Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Український історичний журнал - листопад - грудень - 2012

ПРАВОСЛАВНІ ПАРАФІЇ ПОДІЛЬСЬКОГО ВОЄВОДСТВА ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПОБОРОВИХ РЕЄСТРІВ 1560-х рр.

На основі аналізу поборовихреєстрів за 1563-1564 і 1565-1566рр. вперше зроблено спробу зафіксувати мережу православних парафій на території Подільського воєводства. Усього разом із містами їх визначено майже 180, причому левова частка парафій перебувала у володіннях етнічно неруської, переважно католицької шляхти.

У 1889 р. А.Яблоновський опублікував низку поборових реєстрів з Подільського воєводства XVI ст. — за 1530 і 1542, 1565—1566, 1569, 1573, 1578, 1583 рр. Нині ці матеріали — чи не єдине достовірне джерело про тогочасну кількість православних парафій на території руських земель Корони Польської. У розлогому вступі публікатор виділив це питання в окремий підпункт — «Парохи грецького обряду (попи)» («Parochowie greckiego obrzаdku (popi)»; с.48—51). Його висновки, котрі базувалися на підрахунках останніх реєстрів за XVI ст. з 1578 та 1583 рр., дають відомості про 160 православних священиків на 650 сіл Подільського воєводства. Але загальний висновок автора був доволі несподіваним, адже, згідно з його твердженням, ієреїв східного обряду тут було більше, ніж у переважаючому за площею Волинському воєводстві. Так само він не міг пояснити того факту, що у володіннях князів Острозьких (маючи на увазі, імовірно, Костянтина-Василя), яких він називав «затятими благочестивцями» («gorliwcami blagoczestya»), православних парохів було менше, ніж у маєтностях католицьких єпископів на Волині.

Перший у XVI ст. поборовий реєстр Подільського воєводства (1530 р.) засвідчує не тільки кількість парохів, але й подає їхні імена. Так, у 15 містечках зафіксовано 18 священиків. Найбільше їх було в Меджибожі — 4, Язлівці — 3, Скалі — 2. Фіксуються вони й у деяких містах — центрах повітів (Летичів, Хмільник). Реєстр 1542 р. додав до цього переліку ще 4 містечка. У селах Подільського воєводства на 1530 р. налічувалося 39 церков, в яких бракувало лише двох священиків — у Дяківцях та Кулявах. Реєстр 1542 р. додав ще 21 храм, з яких вакантними (або необсадженими) було 10.

Поборовий реєстр 1563—1564 рр. став першим із цього типу фіскальних документів, де зафіксовано значно більшу, ніж у попередніх, кількість приватних населених пунктів Подільського воєводства. Така активність короля та шляхти була пов’язана з намаганнями впорядкувати фінанси Корони Польської згідно з рішеннями Пйотрковського сейму 1562—1563 рр., відомого як «екзекуційний». Мету, котру переслідували король та шляхта, а саме впорядкування скарбу, прагнули здійснити шляхом розмежування приватних і королівських володінь, для чого було проведено побор у 1563—1564 рр., а після нього «ревізію листів», де шляхта мала довести своє право посідання королівщин.

Особливістю цієї акції було те, що шляхтич-власник персонально або через своїх друзів, слуг, клієнтів, просто знайомих мав не тільки сплатити побор, а й власноруч (якщо вмів писати) написати розписку та поставити свій підпис. Усе це скріплювалося печаткою власника. У реєстрі не зафіксовано оподаткування міст, а отже, ми не маємо переліку міських православних храмів, котрі, звісно ж, були.

Для нашої теми важлива згадка про оподаткування церков у приватних селах, котрі в документі окреслено латинським терміном «synagoga». Що йдеться власне про православний храм розуміємо зі згаданих вище розписок, котрі здебільшого писалися польською мовою. Одна «synagoga» тут позначалася як «із церкви однієї» («czerkwye yednei», «z czerkwie yedny») або просто «з церкви» («z czerkwye»).

