу про битву, ані літопису, старішого за «ПВЛ». Унікальна інформація була сконструйована книжником на основі «Повісті временних літ» та власних уявлень про те, «як мало бути».

***

Продовження війни Ярослава і Святополка у НПЛст не описується, а Любецьку битву подано як щасливий фінал. Цей факт вимагає пояснення і змушує звернутися до старої проблеми — походження текстологічного рубежу, що припадає як раз на літописні статті 1016—1017 рр. Річ у тім, що до статті 1017 р. текст НПЛ являє собою розлогий наратив, близький до «ПВЛ», а починаючи з 1017 р. — скорочене київське літописання з кількома новгородськими повідомленнями. До сьогодні не існує загальноприйнятої інтерпретації такої «нерівномірності» тексту НПЛ. Спробуємо запропонувати рішення цієї загадки. 

Наші спостереження щодо зв’язків опису Любецької битви з іншими статтями НПЛст дозволяють припускати у ХІІІ ст. такий етап в історії новгородського літописання, що полягав не просто в поповненні літопису новими анналістичними записами, а в редагуванні літопису на всій його протяжності.

Є підстави вважати, що втрачений початок НПЛст був хоча б місцями схожий на збережений початок НПЛмл. Наведемо лише один показовий приклад порівняння статті НПЛст за 1230 р. з т.зв. «Передмовою до Софійського времінника» (власне, до НПЛмл):

Навіть цей дуже обмежений фраґмент демонструє тісну текстуальну та ідейну спорідненість тексту НПЛ ХІІІ ст. з «Передмовою». Найкраще ця спорідненість пояснюється єдиним авторством і часом написання всіх цих частин літопису — не раніше середини й не пізніше кінця ХІІІ ст.

Слід також наголосити, що саме у статтях НПЛ першої половини — середини ХІІІ ст. (зокрема тих, що споріднені з описом Любецької битви і «Передмовою») містяться досить розлогі, подібні між собою, авторські відступи, у котрих розвивається ідея «кар Божих». Тут містяться прямі цитати й парафрази з «ПВЛ», переважно зі статті 1068 р., де якраз проводиться думка про покарання Богом людей різноманітними стихійними лихами і навалами «поган» за «несытство», «злобы», розбрат та інші гріхи. Якщо прийняти належність цих статей, опису Любецької битви та «Передмови» до єдиного пласту тексту, маємо визнати «ПВЛ» за їх спільне джерело.

У згаданій статті 1230 р. автор називає себе — паламар Тимофій. Абстрагуючись від давніх дискусій щодо його участі в літописанні, відзначимо, що він виглядає найкращим кандидатом в автори «Передмови», розлогих відступів у статтях ХІІІ ст. та опису Любецької битви. З одного боку, палеографічний аналіз рукописів новгородського походження дозволив О.О.Ґіппіусу атрибутувати руці Тимофія, крім підписаного ним «Лобковського Пролога», ще три грамоти та список «Апокаліпсису» (т.зв. «Апокаліпсис Нікольського»). З іншого боку, нещодавно було арґументовано тезу, що «Передмову» складено під впливом «Апокаліпсиса». Якщо «Передмова» написана у другій половині ХІІІ ст. особою, що читала «Апокаліпсис», то ця особа найімовірніше — Тимофій, котрий точно його читав і був автором літописних повідомлень ХІІІ ст., споріднених із «Передмовою».

Куди сягав і коли був складений цей новгородський (і в певному сенсі справді перший) літопис? Порівняно розлогий, насичений риторичними відступами, стилістично досить «книжний» і літературно оброблений текст статей першої половини — середини ХІІІ ст. із 1275 р. змінюється дуже сухим і фактографічним. Тільки через 15 років, після 1291 р., знов починають з’являтися старі риторичні кліше і стилістичні прийоми; але щільність їх значно нижча, набір бідніше, а обсяг авторських ремарок менший. Коментуючи цей факт, не погоджуємося з двома протилежними концепціями складання НПЛ, сформульованими останнім часом. На думку автора однієї з них, О.О.Ґіппіуса, рубіж середини 1270-х рр. відображає просто зміну єпископського анналіста: замість Тимофія, нібито літописця єпископів Спиридона (1229—1249 рр.) і Далмата (1250—1274 рр.), приходить літописець наступного єпископа Климента. Можливості створення жодного великого літописного твору у цей час концепція О.О.Ґіппіуса не передбачає. Проте, як було показано вище, є всі підстави вважати, що новгородський літопис саме у другій половині ХІІІ ст. зазнав редакції на всій протяжності. До нього пишеться «Передмова», у текст вводяться цитати й парафрази з «ПВЛ», остання кладеться в основу початкової частини літопису. Це — зусилля явно іншого характеру, ніж просто робота анналіста.