Оподаткування православних храмів у Короні Польській не було чимось незвичним. Чи не в кожній сеймовій конституції від середини XVI ст. натрапляємо на подібні постанови. Приміром, на сеймах за часів Сиґізмунда II Авґуста такі положення є в конституціях від 1552—1553, 1556—1567, 1562—1563, 1563—1564, 1565, 1567, 1569, 1570 рр.

Розглянемо кілька сеймових конституцій, в яких сформульовано принцип оподаткування православних церков (сюди також зараховувалися вірменські храми). Так, у конституції Пйотрковського сейму 1552 р. зазначалося, що «руські попи» сплачують з однієї церкви один злотий, протопопи або намісники — одну копу. Практично аналогічне формулювання зустрічаємо в конституціях Краківського 1553 та Варшавського 1556—1557 рр. сеймів. 

На Пйотрковському «екзекуційному» сеймі 1562-1563 рр. шляхта прагнула змусити духівництво нести військову службу із земських володінь разом зі шляхтою Речі Посполитої («z innym rycerstwem Rzeczypospolitej»), але саме рішення відклали до наступного сейму, до «ревізії листів», покликаючись на свої привілеї та вольності, що звільняли їх від участі у виправах. У поборовому універсалі того ж сейму від 20 березня 1563 р. на православні та вірменські храми накладався традиційний податок, як і в попередні роки. Окремо було згадано й руських та вірменських єпископів, котрі також оподатковувалися.

Варшавський сейм 1563-1564 рр. підкреслив безкомпромісність короля у справі наведення ладу в державних фінансах. На старост покладався обов’язок контролю за проведенням побору, і, що важливо, вони не повинні були приймати жодної апеляції. У поборовому реєстрі цього сейму були традиційні пункти про накладання податків на руські та вірменські церкви, намісники руські й вірменські повинні були давати по 4 золотих монети («namiestnicy ich takiez i ormianscy, kazdy po cztery zlote monety»), а єпископи вірменські та руські зі своїх чиншів мали віддати до скарбу від кожної гривні по шість із половиною гроша. Аналогічні положення щодо церков і єпископів містили поборові універсали, ухвалені на Пйотрковському сеймі 1565 р.

Наступні сейми 1567, 1569 і 1570 рр. скасували податок із руських церков, але їхні піддані мали сплачувати 20 грошів із ріллі. У 1569 та 1570 рр. цю суму зменшать до 10 грошів. Підкреслювалося, що вони, піддані, не сплачують десятини. Єпископи вірменські та руські мали платити аналогічні суму, як і в попередні роки. Згідно з положеннями поборових реєстрів 1569-1570 рр., намісники не повинні були сплачувати жодних податків.

У наступному десятилітті ситуація з оподаткуванням православної церкви принципово не змінилася, аналогічні податки фіксувалися в постановах поборових універсалів 1577-1578 рр. 

Отже, у реєстрі 1563—1564 рр. зазначено 125 населених пунктів, де зафіксовано 126 православних храмів (див. табл.1). Лише у с. Сеньків визначено дві церкви («Sinagoga 2»). Поза цим поборовим реєстром, як уже зазначалося, із невідомих причин залишилися міські православні храми, як руські, так і вірменські. Поборовий реєстр 1565 р. містить інформацію про збирання побору з міських вірменських і руських храмів. Зокрема, у Кам’янці податок сплатили 4 вірменських священики («poponibus armenicis 4»), руський протопіп — 4 золотих («protopopone rutenico flor. 4»), 7 руських попів — 14 золотих («poponibus rutenicis 7 flor. 14»). Цей поборовий реєстр православних (або вірменських) священиків фіксує в таких містах і селах Подільського воєводства: у Скалі («pop.4»), Хмільнику («pop. 3»), Летичеві («pop. fl. 2»), Смотричі («pop.2»), Червоногроді («pop.1»), Чорному Острові («pop. 1»), а також у Пилипківцях («pop. 1»), Гусятині («pop.1»), Кудринцях («pop. 1»), Оринині («pop.1»), Гриньківцях або Пробожниставі («pop.1»), Крикові або Бабшинцях («pop.1»), Ступинцях або Шатаві («pop.1»), Давидківцях(«pop.1»), Чемерівцях («pop.1»), Чорнокозинцях («pop.1»), Сатанові («pop. 1»), Заваллі («pop. 1»), Ягільниці («pop.2»), Шарівці («pop.1»).