Іншу концепцію запропонував А.Л.Нікітін. Дослідник виявив у тексті НПЛ численні синтагми (риторичні кліше, характерні звороти), які, на його думку, свідчать про руку єдиного автора. Більшість цих синтагм А.Л.Нікітін простежив до 1330—1350-х рр. (власне до останньої статті Синодального списку — 1352 р.) і зробив висновок, що саме тоді було складено Новгородський перший літопис — спільний протограф Синодального списку і списків молодшої редакції. «Синтагматичний» підхід у виконанні А.Л.Нікітіна має, проте, одну ваду. Насправді деякі синтагми, а також ремарки-оцінки подій у категоріях «кар Божих», простягаються у НПЛмл не до 1350-х рр., а до самого кінця літопису в 1440-х рр. Це означає, що до однакових стилістичних прийомів удавалися різні літописці, наслідуючи манеру попередників. Це, своєю чергою, реабілітує зазначений рубіж 1275 р., який важко пояснити, відсуваючи роботу єдиного редактора літопису у середину XIV ст. У той час міг працювати перший чи один з епігонів попереднього літописця. А «законодавцем моди», найпевніше, був книжник другої половини ХІІІ ст., що уклав «Передмову». Отже, хронологічні рамки роботи автора опису Любецької битви можна звузити: не раніше 1268 р. (у статті за цей рік містяться паралелі до статті 1016 р.) і навряд чи пізніше 1275 р. (коли в літопису відбувається «стилістичний збій»).

Видається, що саме в контексті історії укладання новгородського літопису ХІІІ ст. слід розглядати й появу текстологічного рубежу 1016 р. На його виникнення могли вплинути два фактора: 1) джерельний та 2) ідеологічний.

1) Наявність у тексті НПЛст на відрізку 1017—1116 рр. кількох власне новгородських (зокрема, точно датованих) повідомлень може свідчити про відображення в ньому досить давнього літописного джерела ХІ — початку ХІІ ст. Отже, різка стилістична зміна в тексті НПЛст із 1017 р. могла бути наслідком переорієнтації книжника з «ПВЛ» на місцеве джерело. Йому, очевидно, віддавався пріоритет, оскільки укладач НПЛст із двох джерел, що описували один час, одинадцяте століття, обрав саме його. Таким чином, можна припускати, що найдавнішу історію новгородський книжник ХІІІ ст. запозичив із «ПВЛ», а приблизно з того місця, звідки вже починалися новгородські літописні джерела, поклав їх в основу свого літопису. Між тим, ця гіпотеза пояснює тільките, чому перша половина ХІ ст. стала місцем «зшивки» «ПВЛ» і новгородського літописання. Але чому «шов» припав саме на 1016—1017 рр.?

2) Відповідь варто шукати в ідеологічних установках укладача НПЛст. Автор недавньої спеціальної статті про «Передмову» вказав на те, що її ключова історична ідея — першість Новгорода перед Києвом (виражена словами «преже Новгородчкая волость и потом Кыевская») — виникла як осмислення тексту «ПВЛ». Справді, ще до згадки Кия і його братів «ПВЛ» зазначає, що «Словьне же сьдоша джоло шера Илмера . и прозвашасд своимъ именемъ . и сдьлаша городъ . и нарекоша и Новъгородъ». Крім того, із розповіді про подорож апостола Андрія випливає, що коли Києва і киян ще не було, новгородські словени вже жили на своїх місцях і мали певні звичаї. Відтак новгородський книжник ХІІІ ст. міг осмислювати «ПВЛ» досить тенденційно, звертаючи увагу на першість свого міста, його роль у початковій руській історії та зв’язок історій Новгорода і Києва.

За такого підходу 1016-й рік набуває неабиякого значення. Зайняття Києва Ярославом того року — останній випадок, коли князів до влади в Києві приводили новгородці. Так було з Олегом та Ігорем, із Володимиром, і, нарешті, з Ярославом. Тричі «новгородська волость» давала князя «волості» київській. Для книжника, що вибудовував новгородську історію, київська історія до 1016 р. важлива тим, що в ній ледь не ключову роль відігравали новгородці та їх земля. У подальшій київський історії Новгород не мав такого значення, а відтак і переповідання «ПВЛ» після 1016 р. могло бути непотрібним.

On the base of thorough analysis of historiography and the oldest chronicles (the Primary Chronicle and the Novgorodian First Chronicle of the old redaction) an attempt to check the main interpretations of relation of the two versions of the account about the battle of Liubech between Yaroslav and Sviatopolk. It is possible to assert that the earliest variant of the account about the battle, as well as all the passages related to it, appeared only in the Primary Chronicle, but not on the hypothetical previous stages of Kyiv chronicling. The Novgorodian chronicler of XIII century rewrote the version of the Primary Chronicle. However, no other written sources were used.

Keywords: chronicling, Primary Chronicle, Initial Compilation, Novgorod First Chronicle, Synodal Copy.