Другий реєстр від 1565—1566 рр. демонструє дещо відмінну картину сплати податку з православних храмів Подільського воєводства (див. табл.2). Загальна кількість населених пунктів, де зазначено церкви, скоротилася до 109. Так само, як і під час попередньої фіскальної акції, у с. Сеньків було 2 пароха («Pop 2»). Ще одне село, котре мало двох попів — Потеремці (або Теремці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, існувало до початку 1980-х рр., коли було відселене й затоплене водами Дністровського водосховища). Тут було двоє власників — Вольський і Радецький, і в кожній частині села зазначено по одному священикові («Pop 1», «Pop flor. 1»). Загалом цей реєстр свідчить про брак ієреїв у парафіях. Причини цього могли бути різними, здебільшого вони нам невідомі, проте трапляються й пояснення. Отже настоятелів не було в Баговиці («Pop deser[ta]»), Фридрівцях («Pop deser[ta]»), Зіньківцях («Pop des[erta]»),Ольховці Старому («Pop deser[ta]»), Нижніх Панівцях («Pop desert[a]»), Березанці («Pop desert[a]»). Не зазначено кількості парохів, що може свідчити як про їх відсутність, так і помилку писаря або видавця, у селах Бабинці, Машкатівці, Слобідка. А у с. Капустинці ймовірно церква згоріла, адже в ревізії зазначено «Pop combustus».

Слід зазначити, що переважну більшість власників населених пунктів, де зафіксовано православні храми, становили християни західного обряду. Так, за побором 1563—1564 рр., у маєтках кам’янецького католицького єпископа було 6 православних храмів, у руського воєводи Миколая Сенявського — 6, у скальського старости Героніма Лянцкоронського — 12, барського старости Марцина Гербурта — 10, кам’янецького старости Мацея Влодка з Германова — 15. 

Серед осіб, котрі походили не з руських етнічних земель, бачимо представників родини Свирчів (вони зазначені як нащадки Свирча), у володіннях котрих було 5 церков, хмільницького старосту Струся з Коморова — 4, Станіслава Яцимирського — 3, дружину Бернарда Претвича (Претвичова) — 2, братів Бонків (далеких родичів Лянцкоронських) — 2 та ін. Судячи з наведених прикладів, православні храми на теренах Подільського воєводства перебували здебільшого під патронатом власників-католиків. Певну неясність тут можуть становити села, котрі в поборі 1563—1564 рр. зазначені як належні кам’янецькому старості Мацеєві Влодку, а в поборі 1565—1566 рр. — староству. Проте це не змінює попередніх висновків, адже староста — намісник верховного володаря (короля).

Згідно з побором 1565—1566 рр., власники сіл практично не змінилися, що видно з відповідних колонок таблиць 1 і 2. А якщо підсумувати наведені в них дані, то загальна кількість храмів у селах Подільського воєводства становитиме 143. І це без урахування міських церков. Адже, як ішлося вище, тільки в Кам’янці побор сплатили 7 парохів, а в містах і містечках Подільського воєводства — ще 27. Отже загальна кількість храмів мала становити 177. Ця цифра досить умовна, надто зважаючи на стан нашої поінформованості про структуру православної церкви у XVI ст. Спроба з’ясувати парафіяльну сітку для кожного з адміністративно-територіальних утворень на українських землях Корони Польської є першим кроком у дослідженні цієї теми.

Табл.1

Приватні села Подільського воєводства згідно з поборовим реєстром 1563-1564 рр., де зафіксовано православні храми

Табл.2

Села Подільського воєводства згідно з поборовим реєстром 1565-1566 рр., де зафіксовано православні храми

Based on researches of levies register of 1563-1564s and 1565-1566s for the first time author made an attempt to settle the Orthodox parish network on the territory of Podillia province. Altogether including towns their quantity was almost 180. Besides, the lion’s share of parishes belonged to ethnic not-Russian, predominantly Catholic gentry.